112092 (591026), страница 15
Текст из файла (страница 15)
Аналізуючи регулятивні інститути та їх взаємодії з іншими соціальними інститутами, особливу увагу треба звернути на проблеми здорового способу життя громадян, що знаходяться в умовах позбавлення волі. Тюрма—- це своєрідний соціальний інститут, до якого не завжди доходять справи в суспільстві, що перебуває в кризовому (або близько до кризового) стані. Проте, «кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров'я і добробуту її самої та її сім'ї, право на забезпечення в разі безробіття, хвороби, інвалідності, старості чи іншого випадку втрати засобів до існування через незалежні від неї обставини» (Ст. 25 Загальної Декларацій прав людини). І це право треба реалізувати. Тут виникають не лише фінансові проблеми, а й проблеми відсутності зв'язку інституту тюрми з іншими організаціями та соціальними суб'єктами, котрі можуть допомогти вирішити існуючі проблеми.
Не краще складаються справи й в іншому регулятивному інституті — армії. Багато молодих людей, які потрапляють до армії, просто не можуть вести здорове життя. 3 одного боку, у держави не вистачає грошей, щоб забезпечити дійсно гідне існування тих, хто потрапив до армії, а з іншого—суспільству бракує система військової підготовки майбутніх солдат. Отже, інститут Армії потребує серйозної реформи, такої, завдяки якій зі служби будуть повертатися сильні, мужні, ще більш здорові чоловіки, а не хворі (психічно та фізично) істоти.
Окремо хотілось би звернути увагу на такий соціальний інститут, як політичні партії. У Програмах багатьох з них увага приділяється турботі про поширення здорового способу життя в Україні. Так, наприклад, у програмі Партії промисловців і підприємців України чітко зазначено, що «необхідно пропагування (серед населення) здорового способу життя через розвиток фізичної культури, масового та професійного спорту; видання загальної і спеціальної літератури, що безкоштовно або за собівартістю розповсюджується серед молоді» [443]. Такі ж гасла лунають у програмних документах ліберально-демократичної, соціал-демократичної та багатьох інших українських партій. Але далі, ніж просто обіцянки, ці турботи, як правило, не йдуть.
Проблема здорового способу життя змикається із ще більшою, можна казати, глобальною проблемою — депопуляцією в Україні. Цей процес розпочався ще наприкінці 60-х років та продовжує набирати обертів: кожен рік населення нашої країни скорочується на 0,8—1 % (!). Чим зумовлено вимирання нації — ніяка наука точно не може дати відповідь: дехто бачить корінь проблем в економіці (але ж не в 60-ті роки!), дехто в розвалі системи охорони здоров'я та відсутності відповідної політики в цій галузі вже протягом багатьох років... Так, але сучасні хвороби часто не піддаються лікуванню ані в Україні, ані в розвинених країнах (мова йде про рак, СНІД, курячий грип тощо)... За словами професора Г. Апанасенка, голови проблемної комісії МЗ і АМН України «Синологія і валеологія», тільки валеологія може дати відповідь на причини депопуляції в Україні [16]. Валеологія як наука про здоровий спосіб життя має цілісний підхід до людини й бачить у ньому єдину систему: тіло, психіку, духовність. Кожен біологічний вид вимирає тоді, коли змінюються умови його існування, до яких він пристосований. За останні 100 років умови існування людства змінено радикально: знижуються на популяційному рівні функціональні резерви органів та систем організму людини, спостерігається порушення реактивності та резистентності, процесів саморегуляції, погіршення кількості та якості статевих клітин — ось неповний перелік характерних рис. які впливають на зміни в демографічних показниках багатьох країн. Лікуванню цє не підлягає. Рішення проблеми в підвищенні популяційного потенціалу здоров'я нації в цілому через покращення життєвого потенціалу кожної людини, навіть якщо вона почувається здоровою. Головна формула здорового способу життя: Я ЗНАЮ (усе про здоров'я), Я ХОЧУ (бути здоровим), Я ВМІЮ (бути здоровий), Я РОБЛЮ (усе залежне, щоб бути здоровим). Реалізувати ці прагнення людині може допомогти грамотно сконструйована система взаємодії соціальних інститутів, кожен з яких буде нести відповідальність за конкретну галузь діяльності з пропаганди та втілення здорового способу життя в суспільстві.
Ось деякі конкретні кроки в цьому напрямку.
1. Формування нових цінностей і настанов суспільства, нового ставлення до збереження й зміцнення здоров'я. Цінності, як будь-які матеріальні й ідеальні явища, вільно сприймаються самою істотою. Інакше кажучи, «завдяки цінностям людська діяльність набуває дві найважливіші характеристики — волю й суб'єктивно заданий зміст» [344, с. 45—52]. Цінності та наше ставлення до світу починають формуватися ще в дитинстві. Тому саме інститут сім'ї, інститути освіти, науки, інститут медицини, ЗМІ, інститут спорту, культурно-розважальні заклали можуть упоратися з цим завданням.
