182163 (596578), страница 50

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 50)

За даними Держкомстату, за станом на 1 жовтня 2003 р. вартість основних засобів роздержавленого сектору економіки становила 24,8 %, а державного і комунального — 57,4 % від вартості основних засобів усіх підприємств і організацій України. Водночас за обсягами виробництва реформовані підприємства переважають підприємства державної та комунальної форм власності у 2,9 раза.

Найбільшого успіху в процесі стабілізації здобули країни, які здійснювали послідовну економічну стратегію, кожний з етапів якої мав в основі досягнення попереднього і формував передумови для наступного. Виходячи з наявного досвіду, найефективнішою можна вважати стратегію, за якої здійснюється активне державне втручання на ранніх стадіях розбудови ринку з поступовим збільшенням частки управлінських функцій у приватних економічних суб’єктів у міру їх готовності до цього. Тобто успішною є така економічна стратегія держави, що реально сприяє розвитку ефективних приватних економічних стратегій.

У ході реалізації економічної політики держави можуть виникнути ряд чинників, які суттєво знижують ефективність державного регулювання економіки і потребують цілеспрямованого коригування у руслі підвищення дієздатності держави. Такі перешкоди виникають як унаслідок об’єктивного розвитку подій, так і через застосування неадекватних методів економічної політики держави. Серед згаданих перешкод варто виокремити такі.

Невідповідність методологічної бази. У ході розроблення і реалізації стратегій економічної стабілізації в Україні не було враховано накопиченого досвіду регулювання нестабільних економічних систем, мало місце прикладне використання високоабстрактних теорій і моделей у перехідній економічній політиці України.

Недотримання базисних принципів економічної політики. Операціоналізація цільових пріоритетів економічної політики реалізувалася за принципами легкості виміру та необхідності локалізації короткострокових проблем (наприклад, мінімізація темпів інфляції, збалансування бюджету, стабілізація валютного курсу тощо). Більше того, формулювання цільових пріоритетів економічної політики відбувалося шляхом зважування базисних індикаторів економічного розвитку на специфічні вузькогрупові інтереси розподільних коаліцій. Подібні суперечності, в основі яких лежить конфлікт економічних інтересів різних рівнів, останнім часом набули в Україні значного поширення. Конкретним проявом цього став розрив між завданнями інноваційно орієнтованого прискореного зростання і побудови соціально орієнтованої економіки та потребами дотримування поточного фіскального і платіжного балансів.

Певним підсумком дії перелічених чинників і зворотним боком низької дієздатності держави є розвиток корупції і «тіньової» економіки. Значне поширення цих явищ в економічному полі України є одним з найпомітніших свідчень низької ефективності державної політики, оскільки, по-перше, демонструє наявність вагомих стимулів для відходу суб’єктів господарювання від дотримання легальних норм і процедур через їх надмірну обтяжливість, а, по-друге, відображає неспроможність держави реалізувати свою владу належним чином.

Вище державна економічна політика розглядалася з позицій вироблення і досягнення довгострокових орієнтирів. Водночас конкретні економічні інтереси завжди підпорядковуються досягненню чітко визначених завдань. У зв’язку з цим стратегічна складова економічної політики обов’язково потребує відповідної підсистеми реалізації, якою є економічна тактика. До кола її завдань входить вивчення потенційних можливостей і закономірностей реакції суб’єктів на тактичні заходи та їх здійснення. Суб’єктами економічної тактики виступають окремі державні органи й установи, на які припадає відповідна частка функцій тактичного регулювання. Об’єкт економічної тактики — діяльність економічних суб’єктів, яка регулюється прямо або за допомогою впливу на набір економічних параметрів, що використовуються ними при формуванні своєї діяльності. На відміну від економічної стратегії, що орієнтується на суспільний інтерес, економічна тактика має виходити з інтересів нижчих рівнів, а також може виявляти значну самостійність. Отже, динамічність економічних процесів викликає нагальну потребу в здійсненні оперативних дій з тактичного, або короткострокового, регулювання стратегічних цілей органами виконавчої влади. У зв’язку з цим у світі історично склалася тенденція до концентрації виконавчої влади в авторитетного суб’єкта. Компетентність такого органу зумовлює мінімізацію лагу прийняття рішень, дає змогу уникнути їх хибних варіантів, авторитетність забезпечує виконання управлінських рішень.

