182163 (596578), страница 51

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 51)

Новим етапом у розвитку поглядів на процес зростання соціальної орієнтації стала поява теорії «людського капіталу». Зміни у структурі робочої сили, підвищення рівня її освіти, ускладнення мотивів діяльності дали поштовх до пошуку наукового пояснення причин диференціації доходів залежно від професії і набутої кваліфікації. Основна ідея теорії «людського капіталу» формулюється так: заробітки звичайно підвищуються з віком, але в уповільненому темпі. При цьому швидкість їх зростання й ступінь уповільнення позитивно пов’язані з рівнем освіти [13, с. 109].

Зміни соціально-економічних умов, а також нові теоретичні дослідження соціального забезпечення призвели до необхідності поглибленого аналізу відносин між працівниками у трудовому колективі та уважнішого ставлення до суспільних потреб людини. Цим питанням була присвячена низка праць ряду економістів, соціологів та психологів, насамперед американських, у яких висвітлення згаданих проблем дістало назву теорії «збагачення змісту праці», «гуманізації праці», «співучасті трудящих», «якості трудового життя» [14, с. 11].

З метою максимального пристосування до потреб економічного розвитку і підтримання соціальної стабільності необхідний такий механізм регулювання соціальних процесів, який би забезпечив для широких мас населення гарантоване задоволення первинних життєвих потреб і звільнив би людину від необхідності вести боротьбу за суто фізичне виживання, не породжуючи, проте, утриманства і паразитизму. Це розкріпачує свідомість працівника, сприяє усвідомленню ним своєї цінності, формуванню дієздатної особистості, для якої характерні економічна і соціальна активність, раціональність мислення і поведінки, здатність самостійно приймати рішення.

Трудову активність слід розглядати як результат реалізації особистості у процесі праці, який тим вищий, чим змістовнішою є праця і досвідченішим та кваліфікованішим сам працівник. Звідси — необхідність у реконструкції процесу праці, збагаченні її сутності, перетворенні технологічної бази виробництва, вкладенні інвестицій у саму людину, тобто в освіту, культуру, охорону здоров’я і т. п. Добробут людини, пов’язаний з рівнем розвитку соціальної сфери, стає визначальним у соціально-економічному розвитку в усьому світі. За ступенем розвинутості соціальної сфери і добробуту народу оцінюються успіхи трансформаційних процесів. Така оцінка відображається також у рівні освіченості, тривалості життя та ін.

Важливим завданням соціальної орієнтації є, на нашу думку, поєднання інтересів суб’єктів господарювання на різних рівнях економічної системи. Річ у тім, що сучасна економіка являє собою систему, що складається з різнорідних інституційних елементів (підприємницьких структур різноманітних форм власності; інститутів ринкової інфраструктури; держави, інтереси якої виражають регіональні і центральні органи влади; недержавних інституцій і т. д.), що діють на різних рівнях (мікрорівні, регіональному, галузевому і міжгалузевому, макрорівні, міждержавному). Кожний із цих елементів, крім загальнодержавних інтересів, має свою іманентну систему інтересів, породжувану його природою і конкретним станом у загальній економічній системі. У цілому або частково системи інтересів різних елементів можуть збігатися. Проте досить часто спостерігаються ситуації, коли ці системи інтересів або окремі інтереси суперечать одне одному. А це — об’єктивна основа для виникнення конфліктів в економіці та в суспільстві в цілому.

Соціальна орієнтація має бути спрямована на прогнозування та виявлення конфліктів, усунення їх причин, а в перспективі й ліквідацію їх з мінімальними наслідками. Також важливим завданням економічної політики має стати несуперечливе узгодження інтересів різних суб’єктів економічної системи з загальнодержавними інтересами або, іншими словами, приведення різноманітних інтересів економічних суб’єктів до загального знаменника. Крім того, необхідно враховувати, що й сама система інтересів окремих суб’єктів ринкового механізму — не суто статична, і для неї характерна відповідна динаміка.

Важливою складовою соціальної орієнтації економіки є розподіл доходів, рівень номінальної і реальної заробітної плати і проблеми соціальної справедливості.

У ринковій економіці розподіл доходів відбувається залежно від ефективності внесків власників капіталу, засобів виробництва і робочої сили. Рівності у розподілі не існує. У будь-якому суспільстві є люди, які не мають факторів виробництва, не можуть застосувати свою працю (безробітні) або не бажають працюватися через власні міркування. Розподіл доходів, таким чином, не гарантує кожній людині прийнятний рівень доходів. У цьому і полягає соціальна несправедливість ринку. При цьому мається на увазі, що нерівність доходів — обов’язкова умова ефективного функціонування ринкової системи, тільки вона створює дійові стимули до праці та інвестування.

При переході до ринку диференціація також неминуча, проте якщо вона переходить за певну межу, то стає фактором соціальної дестабілізації. У нашій країні розрив у доходах 10 % найменш і 10 % найбільш забезпеченого населення у 1997 р. становив, за офіційними даними, 13,2 раза. У розвинутих країнах Західної Європи він становив 5—6, у США — майже 11 раз [15].

Розрив у рівні життя цих груп збільшився з 7 разів у 1997 р. до 8 разів у 1999 р. Однак, за період 2000—2003 pp. спостерігалася стійка тенденція до зростання номінальних та реальних наявних доходів населення (табл. 8.2). Реальні наявні доходи населення зростали вищими темпами, ніж ВВП. Частка працівників, які вчасно не отримували заробітну плату, в загальній кількості працівників, зайнятих у всіх сферах економіки, зменшилася з 65,5 % на початок 2000 р. до 11,3 % на початок 2004 р. і становила 1,3 млн осіб. За цей період практично стабілізувалися параметри, що характеризують диференціацію населення за рівнем життя (індекси Джині за розподілом сукупних витрат по децильних групах населення у 2000—2002 pp. становили 0,29). Рівень бідності за ці роки був близько 27 %, а рівень крайньої бідності — 14 %.

