182163 (596578), страница 47

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 47)

Як свідчить досвід зарубіжних країн, головним чинником та диригентом створення привабливого інвестиційного клімату в країні є держава. Від її економічної політики та від правового поля, що гарантують привласнення доходів власникам інвестицій у довгостроковій перспективі, і залежить активність інвестиційної діяльності в країні. Крім того, однією з передумов удосконалення механізму інвестування є оволодіння вітчизняними урядовцями й експертами методикою оцінювання привабливості країни в цілому і дисконтування доходів для окремого приватизованого підприємства. Теоретичне узагальнення досвіду Німеччини засвідчує, що її інвестиційну привабливість характеризують такі чинники: державне стимулювання будівництва і придбання устаткування, державне фінансування розвитку інфраструктури і підтримання швидкої реструктуризації приватизованих підприємств, державна гарантія кредитів і стабільність національної валюти, висока якість робочої сили і менеджменту, глибока інтегрованість Німеччини в економічний простір Європейського Союзу.

Є ряд факторів, що стримують інвестування в Східну Німеччину. До них насамперед слід віднести законодавчі основи підприємництва, інфраструктуру, комуністичне минуле і кваліфікацію працівників, ризикованість тощо. Результати опитування 10 000 італійських фірм засвідчують аналогічні попередні тенденції щодо важливості для інвестора факторів: ринок збуту — 37 %, ринок робочої сили — 13, засоби стимулювання інвестицій — 12, інфраструктура — 8 %. А підприємства, які вже здійснили інвестиції в Східну Німеччину, оцінили як критичні такі фактори: політичну і соціальну стабільність, економічне зростання і розвиток ринку, інвестиційні витрати. Ураховуючи активну державну політику щодо розвитку сучасної інфраструктури в Східній Німеччині, необхідно зазначити кілька суттєвих чинників, що протидіяли припливу капіталу. По-перше, у Східній Німеччині порівняно з країнами Заходу недостатньо була розвинута ринкова інфраструктура і застарілим було устаткування. По-друге, порівняно з іншими країнами Центральної і Східної Європи спостерігалося стрімке зростання вартості робочої сили: в 1993 р. робітник Східної Німеччини заробляв у 8 разів більше чеського, в 10 разів більше польського і в 20 разів більше болгарського робітника [26].

Хоча економічні і структурні умови Східної Німеччини й України суттєво різняться, на наш погляд, можна знайти напрями використання німецького досвіду. Це насамперед методика оцінювання підприємств, що приватизуються, сама технологія, а точніше, порядок приватизації; практика вирішення проблем інвестування, зайнятості й рівня дохідності. Заслуговує уваги і механізм державного регулювання інвестиційних процесів, створення правових рамок для діяльності приватизованих підприємств, централізація відповідальності за проведення приватизації і подальше трирічне інвестування та санацію приватизованих підприємств, система перепідготовки безробітних і підготовки менеджерів, державної допомоги приватизованим підприємствам.

В економічних дослідженнях проблем активізації інвестицій дослідники взагалі оминають питання інституційних чинників формування національного економічного середовища, у тому числі й інвестиційного. Поведінка суб’єктів господарювання формується не тільки в умовах правового економічного поля, а й під впливом рівня усвідомленості, доступу інформації і знань, культури та менталітету. Однією з особливих рис поведінки людини у нашому суспільстві, що протягом багатьох століть успадковується, виступає таке мало досліджуване економічне явище, як злодійство (розкрадання).

Відомо, що за чотири роки приватизації обсяг інвестицій в економіку України скоротився в 4—5 разів, а фізичне зношування основних засобів досягло 50 %, що виступає однією з причин спаду виробництва. Щодо надійності інвестування Україна займає 143 місце із 170 країн світу. Тому насамперед стоїть питання про створення сприятливого інвестиційного клімату для вітчизняних та іноземних інвесторів.

