182163 (596578), страница 46

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 46)

Кредитні відносини між установами комерційних банків та інвесторами оформлюються угодами, у яких визначаються: мета надання державного кредиту, строки його повернення, процентні ставки за використання, економічні санкції й особливі умови кредитування, зобов’язання банку й інвестора з інших питань надання і використання кредиту.

Інвестори зобов’язані забезпечити цільове і своєчасне використання державного кредиту і його повернення у визначені строки. Контроль за цільовим використанням кредиту здійснює Національний банк України.

Інвестор починає погашати кредит за рахунок власних коштів через рік після закінчення нормативного строку будівництва, реконструкції і технічного переоснащення об’єкта кредитування. Кошти, що звільнилися, перераховуються Комерційним банком на рахунок Інвестиційного фонду України для повернення їх у державний бюджет. Контроль за своєчасним поверненням цих коштів у держбюджет здійснюється Міністерством фінансів України.

7.3 Державне регулювання інвестиційного процесу

У даному науковому повідомленні ми виходимо з того, що в контексті діалектики держави і ринку для нас важливим є дослідження тих сторін інвестиційного процесу, завдяки яким забезпечується як активний розвиток фірм, так і дотримання пропорційності відтворення суспільного продукту в короткостроковому та довгостроковому періодах. У цьому плані важливим є розуміння категорій інвестиційного порядку, внутрішнього мотиваційного механізму інвестування фірм та його підпорядкування суспільним інтересам, аналіз економічної природи взаємозв’язку інвестування економіки як економічного процесу з зовнішніми чинниками, соціально-економічними наслідками і можливими інноваційними процесами.

Під інвестиційним процесом ми розуміємо поведінку інвестора при виборі цінних паперів, обсягів і строків вкладень. З погляду характеру джерел інвестування, інвестиції можна поділити на дві основні групи: валові приватні інвестиції та державні закупівлі товарів і послуг [22]. Перші складаються з кінцевих закупівель машин, обладнання й верстатів, будівництва та зміни запасів. До другої групи відносять усі витрати на державне споживання (крім трансфертів). Економічна наука розрізняє реальні, або прямі, інвестиції і фінансові — вкладення в цінні папери.

З теоретичного і з практичного поглядів важливого значення набуває чітке розмежування інвестицій на реальні й фінансові. Реальні інвестиції включають інвестиції в який-небудь тип матеріально-уречевлених активів, таких як земля, будівлі, устаткування і т. п. Фінансові інвестиції являють собою контракти, що відображені на папері у вигляді звичайних акцій або облігацій. Як правило, реальні інвестиції здійснюються на первинному ринку цінних паперів, фінансові — на вторинному ринку. Реальні інвестиції передбачають приріст капіталу суспільства чи фірми, в яку вони вкладаються. Однак це відбувається далеко не завжди. У широкому плані інвестиції являють собою усі вкладення, наслідком яких є отримання прибутку або досягнення певного соціального ефекту. При цьому під інвестиціями розуміють також рух цінних паперів.

Одночасно існує думка, що до реального інвестування відносять і заміщення спожитих засобів виробництва. Інвестиціями також дуже часто називають вкладення, які являють собою лише переміщення прав власності на вже існуючі активи. Потрібно мати на увазі, що не всі вкладення можуть бути інвестиціями, наприклад, при купівлі ділянки землі або цінних паперів, нерухомості, які вже перебувають в обігу, відбувається лише зміна власника, а не реальне прирощення капіталу. Такі операції з теоретичного погляду і практики їх здійснення є трансфертними, а не чистими інвестиціями⁰. Із зазначеного вище випливає, що приватизаційні сертифікати, які населення України вклало в роздержавлення підприємств, не є інвестиційними засобами. Що стосується грошової приватизації, яка активно здійснюється протягом останніх п’яти років, то тут важливо з’ясувати, на які цілі використовуються грошові надходження, що надійшли від приватизації. Якщо вони повністю надходять у державний бюджет, витрати якого використовуються лише на виплату пенсій, заробітної плати тощо, то в такому разі ці грошові надходження не можна вважати інвестиціями. Але коли зазначені кошти використовуються на будівництві доріг, електростанцій, підприємств тощо, то, звичайно, такі кошти є інвестиціями.

Від приватизації залежить подальший розвиток економіки в цілому, в тому числі й основних її складових. Активність інвестиційних процесів у національній економіці прямо залежить від характеру і способу приватизації. Нагадаємо, що теоретичне обґрунтування необхідності проведення приватизації базувалося на концепції ринкового фундаменталізму, відповідно до якої ринковому механізму відводиться роль саморегулівного важеля, що забезпечує ефективність економіки та техніко-інноваційний розвиток. Методологічно виходили з того, що приватний власник у ринкових умовах через механізм конкуренції спрямовуватиме свою діяльність у напрямі розширеного відтворення власного капіталу на інноваційній основі. І науковці, і політики сподівалися, що достатньо прийняти низку законів щодо приватної власності, свободи підприємницької діяльності і т.п., як ринковий механізм цін стане каталізатором неефективних підприємств. Практика спростувала чергові утопічні сподівання.

