112092 (591026), страница 12

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 12)

У суспільстві завжди існує потреба у відновленні сил, лікуванні травм, патологічних станів і зниженні їх наслідків через фізичні вправи. Цю найважливішу потребу задовольняє соціально-педагогічна модель — фізична (рухова) реабілітація [88; 427].

При визначенні структури представлених соціально-педагогічних моделей фізичної культури можна виокремити явища, що знаходяться на межі цих моделей. Функціональний аналіз цих явищ дозволяє стверджувати, що є система потреб, яка спрямована, за В. Григоренком, на задоволення мотивації людини на здоров'я та здоровий спосіб життя [88]. Такий підхід у дослідженні питань вибору тієї чи іншої моделі, побудови фізкультурно-освітньої оздоровчої діяльності дозволив нам надати особливої уваги такій соціально-педагогічній моделі, як адаптивне фізичне виховання [88; 91].

Ця модель [91] забезпечує ефективне вирішення таких, не залежних від нозології, педагогічних завдань:

— оптимізація функціонального стану організму школярів, підвищення рівня здоров'я;

— профілактика захворювань і ускладнень через підвищення
рівня неспецифічних і специфічних факторів захисту організму;

—ефективний розвиток локомоторно-статичних функцій організму;

• мобілізація духовних сил, формування свідомого ставлення до реальності і власних можливостей;

• формування життєво необхідних знань, умінь, навичок зі збереження й підтримки організму в оптимальному функціональному стані, з подолання психічних і фізичних перевантажень в аспекті збереження, розвитку і зміцнення здоров'я, формування здорового способу життя.

Без сумніву, ця соціально-педагогічна модель досить ефективна, тому що вона забезпечує реальну адаптацію школярів з різним рівнем здоров'я до сучасних громадсько-соціальних відносин держави.

Як уже зазначалося вище, значне місце в збереженні свого здоров'я кожен народ відводить засобам народної медицини. Нова книга професійних лікарів Неумивакіних Івана та Людмили присвячена ендоекологічному (внутрішньому) стану організму людини, без чого, на їх погляд, не можна бути здоровий. Автори пропонують практичні рекомендації та поради з профілактики та позбавлення багатьох хвороб. «Шлях до здоров'я — це знання й наполеглива праця над собою, зробивши який, ви знайдете здоров'я й радість життя», — вважають лікарі [252].

Відомий досвідчений лікар та психолог Володимир Леві у своїх працях категорію здоров'я розглядає як музичний твір і роз’яснює, як його розуміти, як виконувати, як виправляти. Розмаїття рецептів оздоровлення тіла й душі подасться з позиції не тільки лікаря та психолога, а и з позиції письменника [203].

Акцентуючи увагу на тому, що саме освіта та освітні заклади, зокрема на державному рівні, у першу чергу повинні просувати ідеї формування здорового способу життя підростаючого покоління — майбутніх громадян України, ми вважаємо доречним проаналізувати педагогічні видання здоров'язберігаючого напрямку.

На сьогоднішній день існує безліч проектів та цільових пробам охорони здоров'я учнів в умовах загальноосвітніх закладів. Ці документи розглядають найскладніші питання створення здорового середовища, валеологізації освіти, формування здорового способу життя та становлення учня як особистості. адже, як свідчать факти, стан здоров'я населення в Україні доведений до кризового. У гімназії № 59 м. Києва впроваджено комплексну програму «Здоров'я че­рез освіту». За цією програмою принципами школи здоров'я є:

1. Гуманізація освіти є основою для створення здорового морального, психічного середовища, що сприяє становленню учня як особистості, забезпечує реалізацію його творчих здібностей.

2. Система валеологічної освіти базується на принципи науковості, зв'язку навчання з життям, спрямована на вироблення свідомого ставлення до свого здоров'я як до найбільшої цінності й блага.

3. Школу здоров'я засновано на принципі взаємопроникнення знань про здоров'я і заходів щодо попередження захворюваності через усі ланки життя навчального закладу.

4. Усі оздоровчі та діагностичні заходи здійснюються за принципом добровільності, погоджуються з батьками, виконуються висококваліфікованими спеціалістами.

5. Дієвість валеологічних заходів досягається шляхом переконання через результати моніторингів, роз'яснювальну роботу, через лекторії.

1. Оздоровчі заходи, валеологічна освіта доступні всім членам навчально-виховного закладу.

2. Гімназія як член ЄМШЗ, учасниця українсько-канадського проекту «Партнерство в ім'я здоров'я» є відкритим закладом для обміну досвідом з проблем здоров'я, з пропаганди здорового способу життя.

3. Інформація про всі оздоровчі заходи, результати моніторингів, обстежень доводиться до відома батьків [323].

