Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 13)

Це дослідження виконано на межі шкільного народознавства, валеології, педагогіки, соціальної та екологічної психології. Автори вважають, що «народний досвід здорового способу життя має стати незмінним у розробці психолого-педагогічних профілактичних програм, в основу яких покладені етнопревентивні впливи, що спрямовані на зміцнення фізичного та психічного здоров'я підростаючого покоління» [209, с. 6]. Отже, психолого-педагогічне проектування здорового способу життя школярів засобами народознавства дозволяв відчутно у різноманітні варіанти використання соціально-культурного досвіду народу в навчально-виховному процесі.

Проблеми репродуктивного здоров'я на сучасному етапі давно вийшли за межі індивідуума, сім'ї, галузі охорони здоров'я. Виховання фізично, психічно, духовно та соціально здорового покоління стало найактуальнішим завданням національного виховання.

Система державних заходів не може охопити всі групи населення й не орієнтується на індивідуальні форми роботи. Тому саме навчальні заклади повинні безпосередньо вирішувати питання збереження здорового генофонду нації та виховання національно свідомого молодого покоління. Сьогодення вимагає формування в педагогів, класних керівників, вихователів систематичного бачення процесу виховання й актуалізації потреби здорового способу життя школярів.

Для того, щоб знання про здоров'я стали переконаннями, необхідно розробити нові підходи, прийоми, методи роботи з учнями. Чи кожен дорослий зможе зацікавити своїх вихованців у виборі здорового способу життя? Так, зможе, за умов власної позитивної позиції щодо цієї проблеми, наявності знань, умінь та навичок організатора, координатора спільної діяльності дітей, батьків, педагогів - предметників, медиків, з усвідомлення кожним учнем феномена здоро­в'я як найвищої індивідуальної та суспільної цінності, першої необхідності особистісного життя.

Спираючись на аналіз педагогічної літератури, зазначимо, що на етапі відродження й розвитку національного виховання важливого значення набуває проблема покращення, зміцнення здоров'я підростаючого покоління. А здоровий спосіб життя є основною умовою збереження здоров'я нації.

Обрана нами тема актуального дослідження має складний характер, оскільки синтезує в собі філософський, педагогічний, медичний, психологічний, соціологічний, валеологічний, фізкультурно-оздоровчий, спортивний та реабілітаційний аспекти діяльності людини в галузі розвитку збереження та зміцнення здоров'я, формування здорового способу життя.

Для розуміння й розвитку ідей формування здорового способу життя для нас велике значення має досвід мислителів народу, козацтва, висновки та положення класиків педагогічної науки, розробки програм, методик та технологій сучасних науковців щодо формування здоров'я та здорового способу життя осіб різного віку та статі, різних соціальних груп.

Зазначаючи надзвичайну цінність і важливість накопиченого роками з досліджуваної проблеми, ми наголошуємо на необхідності нетрадиційного, експериментального підходу до проблеми збереження та зміцнення здоров'я молодого покоління. Сьогодні не досить ефективно спрацьовують усталені методи й форми роботи з цього напряму.

Нетрадиційність вбачаємо:

—у зверненні до почуттів дитини, її природи, настрого, самовідчуття;

—у впровадженні феліксологічного виховання (виховання щасливого підлітка) у навчально-виховний процес сучасних загальноосвітніх закладів;

—у визначенні джерел та чинників здоров'я та здорового способу життя.

На наш погляд, фундаментальними джерелами розвитку й зміцнення здоров'я є:

1. Реалізація природних нахилів і задатків як основа задоволення та щастя, успіху дитини в побутовій, навчальній, трудовій, спортивній, професійно орієнтованій діяльності.

2. Почуття щастя як запорука психологічного, соціального, духовного, фізичного здоров'я дитини, підлітка, юнака, дорослої людини.

3. Внутрішня і зовнішня гармонія як умова стабільності та краси життя кожної особистості.

4. Міцність духу як підґрунтя для подолання труднощів і негод повсякденного життя.