Сьогодні вже стало зрозумілим, що недостатньо прийняти низку законодавчих актів, які відкривають простір для ринкової лібералізації економіки, недостатньо здійснити й саму приватизацію, необхідно сформувати реальний економічний механізм регулювання діяльності підприємств у післяприватизаційний період, який би й забезпечив вирішення поставлених проблем. Виявляється, що ринковий механізм досягає результативності за наявності в суспільстві відповідного інституційного середовища. Головним і визначальним інститутом є держава, яка й формує відповідну економічну політику, правила й традиції людей.

Ефект власника в умовах сертифікатної приватизації не зміг реалізуватися через надзвичайно велику розпорошеність власності. Для нашого аналізу це досить важливо, оскільки виходячи зі строго наукового погляду приватизаційні сертифікати, які населення вкладає в роздержавлені підприємства, не є інвестиційними засобами. Водночас, незважаючи на це, багато вчених населення вважає інвестором. Таке інвестування економіки, на наш погляд, є фіктивним, оскільки не дає приросту нових продуктів.

Післяприватизаційний період характеризується загостренням проблеми інвестиційного забезпечення приватизованих підприємств. Боротьба за отримання іноземних інвестицій між країнами Центральної та Східної Європи висуває на передній план проблему дослідження місця і ролі України в міжнародній інвестиційній діяльності.

Зауважимо, що приватизація відкриває широкі можливості залучення іноземних інвестицій у національну економіку. Доцільність залучення іноземних інвесторів у процес приватизації і постприватизаційної діяльності підприємств доведена світовим досвідом. Такий підхід створює сприятливі умови для зміцнення ринкових методів господарювання, залучення сучасних технологій, техніки та менеджменту, реструктуризації придбаного об’єкта і пристосування його до потреб ринку.

На відміну від державних підприємств, підхід до проблем інвестування приватизованих дещо змінюється. Залучення інвестицій тут відбувається під впливом кількох чинників. До перших і дуже важливих з них необхідно віднести намагання нових власників підприємства як юридичної особи розширяти виробництво, завоювати надійне соціально-економічне становище на конкурентному ринку, технічно вдосконалювати виробничий процес. Залучаючи інвестиції, приватизоване підприємство перебуває в умовах, коли їх неналежне використання може привести його до банкрутства, а власників — до втрати майна. Тому обґрунтованість залучення інвестицій і строків їх окупності у приватизованого підприємства значно зростає і стає принциповим моментом в інвестиційному циклі.

У сучасних умовах власних джерел інвестицій у приватизованих підприємств немає, і тому важливим елементом інвестиційної програми є визначення зовнішнього (відносно нього) інвестора — вітчизняного чи закордонного. Внутрішні стимули вдосконалення інвестиційного забезпечення приватизованого підприємства полягають передусім у так званому ефекті власності. На жаль, слід відзначити, що в практиці української приватизації і постприватизаційного функціонування підприємств він не проявився. Практика показала, що ефективність функціонування підприємств після приватизації у переважній більшості випадків лишається низькою. Це стало одним з чинників спаду виробництва і зменшення валового внутрішнього продукту в Україні в 1995—2001 рр. Одночасно така ситуація була несприятливою для інвестиційного забезпечення, бо зниження розмірів валового внутрішнього продукту автоматично веде до зменшення можливостей вітчизняного інвестування, оскільки підвищення норми нагромадження має свої межі. Відзначаючи сучасні тенденції до економічного зростання, слід пам’ятати, що проблема інвестування економіки ще залишається гострою. Вільні грошові потоки в економіці України використовуються значною мірою не на приріст виробничих потужностей, а на збільшення засобів індивідуального користування.

Зауважимо, що приватизація в Україні ще не завершилася. Відсутність узгодженості між законодавчою і виконавчою владою стосовно переліку об’єктів, які підлягають приватизації, та методики оцінювання вартості, а також низький рівень теоретичного узагальнення тактики і стратегії поведінки вже приватизованих підприємств, по суті, залишили ці підприємства на самовиживання. Тобто ми ще раз переконуємося, що тільки від держави, від її законодавчої та виконавчої гілок, залежить формування «правил гри», економічного порядку, який би «примусив» підприємства приймати рішення відповідно до вимог конкуренції, до потреби активного змагання за отримання інвестицій. Отже, держава, оцінюючи особливості національної економіки, визначає інституційні обмеження, що дозволяють запрацювати ринковим важелям не спонтанно, стихійно та анархічно, а в руслі реалізації суспільних інтересів.

