Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Засади територіальної влади в Україні визначені її Конституцією і за принципами організації загалом відповідають Європейській змішаній елітній моделі

Схема 2.1. Система територіальної влади в Україні

Але у цій системі ради стоять осторонь від органів державної виконавчої влади, не мають законодавче визначеного підпорядкування і вирішують обмежене коло питань, пов'язаних із затвердженням програм соціально-економічного та культурного розвитку, обласних і районних бюджетів та контролем за їх виконанням, а інші повноваження делегують місцевим державним адміністраціям. Отже, відносини між державною владою і місцевим самоврядуванням складаються не на користь останнього і не повною мірою відповідають демократичним засадам, закладеним в Європейській хартії про місцеве самоврядування.

Аналіз існуючих моделей, представлених у схемі 2.1, показує, що система територіального управління у будь-якій країні має три рівні: загальнодержавний (національний), проміжний (область, район) та низовий (село, селище, місто). На кожному з них діють відповідні управлінські структури — місцеві державні адміністрації та місцеві ради. Разом вони іменуються місцевими органами влади.

Організаційна структура місцевих державних адміністрацій зумовлюється їх повноваженнями, функціями, структурою господарства, принципами управління та специфічними для кожної територіальної ланки національними, історичними, економічними й іншими особливостями. Схематично структура обласних державних адміністрацій виглядає так (див. схему 2.2).

Голова, перший заступник та заступники голови держадміністрації здійснюють керівництво управліннями і службами безпосереднього підпорядкування й структурними підрозділами, підпорядкованими також відповідним міністерствам та відомствам. Управління економіки, наприклад, підпорядковане як керівництву адміністрації області, так і Міністерству економіки України в організаційно-методичному відношенні.

Подвійне підпорядкування зумовлюється принципом централізації, покладеним в основу організації виконавчої влади та її управлінської вертикалі. Централізм в управлінні не завжди сприяє поліпшенню справ у регіонах, оперативному вирішенню локальних проблем, використанню економічних засобів та стимулів у регулюванні відтворювальних процесів на регіональному рівні. Тому подальше вдосконалення структури управління вбачається у його децентралізації.

4. Законодавство розмежовує повноваження між центральними та місцевими органами державної влади і представницькими органами, враховуючи умови певного фіксованого періоду.

Динамічність відтворювального та відносна інертність законодавчого процесів об'єктивно зумовлюють відставання у формуванні державної регіональної політики. В цих умовах в управлінні регіональною економікою повинні застосовуватися такі методи, які давали б можливість ліквідувати або принаймні пом'якшити вказане протиріччя.

Серед загальних методів управління — правових, адміністративних та економічних — перевагу мають останні. Пояснюється це тим, що економіка в цілому є самоналагоджуваною системою, діючою у відповідності з об'єктивними економічними законами, а економіка регіону — невід'ємною складовою єдиного народногосподарського комплексу.

До економічних методів управління регіональною економікою відносяться насамперед планування та бюджетно-фінансове регулювання, включаючи ціноутворення на місцеві ресурси.

Адміністративні методи слід застосовувати у боротьбі з монополізмом, захисті навколишнього середовища, дотриманні правопорядку, санітарних, пожежних та інших норм і правил, у реалізації місцевих цільових програм тощо.

Переміщення центру ваги в управлінні процесами соціально-економічного розвитку безпосередньо на місця — об'єктивна вимога часу. Вона потребує чіткого розподілу повноважень між ланками управлінського ланцюга: центр — область— район — місто, село, селище та між радами і держадміністраціями. З цією метою потрібно використовувати правові методи та прийняти відповідні законодавчі акти, зокрема про статус області, великих міст, адміністративних районів, про планування та регіональні програми й деякі інші.

Економічні, правові та адміністративні методи слід застосовувати з урахуванням розвитку ринкових відносин і функцій регіонального управління.

