112092 (591026), страница 14

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 14)

Проблема, на наш погляд, полягає не в тому, як працювати з хворими людьми, а в тому, як не бути хворими, як попередити хворобу, і в цьому людині може допомогти здоровий спосіб життя, де не останнє значення мають різноманітні соціальні служби та їх ро­бота в плані збереження здоров'я людини.

Діяльність соціальних служб цілком залежить від статусу того чи іншого соціального інституту в суспільстві. Узагалі, соціальний інститут—це комплекс формальних та неформальних правил, принципів, норм, положень, котрі регулюють різноманітні галузі людської діяльності та організують їх у систему ролей та статусів, що формують соціальну систему. Термін «соціальний інститут» уживають у найрізноманітніших випадках. Кажуть, наприклад, про інститут сім'ї, інститут освіти, інститут військових сил, інститут релігії. Класифікація соціальних інститутів здійснюється за різними критеріями: сфери, види діяльності, функції, рівень та характер організації. Однак, «у всіх цих випадках ідеться про відносно стійкі типи та форми соціальної діяльності, зв'язків та відносин, завдяки котрим організується суспільне життя, забезпечується усталеність» [322, с. 150]. Сутність будь-якого соціального інституту відкривається саме через його зв'язки та відносини з іншими соціальними інститутами та суб'єктами.

Сучасні соціологи розробили кілька класифікацій соціальних інститутів залежно від галузі дії та функцій, які вони виконують:

• реляційні інститути — визначають рольову структуру суспільства за різноманітними критеріями (школа, інститут; пенсійний фонд, сім'я тощо);

• регулятивні—установлюють дозволені суспільством межі дій та санкцій, тобто всі механізми соціального контролю (парламент, житлово-побутові служби, міліція, суд, армія тощо);

• культурні інститути, пов'язані з ідеологією, релігією, мистецтвом (партії, церква, музичні спілки та інші заклади мистецтва).

Функції соціальних інститутів зумовлені, перш за все, «потребами конкретного суспільства, реалізація яких потребує спільних організованих дій», та пріоритетною «загальною метою» [322, с. 151]. Потреби та мета кожного суспільства на визначеному етапі його розвитку відображені в різноманітних соціальних програмах, де визначені головні пріоритетні напрямки діяльності суспільства або якого-небудь суспільного інституту.

Зараз в Україні заплановано багато соціальних програм, які спрямовані на забезпечення громадянам умов для здорового способу життя. Як правило, вітчизняні проекти з формування здорового способу життя ініціюються державними установами, переважно спеціалізованими (освітянськими, молодіжними, медичними, соціальними тощо) і тими з різноманітних громадських організацій, які дістали підтримку міжнародних організацій, фондів. Розглянемо деякі існуючі різноспрямовані проекти, що сприяють формуванню здорового способу життя дітей та молоді.

Перш за все, це додаткові заходи щодо забезпечення виконання Національної програми «Діти України» на період до 2005 року. У пункті № 29 цього документа зазначено: «3 метою забезпечення права дитини на здоровий розвиток науково обґрунтувати та експериментально апробувати нові технологи фізичного виховання учнів загальноосвітніх навчальних закладів. Розробити відповідні методичні рекомендації для педагогів».

Далі Національна програма «Репродуктивне здоров'я 2001— 2005».

У пункті № 24 зазначено: «Запровадити в межах програми підвищення кваліфікації педагогічних та соціальних працівників (у т.ч. працівників центрів соціальних служб для молоді) спеціалізований курс з питань популяризації здорового способу життя, збереження репродуктивного здоров'я, запобігання абортам, інфекційним захворюванням, що передаються статевим шляхом».

У пункті № 27 зазначено: «Підготувати для медичних, педагогічних і соціальних працівників методичні посібники з проведення серед різних груп населення профілактичної роботи, спрямованої на збереження і поліпшення репродуктивного здоров'я».

I найбільш актуальна національна програма стосовно здорового способу життя «Забезпечення профілактики ВІЛ — інфекції, допомоги та лікування ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2004— 2008 роки». Ця програма спрямована безпосередньо на захист людини від найбільш тяжких наслідків нездорового способу життя, а саме від хвороб, від яких і досі немає ліків у медицин1.

