112092 (591026), страница 17

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 17)

Існує багато факторів, які впливають на соціалізацію людини, деякі — ще докладно не вивчені, але всі їх можна поділити на чотири групи.

I група — мегафактори — космос, планета — тією чи іншою мірою впливають на соціалізацію всіх мешканців планети Земля.

II група — макрофактори — країна, етнос, суспільство, держава. Ці складові впливають на соціалізацію всіх членів того чи іншого окремого суспільства.

1. група — мезофактори. До факторів цієї групи належать умови соціалізації великих груп людей: за ознаками місцевості, типу поселення, наприклад, регіон, місто, село, селище та ін.; за ознаками приналежності до тієї чи іншої субкультури.

2. група—мікрофактори. Це трупа факторів, що безпосередньо впливає на конкретних членів суспільства, які з ними взаємодіють — це сім'я, референтні групи однолітків, гуртки, державні та релігійні організації, мікросоціум [237, с. 73—75].

Усі ці фактори не тільки одночасно впливають на об'єкт соціалізації— людину (дитину, підлітка), але і взаємодіють між собою.

Характерним для селищного способу життя с нормативність, тобто ухвалюється типова поведінка, стиль життя, людські характери. Психологічною особливістю підліткового віку, провідною діяльністю є спілкування, утворення референтних груп. Референтні групи належать до мікрофакторів. Прагнення підлітків до спілкування призводить до утворення груп за спільними інтересами, схильностями. Головне для членів груп — не виділятися, а бути «як усі». Саме такі групи, на нашу думку, доцільно використовувати для прищеплення підліткам і молоді селища здорового способу життя. Коли хоч би кілька членів усвідомлять безпечну, здорову поведінку, то вона згодом стане типовою для всієї групи. Як ми побачили, мезо-та мікрофактори дуже пов'язані між собою. Тому вважаємо за необхідне розглянути вплив таких соціальних інститутів, які становлять мікро та мезосередовище школяра.

Найважливішим фактором, безперечно, є сім'я. Початкові стадії соціалізації, за П. Парсонсом, відбуваються особливо в нуклеарній сім'ї. Батьки, брати й сестри, родичі для дитини є агентами соціалізації. Агенти соціалізації відіграють важливу роль у тому, якою виросте людина, як відбуватиметься її становлення. Стосунки між бать­ками та дітьми в сучасній сім'ї стають більш емоційно-психологічними, тобто визначаються глибиною, міцністю прив'язаності одного до іншого. Поряд з тим діти раніше отримують високий статус у сім'ї. Нерідко вони мають більш високий рівень освіти, вільний час заповнюють діяльністю, розповсюдженою серед однолітків. Батьківське ухвалення та авторитет батьківської влади вже не мають силь­ного впливу, замість нього для дітей стає важливим сприйняття батьків як особистостей [237, с. 11,86,87]. Саме в сім'ї дитина отримує від батьків перші шаблони, стереотипи поведінки.

Сім'я, яка виконує різноманітні функції: демофафічну, репродуктивну, комунікативну, дозвіллєву, виховну, — це держава в мініатюрі.

Головне призначення сім'ї—забезпечення соціальної та культурної безперервності суспільства. Дослідники виділяють низки функцій сім'ї, усі соціальні функції задовольняють й особисті потреби, наприклад, виховна функція задовольняє потребу в дітях, батьківстві. Економічна та господарча — у побутових послугах та матеріальній допомозі. Функція соціалізації надає духовне взаємозбагачення членів родини [433, с. 136].

Виховна функція сім'ї посилюється з народженням дитини. 3 одного боку, батьки стають вихователями майбутньої особистості, бажають виховати ті якості, що вважають за потрібні; з іншого

дитина є вихователем для своїх батьків, тому що, виховуючи, вони й самі вчаться бути справжніми матір'ю та батьком.