5. Любов — як прагнення до життя та неперервного вдосконалення фізичного, соціального, психічного здоров'я людини.

Отже, здоровий спосіб життя — це високий рівень самовідданості, за умов зовнішньої і внутрішньої гармонії, щастя, на основ1 безкорисливої любові до праці, життя, світу.

У процесі аналізу педагогічних концепцій, моделей, програм, методик і технологій формування здорового способу життя людини було встановлено такі методологічні положення організації навчально-виховного процесу в системі соціальних інститутів збереження, розвитку й зміцнення здоров'я школярів:

• Сучасні комплекси міждисциплінарні стратегії оздоровлення школярів орієнтовані на санітарно-гігієнічні напрямки й особистість учня. Здебільшого цей симбіоз обумовлено складною соціально-економічною та демографічною ситуацією в країні, негативними тенденціями щодо рівня здоров'я підростаючого покоління. За цих умов зрозуміло, що для перетворення соціальних інститутів у систему ефективного формування здорового способу життя школярів недостатньо набору окремих профілактичних, оздоровчих, корекційних заходів. Необхідний радикальний злам багатьох сталих педагогічних, психологічних і медико-біологічних стереотипів, потрібна відмова від емпіричних, приблизних, а інколи й абстрактних побудов цієї робота.

• Оптимальна побудова системи соціальних інститутів формування здорового способу життя школярів неможлива без реалізації в н структурі адаптивної моделі формування здоров'я людини. Така модель на основі педагогічного моніторингу відслідковує стан здоров'я, рівень здорового способу життя учасників освітньо-виховного процесу та фактори, що впливають на здоров'я учнів. На основі свого власного, а не чужого досвіду виносить управлінські рішення, організовує цілеспрямовану роботу з їх виконання. Систе­матично зіставляє отримані результати з програмою й у випадку серйозних відхилень вносить необхідні корективи.

• Загальноосвітня школа повинна об'єднати всі соціальні інститути на певній території з метою посилення її можливостей у створенні умов для розвитку індивідуальних здібностей і базових потреб учня не тільки в спеціально організованому освітньому середовищі, але й у реальному житті.

• Система соціальних інститутів формування здоров'я і здо­рового способу життя школярів повинна включати, на рівні взаємин, стимулюючу функцію, яка дозволяє зафіксувати зміни стану кожного конкретного учня, а також й орієнтації не тільки на кінцевий результат, а й на те, яким чином він досягається.

• Технологізація формування здоров'я і здорового способу життя школярів с достатньо ефективним механізмом реалізації визначення педагогічних стратегій. Але, як репрезентують наші дослідження, більшість авторів не вважають за потрібне розрізняти методику й технологію оздоровчої роботи. В аспекті нашого дослідження методика — це сукупність рекомендацій, указівок, методичних принципів організації та проведення оздоровчого процесу. Педагогічна технологія характеризується двома принциповими моментами — високою вірогідністю досягнення кінцевого результату та процедурністю проектування процесу формування здоров'я й здорового способу життя школярів. Співвідношення формального та конкретного рівнів побудови навчально-виховного процесу в струк­турі соціальних інститутів освіти й оздоровлення школярів дозволяє вирішити проблему індивідуального дозування педагогічних факторів, стимулювання пізнавальної мотивації школярів різноманітних вікових груп.

• Реальним резервом у структур1 соціальних інститутів ос­віти, оздоровлення та формування здорового способу життя школярів є фізична культура, індивідуалізація фізичного виховання учнівської молоді. Але реалізація індивідуального підходу має певні труднощі, пов'язані як з організацією навчально-виховного процесу, так і з виявленням особливостей індивідуальних рухових можливостей кожного школяра. Методологічним аспектом вирішення цієї проблеми є здійснення групової індивідуалізації процесу формування здоров'я, фізичної підготовленості, здорового способу життя школярів, що мають подібні групові закономірності. Отже, диференційована фізкультурно-оздоровча освіта виступає як така організація педагогічного процесу, при якій у кожному соціальному інституті враховуються індивідуальні фізичні, психоемоційні й інтелектуальні можливості учнів, а оптимальні їх стосунки формують дидактичні умови виникнення симулятивного ефекту розвитку, збереження й зміцнення здоров'я, виховання здорового способу життя підростаючого покоління.