Реальний стан речей є таким, що Україні за останні роки не вдалося забезпечити мінімально необхідний рівень іноземних інвестицій, а потреба в них, за різними оцінками сягає 40—50 млрд дол. США. До того ж при, на перший погляд, рівних умовах залучення іноземних інвестицій в Україну вкладається коштів значно менше і в абсолютних показниках, і в розрахунку на душу населення. Так, наприклад, обсяги фінансування з боку Євробанку в перерахунку на душу населення становлять: у Чехії — 30 екю, в Росії — 15, в Україні — 4 [27]. Приклад досить показовий.

Основна причина такого становища полягає в тому, що будь-якого потенційного інвестора насамперед турбує збереження його вкладень, іншими словами, гарантії з боку держави базування на випадок «політичної плутанини». Для потенційного інвестора також необхідна впевненість у безповоротності ринкових перетворень. Сьогодні в Україні такої безповоротності не можуть гарантувати владні структури, навпаки, існують значні сили, що воліли б і надалі утримувати ситуацію цільової невизначеності, що дозволяє здійснювати різного роду фінансові комбінації та маніпуляції.

Виходячи з викладеного слід констатувати, що однією з найважливіших передумов удосконалення інвестиційного механізму виступає успішне закінчення приватизації в Україні. Важливими елементами посилення інвестиційної спрямованості приватизаційних процесів мають стати:

• розмежування функцій Фонду держмайна як управлінця продажами підприємств, що приватизуються, і управлінця вже приватизованими підприємствами. Доцільно передати функції координації і регулювання приватизованими підприємствами іншому відомству;

• розвиток і підтримання системи інвестиційних конкурсів;

• розроблення цілісної системи постприватизаційного підтримання підприємств;

• формування ефективної правової та інвестиційної інфраструктури ринку цінних паперів з метою забезпечення ліквідності акцій приватизованих підприємств і створення можливостей мобілізації капіталів;

• створення механізму захисту прав акціонерів як «внутрішніх», так і «зовнішніх» на основі розроблення ефективної системи корпоративного управління та відповідних макроекономічних заходів з боку держави;

• реальне залучення в приватизаційний і постприватизаційний процес земельних ділянок і нерухомості;

• відміна пільг трудовим колективам і керівництву при приватизації підприємств;

• прискорена амортизація, розроблення ряду пільг для іноземних інвесторів; державна підтримка важливих для економічного зростання галузей, великих народногосподарських науково-технічних проектів.

Формування ринкової економіки докорінно змінює роль держави, з’являються нові підходи і напрями в інвестиційному процесі, назріває необхідність застосування інших методів державного регулювання інвестицій. Необхідно зазначити такі напрями активізації інвестиційної політики країн світу. Перший — збільшення питомої ваги державного інвестування в загальних витратах бюджету взагалі. Так, державні інвестиції в Люксембургу в 1996 р. становили 26,85 млрд франків, тоді як у 1995 р. — усього 818,9 млн франків. Тобто в 1996 р. 11 % було витрачено на інвестування [28]. Достатньо високий рівень державних інвестицій залишається в країнах Латинської Америки, Африки й Азії. Так, державні інвестиції в Уругваї в 1994 р. становили 3,08 млрд песо (біля 600 млн дол.), з яких 2,38 млрд пішло на будівництво і 0,7 млрд песо — на закупівлю машин і устаткування [29].

Аналіз світової практики державного інвестування свідчить про те, що ці інвестиції використовуються, як правило, лише на відтворення чи розширення виробництва засобів виробництва або на забезпечення суспільних потреб. Другий напрям інвестиційної політики — проведення реформ, напрямлених на розвиток стимулюючих факторів залучення іноземних інвестицій.

