181201 (685709), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Тому розвиток і зміна правових основ місцевого самоврядування є важливою підоймою розбудови національної економіки.

Україна вступила до ради Європи і зобов'язалася приєднатися до Європейської хартії про місцеве самоврядування, якою останне визначається як «право і реальна здатність органів місцевого самоврядування регламентувати значну частину державних справ та управляти нею, діючи у межах закону, під свою відповідальність і в інтересах місцевого населення». Це визначення значно повніше, ніж подане в українському законодавстві, відображає сутність місцевого самоврядування та його роль в управлінні. Отже, воно повинно враховуватися при подальшому вдосконаленні правового поля місцевого самоврядування у нашій державі.

Система місцевого самоврядування, визначена Конституцією та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», включає:

—територіальну громаду;

—сільську, селищну, міську ради;

—сільського, селищного, міського голову;

—виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;

—районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;

—органи самоорганізації населення.

Первинний суб'єкт місцевого самоврядування — територіальна громада, тобто жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. Формами вирішення територіальною громадою питань місцевого значення виступають місцеві референдуми чи загальні збори громадян.

Сільські, селищні, міські ради є одиницями місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади і здійснюють від їх іменні ті в їх інтересах визначені Конституцією та законами України функції і повноваження.

Повноваження сільських, селищних, міських рад поділяються на власні і делеговані. До власних повноважень у сфері соціально-економічного та культурного розвитку відносяться:

—підготовка програм соціально-економічного і культурного розвитку та забезпечення його збалансованості;

—складання балансів фінансових, трудових ресурсів, грошових доходів і видатків, необхідних для управління соціально-економічним та культурним розвитком території, розгляд проектів планів підприємств і організацій, які належать до комунальної власності відповідних територіальних громад;

—попередній розгляд планів використання природних ресурсів місцевого значення, пропозицій щодо розміщення, спеціалізації та розвитку підприємств і організацій незалежно від форми власності;

—подання до районних, обласних рад необхідних показників і внесення пропозицій до програм соціально-економічного й культурного розвитку відповідних районів та областей, а також до планів підприємств, установ і організацій будь-якої форми власності, розташованих на відповідній території, з питань місцевого значення та деяких інших.

До делегованих повноважень у сфері соціально-економічного і культурного розвитку належать розгляд і узгодження планів підприємств, установ та організацій, що не належать до комунальної власності територіальних громад, здійснення яких може викликати негативні соціальні, демографічні, екологічні та інші наслідки, підготовка до них висновків і внесення пропозицій до відповідних органів.

Сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади цих адміністративно-територіальних одиниць та очолює виконавчий комітет відповідної сільської, селищної, міської ради.

Районні та обласні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад у межах повноважень, визначених Конституцією і законами України, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

До повноважень районних та обласних рад у сфері соціально-економічного й культурного розвитку відносяться:

—затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку району, області, а також цільових програм з інших питань;

—затвердження районних і обласних бюджетів та звітів про їх виконання;

—розподіл переданих з державного бюджету коштів у вигляді дотацій, субвенцій відповідно між районними бюджетами, місцевими бюджетами міст обласного значення, сіл, селищ, міст районного значення;

—регулювання земельних відносин;

—управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах;

—вирішення питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів;

—прийняття рішень про організацію територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення;

—прийняття рішень щодо делегування місцевим державним адміністраціям окремих повноважень районних, обласних рад;

—розв'язання інших питань, визначених законом.

У нинішній період районні та обласні ради делегують місцевим державним адміністраціям переважну більшість своїх повноважень із соціально-економічного і культурного розвитку. Серед них — підготовка проектів програм соціально-економічного й культурного розвитку, цільових програм з інших питань, пропозицій до загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального та культурного розвитку України; забезпечення збалансованого економічного і соціального розвитку відповідної території, ефективного використання природних, трудових та фінансових ресурсів; підготовка і подання до відповідних органів виконавчої влади фінансових показників і пропозицій до державного бюджету України та інші.

Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, обов'язкові до виконання на відповідній території.

Органи самоорганізації населення — будинкові, вуличні, квартальні та інші — створюються за ініціативою жителів з дозволу сільських, селищних, міських рад і наділяються ними частиною власної компетенції, фінансів та майна.

Особливості самоврядування в Києві та Севастополі визначаються відповідними законами.

Важливе значення для місцевого самоврядування мають його економічні підойми. Вони визначені у ст. 142 Конституції України: «Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме та нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їх спільної власності, що перебувають в управлінні районних та обласних рад)).

Майнова власність територіальних громад утворюється шляхом передачі їм майна державою, іншими суб'єктами права власності, а також придбання майна органами місцевого самоврядування у визначеному законом порядку.

Об'єктами спільної власності територіальних громад є підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частка в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, спеціального обслуговування та інші, визначені законом.

Держава фінансове підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та їх належним обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб.

Конституція України, закони «Про місцеве самоврядування», «Про місцеві державні адміністрації» та інші утворили правове поле регіонального управління. Проте до цього часу економічний механізм, організаційна структура та інші важливі елементи системи управління регіональною економікою не приведені до належного правового статусу, до кінця не вирішені питання комунальної власності, формування місцевих бюджетів, відносин з урядовою вертикаллю, взаємодії органів самоврядування і місцевої державної адміністрації та інші. Усунення цих вад є невідкладним завданням подальшого реформування регіонального управління.