Стратегія і тактика перебувають у постійній діалектичній суперечності, в основі якої — об’єктивна суперечність між інтересами різних економічних суб’єктів. Розв’язання й одночасне відтворення цієї суперечності здійснюється як у процесі змін економічної тактики, так і модифікації державної економічної стратегії. Звідси можна стверджувати, що узгодження напрямів стратегічних і тактичних дій окремих суб’єктів в інтересах розвитку економічної системи здійснюється відповідною економічною політикою держави. Ця політика виступає категорією якісно вищого порядку, оскільки її об’єктом є суспільно-економічна система в цілому. Проте кожний елемент економічної політики перебуває в органічному взаємозв’язку і взаємодії з іншими складовими. Тому часткова реалізація економічної політики в кращому випадку забезпечує часткові результати, а частіше призводить до погіршення економічної ситуації. Успіх при здійсненні економічної політики залежить від якомога швидкого приведення в дію всіх елементів, необхідних для зміни існуючої економічної системи. Отже, кожна економічна система має бути гнучкою стосовно тих чи інших змін. Це означає, що при застосуванні економічних, правових, адміністративних важелів слід виходити з конкретної економічної ситуації [7, с. 58—59.

Криза фінансів мікрорівня, катастрофічні звуження місткості внутрішнього ринку, надвисокий податковий прес практично позбавили більшість підприємств здатності до ведення самостійних відтворювальних процесів. Частина підприємств почала «зрощуватися» з владними структурами з метою одержання «ренти» у вигляді пільг, преференцій, послаблень у дотриманні нормативно-правових вимог. Це призвело до обтяження державної політики тиском кланових інтересів, що істотно зменшило її дієвість і збалансованість. Інша частина підприємств перемістилася до «тіньової» економіки, що також негативно позначилося на дієздатності держави внаслідок загострення проблеми податкових надходжень як головної складової ресурсно-фінансового фундаменту державної політики.

Згідно з даними Рахункової палати, на кінець 2003 р. розвинута система пільгового оподаткування та протекціоністська політика держави щодо окремих галузей економіки призвели до бюджетних втрат на суму 36 млрд грн. Загальний обсяг пільг з оподаткування в 2003 р. зріс майже на 40 %, порівняно з 2000 р., і сягнув 65 млрд грн. З них найсуттєвішими є пільги з податку на додану вартість, обсяги яких зросли за той самий період у 3,5 раза (з 15,9 до 56,7 млрд грн).

У цьому аспекті слід наголосити, що діючі умови надання пільг шляхом установлення різних підходів в оподаткуванні, дискримінують більшість учасників економічної діяльності. В Україні пільгами з оподаткування користувалися 103,7 тис. осіб або кожен шостий зареєстрований платник (15,2 %).

Справжня економічна влада проявляється у здатності забезпечити стабільність перехідних економічних процесів. Її сегментація правомірна внаслідок чисельності форм власності: вона реалізується як в інституціоналізації форм власності і ринку, у роздержавленні і приватизації, так і в післяприватизаційному сприянні приватному підприємництву та ефективному управлінню державними підприємствами. Економічна влада юридичних і фізичних осіб являє собою відносини власника, що забезпечують використання об’єкта власності в інтересах суб’єкта господарювання. Чим активніша економічна влада, тим успішніше функціонує перехідна економіка. До речі, останнім часом в Україні державне регулювання поступово стає каталізатором реалізації усіх форм економічної влади.

У міру становлення перехідної економіки формується економічна еліта, яка сегментується за вертикаллю (центр, регіон, підприємство) і горизонталлю (адміністрація, фінанси, виробництво, торгівля, зовнішньоекономічні зв’язки). На нашу думку, пріоритет тут мають людські якості і знання регіонів та галузей.

8.2 Соціальні пріоритети в структурі економічної політики

Соціальні суперечності політики перехідного періоду щодо забезпечення стабільного економічного зростання змушують проаналізувати її складові та оцінити перспективи майбутніх змін у контексті створення умов, які б сприяли сталому економічному розвитку в Україні. Ще у період здійснення «перебудовної» політики багато хто з вітчизняних і зарубіжних учених-економістів дискутували та аналізували питання обґрунтування головних причин тривалого спаду економіки як колишнього СРСР, так і України [8; 9; 10]. За результатами подібних досліджень з’ясувалося, що політика прискорення розвитку і перебудови не створила можливостей для ефективного використання ресурсів і накопичення капіталу, тому і не розпочався процес форсування економічного розвитку на інтенсивній основі. Не відбулися й прогресивні структурні та інституційні зміни. Навпаки, економіка дедалі деградувала і врешті-решт стала схожою за характером скоріше на економіку рентного типу, ніж навіть на економіку, притаманну класичній, а тим паче неокласичній індустріальній моделі розвитку суспільства. Саме в останній, на противагу ринковій економіці, виникають і зберігаються механізми, сформовані у період планового втручання в економічні процеси, через що і не спостерігається позитивного суспільного розвитку [11, с. 55].