РОЗДІЛ 2 ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАНИЯ ВЗАЄМОДІЇ СОЦІАЛЬНИХ ІНСТИТУТІВ У ПРОЦЕСІ ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ УЧНІВ

Звертаючись до реалій сьогодення, помічаємо девальвацію цінності особистості в сучасній дегуманізованій культурі, хоча в межах гуманістичної антропології та традицій філософії саме людина та її здоров'я повинні сприйматися як найбільша величина планетарного масштабу. Соціальна ідея духовно-морального та здорового способу життя поступово набуває національно-державного значення. Саме така глобальна ідея може об'єднати навколо себе не тільки здорові сили суспільства та організації, що її втілюють у життя, а и країни, які вважають оздоровлення нації основою державної політики.

Для вирішення завдань ефективної соціалізації особистості, формування здорового покоління вчені і практики аналізують можливості оптимізації соціально-педагогічного процесу, виявляють шляхи вирішення поставлених цілей та досягнення вищезазначеної мети.

Взаємодія соціальних інститутів характеризується наявністю певних механізмів, за допомогою яких не тільки вирішуються соціальні протиріччя та конфлікти, а й координуються зусилля, досягається консенсус відносно поставленої мети та завдань. У нашому випадку, метою організованої взаємодії є формування здорового способу життя підростаючого покоління і, як наслідок цього, збереження здоров'я нації та суспільний розвиток.

У другому розділі мова буде йти про теоретичні засади взаємодії соціальних інститутів та науково-практичні засади створення й функціонування відкритої соціально-педагогічної системи з метою формування здорового способу життя учнів загальноосвітніх навчальних закладів. Також ми беремо до уваги традиції селища та школи, визначаючи їх як системоутворюючий компонент формування здорового способу життя підростаючого покоління в межах чітко окресленого простору. Таким чином, спробуємо довести, що тільки за умов функціонування відкритої соціально-педагогічної системи можна вирішити будь-які завдання стосовно формування, розвитку, соціалізації особистості. Причому органічний взаємозв'язок державних та соціально-виховних інститутів дасть більш позитивні результати, ніж вирішення конкретної проблеми окремими соціальними інститутами.

2.1. Теоретичні засади системи взаємодії соціальних інститутів у процесі формування здорового способу життя школярів

У сучасній українській державі простежуються процеси глибокої соціальної трансформації заключним етапом якої має стати модернізація всіх рівнів та прошарків буття суспільства. Узагалі, будь-які трансформаційні процеси в соціумі розповсюджуються не лише на соціальні явища й інститути, а й на індивідуальний рівень, породжуючи якісні зміни у свідомості людини. злам та переоцінку колишніх стереотипів, цінностей,норм. Стан індивідуальної свідо­мості різноманітний, процес його перебудови здебільшого має драматичний характер. Тому всім затоми перетворенням у суспільстві притаманні психологічні кризи, які поглиблюють нестабільність та напругу серед людей. Психологічна напруга, нестабільність, апатія, цинізм — головні чинники нездорового способу життя, більш того — життя в таких у мовах і є нездорове, неповноцінне.

Погіршення медико-демографічних показників, екологічний дисбаланс, соціальна стратифікація та багато інших негативних факторів, що набирають обертів у соціальній та інших сферах буття суспільства, не можуть поліпшувати якість здоров'я як окремої людини. так і нації в цілому.

За даними соціологічних опитувань, на здоров'я людини найбільш суттєво впливають на спосіб життя — 50%; спадковість — 20%; навколишнє середовище — 20%; рівень медичної допомоги — 10% [444].

Отже, сьогодні існує гостра потреба соціологічного осмислення та аналізу системи взаємодії соціальних інститутів у процесі формування здорового способу життя, тому що саме соціальні інституції забезпечують задоволення найважливіших життєвих потреб.

