182794 (632272), страница 7
Текст из файла (страница 7)
Пожвавлення - зростання виробництва в обсягаг які були досягнуті перед кризою. Піднесення – швидке зростання вир-ва яке супроводжується скороченням безробіття, розширення обсягів кредиту та ін.
41. Зайнятість безробіття
1) зайняті – цеті люди, які виконують будь-яку оплачувану роботу , а також ті , що мають роботу, але тимчасово не працюють ють через хворобу, страйк чи відпустку. До цієї категорії нале-жять і ті, хто зайнятий неповний робочий день;
2) безробітні - ті, хто не має роботи, але активно шукає ЇЇ або чекає, щоб повернутися на попереднє місце роботи. Конкретніше: людина вважається безробітною, коли вона відповідає трьом критеріям, які мають місце одночасно: • "без роботи"; • "робить активні спроби знайти роботу"; • "готова відразу ж стати до роботи". Зайняті і безробітні становлять робочу силу, або економічно активне населення в даний момент часу;
3) особи поза робочою силою, або економічно неактивне населення - це перш за все люди у віці до 16 років, а також ті, хто перебуває в спеціалізованих установах (наприклад, психіатричних диспансерах, лепрозоріях, виправних закладах тощо); до цієї категорії належать і особи, що вибули зі складу робочої сили, " дорослі, які потенційно мають можливість працювати, але не працюють І не шукають роботи (навчаються, перебувають на пенсії, надто хворі; щоб працювати, або просто не шукають роботи).
Таким чином,
Населення ~= Робоча сила + Особи поза робочою силою
Робоча сила = Зайняті +- Безробітні
Рівень безробіття визначається відношенням числа безробітних до чисельності робочої сили. Позначається буквою u і вимірюється у відсотках: u= (Безробітні: Робоча сила) х 100%
Рівень іайиятості визначається як частка від ділення числа зайнятих до чисельності населення у віці від 16 років і старше; Рівень іайняюсті = (Зайняті: Особи у віці від 16 років і старше) ж, 100%
Економісти розрізняють три види безробіття:
- фрикцішіе;
- структурне;
- циклічне.
42. Зарплата сутність та види
Зарплата - це грошовий вираз вартості й ціни товару робоча сила та частково результативності функціонування робочої сили.
Заробітна плата Існує у двох основних формах: почасовій і відрядній.
Почасова заробітна плата — оплата вартості та ціни робочої сили за її функціонування впродовж певного робочого часу.
Для визначення рівня оплати робочої сили визначають погодинну ставку заробітної плати, яка має назву "ціна праці".
денна вартість
Ціна робочої сили =______________________________
середня тривалість робочого дня
Відрядна або поштучна заробітна плата — оплата вартості й ціни товару робоча сила залежно від розмірів виробітку за одиницю часу.
Тарифна система заробітної плати — система, яка залежить від безперебійно! роботи устаткування, від складності праці, вираженої відповідним тарифним розрядом і ставкою. Тарифні ставки використовують таким чином, щоб стимулювати працівників до підвищення якості продукції, оволодіння суміжними професіями та Ін. Преміальні системи заробітної плати — системи, які пов'язують тарифні ставки з нормами витрат праці певною фуикціональ ною залежністю. їх застосовують там, де робота має характер одноманітних операцій, може бути виміряна й виконується в темпі, який підлягає контролю окремої особи або групи працівників.
44. Сукупний попит і сукупна пропозиція
СП (AD) – це величина обсягу продукції яку готові купити за кожного рівня цін макроекономічні суб’єкти
СП- це заплановані витрати усіх макроекономічних суб’єктів
Сукупна пропозиція (AS)- це обсяг товарів і послуг , які фірми готові виробити та продавати протягом року за кожного рівня цін.
Р
AS
АS (короткострокова) довгострокова
Водночас сукупний попит і сукупна пропозиція залежать і від інших, конкретніших факторів: рівня доходів населення, рівня та темпів зростання цін, обсягу заощаджень і нагромаджень» податкової діяльності держави, закупівлі нею певної частини товарів, обсягу експорту та імпорту.
З погляду матеріально-речового змісту сукупний попит складається зі споживчого (товари широкого вжитку і предмети розкоші) та інвестиційного (засоби виробництва). З погляду вартісного змісту сукупний попит може не збігатися з розмірами доходів населення: він може бути і більшим, і меншим залежно вігі того, яка частина доходу вилучається з обігу та перетворюється на заощадження або, навпаки, вилучається із заощаджень і стає частиною сукупного доходу.
