POLNOSTU (639166), страница 11
Текст из файла (страница 11)
Можливо, саме тим, що в католицькій релігії М.Гоголь бачив ту діючу силу, спроможну об’єднати народи до єдиної цілісності, а в християнській вірі свого народу відмічав цілий шерег елементів ведичної культури, що сприяли роз’єднанню, були обумовлені його «католицькі симпатії», які входять в його творчість та життя з образом «чарівного» католицького храму обложеного Дубно, на початку шостої глави «Тараса Бульби», куди потрапляє Андрій [51].
Не випадково, одним із головних в ідейно-художньому задумі «Тараса Бульби» є питання про протистояння католицизму і православ'я, Росії і Заходу і, зокрема, питання про унію, що мала важливе значення для першої редакції повісті. «Час цей, – читаємо Гоголь у повісті, – стосувався XVI сторіччя, коли ще тільки-но починала народжуватися думка про унію» (перша редакція) - «...коли починалися розігруватися сутички і битви на Україні за унію» (друга редакція). Для твору, присвяченого історії польско-козацких війн, питання про унію найтіснішим чином стикається ще й з питанням слов'янським, що, за спостереженням дослідників, мало для Гоголя не тільки історичний, але й актуальний зміст. Цікаво, що саме під час польського повстання (1830-1831) Гоголь перестав уживати другу, «польську» частину свого прізвища - Яновский.
У першій половині 1830-х, років М.Гоголь у статті «Погляд на складання Малоросії», осмислював питання про взаємовідносини Русі з Литвою, конфлікт між Польщею й Україною не зводить до військових подій, а розкриває його в аспекті розходжень і сутичок двох культурно-побутових укладів - двох морально-естетичних норм, втілених у двох сповіданнях християнського культу: православного і католицького. Мислитель виявляє розуміння того, що територіальна (горизонтальна) унікальність України (через її територію пройшла культурно-етнічна, а також державно-політична межа між індоєвропейським і тюркським світом, між Сходом і Заходом) обумовила розвиток і зміст українського менталітету і метафорично відображена у пам’ятках української культури («Слово о полку Ігоревім», зокрема), тоді як боротьба світла і тьми, божественного і диявольського, сатанинського, співставлення світу по вертикалі у єдиний універсальний образ формує основні архетипи українського менталітету, подвійного у своїй основі); чоловіче, духовно сильне начало асоціюється з небесною, божественною сферою, а втіленням жіночого, пасивного, земного, гріховного, смертного, і, водночас, божественного, народжуючого – є культ Землі, природи. До того ж, в Україні, яка впродовж довгих років зазнавала впливу польської шляхти та литовського князівства, зазнавала і католицького тиску, формується форма релігійності, істотно відмінна від російської, що вплинуло на формування типів характерів російської та української людини.
Дійшовши висновку, що кожна форма релігійності має свій національний характер, переймається думкою про первинну слов’янську єдність. Ще в «Страшній помсті», також присвяченій епосі польсько-козацьких війн, М.Гоголь поряд з проблемою протистояння католицизму та православ’я піднімав уже питання про єдність слов’янських земель [317]. В «Тарасі Бульбі» це питання є одним з найважливіших складових політичних поглядів письменника (католицька Польща зображається як країна, спокушена Заходом, що свою чергу зваблює Малоросію – образ панночки, як фатальна спокуса, перед якою не зміг встояти Андрій), що природнім чином відбились на розвитку релігійного світобачення. З огляду на це, можна не без підстав припустити , що саме думка про духовне відродження нації при прагненні до слов'янської єдності, послужила М.Гоголеві основою висловленої наприкінці 1837 року в листі до матері заяви, що «релігія наша ... і католицька цілком одне й те саме». У такому випадку ми можемо погодитися з твердженням К.Мочульського, що католицькі церкви і богослужіння полонили його насамперед естетичним. Він молиться в католицьких церквах, тому що вони прекрасні, тому що в них царює прохолодний півморок і, нарешті, тому що він майже не розрізняє католицтва від православ'я [202, С.23]. Чому ж тоді, відчуваючи себе чужим і в Петербурзі, і в Україні, шукаючи вже не уявної «Росії» і не реальної «Малоросії», а «батьківщини душі», звертається сам до Риму? Так, у листі до В.А.Жуковського (1837 р.) він пише: «Якби ви знали, з якою радістю я покинув Швейцарію і полетів у мою душеньку, у мою красуню Італію. Вона моя! Ніхто у світі її не відніме в мене! Я народився тут. – Росія, Петербург, сніги, підлотники, департамент, кафедра, театр – все це снилося. Я прокинувся знову на батьківщині... Я радий, душа моя світла» [219; т.1, С.162]. Здається, митець бачив у Римі вітчизну душі своєї, де душа його жила перед тим як він народився на світ.
