181201 (685709), страница 10

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 10)

•забезпечення потреб населення та всіх галузей регіонального господарства водою, оптимального розподілу водних ресурсів між водокористувачами;

•дотримання благополучного екологічного стану водних ресурсів;

•регулювання стоку у часі та просторі;

•припинення викидів неочищених стоків та твердих відходів у водоймища і підвищення їх рекреаційної здатності;

•економне витрачання води, зменшення її витрат при перекиданні;

•зниження негативного впливу вод на оточуюче середовище (підтоплення, заболочення, руйнування берегів тощо);

•забезпечення оптимального співвідношення ресурсів поверхневих і ґрунтових вод.

Основними показниками водокористування є:

•загальний обсяг водоспоживання у регіоні (млн м³ на рік): виділенням споживання з поверхневих джерел у розрізі галузей - водоспоживачів (промисловість, сільське господарство, комунальне господарство), з виділенням напрямів водокористування (виробниче, побутове тощо);

• використання питної води на промислові потреби;

•обсяг оборотної та повторно використовуваної води у промисловості;

•водовідведення — загальне і скидання стічних вод у поверхневі водоймища з урахуванням ступеня очистки (умовно чистих, нормативне чистих, забруднених);

•добування із стічних вод цінних речовин.

Крім того, в регіональних програмах встановлюються завдання по введенню в дію потужностей, споруд та об'єктів як водопостачання, так і очистки стічних вод і оборотного водопостачання, установок по збиранню з акваторій нафти, сміття, інших забруднювачів, берегових станцій очистки баластних вод.

Розрахунок показників водоспоживання та водовідведення здійснюється за допомогою нормативного методу. В його основу закладаються питомі нормативи витрачання води на душу населення, одиницю продукції, робіт чи послуг та враховуються дані про масштаби виробничої і невиробничої діяльності і чисельність населення. Потрібний обсяг водоспоживання (О_в.с..) обчислюється за формулою:

,

де Н _в.в. — норматив витрат води на одиницю продукції, робіт, послуг чи на одну особу;

В _п — обсяг виробництва продукції, робіт та послуг в натуральному і грошовому вимірі; чисельність населення регіону.

Водовідведення обчислюється як різниця між загальним водоспоживанням і безповоротними витратами (випаровування, технологічні включення до складу продукту тощо).

Головна увага органів регіонального управління при плануванні водокористування повинна приділятися збалансуванню потреб води та її ресурсів. З цією метою складають водогосподарський баланс території основні показники котрого опрацьовуються в декількох варіантах, зважаючи на неможливість точного прогнозу водності року. Оскільки рівень споживання води має значні відмінності по сезонах, розрахунок показників має проводитись на рік та найбільш напружений місяць року.

У багатьох областях не вистачає вказаних у схемі джерел для задоволення потреб, тому передбачається надходження води з інших водогосподарських систем (штучних каналів, водоводів, водосховищ).

Водоспоживання безпосередньо пов'язане зі здійсненням водоохоронних заходів, серед яких чільне місце займає водовідведення, в тому числі скид стічних вод у поверхневі водоймища Якщо він значний, то може бути нанесена невиправна шкода навколишньому середовищу. Це зумовлює необхідність жорсткого контролю за якістю водних ресурсів, її показником слугує кратність розбавлення стічних вод, величина котрої встановлюється спеціальними органами.

Водовідведення дозволяє повторно використовувати стічні води шляхом біологічної, хімічної та механічної очистки, зокрема для зрошування сільськогосподарських угідь. Тому по всіх видах стоків встановлюється загальний обсяг забруднених вод тих, що пройшли очистку.

З метою охорони вод від забруднювання у регіональних програмах встановлюються завдання по створенню водоохоронна загальні зон у порядку, визначеному Водним кодексом України. Водоохоронні заходи спрямовуються також на відтворення рибних запасів та розведення водоплавної птиці, а там, де можливо, і на організацію перевезення вантажів та пасажирів водним транспортом, забезпечення роботи гідроелектростанцій.

