182794 (632272), страница 2
Текст из файла (страница 2)
На три основні питання відповідає: виробляти те, так і для тих, як це передбачається державними органами, які ре-гулють всі основні економічні процеси. Позитивним у цій системі є те, що вона дозволяє вирішувати цілий ряд соціальних проблем.
Негативним - те, що вона не створює економічних стимулів на мікрорівні, не чутлива до запитів споживача.
Ринкова економіка. Основними характерними рисами е такі: - різноманітність форм власності; - свобода підприємництва; - конкурентний механізм господарювання; - матеріальне стимулювання; - вільне ціноутворення, що грунтується на взаємодії попиту і пропозиції;
- регулююча економічна роль держави; - особиста свобода; - домінування індивідуального інтересу тощо.
На три основні запитання відповідає: виробляти те, так і для тих, як цього вимагає ринок.
Позитивне в цій системі те, що вона продукує потужні економічні стимули на мікрорівні; негативним - не дозволяє вирішувати цілий ряд соціальних проблем.
Змішана економічна система. Характеризує сучасні розвинені країни, еволюціонувала з економіки чистого ринку, врахувала його недоліки і відмови. Сучасні розвинені економічні системи характеризуються: - різноманітністю форм власності та господарювання; - якісними зрушеннями у відносинах приватної власності, конкурентному механізмі; - значною роллю держави, прогнозуванням соціально-скоіїо;їїічіїнх процесів тощо.
7. Відносини власності в економічних системах
Відносини власності е соціально -економічною основою функціонування економічної системи. Власність - комплекс відносин;, багатомірне та багаторівневе явище. Як соціальпо-екоіїомічний процес власність характеризується полі функціональністю пояірезультативністю.
Відносини власності виникають між людьми з приводу привласнення матеріальних і духовних благ. Спочатку відносини власності виступали у формі певних історичних звичаїв. З виникненням держави стали розроблятися юридичні закони, котрі визначали, за якими правовими нормами привласнюється і розподіляється суспільне багатство між окремими громадянами, соціальними ірупами, класами, державою. Однак власність - це не лише юридична, я й економічна категорія. Причому остання є визначальною саме економічні відносини власності детермінують Їхню юридичну форму. Власність відіграє важливу роль в економічному житті 1) впорядковує економічну взаємодію в суспільстві, важливим елементом економічної організації, встановлює правомочність на ресурси, кінечні товари, доходи;
2) створює, при певних умовах, конкретну зацікавленість в ефективному використанні обмежених економічних ресурсів; виділяє конкретний економічний інтерес, дозволяє персоніфікувати відповідальність за конкретні економічні об'єкти. Разом з тим сама по собі власність не гарантує ефективного Їх використащія. Вона є однією і передумов ефективності;
3) приватна .власність па капітал, вироблений продукт, підприємницький доход і його державний захист с однією з умов вільного підприємництва; 4) створює економічну захищеність людини, сім'ї, підприємства, с стимулом діяльності.
1-2. Струкгура власності
Структура відносин власності багаторівнева і різноманітна.
Класифікацію відносин власності здійснюють за такими критеріями:
- внутрішньогенетичними;
- суб'єктами і економічними ріннями;
- об'єктами;
- типами, формами та видами.
Внутрішню побудову відносин власності у науковій літературі розкривають через аналіз взаємодії відносин привласнення і відчуження. Привласнення - це економічний процсс, спосіб перетворення предметів, явищ природи і суспільства, їхніх корисних властивостей на реальні умови життєдіяльності економічних суб'єктів. Об'єктом привласнення можуть бути рсзультати праці. тобто матеріальні блага і послуги, нерухомість ,- робоча сила, гроші- (цінні папери тощо) Складовими привласнення є відносини володіння розпорядження і користування. володіння характеризує не обмежену в часі належність об'єкта власності пешюму суб'єкту, фактичне панування суб'єкта над об'єктом власності. Розпоряджелння - це здійснювати власником або делеговане ним іншим економічним суб'єктом право прийняття планових І управлінський рішень з приводу функціонування і реалізації об'єкта власності. Користування (використання) - цс процес виробничого застосування і споживання корисних властивостей об'єкта власності, а також створених за його допомогою благ. Користувач окремих благ може функціонувати, зовсім не реалІзуючи прав володаря і розпорядника.
Проте тільки в комплексі відносини володіння, розпорядження і користування становлять процес привласнення власності.
