182794 (632272), страница 5
Текст из файла (страница 5)
Нарешті підприємства, згідно з Законом "Про підприємства" можуть на добровільних засадах об'єднуватись в асоціації, консорціуми, концерни, трести та інші об'єднання (навіть транснаціональні) як за галузевою, так і за територіальною та іншими ознаками.
23. акціонерне тов-во як сучасна форма під-ва в Укр.
Акціонерна компанія — основна форма організації великих, частини середніх та малих підприємств. Акціонерна компанія — компанія, власність якої формується внаслідок злиття капіталів її засновників, а також випуску цінних паперів (акцій, облігацій) та їх продажу для отримання прибутків.
Щоб досягти стратегічної мети, компанія може прагнути збільшити ринкову вартість акцій, дохід на окрему акцію тощо. Розрізняють види акцій : іменні , на пред’явника , привілейовані (дивіденди виплач-ся у формі фіксов-го % незалежно від прибутку компанії) , прості (дивіденди залежать від величини прибутку)
24. Позичковий капітал і під-ка діяль-тьКредит є конкретною формою руху позичкового капіталу
Позичковий капітал - це певна сума вільних грошей, які надаються їх власником у тимчасове користування іншій особі (підприємцю) з метою отримання процента. Поява тимчасово вільних грошових коштів суперечить самій суті капіталу (бо ж капітал - це вартість, яка приносить податкову вартість) Тому за таких умов об'єктивно утворюється особлива група підприємців, яка концентрує у своїх руках тимчасово вільні гроші і пускає їх в обіг з метою забезпечити їх зростання, Саме такі гроші, передані одними підприємцями в тимчасове користування іншим з метою їх самозростання набувають форм позичкового капіталу.
Підприємництво - це це самос-не організаційно-господарське новаторство на основі використання різних можливостей для випуску нових або старих товарів новими методами , відкриття нових джерел сировини , ринків збуту тощо для отримання прибутку та самореалізації власної мети.
За формами власності та організацією розрізняють такі оснвні форми підприємництва: 1) індивідуальна — заснована на приватній власності фізичної особи та її особистій праці (фермеї ремісники, окремі винахідники); 2) сімейна — базується на щ ватній власності та праці членів сім'ї; 3) колективна — заснова на власності трудового колективу та праці його членів; 4) приватнокапіталістична — базується на власності й праці окреме підприємця та найманої ним робочої сили; 5) колективна ка талістична — заснована на власності кількох (багатьох) власиків капіталу та найманої ними робочої сили; 6) орендна — оре дована за певну плату на різний період, що дає змогу орендар бути власником частини результатів праці та розпоряджатися мг ном; 7) інноваційна — створення та використання інтелектуаної власності (патентів, ліцензій, "ноу-хау") тощо; 8) спільна, а змішана — заснована на поєднанні різних форм капіталу, в то числі із залученням іноземного капіталу; 9) державна — базується на державній власності.
25. Капітал у сфері торгівлі
Торговельний же капітал - це капітал, який обслуговує процес перетворення товарної вартості в грошову в сфері обігу.
Отже, сутність тоговельного капіталу полягає в тому, що він, по-перше виступає як відокремлена частина промислового капіталу і, по-друге, він займається не просто реалізацією товарів, а перетворенням товарного капітану в грошовий.
Інакше кажучи, тоговельний капітал виконує функцію промислового капіталу у сфері обігу.
Торговельний капітал авансується особливою категорією підприємців - торгівцями й постійно перебуває у сфері обігу. Він виступає лише в двох формах - грошовій і товарній, а формулою його руху є; Г - Т – Г’ тобто купівля товарів і Їх наступна реалізація. Наглядно сутність торговельного капіталу розкривається в схемі 1
26. Інфрас-ра ринку сутність основні елементи
Розрізняють:
1) організаційно-технічну інфраструктуру (товарні біржі й аукціони, торгові доми й торгові палати, холдингові й брокерські компанії, інформаційні центри та ярмарки, сервісні центри, пункти прокату й лізингу, державні інспекції, різного роду асоціації підприємців і споживачів, транспортні комунікації і засоби оперативного зв'язку.