3. Головним засобом здійснення економічної політики в регіоні є регіональне управління. Воно має три форми: державне, місцеве управління та місцеве самоврядування.

Держава своїми рішеннями окреслює цілі і пріоритети регіональної політики, визначає своє ставлення до процесів, які відбуваються в регіоні, виходячи з його ролі і місця у народногосподарському комплексі, регламентує основні параметри розвитку регіонів за допомогою фінансово-бюджетної, грошово-кредитної, інвестиційної, антимонопольної та митної політики.

Місцеве управління спрямоване на вирішення питань місцевого значення та узгодження галузевих, регіональних і підприємницьких інтересів на рівні областей та адміністративних районів.

Місцеве самоврядування є засобом реалізації інтересів територіальних громад сіл, селищ та міст.

Дієвість регіонального управління залежить від реалізації ним спеціальних функцій: інтегруючої, перерозподільної, стимулюючої, соціальної та оптимізаційної.

Інтегруюча функція регіонального управління пов'язана з узгодженням управлінських рішень різних об'єктів господарювання на основі стратегії розвитку регіону в цілому.

Перерозподільна функція полягає у маневруванні фінансовими, трудовими та природними ресурсами з метою отримання кращих кінцевих результатів господарювання.

Стимулююча функція спрямована на створення умов для всебічного розвитку підприємництва, конкуренції в сфері використання ресурсів регіону, заохочення тих інституціональних одиниць, діяльність яких сприяє поліпшенню соціально-економічної ситуації в регіоні в цілому.

Соціальна функція направлена на підтримку життєдіяльності найбільш вразливих верств населення за рахунок бюджетних та позабюджетних коштів.

Оптимізаційна функція полягає у вирішенні завдань соціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням їх економічної, соціальної, культурної та екологічної ефективності.

Суб'єктами виконання вказаних функцій є органи державної влади та місцевого самоврядування, система яких в Україні визначена Конституцією і законами «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про місцеві державні адміністрації».

Органи державного управління в регіонах можна класифікувати за ознаками:

а) цілей та завдань — законодавчі та виконавчі органи;

б) централізації діяльності — вищі (центральні) та місцеві органи;

в) характеру діяльності та обсягу повноважень — органи загальної компетенції, галузевого і міжгалузевого управління та адміністрації підприємств, організацій і установ.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України. Вона вносить зміни до Конституції України, приймає закони, визначає засади внутрішньої та зовнішньої політики, затверджує Державний бюджет України, вносить зміни до нього та контролює виконання, затверджує загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля та виконує інші повноваження у відповідності з Конституцією України.

Вищим органом виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. Він забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції України і законів України, актів Президентів України; розробляє здійснює загальнодержавні програми екологічного, наукового, технічного, соціального і культурного розвитку України; спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади; виконує функції, передбачені існуючим законодавством. До виконавчих органів в областях і районах, містах Києві та Севастополі відносяться місцеві державні адміністрації. Вони забезпечують:

—виконання Конституції, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої §-| влади;

—законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян;

—виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку;

—підготовку та виконання відповідних обласних і районних бюджетів;

—взаємодію з органами місцевого самоврядування;

—реалізацію інших наданих державою, а також делегованих ;

відповідними радами повноважень.

Місцеві державні адміністрації підзвітні та підконтрольні органам влади вищого рівня та радам у частині делегованих ними повноважень.

Розмежування повноважень і функцій органів державного управління та місцевого самоврядування є однією з найважливіших проблем управлінської науки і практики. Її вирішення пов'язане насамперед з вибором моделі співвідношення центральної влади та місцевого самоврядування. У світовій практиці державотворення використовується чотири основні системи територіальної влади: централізована, англо-американська, європейська змішана елітна (континентальна або французька ) та європейська змішана з розділеною ієрархією управління.

Централізована система передбачає, що на всіх рівнях, нижче загальнодержавного, управління здійснюють органи державної влади, які формуються урядом або главою держави та підпорядковуються по вертикалі. Це — модель тоталітаризму.

Англо-американська система виходить з того, що управління на всіх субнаціональних рівнях здійснюють органи місцевого самоврядування, які обираються населенням відповідних територіальних одиниць. На цих рівнях функціонують також місцеві І органи міністерств та відомств, наділені спеціальними функціями, але органів державної влади загальної компетенції тут немає. Таку модель застосовують Бразилія, Великобританія, США, Швейцарія та деякі інші країни.

Європейська змішана елітна система грунтується на поєднанні прямого державного управління та місцевого самоврядування. При цьому управління на низовому рівні здійснюють, як правило, лише органи місцевого самоврядування. Таку систему використовують Італія, Франція та багато інших європейських країн.

Європейська змішана з розділеною ієрархією управління система побудована за тим же принципом, що і попередня, але має свої особливості: управління на обласному та районному рівнях здійснюється лише місцевою державною адміністрацією, а на низовому — тільки органами місцевого самоврядування. Ця система притаманна Болгарії, Польщі та деяким іншим країнам.

Характеристики

Список файлов книги