112092 (591026), страница 16

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 16)

Можна скористатися зарубіжним досвідом. Там прекрасно розуміють, що вкладення грошей у здоров'я робітника означає фінансування виробництва. I на це грошей не шкодують. Але мова не йде про будівництво лікувальних установ. Будуються спортивні майданчики, басейни, бази відпочинку. Зрозуміло, що це вигідно.

В Україні, у цьому випадку, усе залежить від таких інститутів, як трудовий колектив, підприємство, будь-який службовий або трудовий заклад та їх керівництво.

8. Законодавче та нормативне забезпечення діяльності з формування здорового способу життя.

Якщо звернутися знову до досвіду інших високорозвинених країн і проаналізувати сучасні інститути медичного законодавства Іспанії, Франції, Німеччини тощо, то можна виділити такі аспекти:

— Кримінальне законодавство, особливо про покарання за заподіяну шкоду здоров'ю іншій особі або за вбивство; за вживання наркотиків, за злочин, скоєний у нетверезому стані (Іспанія та інші держави);

• Законодавство про соціальне страхування, регулювання фінансової підтримки при захворюваності та інвалідності (Німеччина, Іспанія, Франція тощо);

• Законодавство про працю, розділ про охорону праці, про пожежну охорону і відвернення нещасних випадків на виробництві, про умови праці на робочому місці та в цілому про трудову гігієну, про місце жінки та молоді в трудовому процесі (Іспанія, Польща, Німеччина, Люксембург тощо);

• Соціальне законодавство про залучення до суспільного та трудового життя інвалідів дитинства і праці, а також асоціальних груп населення (Німеччина, Франція, Іспанія, Люксембург);

• Законодавство про захист навколишнього середовища та очищення від відходів виробництва (Угорщина, Німеччина, Норвегія, Польща);

• Законодавство про фізичну культуру та спорт — про зобов’язання державних органів будувати спортивні споруди, створювати системи лікувальної фізкультури, спортивних занять у навчальних закладах, відповідальність за спортивну просвіту населення (Люксембург);

—Законодавство про податки, кредити, оподаткування, ціноутворення на продукти харчування, алкогольні напої та тютюнові вироби, для закупівлі садових ділянок (Англія, Норвегія, Фінляндія);

• Законодавство про правила вуличного руху, про тверезість, про застосування засобів захисту, про увагу та всі аспекти страхування (Австрія, Люксембург та ін.);

• Накази щодо розподілу держбюджету на потреби місцевих органів охорони здоров'я та сприяння здоровому способу життя (Франція).

У цілому, українські соціальні інститути, що пов'язані із законодавством, не стояли осторонь нового погляду на здоров'я населення ще з кінця 80-х років. Нові підходи до сфери охорони здоров'я лягли в основу Комплексно1" програми профілактики захворювань і формування здорового способу життя населення, затвердженої постановок) Ради Міністрів України від 7 грудня 1989 року № 305. її виконання планувалося до 2000 року.

Подібні програми розроблялися і впроваджувалися нарівні установ та адміністративних територій, підприємств і організацій, але їх виконання стримувалося через відсутність необхідного фінансування. Подальша трансформація українського суспільства потребувала нових законодавчо-нормативних документів у цій сфері діяльності, що визначали б досить вчасні положення. Так, наприклад, згідно із Законом «Про фізичну культуру і спорт», прийнятим у грудні 1993 р., держава створює умови для правового захисту інтересів громадян у сфері фізичної культури і спорту, розвиває фізкультурно-спортивну індустрію та інфраструктуру, заохочує громадян зміцнювати своє здоров'я, вести здоровий спосіб життя. Але цим та іншими законами регулювалися окремі сфери життєдіяльності, і частина з них торкалася лише певних аспектів здорового способу життя. Комплексний підхід законодавчо-нормативної інституалізації щодо забезпечення впровадження здорового способу життя потребує подальшої розробки.

9. Соціально-економічне стимулювання народжуваності. Виконання цього завдання мають взяти на себе такі соціальні

інститути, як: держава, сім'я, інститут економіки та соціального захисту, благодійні організації, інститути захисту матері та дитини, інститути права і передусім, міністерство охорони здоров'я.