Італійській період у духовних пошуках мислителя мав надзвичайне значення. В цей період він з’ясував проблеми віросповідних відмінностей католицизму і православ’я, намітив шлях сходження до Христа, визначив потребу душевну – царству гріха, його жаху протиставити світ інший – «все, що мені потрібно було, я забрав і заклав у собі в глибину душі моєї ... як мандрівник... очікує тільки під'їзду карети, що понесе його в далекий, вірний бажаний шлях, так і я, перетерпівши визначений час своїх іспитів, приготувавшись внутрішнім від світу життям, спокійно, не кваплячись по шляху, написанім звисока, готовий йти, загартований думкою і духом» [48, С.342].
Відображення духовного життя Гоголя цієї доби можна знайти в другій редакції повісті «Портрет». Художник, що створив портрет лихваря, вирішує піти від світу і стає ченцем. Очистившися сподвижницьким життям відлюдника (самітника: "отшельника"), він повертається до творчості і пише картину, що вражає глядачів святістю зображеного. Наприкінці повісті чернець-художник наставляє сина: «Бережи чистоту душі своєї. Хто носить у собі талант, той чистий од усіх повинен бути душею. Іншому проститься багато що, а йому не проститься» [76; т.3, С.133]. І в іншому місці: «Ти маєш талант; талант є найдорогоцінніший дар Бога – не занапасти його. Досліджуй, вивчай все, ... але в усьому вмій знаходити внутрішню мисль і найбільше пильнуй збагнути високу тайну творіння» [76; т.3, С.132]. С.Шевирьов, прочитавши перероблений Гоголем «Портрет», писав йому в березні 1843 року: «Ти в ньому так розкрив зв'язок мистецтва з релігією, як ще ніде вона не була розкрита» [219; т.2, С.299]. Цей період у духовному пошуку означений окремими категоріями у його творчості та листах: «порух сердешний», «розворушена душа», «іскра міцності душевної», «душевна хвилина», «глибина чуття», «душевна світлість в обличчі»,«духовна і душевна радість», «душевні струни», «мистецтво із душевних глибин», – які відбивають певні пункти у зміні світогляду: картини Страшного Суду мало-помалу змінюються на безпосереднє спілкування з Богом, через викриття Антихриста до істинного розуміння Христа, а через нього – до самопізнання та усвідомлення справжнього пафосу релігії, що за Гоголем, полягає в любові до Бога.
Нема потреби пояснювати переміщення у центр уваги М.Гоголя помислів про Бога, «раптового звернення до релігії». Різкого перелому поглядів не було – була еволюція, але тільки з першої половини 40-х років ми можемо говорити про релігійний період життя [163, С.100], коли почалася серйозна внутрішня перебудова, пов’язана зі сходженням світогляду на нову сходинку. З’явились близькі до екстазу переживання, захоплене бачення світу, повного божої благодаті, відчуття, що сам Бог керує його життям. Мислитель заглиблюється на початку 40-х років у релігію не тільки за потребою у віруванні, але й у пізнавальних цілях – і як художник, і як мораліст. Перед тим, як продовжувати письменницьку працю, він ставить задачу глибше осягнути людську природу – приймається за вивчення книг духовного змісту, відокремлюючи святоотчеську літературу. Його листи 40-х років наповнені проханнями прислати книги по богослов’ю, історії Церкви, руських древностях. Друзі та знайомі шлють йому творення святих отців, що видавалися Московською Духовною академією, твори Тихона Задонського, Димитрія Ростовського, єпіскопа Іннокентія, номери журналу «Христианское чтение». Прислане Н.М.Язиковим «Добротолюбіє» (збірка аскетичних писань) стало для Гоголя однією із самих насущних книг. Не обходить він і Західне богослов'я, читаючи Боссюе, Фому Аквінського, приписувану Фомі Кемпійському книгу «Уподоблюючись Ісусу Христу» [77, С.6‑7]. М.Гоголь у «Авторській сповіді», що «справедливіше варто було б назвати вірним дзеркалом людини» [76; т.6, С.435], писав про цю епоху свого життя: «із цього часу людина і душа людини зробилися, більше ніж коли-небудь, предметом спостережень. «Я полишив на деякий час сучасне; я звернув увагу на пізнання тих вічних законів, якими рухається людина і людство взагалі. Книги законодавців, душевидців і спостерігачів за природою людини стали моїм читанням. Все, де тільки виражалося пізнання людей і душі людини, від сповіді світської людини до сповіді анахорета і пустельника, мене цікавило, і на цій дорозі, не відчуваючи, сам не відаючи, як я прийшов до Христа, побачивши, що в ньому ключ до душі людини, і що ще ніхто з душезнателів не сходив на ту висоту пізнання душевного, на якій стояв він» [76; т.6, С.446].