Безпосередній виховний вплив на дитину Важливим фактором успішності виконання цієї функції є ступінь відкритості сім'ї для суспільного впливу. Якщо відносини з суспільством будуть відсутні, то ефективність виховання знижується. При взаємодії з суспільством сім'я відбиває та сприймає риси суспільного життя. Отже, завдання подальшої адаптації дитини в суспільстві значно полегшується, тому що основні правила поведінки, норми вона засвоїла вже в родині.

Під час вивчення ціннісних орієнтацій української сім'ї В. Постовий дійшов висновку, що виховні орієнтації української родини базується на основі української національної ідеї, згідно з принципами етнопедагогіки [305, с. 18]. У сім'ї зберігаються традиції і звичаї минулих поколінь, разом з тим відбувається засвоєння культури інших народів.

Як окремий соціальний інститут сім'я тісно пов'язана з економікою. Історичні типи сім'ї, її особливості визначаються тими економічними відносинами, які є сталими в конкретний проміжок часу в конкретному суспільстві. Сім'я — це не тільки родинні стосунки, а й спільне співіснування, наявність домашнього господарства та пов’язаний з цим розподіл обов'язків, відповідальність[433, с. 134]. 3 розвитком ринкових відносин у суспільстві спостерігаємо таке явище, як «сімейний бізнес», тому сім'ю можна розглядати і як економічну категорію.

Сім'я як соціальне явище динамічна. Зміна та розвиток її форм, типів, структури пов'язана й залежить від розвитку потреб суспільства, соціально-історичних умов, наприклад, нерівність прав, приниження людини як особистості в суспільстві тягне за собою нерівноправність одного з членів подружжя, авторитарний, навіть тоталітарний стиль виховання дітей. Навпаки, розкутість характерів, уседозволеність і безвідповідальність одразу відбивається на особливостях спілкування дітей з батьками, стилі виховання (ліберальний), атмосфері, яка панує в родині, звичках, часто згубних, тобто всі суспільні проблеми та негаразди проявляються саме в сімейних стосунках.

Саме благополучна, щаслива родина може надати умови, сприяти повною мірою реалізації природних задатків, наприклад, за даними психологів, коефіцієнт розумового розвитку дітей, які виросли в благополучних сім'ях, на двадцять балів вищий.

Американські дослідники В. Метьюз і К. Миханович, вивчаючи щасливі й нещасливі родини, виділили такі відмінності.

Так, у нещасливих родинах:

• не думають однаково з багатьох питань;

• погано розуміють почуття іншого;

• почувають незадоволену потребу б довірі та в людині, якій можна довіритися.

У благополучних родинах присутні:

— нормальне безконфліктне спілкування дітей з батьками,
сиблінгів між собою, а також подружжя між собою;

—довірливість і емпатія; —розуміння один одного;

— наявність дому [161]. Під поняттям «дім» ми розуміємо
наявність особливої атмосфери в сім'ї, де подружжя та члени сім'ї
почувають себе фізично і психологічно комфортно.

На сьогодні, коли економічна ситуація недостатньо стабільна й багато батьків зайняті пошуками робочого місця або працюють з ранку до вечора, щоб тільки утриматися, а як наслідок—усе менше приділяють власним дітям у вагу, поширюється думка, що бла­гополучна родина — це сім'я, яка матеріально всім забезпечена. Дитина в такій матеріально забезпеченій сім'ї, де вона оточена надмірною батьківською любов'ю і турботою (часто це едина дитина), виказує протест і знаходить референтну, значущу групу в сумнівних компаніях.