10. Відпрацьовування системи збору й обробки інформації про реалізацію програм щодо здорового способу життя та їх ефективності.

Не виключено, що така система повинна функціонувати при Міністерстві охорони здоров'я або при будь-якій соціальній структурі, що доцільно створити для реалізації тої чи іншої Програми.

Отже, для реалізації заходів щодо створення системи взаємодії соціальних інститутів у процесі формування здорового способу життя передбачається науковий і науково-технічний супровід, законодавче й нормативно-правове забезпечення, розробка проблем фінансування і самофінансування.

Соціальні інститути як вираження норм та правил будь-якого суспільства водночас існують на засадах, що склалися в глибоку давнину. Тому, будуючи систему пропаганди та поширення здоро­вого способу життя, треба не тільки моделювати схеми відносин між самими інститутами в цьому напрямку, але й ураховувати той великий досвід, який мали наші пращури і який сьогодні часто називають «народною медициною». Як зазначає у своїх роботах С. Мезенцев: «Необхідність перетворювання інституту здоров'я з відомства, що спеціалізовано на боротьбі з хворобами та стражданням, у соціально-економічну інфраструктуру покращення здо­ров'я людини і суспільства, є абсолютно очевидною. У зв'язку з цим основну ставку треба робити на «живу творчість народних мас у питаннях удосконалення способу життя, збереження та покра­щення здоров'я, а також на новий тип відносин між суспільними та професійними інститутами охорони здоров'я» [227].

Отже, учені ґрунтовно стверджують, що за умов функціонування соціально-педагогічної системи можна вирішити будь-які завдання стосовно формування, розвитку; соціалізації особистості, органічний взаємозв'язок державних та соціально-виховних інститутів дасть більш позитивні результати формування здорового способу життя, ніж вирішення проблеми окремими соціальними інститутами.

У зв'язку з цим, підкреслимо, що здоровий спосіб життя може взагалі стати потужним соціальним інститутом, який би регулював норми та правила здорового життя громадян нашої країни. Але це дійсно стане можливим тоді, коли зміняться самі засади життя суспільства, коли суспільство стане більш гуманістичним, а держава поставить соціальні пріоритети як найважливіші.

Перетворення населення України у найздоровіший та найзаможніший народ цілком може стати основою національної ідеї та державної політики.

2.2. Науково-практичні засади створення та функціонування відкритої соціально-педагогічної системи взаємодії соціальних інститутів суспільства

Оскільки наша експериментальна робота передбачає створення відкритої соціально-педагогічної системи, у цьому параграфі ми вважаємо за доцільне охарактеризувати науково-практичні засади розробки цієї проблеми, показати механізми функціонування, окреслити межі взаємодії соціальних інститутів з питань соціалізації особистості та формування здорового способу життя підростаючого п-коління.

Детальне вивчення наукових доробок стосовно ключових по­нять (соціалізація, соціальні інститути, інституалізація, система, соціальна система, педагогічна система, структурні елементи та механізми функціонування) було необхідним.

Поняття «система» є предметом широких теоретичних досліджень багатьох наук: філософії, політології, педагогіки, психології, соціології. Історія розвитку системи та системних підходів Має свій особистий шлях у кожній науці. Надзвичайно глибоко була розроблена проблема соціальних систем американським соціологом-теоретиком Т. Парсонсом (1902—1979 рр.) у роботі «Соціальна систе­ма» [403]. На його думку, існує три види проблем: інтеграція соціальної й особистої систем; інтеграція елементів систем; інтеграція соціальної системи з культурними зразками. Концепція соціальної системи Т. Парсонсона передбачає таку інституалізацію, яка спроможна створити стійкі форми взаємодії—соціальні інститути.