2) фінансово-кредитну інфраструктуру (банки, фондові й валютні біржі, страхові та інвестиційні компанії, фонди профспілок та інших громадських організацій).
3) науково-дослідницьку інфраструктуру (наукові інститути з вивчення ринкових проблем, інформаційно-консультативні фірми, аудиторські організації, спеціальні навчальні заклади.
Знаходимо й іншу класифікацію: всі елементи ринкової інфраструктури зводяться в три функціональні групи. Виходячи з цього, виділяється два види ринкової інфраструктури:
- спеціалізована, тобто така, яка обслуговує окремі ринки: товарний ринок та ринок природних ресурсів -товарні біржа; ринок праці - служба зайнятості (біржа праці)', ринок капіталів і грошей - банки та фінансово-кредитні посередники; ринок цінних паперів - фондові біржі та ін.;
- загальна, тобто така, яка обслуговує всю економічну систему, нею зайнятий весь економічний простір віл виробника до споживача. До основних елементів спеціалізованої інфраструктури, тобто, інфраструктури, яка сприж організаційному оформленню ринкових відносин, відносяті біржі, системи Оптової й роздрібної торгівлі, ярмарки аукціони, торговельні доми і т. ін. (схема 1).
Основні елементи спеціалізованої інфраструктури
Загальна інфраструктура обслуговує ринкову економіку в цілому. З певною мірою умовності сюди відносять: грошову, фінансову, кредитну й податкову системи.
Отже, в сучасній економічній системі інфраструктура ринку виконує функції:
- виступає як механізм функціонування підприємництва. Вона заповнює величезний економічний простір від виробництва до споживання. Отримуючи вироблену продукцію, вона організовує укладання контрактів на постачання, просуває товарні потоки по галузях і регіонах, регулює збут і обслуговування економічної системи;
- сприяє учасникам ринкових відносин реалізовувати власні інтереси;
- підвищує оперативність і ефективність роботи ринкових суб'єктів на основі спеціалізації окремих суб"єктів економіки і видів діяльноссті;
забезпечує організаційне оформлення ринкових відносин;
- полегшує форми юридичного та економічного контролю, державного і суспільного регулювання ділової практики.
27. Підпр-во в аграрній сфері
Науково-технічна революція здійснюється на основі ринкових механізмів, ідо в сільському господарстві передбачає не просто використання техніки, а створення системи машин. Система машин повинна враховувати особливості й специфіку виробництва кожного виду продукції в їх поєднанні, виходячи з принципу максимального використання робочих машин, агрегатів, транспортних засобів.
Дуже важливо також забезпечувати максимальну кількість необхідних засобів виробництва в критичні строки, •з тим щоб виконати всі роботи в оптимальний період і не допустити втрат врожаю внаслідок. Скажімо. Затримки при посіві чи збиранні врожаю. Тому в сільському господарстві необхідна більша маса засобів виробництва, більш висока енергоозброєність праці.
У сільському господарстві підприємець обмежений вибором виробництва тих чи інших продуктів природними умовами і специфікою цієї галузі. Головною особливістю підприємницької та й всієї господарської діяльності в аграрному секторі економіки є те, що в цій сфері особливу роль виконує земля. Земля в даному випадку виступає не просто як місце для виробництва, але і як предмет і засіб праці.
У зв'язку з цим в аграрній сфері господарства виникають особливі рентні відносини і утворюється особливий вид факторного доходу - земельна рента ( від лат. гесісіла - повернена назад)
Поняття "рента" в економічній літературі трактується у широкому і вузькому значенні.
В широкому значенні рента - доход, який регулярно отримує власник капіталу, майна, землі, облігацій і т.п. В даному випадку зміст ренти багато де в чому співпадає -зі змістом процента, якщо його також розглядати в широкому значенні. У вузькому значенні рента - це доход від землі, який отримує й власник (землевласник)на відміну від доходу, який отримує підприємець (орендатор-землекористувач), використовуючи землю як об'єкт господарства. Іншими словами, рента - це доход землевласника, тобто фізичної чи юридичної особи (держави, банку, фірми), які мають право власності па дану земельну ділянку. Землекористувач - це орендатор. Підприємець, який отримує звичайний прибуток. Ціну землі розрах-ть за формулою : Цз=(Р:НПВ)х100
НПВ- норма позичкового відсотка; Р- рента.