Таблиця 8.2

• ДИНАМІКА ДОХОДІВ НАСЕЛЕННЯ (у відсотках до попереднього року)

Показник	2000 р.	2001 р.	2002 р.	2003 р.
Доходи населення	131,2	122,7	117,1	113,7
у т. ч.: заробітна плата	132,5	120,7	117,2	118,6
прибуток та змішаний дохід	143,2	119,5	113,6	110,4
доходи від власності	137,2	128,7	123,9	97,0
соціальна допомога та інші одержані поточні трансферти	123,4	126,6	118,4	111,2
з них: соціальні допомоги	125,6	127,0	131,8	105,4
інші поточні трансферти	160,9	200,0	130,2	105,7
соціальні трансферти в натурі	118,9	118,1	104,7	119,1

* Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2003 році. Послання Президента України до Верховної Ради України 2004 рік.

У перехідній економіці України склалася унікальна ситуація: економіка базується на багатоукладності і найманій робочій силі, проте за своєю сутністю ще не є ринковою. Роздержавлення власності на засоби виробництва, лібералізація цін, майже повне відсторонення держави від управління економікою, фінансами і банківською системою, створення нових систем бюджетних і позабюджетних доходів ще не достатні для того, щоб економіка перетворилась на ринкову, здатну не тільки підтримувати поточне виробництво, а й забезпечувати розширене відтворення. Розглянемо цю сентенцію на прикладі оплати праці працівників.

Як відомо, за соціалізму діяв неринковий механізм заробітної плати, що базувався на державному регулюванні її найважливіших складових (тарифи, преміальна винагорода та ін.). У процесі перебудови, а потім реформування економіки він був замінений на інший механізм, який головні питання регулювання заробітної плати переніс на рівень підприємств, перетворивши заробітну плату з частки трудящих у національному доході, на частку працівника у доході підприємства. Форми і системи, розмір оплати стали визначатися не на рівні суспільства, а на рівні підприємства. Між тим у ринковій економіці заробітна плата являє собою ціну робочої сили або ціну трудової послуги. Ціна праці визначається на ринку, а не на підприємстві. Будь-яка країна має свій, специфічний характер установлення праці на ринку праці, а не на підприємстві. Проте для всіх країн спостерігаються загальні риси: вони включають багаторівневу систему договірного регулювання, систему мінімальних державних гарантій у галузі оплати праці, податкову систему і систему інформації про рівень і динаміку заробітної плати (за галузями, категоріями працівників, професійно-кваліфікаційними групами тощо) (табл. 8.3).

Таблиця 8.3

ДИНАМІКА СПОЖИВЧИХ ЦІН, НОМІНАЛЬНОЇ ТА РЕАЛЬНОЇ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ В УКРАЇНІ (грудень до грудня попереднього року), %

Показник	1998 р.	1999 р.	2000 р.	2001 р.	2002 р.	2003 р.
Індекс споживчих цін	281,7	139,1	110,1	120,0	119,2	111,6
Індекс номінальної заробітної плати	107,2	115,7	129,6	135,2	121,0	122,8
Індекс реальної заробітної плати	96,2	91,1	99,1	119,3	118,2	115,2

Джерело: [16, с. 251—262].

На перший погляд, в Україні є всі елементи ринкового механізму регулювання оплати праці. У Законах про підприємства, профспілки передбачається певна система угод: генеральних, галузевих, територіальних, а також колективних договорів на підприємстві. Проте з усієї множини цих юридичних документів щодо взаємовідносин роботодавців і працівників працюють лише договори на рівні підприємств. Якщо врахувати, що значна частина підприємств (35—40 %) колективних договорів не укладала зовсім, значення цих договорів зовсім незначне.

Інше питання — щодо мінімальної заробітної плати як соціальної гарантії від зубожіння. У 1998 р. держава встановила мінімальну заробітну плату у розмірі 85 грн на місяць, що становить близько 15 % фізіологічного прожиткового мінімуму. Така мінімальна заробітна плата не містить будь-якого економічного змісту. Разом з тим вона має відігравати велику роль, оскільки встановлює нижню межу ефективності праці і стимулює підприємців усіх форм власності до підвищення кваліфікації працівників, їх освітнього і професіонального рівня з метою підвищення продуктивності праці, обмежує певним чином приплив в економіку некваліфікованої робочої сили, що, у свою чергу, сприяє поліпшенню її якісного складу, а це особливо важливо для НТП.

Далі. Установлення нормального рівня заробітної плати має вплив на заробітну плату середньо- і висококваліфікованих працівників, оскільки це повинно попереджати довільне зниження ціни їх праці. Ця обставина також дуже важлива, оскільки заробітна плата цих категорій значно нижча, ніж у розвинутих і навіть середньорозвинутих країнах.

Ще один аспект співвідношення заробітної плати та ефективності праці: низька заробітна плата ніколи не буде джерелом трудового ентузіазму. Загальновідомо, що наша країна за продуктивністю праці у 3—4 рази поступається розвинутим державам (США, Німеччині, Франції, Канаді та Італії). Проте розрив у заробітній платі суттєво перевищує розмір у продуктивності праці: він нижчий у 7—12 разів. Одночасно в Україні на одиницю заробітної плати виробляється приблизно у 3 рази більше продукції, ніж у США.

Характеристики

Список файлов ВКР