Поліфонічна за своєю природою сфера духовного, яку видатний Б.Паскаль назвав «логікою людського серця», стає основним об’єктом пізнання в М.Гоголя. Захоплений справою своєї душі, він вважає, що люди повинні стати не просто особисто іншими, а духовно іншими. І це виховання духовно іншого типу повинне відбуватися шляхом безпосереднього спілкування людини з Богом, шляхом, так би мовити, надлюдським; та все ж таки це є виховання і удосконалення людини, звернення до неї самої, до її внутрішніх сил, до почуття відповідальності. М.Гоголь усвідомлював основну філософему релігії, засновану не на страхові, а на любові та благоговінні. «Царство Боже всередині вас є». Для релігійного світогляду немає нічого коштовнішого і важливішого, ніж особисте самовдосконалення людини. Вона відчуває, що й сама, та й не тільки вона одна, потребує визнання самоцінності істини, смирення перед істиною, яка містить в собі любов. М.Гоголь писав: «Один Христос приніс і сповістив нам таємницю, що в любові до братів отримує любов до Бога... Ідіть же у світ і здобудьте перед усім любов до братів. Але як полюбити братів? Як полюбити людей? Душа хоче любити одне прекрасне, а бідні люди такі недосконалі, і в них так мало прекрасного! Як же зробити це? Подякуйте богові насамперед за те, що він росіянин... Для росіянина тепер відкривається цей шлях, і цей шлях є сама Росія. Якщо тільки полюбить росіянин Росію, полюбить і все, що є в Росії... Без хвороб і страждань, які в такій кількості накопичилися всередині її, і в яких винні ми сами, не відчув би ніхто із нас співчуття. А співчуття є вже початок любові» [76; т.6, С.292]. В цих словах проглядається і задум М.Гоголя, і результат його шукань, джерело змісту і падіння. Росія, в уяві митця, не абстракція, а конкретні люди з їхніми радощами і нещастями, чеснотами і вадами. Тільки цих реальних людей можна любити або не любити. Любити Росію – значить любити людей. М.Гоголь започаткував нову сторінку в історії вітчизняної філософської і суспільної думки, першим сказавши: любов до абстрактного народу – зовсім не любов, а пусті слова, бо був переконаний, що історична місія Росії – через страждання, які випали на її долю, дійти до співчуття, а потім і до справжньої волі. Істина, яку хотів відкрити світові мислитель, мала дати людям щастя зразу і безпосередньо. Для цього кожен повинен виконувати свою справу, бо зло не від суспільного ладу, а від хаосу життя. Закони розумні: і все було б добре, якби добрими були б їх виконавці. І поміщик міг би бути батьком рідним для кріпаків, якби був турботливою людиною, і жандарм був би охоронцем спокою і порядку, і священик дбав би про людські душі. У пошуках відповіді на найпотаємніше питання про те, як можна любити всіх людей, мислитель знову звертається до особливої людини. «Коли цей один, визнаний усіма за найбільшу людину з усіх, що досі були, навіть і тими, які не визнають у ньому його божественності, тоді слід повірити йому на слово, навіть і в тому випадку, коли б він був просто людиною». Гоголю байдуже, чи був Христос Богом, чи людиною! Божевільність Христа в тому, що він любив кожного «просто так» і, показавши всім, що це можливо, тим самим змусив «повірити йому на слово»! Релігія є не що інше, як любов до людини, віра в людину.