45. Споживання заощадження та інвестиції
Споживання — сума грошей, які витрачають люди на придбання матеріальних благ 1 послуг для задоволення власних потреб (фізіологічних, соціальних 1 духовних).
Обсяг і структура споживання формуються насамперед у домашньому господарстві, в сім'ї. Після сплати податків у сім'ї залишається дохід, який переважно витрачається на споживання, а частина, що залишається, — на заощадження. Згідно з обґрунтованим Дж.Кейнсом законом, із зростанням доходів людей зростає споживання, але не такою мірою, як зростає доздд. Конкретизацією цього закону є широко вживані в західній економічній літературі поняття "гранична схильність до споживання" (що означає частку споживання в кожній додатковій грошовій одиниці доходу сім'ї) і "середня схильність до споживання" (що означає зменшення співвідношення між споживанням і доходом із зростанням останнього).
Загалом споживання залежить від розміру доходу та податку, рівня цін, відсоткової ставки (хоча цей фактор, на думку Дж.Кейн-са, незначним чином впливає на обсяг і структуру споживання), відсотків по заощадженню, стабільності грошової одиниці, розміру нагромадження. Заощадження залежать від стану економіки (у періоди спадів І криз вони скорочуються), доходів населення чим вищий дохід» тим більша ймовірність, що певна його частина буде заощадження), політики держави щодо інфляції, стабільності грошової системи, наявності пенсійних гарантій для трудящих. Заощадження — відкладений попит, або частина доходу, що залишається у розпорядженні, за вийнятком витрат на особисте споживання. Заощадження •здійснюють домашні господарства і підприємства (фірми, компанії) та організації. Заощадження залежать насамперед від величини доходу, а отже, е функцією доходу. Тому збільшення заощаджень зменшує і споживання, і нагромадження і навпаки. Інвестиції залежать насамперед вія величини відсоткової ставки, а отже, е функцією останньої. Крім того, вони залежать від стану економіки, стабільності грошового обігу, перспективи попиту на нову продукцію, рівня відсотків на вклади і кредити, розміру податків, вартості основних факторів виробництва — сиро вини, обладнання, робочої сили, терміну окупності, величини прибутків тощо. Інвестиції- це вкладення у розвиток виробничих відносин на основі постійного вдосконалення продуктивних сил.
46. Інвестиції і нагромадження капіталу
Одним з напрямів використання національного доходу є нагромадження. Отже нагромадження - це використання частини додаткового продукту для розширення виробництва або його капіталізація, А сума додаткового продукту, виділена для нагромадження в процесі розподілу та перерозподілу національного доходу, утворює фонд нагромадження.
Нагромадження передбачає: по-перше, збільшення виробничих І невиробничих фондів; по-друге, використання у виробництві додаткової робочої сили, її підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації. Нагромадження здійснтоється в певних конкретних формах.
1. Виробниче нагромадження - це розширення обсягів виробництва, засобів виробництва к покращення їх якості.
Нагромадження споживчого призначення (невиробниче) -це збільшення виробництва предметів особистого й суспільного споживання або покращення Їх якості нагромадження споживчого призначення
Приріст резерів і страхових запасів
Інвестиції, або капіталовкладення, - це вартість доданих упродовж року до національного капіталу машин, устаткування, виробничих будівель, житлових будинків тощо. Розрізняють, валові й чисті інвестиції. Валові інвестиції – Ї - це вартість усіх машин, фабрик, будинків, споруджених протягом року, включаючи ті, які просто заміщують старі капітальні блага, що зносилися. Однак валові інвестиції не є точним вимірником збільшення капіталу країни. Вони включають амортизацію, або вартість зношених капітальних благ. Такий підхід справедливий і для капіталу. Щоб визначити чистий приріст капіталу- потрібно з валових інвес-тицїй вирахувати вибуття капіталу у вигляді амортизації.
Отже, чисті Інвестиції дорівнюють валовим інвестиціям мінус амортизація.
48. Господарський механізм сутність, структурні елементи
Крім цих найважливіших функцій, господарський механізм виконує Й другорядні, наприклад, стимулювання науково-технічного прогресу, раціональне використання ресурсів тощо.
Якщо узагальнити основні функції господарського механізму, то він повинен забезпечити ефективну взаємодію всіх елементів економічної системи (продуктивних сил, техніко-економічних, організаційно-економічних і виробничих відносин) в усіх сферах суспільного відтворення, а також усіх компонентів кожного з названих елементів.