28. Модель ринку доско-ї конкуренції та її характеристики
Для ринку чистої (досконалої) конкуренції ні ознаки такі:
/. Дуже багато продавців, які на рівних умовах конкурують між собою.
2. Стандартна продукція, що пропонується для продажу. Це означає, що споживач не відрізняє товар одного продавця від товару іншого, навіть якщо вони мають відмінності. Тому йому однаково, у якого з продавців придбати товар.
3. Відсутність можлливості у окремого продавця впливати на ринкову ціну. Продавець може запропонувати свою продукцію за нижчими цінами порівняно з тими, що склалися на ринку.
4. Вільний вступ до галузі та вихід з неї. Ринок буде конкурентним лише тоді, коли не існуватиме ніяких законодавчих, технологічних, фінансових чи інших перепон, що могли б завадити появі чи зникненню нових фірм, які виробляють певний продукт. Па цій особливості досконалої конкуренції слід наголосити, оскільки саме н;і ній грунтується пояснення механізму пристосування галузі до вимог ринку у довготерміновому періоді.
5. Відсутність нецінової конкуренції. Основою для проведення нецінової конкуренції, як правило, є диференціація товару. Оскільки на конкурентному ринку товари стандартні, то підстав для нецінової конкуренції В умовах чистої конкуренції, як уже зазначалося, фірма не може проводити власної ціпової політики. Вона може лише пристосовуватися до тих цін, які на даний час склалися на ринку. Отже, можна зробити дуже важливий висновок: скільки продукції для продажу не запропонувала б конкурентна фірма, це ніяк не вплине на ринкову ціну.
Модель “чистої” монополії та її характеристики
Цей ринок має такі характеристики:
1. на ринку функціонує лише один виробник якоїсь продукції.
2. Товар, який виробляє монополіст, немає близького замінника.
3. Чистий монополіст сам установлює ціну на свій товар.
Якщо конкурентну фірму ми назвали такою, що погоджується з ціною, то монополіст - це той, хто диктує ціну. Щоб зрозуміти механізм диктату монополіста, треба згадати, як взагалі формується ринкова ціна. Ціна рівноваги є результатом взаємодії попиту та пропозиції. Оскільки для монополіста попит збігається з ринковим, і його можна розглядати як заданий, то встановити рівноважну ціну він може, маневруючи пропозицією: збільшення пропозиції знижує ціну і, навпаки, зменшення пропозиції призводить до зростання цін.
4. Вступу галузь інших виробників заблокований. Практично кожен виробник бажає стати монополістом та обмежити конкуренцію на ринку його товарів. Монополізація ринку може досягатися:
1. Зростанням фірми за рахунок капіталізації прибутку, банкрутством конкурентів, їх поглинанням до досягнення фірмою повного панування у галузі.
Об'єднанням капіталів на добровільних засадах і перетворенням такого об'єднання на панівного виробника.
Олігополістичний ринок : основні ознаки , особ-ті організації.
Ознаки :
1.панування на ньому кількох фірм
Олігополістичний ринок формується за умови досягнення високого ступеня концентрації виробництва.
Для його виміру використовується ціла система показників, серед яких такі:
- частка кількох найбільших виробників (як правило, чотирьох чи восьми) у загальному обсязі галузевого продажу.
- індекс Херфіндаля-Хіриімана (ІХХ), в основу розрахунку якого теж покладена частка окремих виробників на галузевому ринку продаж.
Він розраховується за формулою
ІХХ=d . де d - частка кожної окремої фірми на галузевому ринку продаж, %.
Продукт, який виробляє олігополія, може бути як стандартним, так ідифенційованим.
3. Оскільки частка будь-якого виробника на загальному ринку відповідного товару досить значна, кожен з них може проводити самостійну ціпову політику. Чи то зниження цін окремим виробником та збільшення обсягів продажу, чи то підвищення цін за рахунок обмеження пропозиції певним чином впливають на загальну динаміку цін у галузі. Однак слід враховувати, що результати цього впливу багато в чому будуть залежати від реакції на дії одного учасника ринку з боку інших виробників.