Вирішення питання інвестицій для приватизованого підприємства можна здійснити, на наш погляд, уже в процесі самої купівлі-продажу цього підприємства. Сучасним українським законодавством передбачена можливість включення в договір купівлі-продажу зобов’язань щодо інвестування, передбаченого покупцем у бізнес-планах. Досить часто складається така ситуація, коли органи приватизації, в Україні це Фонд державного майна, після укладення договорів купівлі-продажу не здійснюють контролю за дотриманням прийнятих цими договорами зобов’язань. Такий стан потребує посилення уваги з боку державних органів за діяльністю приватизованих підприємств і може стати важливим фактором інтенсифікації інвестиційної діяльності [23].

Важливу роль для дослідження інвестиційної сфери відіграє визначення джерел інвестування, серед яких необхідно виділити: власні й позичені кошти на інвестування, бюджетні інвестиції та залучений капітал. При більш детальному розгляді джерел інвестування можна виділити такі їх складові елементи:

• нагромадження заощаджень населення;

• прибутки суб’єктів господарської діяльності, що капіталізуються;

• бюджетні та позабюджетні інвестиційні та інноваційні фонди;

• ресурси пенсійних, профспілкових, страхових та інших фондів, за умови залучення їх до інвестиційної діяльності;

• інвестиційний потенціал комерційних банків;

• кошти від приватизації державного майна;

• іноземні інвестиції;

• капітал фізичних та юридичних осіб України, що перебуває поза межами держави.

У сучасних умовах сфера інвестиційної діяльності визначається досить часто як ринок інвестиційних ресурсів, суб’єктами якого є всі інвестори, у тому числі й держава⁰.

Для України неабияке значення має узагальнення досвіду інших країн щодо залучення іноземних інвестицій. Так, процеси лібералізації і ринкової трансформації охопили одну із найбідніших країн Азії — В’єтнам, де дохід на душу населення становить лише 200 дол. США. В’єтнам уже отримав від світового співтовариства допомогу на загальну суму понад 3 млрд дол. США. Як це не парадоксально, але багато західних бізнесменів вважають примітивний стан економіки В’єтнаму перевагою, оскільки це відкриває широкі можливості для різних видів діяльності в країні. Передусім іноземних інвесторів приваблює низька вартість робочої сили, яка становить в середньому 30 дол. у місяць. Але зростання податків, орендної плати та інших зборів зводить нанівець всі переваги, отримані від використання дешевої робочої сили. Тому зарубіжні компанії віддають перевагу інвестиціям в інші країни Азії.

Перехід багатьох країн Латинської Америки до неоліберальної моделі розвитку обумовив зміну їх політики відносно іноземного капіталу. У більшості країн були розроблені програми стимулювання припливу зарубіжних інвестицій. У результаті прийнятих заходів обсяг іноземних інвестицій в 1994 р. становив понад 50 млрд дол., що в 2,5 раза більше, ніж 1990 р. Іноземні капіталовкладення здійснювались у формі позик, кредитів, допомоги, прямих і портфельних інвестицій. Причому питома вага прямих і портфельних інвестицій постійно зростає. Так, на сьогодні понад 90 % прямих іноземних інвестицій припадає на п’ять країн Латинської Америки: Мексику, Бразилію, Аргентину, Венесуелу і Колумбію. Незважаючи на високі темпи прямих іноземних інвестицій у країни Латинської Америки, темпи їх приросту сьогодні нижчі, ніж у країнах Південної Америки і Південно-Східної Азії. Зауважимо, що успішне проведення реформ, інтенсифікація інтеграційних процесів у країнах Латинської Америки створили механізм економічної зацікавленості в інвестування економіки іноземними підприємцями.

Виходячи з викладеного слід констатувати, що однією з найважливіших передумов удосконалення інвестиційного механізму є проведення реформ, напрямлених на розвиток ринкових стимулюючих факторів залучення іноземних інвестицій. Прикладом може бути інтерес іноземних інвесторів до економіки Перу. Після прийняття закону про контракти, іноземні інвестиції в Перу досягли понад 3,1 млрд дол., а найближчим часом очікується збільшення до 5 млрд дол. США. Основні напрями інвестицій: комунікації, гірничодобувна промисловість і будівельна індустрія. На цьому прикладі ми спостерігаємо продуктивну форму інвестицій [24]. Новий інвестиційний закон прийнято в Йорданії, який прирівняв іноземних інвесторів з вітчизняними, полегшив іноземним громадянам придбання власності [25].

Аналогічні тенденції спостерігаються і в Китаї. З 1979 р., коли були проголошені політика економічних реформ і відкритих дверей і були розроблені спеціальні економічні й прибережні зони, і до сьогоднішнього дня економіка Китаю характеризується досить стабільними і високими темпами економічного зростання.

Характеристики

Список файлов ВКР