Незалежно від того, чи є окрема сім'я благополучною або неблагополучною, діти в кожній з них проходять так звану стихійну соціалізацію. Результати соціалізації визначаються такими характеристиками сім'ї, як рівень освіти, соціальний статус, матеріальні умови, а також моральними цінностями — про соціальними, асоціальними, антисоціальними, стилем життя та взаємин членів сім'ї |237, с. 89]. Хоча соціалізація має місце в усіх соціальних групах (якщо ми не будемо брати до уваги сім'ю), то найвиразніше вона сконцентрована в освітніх закладах. Школа — спеціалізована суспільна установа, головна мета якої— створення основних умов і можливостей подальшої соціалізації молоді в інші соціальні групи та спільноти—її навчання, виховання, розвиток і базова соціаліза­ція. «Освіта як особлива соціальна інституція залежна у своїй організації від особливостей структури та функціонуванні інших суспільних підсистем—економічної, політичної, соціальної»[199,с. 81, 83], у той же час вона взаємодіє з ними і має вплив на інші суспільні підсистеми.

Е. Дюркгейм писав, що однією з головних цілей освіти є перенесення цінностей культури нащадками [343]. Г1ройшло кілька століть, але й зараз школа залишається, особливо в селищі, центром науки, культурного життя. скарбницею духовних цінностей, важливою частиною суспільного життя. На думку Е. Еріксона, автора егопсихології, успішне розв'язання школою її завдань щодо соціалізації формує у вихованців належний рівень рольової самоіндифікації. Якщо мета не досягнута, виникає дезоріентованість особистості, тобто соціалізація не вдається [419, с. 219—222].

Дитина, починаючи з першого класу, багато часу проводить у школі, як на уроках, так і позаурочний час. Тому вчитель — одна з ключових фігур, яка бере активну участь в її соціалізації. Між учнем та вчителем, як правило, немає такого інтимно-особистісного зв'язку, як у дитини з батьками, тому вчитель намагається бути об'єктивним щодо реального стану справ. Учнівські колективи не завжди однорідні, тому педагоги намагаються протистояти проявам расизму; сегрегації, маргіналізації. Шанобливе ставлення учня до національних традицій однокласників інших етнічних груп виховує повагу до рідних звичаїв та обрядів, гордість за збережені й набуті духовні скарби [ 199, с. 240]. На думку Ж. Делора, «роль педагогів є вирішальною. Саме вчителі середньої та початкової ланки повинні віднайти шляхи розв'язаних важливих завдань, які стоять перед освітою: сприяти прогресу, формуванню глобального способу мислення, забезпечувати соціальну злагоду» [438, с. 157].

Що стосується наших зарубіжних колег, то серед завдань, наприклад, дошкільних навчально-виховних закладів у країнах Європи найголовнішими є:

— мотиву вати дітей, починаючи з якомога молодшого віку до навчання, до нового життя, нового оточення;

— прищеплення навичок поведінки, необхідних для майбутнього школярства [440, с. 21].

Дошкільне виховання, початкова, середня школа, освіта у західноєвропейських країнах часто знаходиться під патронатом як держави, так і регіону. Взаємодія школи з робочим світом, суспільно-виробничою сферою є прикладом координації зусиль кількох рівнів[199, с. 160—161].

Відсутність тісного зв'язку між дошкільними і шкільними закладами, неузгодженість дій між батьківським впливом і спробами вчителів прищепити дитині навички здорового способу життя в школі, епізодичні зустрічі учнів-випускників з представниками різних професій, а від цього відсутність чіткого уявлення про виробничу сферу й доросле життя, е на сьогодні однією з найбільш актуальних проблем.

Освіта — один з найдавніших інститутів. Потреба суспільства у відтворенні й передачі знань, умінь, навичок, підготовці нових поколінь до дорослого життя призвела до появи цього інституту. Освіта як процес — багатозначне явище, тому що містить у собі й навчання, і виховання. У педагогічній літературі іноді зустрічаємо протиставлення цих процесів. Але в дослідженнях з історії педагогіки зазначається, що виховання завжди вважалося майже «головною місією навчання: і в епоху античності, і в століття «просвітництва», і в новітні часи» [231; 433].

