181201 (685709), страница 12

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 12)

До складу професійної служби зайнятості входять також навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри реабілітації населення, підприємства, установи й організації, підпорядковані службі зайнятості.

На державну службу зайнятості покладається розробка регіональних програм зайнятості. Їх мета — забезпечення поступового переходу до здійснення активної політики продуктивної зайнятості, запобігання масовому безробіттю. Формування активної політики у сфері зайнятості передбачає вирішення таких завдань:

—здійснення заходів щодо економічної підтримки розширення можливостей зайнятості населення, регулювання інтенсивності вивільнення працівників;

—залучення незайнятого населення та безробітних до активної праці шляхом організації їхнього працевлаштування;

—застосування заходів щодо поліпшення організації зайнятості, підтримки працівників, що вивільняються, та соціального захисту населення;

—розширення сфери зайнятості для громадян з обмеженими можливостями на ринку праці;

—підтримка підприємництва, малого та середнього бізнесу, самозайнятості населення;

—сприяння тимчасовому працевлаштуванню безробітних та організація оплачуваних громадських робіт;

—розширення можливостей одержання професійної підготовки, перекваліфікації та перенавчання для незайнятого населення;

—регулювання трудової міграції;

—вдосконалення роботи та розвитку служби зайнятості.

Вказані завдання зумовлюють зміст програми. Вона складається з таких розділів:

—аналіз сучасної ситуації на ринку праці;

—прогноз розвитку ринку праці;

—основні завдання і пріоритетні напрями програми;

—механізм управління програмою.

В процесі аналізу виявляються тенденції зайнятості населення, зміни її галузевої структури під впливом реформування економіки, з'ясовуються причини звільнення працівників, оцінюється реальний рівень безробіття та реальна потреба в робочій силі підприємств і організацій, визначається рівень збалансованості регіонального ринку праці та вивчається вплив на нього окремих факторів.

Результати аналізу використовуються для прогнозування розвитку ринку праці, яке здійснюється з урахуванням завдань та особливостей розвитку господарства регіону у перспективі. Прогноз подій на ринку праці за окремими напрямами та обсягами складається службою зайнятості населення у формі балансового розрахунку (див. табл. 6.1).

Визначення основних завдань і пріоритетних напрямків політики сприяння зайнятості супроводжуються розробкою заходів щодо економічної підтримки зайнятості населення, вдосконалення системи організації працевлаштування незайнятих, розширення можливостей для працевлаштування громадян з обмеженою конкурентоспроможністю на ринку праці, сприяння розвитку громадських робіт, професійній орієнтації, навчання та перенавчання незайнятого населення тощо.

Управління програмою і контроль за її виконанням покладається на заступника голови держадміністрації, управління праці та соціального захисту населення і регіональні центри зайнятості.

Механізм управління програмою включає аналіз та інформування держадміністрації про стан ринку праці, організацію зайнятості населення у розрізі категорій, професій і спеціальностей; розробку та розгляд пропозицій і рекомендацій щодо погодження і координації дій органів виконавчої влади, роботодавців та профспілкових організацій для попередження масового безробіття і соціального захисту населення від його наслідків; корегування заходів програми; висвітлення через засоби масової інформації стану ринку праці, використання коштів фонду сприяння зайнятості та деякі інші важелі. Всі вони використовуються для розв'язання оперативних завдань управління трудовими ресурсами, оскільки сама програма зайнятості є оперативним документом, що розробляється на один рік. Такого терміну недостатньо для вирішення питань оптимізації використання трудового потенціалу та досягнення відповідності між чисельністю трудових ресурсів і кількістю робочих місць, у тому числі за професійними, кваліфікаційними, статевовіковими та іншими ознаками. Тому програми зайнятості повинні розроблятися на більш тривалий період і спиратися на ситуацію на ринку праці, стратегію соціально-економічного розвитку та комплексну прогнозну оцінку стану ринку праці під впливом структурних зрушень, викликаних подальшим реформуванням економіки. Для обґрунтування управлінських заходів, спрямованих на ефективне використання трудових ресурсів регіонів, необхідно насамперед передбачити напрями розвитку регіонального господарства, відповідно до яких мають визначитися попит і пропозиція на ринку праці. Управлінські заходи повинні спрямовуватися на забезпечення відповідності між наявними трудовими ресурсами і робочими місцями. З цією метою доцільно розробляти баланси трудових ресурсів і робочих місць.