Комплексна система охорони здоров'я, згідно з програмою, передбачає об'єднання зусиль учителів, батьків, учнів, науковців, громадськості, спрямованих на підвищення культури здоров'я, попередження захворюваності, підготовку учнів до дорослості, ство­рення здорового середовища. Робота проводиться за такими основними напрямками, що тісно пов'язані між собою:

1. Екологічна освіта. Діагностика та оздоровлення.

2. Валеологічна освіта.

1. Партнерство в ім'я здоров'я дитини.

1. Здоров'я через виховання та позакласні заходи.

2. Інформаційно-методичне забезпечення школи здоров'я.

У програмі розроблено й запропоновано систему відповідних заходів у навчально-виховному процесі щодо кожного напряму.

Цільова програма «Зміцнення здоров'я» запроваджена в Хортицькому навчально-реабілітаційному центрі. Комплексна програма реабілітації допомагає дітям обґрунтувати вибір шляху до здоров'я індивідуальною мотивацією життєдіяльності. Це, на думку її авторів, дасть можливість вихованцям сформувати власну життєву спрямованість на здоровий спосіб життя, який є інтефуючим станом фізичного, мо­рального, психологічного добробуту людини з високими адаптивними якостями.

Запропоновані в програмі етапи засвоєння основних категорій здорового способу життя за віковими аспектами (економічний, соціологічний, соціально-психологічний, соціально-економічний) викликають певний інтерес своєю новизною [324].

У контексті викладеного особливу увагу звертає зміст «Міжгалузевої комплексної програми «Здоров'я нації» на 2002—2011 роки», мета якої—зміцнення здоров'я дітей та учнівської молоді, розвиток позитивної мотивації щодо формування в них здорового способу життя. Реалізація означеної програми здійснюється в таких напрямках:

• школи в напрямку впровадження здоров'язберігаючих, здоров'я формуючих та здоров'я зміцнюючих технологій, які сприяють значній ефективності навчально-виховного процесу, створюють здоровий освітній простір;

• учителі, медичні працівники, батьки займають чітку громадянську позицію щодо виконання державних та національних програм, Указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, спрямованих на утвердження здорового способу життя, профілактики тютюнопаління, алкоголізму, наркоманії, захворювання на ВІЛ-інфекцію (СНІД та інші небезпечні хвороби);

• загальноосвітні навчально-виховні заклади України визначають пріоритетом своєї діяльності збереження і зміцнення здоров'я підростаючого покоління;

• використання системи комплексного моніторингу здоров'я учнів (методи динамічного нагляду за станом здоров'я на основі психологічних, соціальних і медичних обстежень дітей);

• проведення науково-дослідної роботи з проблеми розробки моделей «Школи сприяння здоров'ю».

Немає сумнівів у тому, що реалізація цієї програми буде вагомим внеском у подальший розвиток Національної мережі загальноосвітніх шкіл сприяння здоров'ю, залучення батьківської громадськості, самоврядування, громадських організацій та об'єднань до проведення превентивних заходів щодо профілактики негативних проявів у дитячому та молодіжному середовищі, формування культури здоров'я в підростаючого покоління [143].

Проаналізовані програми життєтворчості за напрямком здоров'язберігаючої педагогіки мають на межі формування свідомого ставлення до здоров'я як важливої людської цінності, основи щастя людини, умови вдачі та гармонії життя і в межах нашого дослідження заслуговують детального вивчення.

Чільне місце в системі виховання підростаючого покоління посідає сьогодні педагогіка щастя. I хоча багато авторів сучасних робіт цього напрямку не пов'язують стан щастя, безпосередньо, зі здоровий способом життя, ми вважаємо, і вже вище про це говорили, що саме відчуття щастя є джерелом фізичного й морального здоров'я.

У книзі «Педагогіка щастя» автори А. Зайцев та Г. Зайцев розглядають питання подружнього життя, виховання дитини в щасливій сім'ї, здібність любити та потребу виявляти почуття. Автори зазначають, що до всього необхідно готуватися ретельно — на морально-психологічному та валеологічному рівні. Слова академіка Д. Лихачова «Наша школа ... не вчить найголовнішого — бути щасливою людиною...», наведені у вступі, спонукають кожного вчителя, батьків, узагалі людину замислитися над проблемою щастя й у мовами, від яких воно залежить [ 124].

На нашу думку, відчуття щастя — це, перш за все, настрій та переконання самої людини.

Мальханова I. у цікавій роботі «Школа щастя» допомагає кожному знайти творчий та одночасно аналітичний підхід до особисто­го індивідуального щастя, спрогнозувати майбутнє відповідно кон­кретного психотипу. її позиція — щастя кожного в його руках [221 ].

Проблему відчуття щастя сучасної студентської молоді розглядає I. Меліхова. Вона доводить, що більш щасливими себе відчувають люди, у яких задоволені потреби в безпеці та самовираженні. Але кожен по-різному розуміє щастя. «Одні люди бачать своє щастя в почутті задоволеності, спокої, у відчутті своєї корисності, у матеріальній забезпеченості, інші—у розвагах, задоволеності, приємному проведенні часу» [228].