«Буття визначає свідомість» — матеріалістична аксіома, істинність якої все більше піддається сумніву. Виявляється справедлива і зворотна формула: змінюючи свідомість (суспільну думку), можна змінити й буття. Доречним тут буде згадати вислів Г. Шалигіної: «... є такий універсальний засіб, що робить людину здоровою — здорова свідомість, правильне світосприйняття. Уся філософія збереження здоров'я повинна будуватися таким чином, щоб максимально розвинути здібності кожної особистості творити себе та світ навколо себе, а в цілому, Життя» [417, с. 12].
Особливо треба звернути увагу на потенціал ЗМІ. Телебачення, журнали, Інтернет усе більш активно впливають на свідомість дітей та підлітків. Виконуючи функції маніпуляції суспільною свідомістю, ЗМІ формують світогляд молоді, демонструють правила поведінки, «вчать» та «виховують» краще, ніж учителі. Отже, соціальні психологи готують технологію, а засоби масової інформації— реалізують вирішення завдання. Фахівці стверджують: немає такої абсурдної ідеї, у реальності якої неможливо було б переконати суспільство. Що ж говорити про таку шляхетну ідею, як наше здоров'я.
2. Формування особистісної й соціальної мотивації до збереження та зміцнення свого здоров'я в різних групах населення.
Рішення цієї проблеми у компетенції психологів, соціологів, валеологіів. Тут також треба розробити добре налагоджені технологи. Мається на увазі особистісна мотивація. А як бути з соціальною?
Щороку на форумах, присвячених підведенню підсумків діяльності українських медиків, у доповідях керівників охорони здоров'я лунають заклики, звернені до практичних лікарів: «Формуйте здоровий спосіб життя у ваших пацієнтів!» А як? Ніхто з лікарів не може відповісти на це питання. I правильно: вони не володіють технологією формування особистісної мотивації. їх цього ніколи не вчили. Результати наочні. Досліджуючи проблему цінності здоров'я й визнання здоров'я соціальною значущістю серед студентської молоді, соціологи здобули й узагальнили такі результати [ 181, с. 34—37]:
«Стан свого здоров'я вважають гарним і відмінним — 57% опитаних. 32% опитаних, що не вважають своє здоров'я відмінним і добрим. ведуть здоровий спосіб життя. 6,7% визнали, що ведуть і вважають свій спосіб життя нездоровим. Незважаючи на те, що 91% опитаних відзначили, що вважають і ведуть здоровий спосіб життя, 86% студентів уживають алкоголь і палять. Така диспропорція у свідомості молодих людей відображає перелік соціальних процесів, близьких до «крайнього» стану і дестабілізуючих відносин у сфері охорони здоров'я, фізичної культури і спорту нашої держави» [181, с. 37]. Моніторинг проводився у 2002 р. на кафедрі фізичного виховання Одеської національної академії харчових технологій. В опитуванні брали участь 503 студента 1—2 курсів денного навчання семи факультетів (чоловіків— 109, жінок — 394).
Зарубіжний досвід, особливо США, говорить про те, що формування твердої мотивації до збереження і зміцнення свого здоров'я — реальність, наприклад, кожен американський офіцер знає, що якщо він не складе тести з фізичної підготовки, про кар'єру він може забути. Мотивація кар'єрного росту — одна з найвпливовіших не тільки в США, а й у багатьох західноєвропейських суспільствах. А тверда система штрафів і заборон, пов'язаних з палінням в офісах і в місцях суспільного користування? Саме вона призвела до того, що паління в Штатах стало немодним. Хіба може бути модним неуспішна людина? Є маса інших подібних прикладів.
Розробкою системи мотивації збереження і зміцнення свого здоров'я повинні займатися фахівці. Водночас, мабуть, щодо різних груп населення треба застосовувати різні методи формування мотивації.
Які саме інститути можуть бути корисними в цьому випадку? Насамперед, багато залежить від адміністрації та керівництва будь-якого закладу, від їх ініціативи, від органів місцевого самоврядування, інституту науки, від культурних та регуляційних інститутів. інститут науки (психології, соціології) повинен розробити схему мотивації, яка буде найбільш зручною для кожного конкретного випадку, адміністративні органи мають цю схему запровадити, а культурні інститути довести через ЗМІ та мистецтво, що здоров'я — найбільша цінність життя.
3. Упровадження системи виховання й навчання здоров'я різних
груп населення.
Мова йде про обов'язкове включення різноманітних курсів, факультативне, свят, конференцій, семінарів. присвячених здоровому способу життя, до запланованих заходів у програми шкіл, ВНЗ і, не виключено, дошкільних установ.