Таблиця 6.1

Зведений розрахунковий баланс ринку праці області (чол., цифри умовні)

Тема 7

"Проблеми управління виробничою інфраструктурою регіонів"

1. Поняття виробничої інфраструктури та завдання управління її розвитком

2. Проблеми управління транспортним комплексом регіону

3. Управління паливно-енергетичним комплексом регіону

4. Управління інвестиційно-будівельним комплексом

1. Суспільний поділ праці зумовлює наявність у сфері виробництва основних та допоміжних галузей. До основних галузей регіонального господарства відносяться ті, на виробництві продукції й послуг яких спеціалізується даний регіон, виходячи із загально - державних інтересів та наявності відповідних ресурсів території. Рівень використання останніх і ефективність виробництва безпосередньо залежать від розвитку допоміжних, обслуговуючих галузей, сукупність яких одержала назву інфраструктури.

Таким чином, виробнича інфраструктура — це комплекс галузей, обслуговуючих матеріальне виробництво та забезпечуючих підвищення його ефективності.

До складу галузей виробничої інфраструктури відносяться транспорт і зв'язок, енергетичне господарство, водозабезпечення, складське господарство, ремонтно-будівельний комплекс, інформаційне забезпечення та інші в частині обслуговування основного виробництва.

На розвиток виробничої інфраструктури в регіоні впливають науково-технічний прогрес, наявні виробничі ресурси, напрями розвитку регіонального господарства, структура спеціалізованого виробництва та інші фактори, пов'язані з виконанням територією обслуговуючих функцій. Здійснюючи їх, регіональні органи управління повинні забезпечити:

•створення загальних передумов розвитку виробництва товарів та послуг;

•комплексний підхід до використання наявних ресурсів регіону у відповідності з перспективами його розвитку;

•випереджаючі темпи нарощування мережі інфраструктурних об'єктів щодо галузей основного виробництва та оптимізацію міжгалузевих регіональних пропорцій;

•концентрацію і спеціалізацію виробництва інфраструктурних послуг та здешевлення їх вартості;

•раціональне розміщення інфраструктурних об'єктів та поліпшення внутрішньорегіональних зв'язків;

•ефективне функціонування об'єктів виробничої інфраструктури.

Головними методами управління виробничою інфраструктурою є економічні. Вони застосовуються при складанні районних планувань, генеральних планів, схем розвитку і розміщення продуктивних сил і реалізуються за допомогою цільових програм розвитку окремих галузей і виробництв та програм соціально-економічного розвитку регіонів. В їх складі є розділи, що характеризують розвиток виробничої інфраструктури. Узагальнюючими показниками цих розділів виступають обсяги капітальних вкладень, основні фонди, виробничі потужності, мережа підприємств тощо. Вони використовуються для обґрунтування пропорцій між розвитком основних та інфраструктурних галузей регіону визначення параметрів розвитку останніх відповідно до завдань регіональної структурної політики.

2. До складу провідних галузей виробничої інфраструктури відноситься регіональний транспортний комплекс. Його утворюють об'єкти і споруди всіх видів транспорту: автомобільні, залізничні та водні шляхи, авіалінії, нафто-, газо- та продуктопроводи, транспортні підприємства (автогосподарства, залізничні станції депо, аеропорти, пристані, річкові та морські порти), автозаправочні станції, ремонтні та інші обслуговуючі підприємства.

Продовжуючи процес виробництва у сфері обігу, транспорт здійснює перевезення вантажів та пасажирів і поділяється на транспорт загальнодержавного та місцевого значення.

Транспортний комплекс місцевого значення є невід'ємною частиною єдиної територіальної системи країни. До його складу входять автомобільний транспорт, місцеве автошляхове господарство, авіаційний (місцеві лінії) та річковий (малі річки) транспорт, міський електротранспорт, місцеві ремонтно-будівельні та ії обслуговуючі організації. Транспортну роботу місцевого значення виконує і загальнодержавний залізничний, авіаційний водний транспорт.

Управління транспортним комплексом регіону здійснюють відповідно центральні (Міністерство транспорту України) та місцеві органи, діяльність яких спрямовується на розв'язання завдань задоволення потреб народного господарства у перевезенні вантажів і пасажирів, розвитку транспортної мережі, на оптимізацію транспортних зв'язків у часі і просторі та координацію роботи всіх видів транспорту.

Потреби у перевезенні вантажів на рівні області (без технологічних перевезень) доцільно визначати кількома методами: нормативним, балансовим та прямими розрахунками (на основі заявок підприємств і громадян).

Нормативний метод застосовується при складанні прогнозів розвитку транспортного комплексу. Для визначення обсягів вантажних перевезень за цим методом використовується інформація про обсяги виробництва товарів та послуг в натуральному або вартісному вимірі та коефіцієнти перевозимості. Останні визначаються обсягом перевезення вантажів на одиницю продукції, робіт чи послуг за кілька минулих років:

,

де К_пі — коефіцієнт перевозимості і-ої продукції;

ОП_бі — обсяг перевезень і-ої продукції у t-ому році базового періоду;

Характеристики

Список файлов книги