Таким чином, у пізнавально-психологічному відношенні гоголівська релігійність мала неабияке значення. Аскетизм М.Гоголя – не для взаємного спасіння, а для служіння. Він не бажає індивідуального спасіння душі; сумуючи за споглядальним життям ченця, він ні на мить не спокушається думкою про втечу від світу. Рятуватися можна тільки «усім миром», зі всіма братами. Передчуваючи близьку смерть, Гоголь пише в «Заповіті»: «Співвітчизники, я вас любив, любив тою любов‘ю, яку не показують, яку мені дав Бог, за яку дякую Йому, як за найвищу благодійність» [76, т.6, С.208].
Але для того, щоб підкреслити практичний, земний характер свого вчення він схильний навіть заперечувати свою містичну обдарованість, стверджуючи, що його «зустріч з Христом» відбулася на шляхах дослідження людської душі. Наявність же власної віри в загально прийнятому розумінні він не раз заперечував.
Самовдосконалення, внутрішня праця над собою і були справжньою релігією М.Гоголя. «Звернення до самого себе, навіть якщо його проголошує язичник, він згоден прирівнювати до справжньої молитви». У «Вибраних місцях з листування з друзями» (глава «Про Одіссея, перекладеного Жуковським»), міркуючи про те, як сприймуть у перекладі Гомера прості російські люди, автор стверджує, що народ «вибере» з «Одіссеї» те, що йому належить вибрати, що ні в якому разі не треба сумувати, оскільки не сумував і Одіссей, який в кожну тяжку хвилину звертався до свого милого серця, не підозрюючи, що таким внутрішнім зверненням до самого себе він уже творив ту внутрішню молитву Богові, яку в лихі хвилини учиняє всяка людина, навіть та, що немає ніякого поняття про Бога. Взагалі письменник міг би поступитися багатьма формальними моментами в релігійній сфері задля тих чи інших політичних наслідків у справі виховання людської душі. Таким чином, звертаючись до складної, суперечливої людської природи, проявляючи при цьому особливий інтерес до внутрішнього світу особи, її духовних потреб, М.Гоголь виокремлює власний духовний шлях як шлях самовдосконалення. Потрібно пізнати самого себе, свої помилки, вади. Зробити це слід не для того, щоб нищити і руйнувати, а щоб творити добро. Творити добро здатна тільки духовно пробуджена душа, яка має в собі духовні потенції, намір, ціль і спрямування.
Так, проблема людини, її буття у світі, питання про те, як людина пов‘язана з Богом стає центральною в творчості письменника, і найбільш повне своє вираження вона знайшла у «Вибраних місцях з листування з друзями», в яких, як у фокусі, зібрані й сконцентровані всі проблеми його письменницької та особистої біографії. Авторський задум обіймає низку морально-духовних питань, передусім говорить про необхідність внутрішньої перебудови кожного, зазначає, що справжня духовність у самовдосконаленні. А тому внутрішня праця над собою – ось дійсна релігія, яка грунтується на принципах свободи духу людини. Духовність – це поєднання розуму і почуттів. Це цілісна людина (П. Юркевич). Але втриматись на високостях духу людині важко, особливо тоді, коли вона залишається на самоті, і біологічні пристрасті беруть верх. Розмірковуючи над цим, М.Гоголь писав: «Ні, бувають часи, коли не можна направити суспільство або навіть усе покоління до прекрасного, поки не покажеш усю глибину його дійсної мерзотності, бувають часи, що навіть не варто говорити про високе і прекрасне, не показавши тут же ясно, як день, дорогу і шлях до нього для всякого». [75; т.8, с. 298]. Маємо сподівання, що саме звідси – звернення до релігії, уповання на її ідеали, звідси ідея про необхідність оновлення світу, людської душі. Вдосконалення людини М.Гоголь розумів як духовне воскресіння людини живої, як її моральне самовдосконалення. Саме про цю внутрішню свободу, що складається з духовного багатства і чистоти людини, істинності її віри у Бога, здатності її віри у Бога, здатності підтвердити цю віру вчинками, внести заповіді Христа у життя, забувають, на думку мислителя, його сучасники.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