Коротка характеристика умов інвестування в Україні зводиться до такого. По-перше, наслідуючи від адміністративної системи домінування розподільних принципів в Україні, кошти не продаються, як це здійснюється в ринкових системах, а продовжують розподілятися Національним банком через комерційні банки шляхом надання кредитів, які, у свою чергу, різко піднімають ставку процента, тим самим штучно стимулюючи інфляцію. Якщо проаналізувати трирічну практику надання кредитів, то можна спостерігати таку тенденцію. Державні кошти через кредитування в безготівковій формі надходять на рахунки приватних підприємств, які пізніше переходять до приватної кишені у вигляді готівки. Комерційні банки надавали кредити державним підприємствам під великі проценти, а останні здійснювали відшкодування процентів за рахунок зростання собівартості, а значить, через підвищення цін, які, у свою чергу, відшкодовувалися з кишені громадян. Такий механізм має місце й сьогодні, тільки в менших масштабах, оскільки дедалі більше і більше держава через Національний банк, бюджетну та податкову системи і з допомогою інших засобів контролює рух фінансових коштів. Зауважимо, що державний контроль ще на надто низькому рівні, якщо мова йде про тіньову економіку.

По-друге, хоча правова система України перебуває на стадії активної законодавчої діяльності, а правовий інвестиційний режим в Україні регулюється понад десятьма спеціалізованими інвестиційними законами, активної вітчизняної і зарубіжної інвестиційної діяльності в Україні не спостерігається. Така тенденція пов’язана не тільки з законодавчою діяльністю, а й з економічними, політичними і соціальними тенденціями. Економічні процеси в Україні мають кримінальну напрямленість, а тіньовий характер розподільних і перерозподільних відносин підривають усю систему зацікавленості, надійності і перспективності розвитку інвестиційної діяльності. Крім того, самі закони про інвестиційну діяльність ні формально, ні змістовно не відповідають вимогам і потребам потенційних інвесторів у ринковій економіці. Надто велика лібералізація економіки в умовах нерозвинутості державного регулювання і низької виконавчої дисципліни і відповідальності призвела до появи анархії і невизначеності в економіці.

По-третє, надто низький рівень державного управління призводить до надмірного втручання в процес інвестування державних чиновників, виходячи з мотивації задоволення власного інтересу. Тобто, образно кажучи, державні чиновники займаються розбазарюванням фамільного срібла. У цьому аспекті має неабияке значення тіньовий експорт капіталу, який прямо зменшує вітчизняні інвестиційні можливості. В основі цього явища лежить недовіра власників капіталів до економічного режиму, бажання приховати капітали від непомірного оподаткування та посягань кримінальних структур. Тіньовий експорт капіталів лежить в основі отримання нелегальних доходів керівниками господарств і працівниками державних установ.

По-четверте, акумулювання вітчизняного капіталу за кордоном створює сьогодні головну проблему — проблему повернення їх у вигляді інвестицій на Батьківщину. Це явище має двояку, суперечливу властивість. З одного боку, власники цього капіталу зацікавлені в поверненні цих коштів на Батьківщину, оскільки норма прибутку в Україні з урахуванням можливостей офіційної та тіньової економіки значно перевищує норму прибутку від використання цих коштів за кордоном. З іншого боку, тіньовий характер зазначеного капіталу стримує його повернення внаслідок високого ступеня ризику, що пов’язано з необхідністю обґрунтування походження коштів, які використовуються для особистого споживання, закупівлі високовартісної техніки, автомобілів, нерухомості тощо. Крім того, ризик обумовлений ще й необхідністю отримання офіційних кредитних та інвестиційних ресурсів, участі в приватизації, нейтралізації переслідувань тіньової діяльності державними органами.

По-п’яте, в Україні відсутня програма державного стимулювання іноземного інвестора через механізм участі в процесі приватизації. Механізм приватизації в Україні, власне, націлений лише на приватизацію як на процес зміни власника, тоді як питання інвестицій залишилися поза увагою цього процесу.