Значною мірою це все може бути реалізовано лише в тому випадку, якщо будуть ураховані три аспекти рішення проблеми. По-перше, це освітній аспект: дитина повинна одержать й засвоїти інформацію про те, що добре для здоров'я і що погано (через інститути освіти, інститут сім'ї). По-друге, аспект виховний — формування мотивації в кожного школяра до того, щоб зберігати і зміцнювати своє здоров'я (інститут сім'ї, інститут науки, інститут ЗМІ). I третій аспект — чисто практичний, у якому необхідно передбачити мінімум оздоровчих заходів: повноцінне фізичне виховання, харчування й формування оптимального психологічного клімату в школі (інститут медицини, інститут освіти, інститут загального харчування, інститут фізичної культури і спорту). I, звичайно, всі практичні заходи повинні проходити на тлі постійного моніторингу («виміру») рівня здоров'я. Тільки цей показник дасть нам достовірну ін формацію — чи правильні наші дії, чи в потрібний бік спрямовані наші зусилля.
4. Фізичне виховання різних груп населення.
Природа нагородила людину локомоторним апаратом. Рух — неодмінний компонент підтримки необхідного резерву функцій організму. Але людина пішла всупереч природі, обмеживши кількість рухів у своєму житті (гіпокінезія), зменшивши їхню силу (гіподинамія), амплітуду і швидкість (ці обмеження термінів поки не мають). А природа не вибачає подібних порушень. Збільшення частота порушень постави в наших школярів (за 20 років з 8—9 до 80—90%, а це тільки вершина айсберга!); слабкі м'язи черевного преса, стегон і спини, а також зниження функціональних резервів у вагітних, що формують відхилення плину вагітності й пологів; прискорення процесів старіння (біологічний вік 20-літніх студентів 35—40 років!) — ось далеко неповний перелік наслідків дефектів у фізичному вихованні.
Держава переважно виділяє гроші не на потреби фізичного виховання, а на великий спорт. Спорт став політичним дійством, досить далеким від здоров'я народу. А великий спорт починає спотворювати тіла й душі всіх, хто до нього доторкається. Розвивається його комерціалізація. I хоча там працюють мужні люди, але вони самі заробляють собі на хліб.
Наше суспільство досить скептично ставиться до фізичних вправ заради здоров'я. Лише 3—5% населення приділяє їм належну у вагу. Проте, немає більш могутнього засобу зміцнення здоров'я і продовження життя. За даними українських геронтологів (О. Коркушко і співавт., 2004 р.), люди похилого віку, які систематично займаються аеробними вправами, за станом функцій організму та його систем виглядають молодше своїх однолітків на 12 (!) років.
Відповідальність за цей напрямок цілком лягає на інститути держави, спорту, сім'ї та ЗМІ. Їх взаємодія може бути надзвичайно плідною та довготривалою.
5. Забезпечення моніторингу індивідуального здоров'я та індивідуальних рекомендацій з його збереження і зміцнення.
Цей пункт рекомендацій треба виконувати установам охорони здоров'я. Але здійснювати його реалізацію можна лише тоді, коли вже буде сформована відповідна мотивація в населення, коли з’явиться попит на цю послугу.
Років 20—30 тому при поліклініках були організовані відділення профілактики. Але вони працювали за старою методикою — шукали ознаки патології в пацієнтів, проводячи їх через усі аналізи й огляди «вузьких» фахівців. Система дорога й малоефективна. Зараз існують різні експрес-системи оцінки рівня (кількості) здоров'я, які доступні середньому медперсоналу й дають досить інформації для призначення оздоровчих заходів. До того ж, можна використовувати й такі соціологічні методи контролю за здоров'ям людини, як анкетування, тестування, інтерв'ю щодо стану здоров'я кожної окремої людини. Тим більш, що багато дослідників пропонують у ішані контролю здорового способу життя індивідуальний підхід, що пов’язано з властивостями та особистими показниками стану здоров’я кожної окремої людини. Моніторинг індивідуального здоров'я може забезпечити такі соціальні інститути, як інститут охорони здоров'я, соціальні організації, що пов'язані з пропагандою та контролем здорового способу життя населення і, безумовно, держава, яка повинна фінансувати більшість заходів з контролю здоров'я нації.
6. Створення кадрового потенціалу й матеріально-технічної бази для збереження й зміцнення здоров'я населення.
Виконання цього завдання потребує модернізації наявних соціальних інститутів та створення нових, наприклад, діагностичних підрозділів нового типу, фізкультурно-оздоровчих центрів, центрів психологічного й соціального розвантаження, центрів здорового потомства, рекреаційних зон, інститутів промислового виробництва харчових добавок тощо. Для досягнення цієї мети можна залучити деякі міністерства та відомства.
7. Участь підприємців і керівників виробництва в оздоровленні своїх працівників.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