Тема 3

"Проблеми планування та прогнозування в системі управління регіональною економікою"

1. Передумови планування та прогнозування соціально-економічної діяльності регіону: теорії просторової та регіональної економікою

2. Сучасний стан планування в регіонах України

3. Напрями розвитку регіонального планування та прогнозування

4. Система показників регіональних планів та програм

1. Займаючи певну нішу в системі економічних наук, регіональна економіка асимілює множину теоретичних знань. Для розуміння еволюції і сучасної структури теорій регіональної економіки особливо важливо адекватно оцінювати вплив загальних економічних теорій, теоретичної географії і междисциплінарних теорій стійкого розвитку.

Проблеми економічного простору привертали увагу ще античних мислителів і .соціалістів-утопістів, а в XVII- XVIII вв. постійно входили в структуру економічних теорій, що створювалися, (Р. Контильон, Дж. Стюарт, А. Смит і Д. Рикардо). Проте потім в економічній науці укоренилося прагнення до абстрагування від простору, до побудови теорій «крапкової економіки». От чому велике було значення досліджень факторів економічного простору в роботах Й.Тюнена, В.Лаунхардта й А.Вебера, що створили передумови для наступного взаємопроникнення теорій крапкової і просторової економіки.

Розвиток регіональної економіки як науки не привело до створення загальновизнаної синтетичної теорії. Переважна тенденція - наростання розмаїтості в теоретичних ^; підходах, посилення спеціалізації досліджень, поява нових напрямків. При цьому важливо підкреслити, що теоретичний арсенал сучасної регіональної економіки вміщає досягнення різноманітних історичних періодів і багатьох наукових шкіл. Тому ознайомлення з історією теоретичної думки в галузі регіональної економіки - необхідна умова оволодіння сучасним рівнем теорії.

Донедавна ідеологічні, інформаційні й інші міждержавні бар'єри гальмували взаємопроникнення і взаємодоповнення досліджень регіоналістів різних країн. Тепер регіональна економіка розвивається як єдина світова наука, яка має, зрозуміло, пріоритети й акценти в кожній країні.

Необхідно виділити три етапи розвитку теоретичних основ регіональної економіки:

1. зародження теорій регіональної економіки і їх «західна» еволюція;

2. розвиток регіональної економіки в СРСР і зближення регіональних досліджень Заходу і Сходу;

3. сучасна еволюція (по ряді напрямків) регіональної економіки як єдиної світової науки.

Головні напрямки генезису теорій просторової і регіональної економіки в рамках західної науки.

1. перші теорії розміщення виробництва і розселення і їхнє наступне поширення на регіональні ринки;

2. поява теорій регіональної спеціалізації і міжрегіональної торгівлі; розробка вчення про просторову організацію А.Леша;

3. формування «регіональної науки» У.Айзарда.

І. Початок науковому осмисленню просторового аспекту економіки, як уже відзначалося, було покладене роботами Тюнена, Луанхардта і Вебера. Ці німецькі вчені створили перші теорії розміщення (локалізації) виробництва.

Значення теоретичного внеску Тюнена визначається не тільки тим, що він пояснює закономірності ефективного розміщення сільськогосподарського виробництва, орієнтованого на один ринок збуту, і кількісно оцінює земельну ренту по місцю розташування. Основна робота вченого стала першим і дуже показовим прикладом використання математичних моделей у теорії просторової економіки.

Лаунхардт сформулював чіткі умови і розробив метод рішення характерної проблеми розміщення промислового виробництва - визначення оптимального місця розташування окремого промислового підприємства щодо джерел сировини і ринків збуту продукції. Запропонований їм інструмент («вагової трикутник») - одна з перших в економічній науці фізичних моделей.

Суттєвий крок вперед у порівнянні з Тюненом і Лаунхардтом зробив Вебер, ввівши в теоретичний аналіз нові чинники розміщення виробництва на додаток до транспортних витрат. Він створив струнку факторну систему, що потім використовувалася і розширювалася численними послідовниками вченого.