У пункті № 7 указано на необхідність «забезпечити доступ різних категорій населення (передусім молоді, яка не навчається й не працює, батьків, військовослужбовців строкової служби) до інформаційно-просвітницьких заходів, спрямованих на зменшення поширеності ризикованої щодо інфікування ВІЛ-поведінки та пропаганду здорового способу життя».

Виконання всіх вищевказаних програм не може забезпечити будь-який один соціальний інститут. У суспільстві існує гостра потреба у форму ванні взаємозв'язків між різними соціальними інститутами, тому що кожен індивід протягом життя є членом більшості названих інститутів. Моделі зв'язків між соціальними інститутами можуть бути різноманітними. Найбільш поширена модель представлена як модель взаємозв'язку між реляційними інститутами, наприклад: сім'я—школа—технікум—ВНЗ. Усі соціальні інститути виконують просвітницько-виховну функцію в житті людини й діють, як правило, у напрямку пропаганди та поширення здорового способу життя. Яку б соціальну роль не виконував індивід (дитина, учень, студент), він завжди більш-менш завдяки цим інститутам знаходиться в колі соціальної турботи та підтримки. Або такий варіант моделі: сім'я — медичний заклад — дитячий садок — медичний заклад— навчальний заклад— медичний заклад тощо. Як здійснюється цей зв'язок? Зараз в Україні діє програма-проект «Сімейна медицина». Розвиток первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини є одним з пріоритетних і стратегічних напрямків реформування системи охорони здоров'я України. «Так, кількість закладів, що працюють на засадах сімейної медицини, станом на 1 липня 2004 року становила більше 2000. Майже 80% з них знаходяться у сільській місцевості. Понад три тисячі лікарів надають первинну медико-санітарну допомогу на засадах сімейної медицини. Створити модель ефективної системи профілактичних та первинних заходів охорони здоров'я на засадах сімейної медицини, пристосовану до сучасних соціально-економічних умов, покликаний Проект Європейського Союзу «Профілактичні та первинні заходи охорони здоров'я України, Києва та ряду областей». Він реалізується в Україні з жовтня 2002 р. на замовлення МОЗ України німецьким консорціумом СІІ Груп/ЕПОС» [111 ].

Підготовка сімейних лікарів і медичних сестер здійснюється на 17 кафедрах медичних ВНЗ: в інтернатурі, шляхом піврічної після дипломної перепідготовки дільничних терапевтів і педіатрів, під час виїзних циклів навчання для медичних працівників сільської місцевості. Сімейний лікар мусить контролювати не лише здоров'я дитини, а й здоров'я батьків. Регулярно проводити співбесіди стосовно здорового способу життя, здорових навичок, здорового харчування, особистої гігієни. Крім того, дитячий садочок або навчальний заклад постійно контролюється з боку відповідного медичного закладу: діти та дорослі проходять медичну комісію, отримують рекомендації щодо свого стану здоров'я та його покращання. За словами Р. Стайлза, який керує цим проектом, щодо обов'язків сімейного лікаря, то практично в усіх країнах світу на нього покладено: прийом пацієнтів у амбулаторії або вдома; «ведення» своїх хворих у стаціонарі разом із фахівцем вузького профілю; встановлення попереднього діагнозу; прийняття первинного рішення щодо розв'язання медико-соціальних проблем. Організація співпраці з колегами, медичним персоналом стаціонарних медичних закладів. Співпраця з місцевими органами законодавчої та виконавчої влади, направлена на поліпшення здоров'я громадян тощо [111].

Отже, ми бачимо достатньо плідну схему взаємодії різноманітних соціальних інститутів у плані не лише лікування хвороб, але й у плані їх попередження, тобто пропаганди та поширення здорового способу життя. У схемі задіяні: інститут сім'ї, інститут медицини, інститути місцевих органів влади, інститути статистики та контролю тощо.