Перш, ніж перейти до характеристики соціально-педагогічної системи, ми звернули увагу на визначення понять «система», «соціальна система», педагогічна система»:

• система—це сукупність господарських одиниць, установ, споріднених за своїми завданнями й організаційно об'єднаних в одне ціле[342,с.336];

• соціальна система—безліч елементів, що знаходяться у взаємодії і відносинах, створюють єдине ціле. Внутрішня впорядкованість системи — це її структура. Соціальна структура є продуктом і видом взаємодії людей, їх почуттів, емоцій, настрою [403, с. 148];

• педагогічна система — певна сукупність взаємопов'язаних засобів, методів і процесів, необхідних для створення організованого, цілеспрямованого, навмисного педагогічного впливу на формування особистості [342, с. 341].

Саме ці визначення беремо за основу у своєму формулюванні поняття відкритої соціально-педагогічної системи з формування здорового способу життя.

Для нашого дослідження надзвичайно важливу науково-практичну базу становлять роботи О. Безпалько, А. Капської, О. Кар-пенка, Л. Міщик, Р. Вайноли, О. Кузьменка, Л. Пундика, С. Толстоухової та ін. Учені аргументовано доводять думку про необхідність створення відкритої соціально-педагогічної системи для підвищення ефективності в досягненні результатів з вирішення будь-якої соціально-педагогічної проблеми. «При такому підході має бути органічний взаємозв'язок державних соціально-педагогічних інститутів з іншими соціалізуючими інститутами суспільства на основі інтеграції та повноцінної взаємодії, — зазначає О. Кузьменко, — варто наголосити на взаємодії, але не окремих факторів чи компонентів, а на взаємодії окремих інфраструктур» [355, с. 141]. Водночас, зазначимо, що внутрішня єдність усіх аспектів такої системи створює умови для формування в молоді не тільки життєвої позиції та стилю життя, а й певного способу життя. «Це по суті є результатом функціонування системи, яка розглядає особистість як мету й абсолютну цінність» [Там само, с. 142].

На думку В. Кабуша, цілісна система виховання Має розвиватися як ієрархія виховних систем, але центральне місце в ієрархії систем посідає педагогічна система. У нашому випадку, саме школа займає центральне місце. «Відкрита соціально-педагогічна система здатна підтримувати тенденції до розширення і зміцнення її взаємодії з життям, усіма соціальними інститутами — сім'єю, підприємствами, навчальними закладами, культурно-освітніми установами, громадськими та молодіжними організаціями, державними установами [Там само, с. 143] — саме така постановка питання щодо створення й функціонування відкритої соціально-педагогічної системи є для нашого експерименту базового. При чому основним принципом ефективного функціонування системи с консолідація сил для вирішення поставленої мети.

Набуття підлітком навичок здорового способу життя, знайомство в засобами досягнення гармонійного поєднання фізичного, психічного, морального здоров'я відбувається в процесі соціалізації. Тому ми зупиняємо свою увагу на характеристиці не тільки цього поняття, а й процесу соціалізації.

Сам термін «соціалізація» вперше було вжито американським соціологом Ф. Гедінгсом у 1887 р. За Ф. Гедінгсом, соціалізація — це «розвиток соціальної природи або характеру індивіда, підготовка людського матеріалу до соціального життя» [237, с. 8].

Українські філософи Г. Заїченко, В. Сагановський, I. Кальний розвивають діалогічну концепцію соціалізації виокремлюють такі рівні:

• відношення «я—я»—внутрішній діалог, умова формування самосвідомості та самооцінки;

• відношення «я — ти» — царина формування морального почуття любові, ненависті, дружби;

• відношення «я — ми» — царина виховання національної свідомості, класового почуття, почуття гуртової солідарності,

• відношення «я — людство» — умова усвідомлення своєї приналежності до роду людського, джерело філософсько-історичних, футурологічних рефлексій;

• відношення «я — друга природа» — царина оцінки світу речей, створених людиною, можливість стати «мірою всіх речей»;

• відношення «я — природа» — царина прояву найрізноманітніших інтересів — від прагматичного до естетичного, царина формування екологічної свідомості, різних філософських концепцій;

• відношення «я—універсум» — царина формування світогляду, релігійних і філософських вчень, міркувань щодо сенсу життя та смерті [199, с. 42; 392].

Сутність соціалізації є в тому, що кожна людина в процесі соціалізації формується як член того суспільства, до якого належить.

Характеристики

Список файлов ВКР