Освіта як соціальний інститут виконує низку окремих функцій, серед яких соціально-економічні, пов'язані з підготовкою нового покоління спеціалістів, робітників — представників різних професій. Освіта також включає людину в соціальні відносини, тобто сприяє соціалізації. Водночас відбувається не тільки поверхневе знайомство з культурними нормами, цінностями, соціальними та тендерними ролями, а також їх засвоєння, усвідомлення та подальше створення власного способу життя.

Зазначимо, що школа виконує функцію соціальної інтеграції, об'єднуючи фізично представників різних соціальних груп, національностей, віросповідань, культур, тобто разом з тим учить толерантності й терпимості, поваги до світогляду інших людей. Соціологи зазначають., що виконання функцій освіти набуває специфічних рис. На сьогодні спостерігається зближення освіти і науки. Освіта та наука виконують функції взаємного розвитку, «... їх органічний зв'язок—порука подальшого вдосконалення освіти» [433, с. 147—148].

Виховання як у сім'ї, так і в школі має бути таким, що враховує вікові, психодинамічні, психологічні особливості, індивідуальні риси характеру, потреби та інтереси школярів, а для цього необхідна тісна співпраця, взаємодія педагогів і батьків. Це дуже важливо, тому що батьки і вчителі бачать поведінку дитини тільки в тій ситуації, у якій спілкуються, працюють, тобто батьки — тільки вдома, а педагоги —тільки в школі. Одними з безлічі форм спільної організації дозвілля є проведення туристичних походів та екскурсій, спортивних змагань та спартакіад, об’єднання в клуби.

Т. Гаврилова вважає, що вчителі й батьки повинні бути партнерами у справі виховання й доповнювати один одного, допомагати один одному у вирішенні різних педагогічних проблем.

К. Ігошев, М. Панкратова, Г. Міньковський та ін. у своїх працях розглядають різні сторони взаємодії сім'ї й школи. На їхню думку, неправильне розуміння та уява в суспільній свідомості про співвідношення сімейного та шкільного виховання, віднесення останнього в розряд не головного, а другорядного фактора педагогічного процесу е одним з недоліків, що знижує ефективність виховного процесу. У результаті маємо порушення зв'язку між школою та родиною [138, с. 134].

У вітчизняній науково-педагогічній літературі 1980—90-х років зустрічаємо таку думку щодо відносин школи та сім'ї: школа — на­ставник, контролер батьків, а сім'ї відводиться лише роль об'єкта виховного впливу. Так, наприклад, I. Гребенніков зводить стосунки батьків і педагогів, в основному, до впливу на батьків з боку школи. Завдання вчителів—допомогти батькам правильно організувати життя в сім'ї. 3 погляду педагогіки, для цього необхідно підключати роботу батьківського комітету, рад сприяння сім'ї та школи тощо [86, с. 7—8].

Ми дотримуємося тієї думки, що сім'я і школа с суб'єктами виховання, які мають цілком рівні права, оскільки батьки і вчителі мають до того ж однакові цілі і принципи виховання, а, значить, їх спільна праця та взаємозв'язок повинні підсилюватися, — зазначає Ю. Азаров [5].

На думку К. Ігошева та Г. Міньковського, у сучасній роботі сім'ї і школи значну роль відіграє батьківська громадськість [138, с. 134]. На сьогодні різень освіченості та культури батьків зростає; стосунки між батьками мають будуватися на засадах особистісної та професійної взаємоуваги, партнерства, особистої зацікавленості батьків у тому, що збагачення педагогічними знаннями й тісний контакт, співпраця із школою принесуть позитивні результати у вихованні, всебічному розвитку дитини. Батьки можуть брати участь у житті школи не тільки через те, що контролюють відвідування, допомагають у забезпеченні нормальної діяльності школи, використовуючи особисті можливості, а й беруть безпосередню участь в організації виховної роботи (підготовці екскурсій, зустрічей з цікавими людьми, тематичних бесід, круглих столів, КВК тощо).

Характеристики

Список файлов ВКР