Курс на соціально орієнтовану ринкову економіку в Україні, що був проголошений на початку 90-х років і набув особливого звучання з кінця 1994 р., не приніс суттєвих позитивних змін. Що ж відбувалося в останні роки в економіці країни? Невже, незважаючи на видимі складові нової економічної політики, стара система продовжувала переважати? Наявність подібних чинників означала б, що фактори невдалого реформування зумовлені не лише помилками в економічному розвитку та умовами і факторами, що визначають функціонування економіки, а й іншими складовими, які, на нашу думку, і полягають у соціальному і духовному факторах.

Оскільки економічні відносини майже завжди мають соціальні наслідки, вони соціальні за своєю природою. Отже, посилення подібної (соціальної) орієнтації економіки має стати найважливішою характерною ознакою соціально-економічного розвитку України. Перехід до соціально орієнтованої ринкової економіки потребує руйнування традиційних поглядів на співвідношення економічного і соціального аспектів розвитку.

Сучасний період характеризується економічним усуспільненням, але особливістю сьогоднішнього функціонування є переорієнтація економічного усуспільнення в соціальне. Тому соціальне усуспільнення стає висхідним, основним і завершальним в суспільному розвитку.

Традиційні підходи розглядають соціальну сферу як похідну від економічної, що надає соціальному розвиткові рис додатка економічного прогресу. Такий підхід був характерний переважно для індустріального суспільства і не враховував того, що НТР уже відкрила нову постіндустріальну епоху побудови суспільства, в якій економічна могутність примножується шляхом упровадження високих технологій, управління інформаційними потоками і значною мірою забезпечується за рахунок задоволення цілеспрямовано зростаючого рівня людських цінностей і потреб.

Перехід до сучасної соціально орієнтованої ринкової економіки, що базується на новітніх технологіях та інформатизації, потребує розвитку трудової активності працівника, на якого це виробництво спрямоване [12]. Високий професіоналізм, ефективність сприйняття новацій, здатність до організаційної і технічної творчості, відповідальність за результати своєї діяльності, можливість безперервного самовдосконалення — такі вимоги висуваються до якості трудової поведінки людини за нових умов. Вони зумовлені розвитком НТР, який спричиняє перетворення у технологічному способі виробництва, характері речових факторів виробництва, мінливості суспільних потреб. А найголовніше — НТР потребує розвитку самої людини, набуття нею дедалі глибших і масштабніших універсальних знань про суспільство і виробничий процес. Вона вимагає і гуманізації праці. Саме тому трудова активність людини обумовлена її соціальним становищем, а економічний прогрес пов’язаний з прогресом соціальним.

Таблиця 8.1

• ОБСЯГ НАУКОВИХ ТА НАУКОВО-ТЕХНIЧНИХ РОБIТ, ВИКОНАНИХ ВЛАСНИМИ СИЛАМИ НАУКОВИХ ОРГАНIЗАЦIЙ, ЗА ВИДАМИ РОБIТ

Рік	Усього	У тому числi
		фундаментальнi дослiдження			прикладнi дослiдження			розробки			науково-технiчнi послуги
		у цiнах вiдповiдних рокiв	у % до загального обсягу	у цiнах вiдповiдних рокiв		у % до загального обсягу	у цiнах відповідних рокiв		у % до загального обсягу	у цiнах вiдповiдних рокiв		у % до загального обсягу
Млн крб
1990	3831,1	232,8	6,1	1051,8		27,5	2365,1		61,7	181,4		4,7
Млн грн
1998	1269,0	205,5	16,2	297,5		23,4	682,8		53,8	83,2		6,6
1999	1578,2	220,5	14,0	330,3		20,9	918,6		58,2	108,7		6,9
2000	1978,4	266,6	13,5	436,7		22,1	1106,3		55,9	168,8		8,5
2001	2275,0	353,3	15,5	304,9		13,4	1317,2		57,9	299,6		13,2
2002	2496,7	424,8	17,0	343,6		13,8	1386,6		55,5	341,7		13,7
2003	2865,3	438,4	15,3	378,2		13,2	1618,9		56,5	429,8		15,0

* Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2003 році. Послання Президента України до Верховної Ради України 2004 рік.

Характеристики

Список файлов ВКР