Справедливо зазначив у своїй статті «Механізм реалізації соціокультурного ідеалу здоров'я» В. Копа: «Використовуючи соціальну значущість здоров'я, людина набуває здатності активно впливати на хід подій у суспільстві. Крім того, у багатьох країнах здоров'я є одним з критеріїв можливості зайняти соціально значущу посаду в суспільстві. Тим самим, визнається факт, що соціально значущим суб’єктом може бути тільки особа, яка володіє достатнім рівнем здоров'я. Тобто здоров'я можна віднести до одного з модусів соціальної значущості: слави, професіоналізму, знання, влади, багатства. Ці модуси є основними стимулами діяльності людей як соціальних істот. А певною діяльністю щодо досягнення здоров'я як модусу соціальної значущості є здоровий спосіб життя (як процедура чи спосіб)...»[239].

Щодо походження самої проблеми та її історії, зазначимо, що коло питань «соціальний інститут — здоровий спосіб життя» існує давно. Так, наприклад, німецький учений М. Сус вважає, що вперше соціологічний аналіз значення здорового способу життя та охорони здоров'я було проведено в роботі відомого спеціаліста з питань соціальної політики В. Петті «Політична арифметика»(1690р.). Також до цього питання зверталися такі відомі дослідники: К. Вінтер (робота «Соціологія для лікарів»), Иоганн П. Франк (робота «Система досконалої медичної поліції»), французький учений Ж. Гуєрні (робота «Соціальна медицина»), Р. Вірхов, С. Норман, Мак-Йнтайр.

Високої оцінки, на наш погляд, заслуговує багатотомна праця Иоганна П. Франка «Система досконалої медичної поліції», яка чудово презентує знання того часу про соціальні зв'язки здорового способу життя та захворювання. А французький учений Ж. Гуєрні вперше до науки залучає таке поняття, як «соціальна медицина», щоб з'ясувати зв'язок фізичного та психічного стану населення та законодавства й різноманітних соціальних інститутів, з метою вивчення взаємодії між соціальними факторами, здоров'ям та хворобою, а також задля здобуття засобів щодо покращення здоров'я та профілактики захворювань.

Ще однією значною фігурою в полі цього дослідження можна вважати німецького соціолога С. Ноймана. Саме він у роботі «Суспільна турбота про здоров'я і власність» указує на необхідність пошуку зв'язків медицини з іншими соціальними інститутами, тому що соціальний статус людини завжди відображає її спосіб життя, який не завжди с здоровий. Захист здоров'я людини не є лише прерогативою медицини. У суспільстві треба налагодити цілу систему зв'язків між соціальними інститутами, яка б могла контролювати та корегувати рівень здоров'я людей різного соціального походження та пропагувати здоровий спосіб життя серед різних верств населення.

Узагалі в Німеччині ще в середині минулого сторіччя здоров'я громадян було проголошено соціальною турботою, а працю Р. Вірхова «Доповіді про епідемію тифу у Верхній Сілезії» можна вважати класичним трудом з німецької соціальної гігієни.

Водночас у США, Великобританії, Німеччині соціологія медицини як окрема дисципліна сформувалася приблизно в середині XX сторіччя у зв'язку з необхідністю соціологічного осмислення ролі та значення медицини, системи охорони здоров'я, самого пацієнта в сучасних соціально-економічних умовах та потребою соціологічної освіти для медичного персоналу.

Таким чином, існує цілий науковий напрямок—соціологія медицини, що вивчає стан здоров'я населення, його соціальну зумовленість, роль та значення в розвитку суспільства, організаційну структуру та ефективність медичних закладів. Але, як і кожна прикладна наука, соціологія медицини має дуже вузьку спрямованість на вирішення конкретних завдань медицини (наприклад, медичне страхування, юридичний захист пацієнта та інші проблеми, що стосуються медицини як соціального інституту).

Характеристики

Список файлов ВКР