На жаль, не завжди, коли є модель взаємодії між соціальними інститутами, ця взаємодія здійснюється, або вона досконала. Існують і недоліки. Розробка систем удосконалення пропаганди здоро­вого способу життя серед реляційних інститутів (наприклад, стосовно розвитку дітей та підлітків завдяки заняттям фізичною культурою та спортом), потребує також урахування регіональних особливостей, екології, смертності населення тощо, наприклад, на Донеччині серед людей дуже поширеними є захворювання серцево-судинної системи, тому всі заходи щодо здорового способу життя треба будувати, спираючись на боротьбу з тими негативними явищами, які викликають саме цю хворобу. Так, «половина школярів нашого регіону харчуються нерегулярно, у третини — порушення артеріального тиску, у 50—60% підвищена або знижена вага. Здебільшого діти основний час проводить біля комп'ютера, і це на фоні низького рівня організації оздоровчої робота у школі...»[ 198, с. 3]. Результати досліджень доводить, що масова фізична культура та оздоровчі заходи, які здійснюються, у школі не відповідають вимогам нормального розвитку серцево-судинної системи дітей та підлітків. Але справа не лише в школі, оскільки ні школа, ні сім'я, ні лікарня не зможуть впоратися наодинці з комплексною проблемою. 3 комплексними проблемами й боротися треба в команді. Аналіз існуючих заходів, спрямованих на формування здорового способу життя молоді, що був проведений Українським інститутом соціальних досліджень у межах українсько-канадського проекту «Мо­лодь за здоров'я», дозволяє визначити найбільш актуальні й пріоритетні напрями в розвитку та впровадженні програм, орієнтованих на молодь:

• підготовка фахівців, навчання широкого кола спеціалістів, які працюють з молоддю у сфері охорони здоров'я, освіти, інформаційних технологій, розваг тощо;

• упровадження системи консультування батьків та сімей з питань родинних конфліктів, взаємин між поколіннями, витоків конфліктів у сім`ї;

• зміна шкільної програми з фізичної культури і впровадження шкільного курсу валеології;

• пошук привабливих, неординарних форм впливу на учнівську молодь;

—розробка інформаційно-освітніх програм-тренінгів, шкіл тощо.

Вище була представлена найбільш поширена модель зв'язку соціальних інститутів між собою. На жаль, у сучасній Україні, практично на стадії зародження знаходяться зв'язки між реляційними та культурними соціальними інститутами. Особливо великий потенціал залишається за таким потужним соціальним інститутом, як Церква. Зрозуміло, що, з одного боку, церква відокремлена від держави та в Україні діє закон про свободу совісті та віросповідання. Але, у трансформаційному, незаможному суспільстві немає іншого такого інституту, який би виконував психотерапевтичну функцію в суспільстві, а саме формував би спокійне та доброзичливе світосприйняття, дарував оптимізм, допомагав знайти сенс життя. Церква також допомагає людині не залишитися на самоті, не впасти у відчай та сторонитися від гріха, який, по суті, і є нездоровий способом життя.

Це особливо актуально для суспільств, що зараз знаходяться в стані змін та трансформації. Як писав Л. Гофман: «Щоб здійснити будь-які соціальні зміни, необхідно змінити не лише саму реальність — економіку, політику, соціальні інститути, але й скорегувати суб'єктивне ставлення людей до цієї реальності, зробити той образ соціального світу, який поширено серед більшості громадян цієї країни» [79, с. 317]. Культурні інститути, перш за все, є носіями образу соціального світу, а в цьому світі все важливо, у тому числі й здоров'я. До найвпливовіших культурних інститутів, крім церкви, належать також ЗМІ. Останнім часом у засобах масової інформації чітко простежуються тенденції комерціалізації та глобалізації. Пропаганд1 здорового способу життя приділяється занадто мало уваги, навпаки, реклама тютюнових виробів або горілки на сторінках журналів, у телероликах, жахливі та низькоякісні фільми свідчать про серйозні недоліки в роботі ЗМІ з питань поширення здорового способу життя.

Розвиток сучасних ЗМІ досягнув такого рівня, що учні мають доступ до інформації будь-якої тематики. Інформаційний простір став безмежним, тому що міжнародна система INTERNET не має ні мовних, ні державних кордонів. Інформація у всесвітній «павутині» увесь час збагачується та оновлюється, зрозуміло, що учні мають змогу знайти матеріали, які відповідають їх віку, результати досягнень з тих галузей, які постійно розвиваються, наприклад, комп'ютерні технологи, а також результати наукових відкриттів з фізики, хімії, біології, можуть узяти участь у дистанційних олімпіадах, конкурсах, змаганнях.