Однак сутність відносин власності не слід обмежувати відносинами привласнення, хоча вони і е визначальними. Парною категорією привласнення є відчуженім. Відчуження - процес перетворення діяльності та здібностей людини на самостійну силу, уречевлення резуль татів функціонуючої та суспільної праці з перетворенням власності суб'єктів на об'єкти економічних відносин.
Поряд з власником завжди присутній невласник. Привласнити можна тільки те. що відчужується. Акт привласнення об'єкта власносгі одним суб'єктом є одночасно моментом відчуження ноги для іншого суб'єкта.
Об'єктами власності є: засоби виробництва; земля, її надра, рослинний і тваринний світ; робоча сила та результати її діяльності (предмети матеріальної та духовної культури); цінні папери, гроші тощо. Визначальним серед цього різномані'п'я є засоби і фактори виробництва.
9. Сутність функції та еволюція грошей
Гроші - спец-й товар який виконує роль загального еквівалента завдяки чому в ньому виражається вартість усіх інших товарів і встановлюються економічні відносини між суб’єктами госп-ї діяльності. Функйфї грошей : 1) функція міри вартості , полягає в тому що вартість усіх товарів виражається у грошах що за їх допомогою порівнюється вартості різних товарів. 2) вагова кільсть металу прийнятого в країні за грошову одиницю , — це масштаб цін. Гроші виконують також функцію засобу обігу, тобто вони засобом реалізації товарів, посередником в їх обміні. Паперові гроші — це грошові знаки або символи повноцінних грошей, які наділені примусовим курсом і випускаються для витрат держави. Третя функція грошей випливає з попередньої. Вони вилучаються з обміну, переривають свій обіг і перетворюються на скарб, засіб нагромадження, бо за них завжди можна купити будь-який товар. Оскільки для придбання предметів споживання значної цінності (житло, меблі, автомобіль тощо) необхідно попередньо накопичити певну суму грошей, то за стабільної грошової одиниці окремі особи нерідко тримають гроші вдома. З розвитком товарно-грошових відносин гроші починають виконувати і функцію платежу, тобто стають засобом оплати боргового зобов'язання, коли продавець є кредитором, а покупець — боржником. Кредитні гроші — найрозвинутіша форма грошей, яка є знаком (символом) вартості, виконує роль загального еквівалента, забезпечує рух позичкового капіталу та еволюцію кредитних відносин. В обігу між різними країнами гроші виконують функцію світових грошей. Спочатку її могло виконувати лише золото. Воно було передусім загальним міжнародним платіжним засобом.
10. Грошовий обіг та його закони
Кількість грошей, необхідних для обігу, тобто форми грошей, підпорядковуються своїм особливим законам. З урахуванням перших двох функцій грошей такий закон виражається формулою, в якій кількість грошей залежить від суми цін товарів (що, у свою чергу, визначається кількістю товарів і рівнем цін на кожний із них) і швидкості обігу одноіменної грошової одиниці:
К=Ц/О
де К — кількість грошей, необхідних для товарного обігу в певному році; Ц — сума цін товарів, що реалізуються у певному році; О — середнє число оборотів за рік грошової одиниці. Це загальний закон кількості грошей в. обігу.
З розвитком функції грошей як засобу платежу ця формула набуває складнішого вигляду:
де СЦ — сума товарних цін; К — сума цін товарів, проданих у кредит; П— сума платежів за борговими зобов'язаннями; ВВ — сума взаємопогашуваних безготівкових платежів, Шo — середня кількість оборотів грошової одиниці (як засобу обігу та платежу).
На перший погляд може здатися, що для виконання функції засобу платежу необхідна додаткова кількість грошей. Однак це не цілком так. Річ у тому, що частину товарів продають у кредит і оплачують за межами певного періоду. Отже, на відповідну величину зменшується потрібна кількість грошових одиниць. Крім того, значну частину боргових зобов'язань погашають не сплатою готівки, а їх взаємним зарахуванням. Слід також урахувати в певному періоді суму платежів за товари, продані в кредит раніше.
Основними елементами закону грошового обігу є товарна маса, що перебуває в обігу, рівень цін товарів і швидкість обігу грошей. Причому не рівень цін товарів залежить вад кількості грошей в обігу, а навпаки, кількість грошей, які перебувають в обігу, залежить від рівня цін. Крім того, не швидкість обігу грошей залежить від їх кількості, а кількість грошей залежить від швидкості обігу. Збільшення швидкості обігу грошової одиниці рівноцінне зменшенню грошової маси. Однак в обігу, крім повноцінних грошей, із XVII ст. перебувають паперово-кредитні гроші, підпорядковані закону обігу паперових грошей. Сутність цього специфічного закону полягає в тому, що кількість грошей у сфері обігу повинна дорівнювати кількості золотих грошей, потрібних для нормального функціонування товарообороту. Кожен паперовий долар прирівнювався до золотого і мав таку саму купівельну ціну, як і золотий. Закон обігу паперових грошей діяв в умовах, коли в основі грошової вартості лежало золото.