4. Земля, як зазначено в ст. 14 Конституції України, є основним національним багатством, що знаходиться під охороною держави. Управління охороною земельних ресурсів у регіонах спрямовується на вирішення таких завдань:

—підвищення ефективності землекористування та естетичної Площа в цінності земель;

—оптимізація структури земельних ресурсів;

—збереження і раціональне використання сільськогосподарських угідь;

• проведення робіт по рекультивації земель та їх залучення &о господарського обороту;

• захист ґрунтів від деградації і перетворення їх у джерела забруднення.

Ці завдання вирішуються при формуванні різних розділів регіональних програм та планів соціально-економічного розвитку, (окрема розвитку АПК, капітального будівництва й інших. Управління земельними ресурсами здійснюється у відповідності із Земельним, Лісовим та іншими кодексами і законами України.

Однією з економічних форм управління земельними ресурсами є планування. В планах та програмах соціально-економічного розвитку регіонів використовуються наступні показники:

—загальна площа земель;

—площа земель сільськогосподарського користування та структура по видах сільськогосподарських угідь і формах землекористування;

—площа земель під промисловими, сільськогосподарським, транспортними, житловими та іншими об'єктами;

—площа земель, що підлягають рекультивації, захисту від шкідників і хвороб біологічними методами, здійсненню протиерозійних та інших природоохоронних заходів;

—обсяг капітальних вкладень на проведення обстежень і розвідування стану земель та їх моніторингу, введення державної земельного кадастру, інвентаризацію та грошову оцінку земель населених пунктів і земель несільськогосподарського призначення й інших заходів, пов'язаних зі здійсненням земельної реформи;

—обсяги асигнувань із Державного і місцевого бюджетів на будівництво протиерозійних споруд, рекультивацію порушені земель, проектно-вишукувальні роботи тощо;

—інші показники землекористування.

Баланс земельних ресурсів відображає їх трансформацію протягом року, викликану необхідністю відведення площ під будівництво, проведенням робіт по меліорації, залученням до господарського обороту невикористаних земель тощо. Складання балансу дозволяє встановити зміни структури земельних ресурсів під впливом чинників, які визначаються в програмах розвити АПК, будівництва, територіальних схемах розміщення і розвитку продуктивних сил, районних плануваннях та генеральних схемах розвитку великих міст, а також в інших прогнозних і планові матеріалах.

Важливе значення при розробці балансу має встановлення потреб різних галузей, особливо будівництва, у земельних ресурсах. Місцеві органи землекористування (управління земельних ресурсів місцевої державної адміністрації) повинні здійснювати всебічний контроль за розподілом земель поміж землекористувачами, виходячи із обмеженості території та необхідності підвищення ефективності використання земельних ресурсів.

Величезну цінність становлять сільськогосподарські угіддя, питома вага яких - близько 71% всього земельного фонду України. Їх раціональне використання та захист від деградації [ерозії, вивітрювання, забруднення токсичними речовинами тощо) є найважливішим завданням землегосподарювання. Для його виконання мають проводитися обстеження та розвідування стану земель, їх моніторинг, використовуватися земельний кадастр, і враховуватися інші чинники, зумовлюючі підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, — меліорація, зрошення, осушення тощо.

Управління сільськогосподарськими угіддями ґрунтується на розрахунках балансу цих угідь. За схематичною побудовою та за методикою встановлення показників він нагадує земельний баланс, відрізняючись, природно, самими показниками, що визнають площу окремих видів сільськогосподарських угідь (орних земель, садів, ягідників, виноградників, сінокосів тощо).

Вагомим додатком до балансу сільськогосподарських угідь є баланс орних земель, за допомогою якого визначається структура посівних площ під сільськогосподарськими культурами і розраховуються їх валовий збір та інші показники розвитку АПК, а також плануються меліоративні й охоронні заходи.

5. Одним із основних життєво важливих елементів навколишнього природного середовища є атмосферне повітря. Забезпечення його сприятливого стану, відновлення і поліпшення для створення екологічної безпеки життєдіяльності людини, а також відвернення шкідливого впливу на навколишнє середовище — такі головні охоронні заходи, що застосовуються органами управління відповідно до прийнятого у 1992 р. Закону України «Про корону атмосферного повітря».