До важливих напрямів адаптивної інвестиційної політики країни в умовах здійснення реформ можна було б віднести: переорієнтацію інвестиційних потоків у розвиток наукомістких галузей за одночасного створення сприятливого інноваційного клімату, зосередження інноваційної діяльності на підприємствах, в асоціаціях, технопарках; використання біржового механізму для прискореного розвитку інвестиційних процесів зі створенням необхідної інфраструктури, інституційно-правового й економічного середовища для самостійної інноваційної діяльності суб’єктів господарювання. Такий підхід дозволив би здійснити технологічну реструктуризацію виробництва, націленого на досягнення конкурентних переваг вітчизняних виробів на світовому ринку. Це важливо не тільки з позицій розвитку експортного потенціалу, а й для утримання внутрішнього ринку.

Відомо, що одним із протидіючих факторів залучення іноземних інвестицій в економіку України є інфляція, фінансова та валютна нестабільність. Водночас без інвестицій неможливе фінансове оздоровлення економіки. Сьогодні Уряд України використовує монетарні інструменти стабілізації економіки, що призвело до різкого спаду виробництва та у зв’язку з цим ще більше загострило проблему фінансового голоду. М. Фрідман правильно зауважив, що достатньо забезпечити стабільність грошової одиниці, як виробництво під впливом конкуренції та інших важелів ринку само почне зростати і саморегулюватися. Тут ми забуваємо головне, що рецепт М. Фрідмана стосується уже сформованої ринкової економіки, де діє механізм ринкової конкуренції, якою, звичайно, не є економіка України.

Вважаємо, що для стабілізації економіки України сьогодні слід використати концепцію Д. М. Кейнса про те, що в умовах спаду економіки ефективний попит, що стимулює виробництво, повинен регулюватися державою за допомогою сильного захисту населення і дійсного рівня його доходів з регулюванням ставки процента й активізації інвестиційних механізмів інноваційної діяльності підприємств.

Важливим напрямом державного впливу на поліпшення інвестиційного клімату в Україні є легалізація вітчизняних капіталів та їх переведення з тіньової економіки на ринок інвестиційних ресурсів. Ця проблема в сучасних умовах не вирішується однозначно, у суспільстві є різні думки і настрої щодо цього питання. Однак Уряд України вважає, що такий резерв інвестування має бути задіяний і ніяк не може розробити ефективний комплекс заходів щодо його повернення в офіційну економіку. За оцінкою Кабінету Міністрів, тільки за рахунок легалізації тіньових капіталів протягом року в економіку повинно було б повернутись в 1997 р. близько 7 млрд грн, а бюджетні надходження повинні були зрости більше ніж на 1,5 млрд грн [30]. Як стверджує практика, зазначені вище сподівання на приплив інвестиційних надходжень на сьогодні в Україні не виправдались.

Необхідно також зазначити, що державне регулювання ринку інвестиційних ресурсів недостатньо орієнтоване на пожвавлення інвестиційного процесу і потребує суттєвого поліпшення. Таке поліпшення має базуватися на використанні методів так званої позитивістської негативної мотивації. До перших слід віднести стимулювання надходження інвестицій в економіку країни за допомогою системи заохочень. Негативна мотивація для інвестування полягає в захисті внутрішнього та іноземного інвестора і розробленні системи каральних санкцій за порушення їхніх прав.

За всієї важливості проведення активного державного регулювання інвестиційного процесу вкрай гострою є проблема його кадрового обслуговування. По суті, питання стосується створення відповідного інвестиційного менеджменту. На жаль, українським підприємцям і урядовцям сьогодні необхідно оволодіти основними навичками обґрунтування інвестиційних проектів, ознайомитися з вимогами щодо складання бізнес-планів. Це стосується як вітчизняного, так і іноземного інвестування. У сучасних умовах інвестор наважиться вкласти свої кошти тільки за умови гарантування їх повернення, причому з певним договірним процентом. Сучасний менталітет українських підприємців (а на приватизованих підприємствах директорат практично не змінюється) полягає в намаганні отримати кредити, як правило, у валютній формі, використати їх для своїх цілей і не нести за це практично ніякої відповідальності. Дуже живуча психологія адміністративної системи, де за надані кошти відповідальність була мінімальна, практично не економічна, при цьому жодних гарантій ефективного вкладення капіталів господарники не давали.

Характеристики

Список файлов ВКР