Згідно із сучасною кількісною теорією грошей і цін, основоположником якої є американський економіст І.Фішер, кількість грошей в обігу визначається за формулою:
де Р — абсолютний рівень цін; У— реальний обсяг виробництва; V— швидкість обігу грошей.
Загалом у сучасній західній економічній літературі головним фактором попиту на гроші вважають багатство. Крім того, беруться до уваги зміни в очікуваннях (у разі оптимістичних прогнозів щодо економічної кон'юнктури попит на гроші зростає і навпаки) населення, обсяги номінальних і реальних доходів, реальної та номінальної ставки відсотка та ін.
Із сформульованих законів випливає дуже важливий принцип грошового обігу, а саме: у підтриманні рівноваги в економіці, збалансованості попиту та пропозиції важливу роль відіграє грошова маса. Вона є сумою купівельних та платіжних засобів, що обслуговують господарський обіг і належать державі, фірмам та окремим особам. У грошовій масі розрізняють активні гроші, які використовуються в готівковому та безготівковому обігу; пасивні гроші (заощадження, резерви, залишки на рахунках), які лише потенційно можуть використовуватися в угодах.
11. Інфляція сутність причини со-но-економічні наслідки шляхи подолання
Інфляція — знецінення грошей, зниження їх купівельної спроможності, що виявляється у зростанні цін.
Причинами інфляційних процесів у цих країнах є також диспорції в народному господарстві, кризові явища у валютно-фінансовій системі та ін. Деякі з цих причин пояснюють інфляцію у країнах колишнього СРСР, у тому числі й в Україні. На відміну від відкритої інфляції у розвинутих країнах Заходу, вона мала тут до кінця 80-х років прихований характер. Це означає, що держава не визнавала зростання цін, а за збереження гострого дефіциту товарів і послуг за них треба було часто переплачувати чиновникам апарату, торговельній мафії або на додаток до ціни надавати інші послуги. Так, внаслідок прихованого зростання цін в СРСР один карбованець 1960 р. знецінився в 1988 р. до 42 копійок. Найбільш узагальнюючою, а внаслідок цього надто абстрактною (оскільки вона зумовлює низку інших деформацій, вад економічної системи) причиною інфляції є тотальне одержавлення економіки, через що її називають державною економікою. Серед найважливіших, конкретніших причин інфляції у країнах СНД, у тому числі в Україні, слід назвати, по-перше, глибоку деформацію основних пропорцій народного господарства, насамперед співвідношення між групою "А" і групою "Б", а також галузеву незбалансованість. Таку інфляцію називають структурною По-друге, надмірна мілітаризація економіки. По-третє, певна монополізація економіки. Так, в Україні у 1994 р. понад 900 промислових підприємств були монополістами у виробництві понад 2365 найважливіших видів промислової продукції (більш як 35% її загального обсягу). Водночас 185 підприємств були єдиними виробниками 840 видів продукції. За цих умов необдумана політика лібералізації цін у першій половині 90-х років значною мірою зумовила інфляційне підвищення цін, грошова емісія стала наслідком такої політики. Ще однією причиною інфляції була дотація державою нерентабельних підприємств, колгоспів і радгоспів, неефективного капітального будівництва. Інфляційне зростання цін зумовлене також руйнуванням старої грошово-кредитної й фінансової системи й запізнілим формуванням нової, до того ж малоефективної, розладом системи безготівкових розрахунків, надмірним податковим пресом, політикою дешевих грошей НБУ в 1992 р. тощо. Ще однією причиною швидкого зростання цін у країнах СНД є велика кількість посередників між виробниками й споживачем. В Україні їх нерідко буває до п'яти, внаслідок чого ціна товару підвищується в 4—5 разів. Посилення інфляції спричиняють також значні всезростаючі витрати уряду на управління та інші фактори. Узагальнюючи розвиток інфляції, слід виділити три її види: 1) "повзуча" — ціни зростають у незначному обсязі (до 5% за рік); 2) "галопуюча"— ціни зростають за рік на 10% і трохи більше; 3) "гіперінфляція" — ціни зростають на 1—2% щодня.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