Характеризуючи господарський механізм, слід зауважити, що процес взаємодії всіх елементів економічної системи два століття тому здійснювався переважно через ринок, через механізм попиту та пропозиції, періодичні економічні кризи, конкурентну боротьбу тощо. Отже, такий ринковий механізм був ядром господарського механізму того часу; зв'язки між сотнями тисяч дрібних капіталістичних та дрібнотоварних підприємств відбувалися переважно за допомогою ринку І виявлялися як відносини конкуренції. Основними методами і важелями державного регулювання є податкове, фінансово-кредитне, грошове та інше регулювання, проведення активної амортизаційної політики тощо. Основні форми, в яких реалізуються закони планомірного і пропорційного розвитку, — державне регулювання, планування, прогнозування й програмування економіки. Таким чином, можемо дати повне визначення господарського механізму.
Господарський механізм — система основних форм, методів і важелів використання економічних законів, розв'язання суперечностей суспільного способу виробництва, реалізації власності, а також всебічного розвитку людини, формування її потреб, створення системи стимулів узгодження економічних інтересів основних класів, соціальних груп.
50. Теорії ДРЕ
В другій Пол ХVI ст. розв-ся і досягає розківту в XVII ст. так званий пізній меркантилізм (Т. Мен - Англія, А. Серра - Італія, А. Монкретьсн - Франція та Ін.).
Держава, як стверджували прихильники пізнього меркантилізму, тим багатша, чим більша різниця між вартістю вивезених із країни і завезених у неї товарів. Пропонувалися два способи домогтися цієї різниці. По-перше, за рахунок вивезення виробів своєї країни, причому дозволялося тільки вивезення готових виробів (від їхнього продажу отримується більше грошей, ніж від вивезення сировини), заборонялося ввезення предметів розкоші. По-друге, така різниця могла бути забезпечена за рахунок посередницької торгівлі, для чого дозволялося вивезення грошей за кордон- При цьому висувався принцип: купувати дешевше в одній країні, продавати дорожче - в іншій. Для формуваннія активного торгового балансу і захоплення зовнішніх ринків уряд повинен був регулювати ввезення шляхом обкладання митом іноземних товарів і заохочувати вивезення, видаючи, зокрема, премії організаторам підприємств, продукція яких користувалася великим попитом на зовнішніх ринках. З цією метою, а також для того, щоб звільнити країну від необхідності імпортувати промислові вироби, пропонувалося заохочувати розвиток промисловості, особливо мануфактурної. Ідеї меркантилізму стали теоретичного базою державної політики, яка одержала назву протекціонізму, спрямованої на заохочення вітчизняної економіки, її захист від іноземна конкурентів, на розширення зовнішніх ринків. Із завершенням етапу первісного нагромадження капіталу теорії меркантилізму втрачають колишню популярність. Новий час вимагає нових ідей, торговий і особливо зростаючий промисловий капітал жадають звільнення від державної опіки. У працях економістів усі частіше зустрічається різка критика позицій меркантилізму. Всебічне обгрунтування нових поглядів економічного лібералізму дали творці класичної школи політичної економії А. Сміт (1723-1790) і Д. Рікардо (1772-1823).
В основі вчення Сміта, викладеного в книзі "Дослідження про І природу і причини багатства народів" (1776 р.), лежало уявлення про економічні закони, які діють подібно законам природи і визначають розвиток суспільства. Йому була близька ідея "природної гармонії" (рівноваги), що встановлюється в економіці стихійно при відсутності зовнішнього (державного) втручання і с оптимальним режимом функціонування ринкової економічної системи Сміт називав таке природне функціонування економіки принципом "невидимої руки", а роль держави обмежував функцією "нічного сторожа" - підтримки порядку, охорони і захисту приватної власності і конкуренції- "Свобода . підприємництва", "свобода торгівлі" - ці принципи замінили і в теорії, і в політиці ідеї державного протекціонізму. Д. Рікардо був також прихильником всілякого обмеження втручання держави в економіку Сміт і Рікардо вважаються творцями теорії і політики фрітредерства (від анг- свобода торгівлі). Вони представляли цю політику як ідеальну, завжди вигідну всім країнам І народам- Однак найбільш повне втілення вона знайшла у Великобританії середини XIX ст. У книзі "Печатки політичної економії і оподаткування" (1817 р.)
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