Сибірцова Г. у настільній книзі заступника директора шкода з виховної роботи, посилаючись на розробки Павлової Є. та Щуркової Н., доводить, що основою змісту виховання е здібність бути щасливим. Турбога про щастя дитини в процесі шкільного вихован­ня, на її погляд, е аспектом гуманістичної педагогіки, показником культури суспільства; сприяє максимальному розвитку особистості школяра, реалізації його здібностей і творчого потенціалу, виховання творця особистого життя. Але учень повинен мати в житті образ щастя в індивідуальному варіанті (чого хочу?), знати про способи й засоби досягнення бажаного (з чого почати?), уміти скласти план бажаного та спрогнозувати наслідки таких досягнень, а також участь інших людей у реалізації особистого задуму. Вищеназвані соціально-психологічні утворення і становлять основу змісту й методики роботи педагога з дітьми як суб'єктами особистого щастя [337].

У методичному посібнику «Щасливий підліток» О. Хухлаева, Т. Кириліна, О. Федорова описали систему роботи з профілактики порушень психологічного здоров'я, яка сприяє підтримці емоційного комфорту учнів у колективі, розкриває індивідуальні творчі здібності підлітка. Посібник адресовано шкільним психологам і педагогам, батькам — усім дорослим, які хочуть бачити дитину щасливою, здоровою, успішною [408].

Для розуміння и розробки ідей формування здорового способу життя для нас велике значення мають положення, рекомендації та програми Л. Маленкової. Стимулювання здорового способу життя педагога й вихованця як основа виховання — незмінний постулат автора. На думку вченої, починати роботу зі створення та стимулювання здорового способу життя свого та своїх вихованців педагог повинен з визначення кола принципів та методичних правил, до яких необхідно привчити учнів і неодмінно дотримуватись їх самому.

Роботу з формування здорового способу життя школярів досконало може здійснювати тільки той учитель, який сам веде здоро­вий спосіб життя, має здоровий вигляд, емоційно врівноважений, приємний зовнішньо, життєрадісний, фізично досконалий. Звичайно, це ідеальна модель, але кожен учитель, кожна людина повинна до неї прагнути. І починати потрібно зі створення власної програми оздоровлення. За Л. Маленковою [219], вона може мати такі ідеї:

1. «Я — чудо!»;

2. «Кохання — найвище людське почуття»;

3. «Очищення фізичне і духовне»;

4. «Турбота про психічне здоров'я»;

5. «Спеціальні заходи щодо оздоровлення хворих людей»;

6. «Самооздоровлення»;

7. «Дев'ять лікарів: сонячне світло, свіже повітря, чиста вода, природне харчування, голодування, фізичні вправи, відпочинок, гарна постава, розум».

Саме ці ідеї визначають зміст діяльності з реалізації завдань підвищення якості здоров'я підростаючого покоління.

Дуже цікавою є методика самооздоровлення, у якій зазначаються такі методи та прийоми організації здорового способу життя: споглядання, рефлексія, релаксація, аутогенне тренування тощо. У практиці оздоровлення широко використовують прийоми, які починаються зі слова само (самоаналіз, самокритика, саморозвиток, самосхвалення), це дає можливість знищити межу між вихованням і самовихованням [219].

Сучасні вчені К. Байер та Л. Шейнбер вважають, що складовими здорового способу життя є:

• Оптимальний рухомий режим.

• Тренування імунітету й загартування.

• Оптимальне харчування.

• Психофізіологічна регуляція.

• Психосексуальна і статева культура.

• Раціональний режим життя.

• Відсутність шкідливих звичок.

• Висока медична активність [25].

I хоча вищеназвані складові мають психолого-медичний характер, ми вважаємо їх урахування необхідним у процесі формування здорового способу життя підлітків.

Надзвичайно багато нової наукової та публіцистичної літератури присвячено формуванню здорового способу життя в дітей групи ризику. Це дуже складне й важливе завдання не тільки для батьків, учителів та психологів, а й для всієї держави в цілому.

• Важкий підліток [6; 98; 287]. —Сім кроків від пропасті [164].

• Підтримка дітей групи ризику [261].

• Курс виживання для підлітка [346].

• Особливості агресивної поведінки підлітка [333].

• Наш некерований підліток [46].

• Наркотики: вихід є [38].

• Кого і як ми виховуємо [225].

—Емоції і воля [326] —далеко не повний перелік проблем, що хвилюють фахівців та суспільство сьогодні.

Цінний матеріал пропонують учителям, вихователям, практичним психологам, студентам у своїй монографії «Народознавство та організація здорового способу життя школярів» С. Литвин-Кіндратюк та Б. Кіндратюк. У науковій праці обґрунтовуються теоретико-методологічні засади психолого-педагогічного проектування здорового способу життя школярів з позиції профілактичної етнопсихології й превентивної етнопедагогіки.

Характеристики

Список файлов ВКР