Предмет теорії розміщення був розширений В.Кристаллером, який уперше теоретично проаналізував формування систем населених пунктів (або «центральних місць») у ринковому просторі. Ця теорія пояснила, чому одні товари і послуги повинні вироблятися (даватися) у кожному населеному пункті (продукти першої необхідності), інші - у середніх поселеннях (звичайний одяг, основні побутові послуги і т.п.), треті - тільки в крупних містах (предмети розкоші, театри, музеї й ін.).

Відповідно до Кристаллера, зони обслуговування і збуту з часом мають тенденцію оформлятися в правильні шестикутники («бджолині стільники»), а вся заселена територія покривається такими без просвіту («кристаллеровськая решітка»); завдяк цьому мінімізується середня відстань для збуту продукції або поїздок у центри для покупок і обслуговування.

Приведені вище теорії розміщення виробництва і розселення одержали в першій половині XX в. інтенсивний розвиток, причому по ряду напрямків. Характерні ознаки першого з них, пов'язаного з побудовою «чистих» теорій розміщення, - вибір щодо простої ситуації (абстрагованої від конкретностей і другорядних властивостей) і її кількісний аналіз, що завершується або математичною формулою, або перебуванням особливого геометричного місця, або виробленням точних правил економічної поведінки. Саме так будувалися теорії Тюнена і Лаунхардта, а типовий новий приклад - «феномен Хотеллінга», тобто обгрунтування правила оптимальної поведінки конкуруючих виробників (продавців) на ринку, що має лінійну форму.

ІІ. До другого напрямку відносяться дослідження, що узагальнюють і доповнюють підходи і результати основоположників теорії розміщення. Мова йде про перехід від розгляду окремого й ізольованого промислового підприємства до аналізу взаємозалежних підприємств, про об'єднання теорій розміщення сільськогосподарського і промислового виробництва, про введення в аналіз цін, ренти, функцій попиту і пропозиції, елементів динаміки.

ІІІ. Науковим базисом третього напрямку розвитку теорії розміщення послужила класична модель загальної економічної рівноваги Л.Вальраса. Оформлення цього напрямку означало пряме включення теорій регіональної економіки в головне русло загальної економічної теорії.

Для розуміння принципових відмінностей крапкового і просторового підходів в економічній теорії принципово важливий аналіз механізму попиту і пропозиції і ціноутворення на товарних ринках. Широко відома модель ринкової рівноваги) демонструє, що кількість реалізованого товару і ціна рівноваги визначаються перетинанням функцій попиту і пропозиції. Проте прийняте при цьому допущення, відповідно до якого ринок є крапкою, непридатною для просторової економіки.

Початковий крок аналізу механізму попиту і пропозиції в економічному просторі - розгляд розділених регіональних ринків. У кожному автономному регіоні установлюються своя ринкова рівновага попиту і пропозиції і свої (у загальному випадку - різні) ціни цієї рівноваги. Ситуація принципово ускладнюється, якщо регіональні ринки зв'язуються один з одним, тобто якщо між ними здійснюються рівчаки товарів. Стосовно до подібної типової ситуації доводиться, що ціни рівноваги на регіональних ринках повинні відрізнятися на величину транспортних видатків від пункту продавця до пункту покупця. Цей фундаментальний результат зберігається у всіх більш загальних теоріях локалізації, торгівлі і просторової економічної рівноваги.

Теоретичні принципи виробничої спеціалізації регіонів і міжрегіональної торгівлі формально були уперше виведені в рамках теорій міжнародних економічних відношень. І це не випадково, оскільки міжнародні і міжрегіональні торгівля, спеціалізація й інтеграція мають значну подібність основних понять, факторів, проблем і методології аналізу. Розділювальні ж межі тут визначаються тим, що міжрегіональний поділ праці і міжрегіональної торгівлі суть процеси в рамках різноманітних частин однієї національної зони вільної торгівлі, однієї митної території, однієї валютної системи, одного національного ринку праці і капіталу. У міжрегіональній торгівлі відсутні адміністративні, валютні, митні, політичні й інші бар'єри, що зберігаються в міжнародних економічних відношеннях незважаючи на тенденцію лібералізації, що превалює, і глобализации.

Характеристики

Список файлов книги