Поряд з тим, комп'ютерна техніка не зможе замінити «живого» спілкування. Якщо в мережі INTERNET дитина знаходить готову відповідь, то на заняттях, під час дискусій, сама засобом підбору, спроб та помилок, урешті-решт, досягає потрібного результату [443, с. 357].

У західноєвропейських країнах телебачення має багато корисних, цікавих програм, що носять як виховний, так і пізнавальний характер. Побудовані за допомогою психологічних законів, вони в ігровій формі для дітей раннього та молодшого віку, а також для підлітків у вигляді розважальних програм повідомляють про здоровий спосіб життя. У цьому виражається й піклування про освіту молоді за допомогою ЗМІ, і пропаганда, роз'яснення здорового спо­собу життя. Щодо вітчизняних ЗМІ, на жаль, у нас мало транслюється телепрограм зазначеної тематики, і вони в основному зарубіжного ґатунку. Треба підкреслити, що і зарубіжні, і вітчизняні телепрограми — пасивний спосіб сприйняття інформації. «Пасивно сприйнята інформація — залишається недійовою — споглядання здорового способу життя не покращує фізичну форму, а спостережена доброчинність не є практикою доброчесності» [199, с. 168].

I тут доцільним було б, на нашу думку, ввести до складу чинних Основ законодавства України про охорону здоров'я (або передбачити в майбутньому в окремому спеціальному законі про контроль над тютюном) норми, що повинні визначити право людини на вільні від тютюнового диму громадські місця й правові механізми реалізації цього права. Доцільним було б також повернуться до внесення відповідних змін у Закон України «Про рекламу», які б забезпечили повну заборону (а не лише певні обмеження, які є на сьогодні) реклами тютюнових виробів, а також заборону спонсорської підтримки з боку тютюнової промисловості. Відповідні Затони та інститути, які мають їх утілювати, — це, по суті, ще одна модель відносин між соціальними інститутами (регулятивними та культурними) щодо втілення здорового способу життя серед громадян нашої країни.

Регулятивні інститути, як ми вважаємо, є найважливішими соціальними інститутами, що дійсно можуть впливати на стан соціальних відносин, стосунків, зв'язків у державі. В Україні відсутні концепції розвитку медичного права та законодавчого забезпечення здорового способу життя, що дали б змогу визначати загальні підходи, структуру, порядок (черговість) розробки та прийняття законів. Теоретична основа розвитку медичного права в Україні визначає приблизний перелік необхідних правових актів у галузі охорони здоров'я, їх взаємодію, загальні принципи їх підготовки та впровадження. Базовим для правових концепцій має стати чинний Закон України «Основи законодавства про охорону здоров'я громадин України» — це свого роду «Медична конституція України», комплексний закон, який визначає загальні засади охорони здоров'я і буде як основа утримувати на собі всю систему правотворчості. Вочевидь, законодавство має відображати відповідальність уряду за сприяння здоров'ю та профілактиці захворювань. Законодавчим шляхом можуть укладатися урядові та добровільні програми-заходи з охорони здоров'я, проводитися пропаганда здорового способу життя та формуватися сприятлива для його запровадження громадська думка.

Законодавча політика в цій сфері має передбачати поєднання освітніх, примусових та заохочувальних заходів, охоплюючи, наприклад, закони, що забороняють деякі види поведінки, які вважаються ризикованими для здоров'я (наприклад, невикористання ременів безпеки під час їзди на автомашині); закони, що стимулюють здоровий спосіб життя (наприклад, через податкові пільги або зміни у структурі страхових тарифів); законодавство, що підтримує урядову політику освіти населення з питань охорони здоров'я. Крім того, уряд повинен підтримувати незалежні приватні та неурядові установи, що займаються питаннями охорони здоров'я та здорового способу життя. Перед тим, як запроваджувати певні заходи, спрямовані на поліпшення здоров'я населення, необхідно переконатися, що населення усвідомлює цінність цих заходів. Покладання уряду на громадську думку може значною мірою сприяти більшій готовності населення зрозуміти нові закони та впроваджувати їх у життя. Роль громадської думки в досягненні цілей громадського здоров'я вказує на важливість інформаційно-освітніх програм для різних груп населення та необхідність участі населення в законодавчому процесі з питань охорони здоров'я.

Характеристики

Список файлов ВКР