Основними формами управління в цій галузі є стандартизація нормування, що проводяться з метою встановлення комплексу обов'язкових норм, правил, вимог щодо охорони атмосферного повітря від забруднення, шкідливого впливу фізичних і біологічних факторів та забезпечення екологічної безпеки.

Стандартизація і нормування здійснюються Міністерствами екобезпеки та охорони здоров'я, а контроль за дотриманням стандартів і нормативів покладається на їх органи на місцях та місцеві державні адміністрації.

Нормування у галузі охорони атмосферного повітря спрямовується на встановлення таких нормативів:

—нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря;

—нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря і шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарними джерелами;

—граничні нормативи утворення забруднюючих речовин, які відводяться у атмосферне повітря при експлуатації технологічного та іншого обладнання, споруд і об'єктів;

—нормативи використання атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення;]

—нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах пересувних джерел та шкідливого впливу їх фізичних факторів.

Нормування екологічної безпеки атмосферного повітря здійснюється з метою оцінки його стану. Для цього встановлюються такі нормативи:

—гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин у атмосферному повітрі для людей і об'єктів навколишнього природного середовища;

—гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, іонізуючого та іншого шкідливого фізичного і біологічного впливу на атмосферне повітря для людей і об'єктів довкілля.

У разі необхідності законодавством України можуть встановлюватися й інші більш суворі нормативи у галузі охорони атмосферного повітря та його безпеки.

Підприємства, установи й організації, діяльність яких пов’язана з викидами забруднюючих речовин у атмосферне повітря, шкідливим впливом фізичних та біологічних факторів на нього зобов'язані здійснювати відповідні господарські, технічні та інші заходи щодо дотримання встановлених нормативів.

Планування, розміщення, забудова і розвиток міст та інших населених пунктів повинні здійснюватися з урахуванням екологічної ємності територій, з додержанням вимог щодо охорони раціонального використання та екологічної безпеки атмосферного повітря. З цією метою за рішенням місцевих органів державі виконавчої влади та органів місцевого самоврядування розробляються зведені проекти нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря і шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів на нього. У разі перевищення нормативних показників підприємства, установи та організації зобов'язані розробити додаткові заходи щодо їх дотримання, а при неможливості зменшення викидів забруднюючих речовин і зниження рівнів шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів на атмосферне повітря до встановлених нормативів діяльність господарюючих суб'єктів припиняється або змінюється її профіль.

З метою охорони атмосферного повітря в районах житлової забудови, масового відпочинку й оздоровлення населення створюються санітарно-захисні зони. Місцеві органи державної влади повинні вирішувати питання про фінансування необхідних робіт заходів по відселенню населення та виведенню з цих зон об'єктів соціального призначення.

Для забезпечення охорони атмосферного повітря використовується відповідний економічний механізм. Основними його складовими є ліміти викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря і нормативи плати за викиди та перевищення лімітів; ліміти використання атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення та нормативи плати за використання лімітів; надання підприємствам, установам, організаціям і громадянам податкових, кредитних та інших пільг при здійсненні природоохоронних заходів; розподіл платежів за забруднення атмосферного повітря, інші шкідливі впливи на нього та за використання атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення, який здійснюється відповідно до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».

Тема 6

"Проблеми управління трудовими ресурсами регіонів"

1. Завдання і зміст управління трудовими ресурсами в регіонах

2. Методика розрахунку показників чисельності та зайнятості населення

3. Регіональні програми зайнятості населення

1. Трудові ресурси складає наявне працездатне населення — потенціал живої праці, який мають регіони на певний момент часу. Їх відтворення і раціональне використання є одним з найважливіших напрямів регіональної економічної політики, дотримання якого націлює управління на вирішення таких завдань:

—створення умов для повного здійснення громадянами конституційного права на працю;

Характеристики

Список файлов книги