182163 (596578), страница 55
Текст из файла (страница 55)
Окремі елементи соціальної інфраструктури не можуть бути взаємозамінні. Тільки за цілісного підходу, що забезпечує раціональну життєдіяльність людей, можна говорити про ефективність відтворення населення. Фундаментальна теорія розширеного відтворення — міцна основа інвестиційної політики будь-якої держави [23, с. 13].
Соціальна інфраструктура може характеризуватися кількістю установ та організацій, що забезпечують процеси утворення, медичного, побутового і транспортного обслуговування, а також числом місць у них і обсягом послуг, що надаються. В аналізі функціонування соціальної інфраструктури важливі суб’єктивні оцінки людьми достатності реально існуючої соціальної інфраструктури у певному регіоні або на конкретному підприємстві. За рівнем розвитку соціальної інфраструктури, який визначається шляхом здійснення аналізу, можна судити про ступінь задоволення потреб населення.
Отже, процеси освіти, медичного, побутового і транспортного обслуговування, соціального захисту тощо являють собою сукупність статистично стійких актів соціальної взаємодії людей, що детермінують їх спосіб життя, умови соціального відтворення. Ця взаємодія покликана служити двом взаємозв’язаним цілям: збереженню раніше накопиченого людського потенціалу, забезпеченню доступності послуг і створенню нових інституційних передумов удосконалення якісних характеристик соціальному відтворенню майбутніх поколінь, забезпеченню зростання потенціалу соціальної сфери.
У соціальній сфері діють два типи механізмів регулятивних впливів — спонтанний і свідомий. При цьому суспільство може перебувати на будь-якій стадії розвитку. Все одно воно не може абсолютно вивільнитися від стихійної волі випадку, але співвідношення свідомого і стихійного буває різним.
Спонтанний механізм функціонування соціальної сфери виявляється у неврегульованому впливі складної і суперечливої сукупності факторів, умов на процеси відтворення населення, їх переплетіння, зіткнення. Ці впливи торують собі шлях як загальна тенденція, що має вірогідний характер (наприклад, демографічні процеси народжуваності, смертності, шлюбності і т. п.).
Свідомі фактори пов’язані з цілеспрямованою соціальною діяльністю людей, яка здійснюється через специфічні суспільні інститути — систему органів та організацій, що забезпечують свідомий вплив на соціальну сферу з метою досягнення певних результатів. На соціальні процеси в суспільстві на всіх його рівнях впливають певним чином також політичні, громадські і релігійні організації.
Головною функцією соціальної сфери є функція соціального відтворення різних верств і груп населення як суб’єктів історичного процесу, а також їх усебічного життєзабезпечення. Ця функція — одна з найважливіших для буття суспільства. У ній виявляється необхідність реалізації генеральної потреби всього суспільства в підтримці свого існування і перспектив цілісності та історичного розвитку. Разом з тим ця зовнішня функція соціальної сфери являє собою інтегративний результат реалізації сукупності приватних, внутрішньосистемних функцій усіх її компонентів. Інакше кажучи, соціальне відтворення сприймається нами як усвідомлена, цілеспрямована діяльність членів спільноти з підтримання своєї цілісності і сталості, забезпечення найсприятливіших умов для існування і розвитку відносин з іншою спільнотою. Оскільки йдеться про громадянське суспільство, яке є вихідною умовою сучасного існування ринкової економіки, орієнтованої в соціальному плані, то це має бути триєдина формула: «Я» — суспільне — держава [24, с. 23].
Відтворення соціальних суб’єктів є процесом еволюції всієї системи соціальних відносин. Вона охоплює всі прояви життя соціальної спільноти і виражається у безперервному функціонуванні соціальної структури, соціальних інститутів, соціальних норм і цінностей у межах конкретних економічних систем або певного історичного періоду. Циклічність відтворення поколінь людей втілює тенденції зміни соціальної системи, властиві конкретному етапу суспільного розвитку.
Одночасно з кількісним аспектом, що характеризує фізичне відтворення людей, соціальне відтворення як функція соціальної сфери має не менш важливий якісний зміст, пов’язаний з відтворенням певних соціальних якостей, необхідних людині для життя. Тобто воно включає відтворення на нових етапах розвитку суспільства всієї сукупності умов життєдіяльності суб’єктів (передусім соціальної інфраструктури), норм і цінностей, соціальної структури, соціальної організації і соціальних інститутів [25, с. 6].
Специфіку процесу соціального відтворення характеризують похідні функції соціальної сфери. Можливі різні основи для виокремлення груп функцій. На нашу думку, специфіку соціального відтворення можна висвітлити такими з них: соціорегулятивною, соціоадаптивною, соціопродуктивною, соціокультурною, соціодинамічною і соціозахисною функціями.
Соціорегулятивна функція регламентує основні показники соціальної діяльності і відносини суб’єктів, спрямовані на підвищення ефективності використання потенціалу соціальної сфери. Її подальший розвиток може бути представлений системою норм, етичних цінностей, що виступають реальною основою макросоціального процесу зміни моделі поведінки окремої людини і цілих груп, а також регулювальником їх соціальної діяльності.
Соціоадаптивна функція регулює і сприяє досягненню узгодженості дії людей у суспільстві, стимулює діяльність індивідуумів і соціальних груп, спрямовану на ефективнішу реалізацію потенціалу кожного, і вимірюється показниками, що характеризують стимули до ефективної соціальної діяльності людини.
Соціопродуктивна функція регулює і дає можливість задовольнити всі потреби людей, необхідні для відтворення соціального організму в його цілісності, якості на всіх структурних рівнях суспільства. Ця функція описується системою об’єктивних і суб’єктивних, а також нормативних і реальних показників, що характеризують забезпеченість населення продуктами споживання і послугами.
Соціокультурна функція регулює процеси залучення людини і різних соціальних груп до духовної сторони процесу відтворення, засвоєння соціально-етичного потенціалу суспільства, забезпечує узгодження ціннісних орієнтацій та інтересів різних суб’єктів, соціальну активність людей і може характеризуватися показниками успішності соціалізації індивідуума, необхідністю конкретних соціальних структур, мірою узгодженості інтересів певних груп населення та ефективності соціальної політики, ступенем залучення їх до суспільних перетворень.
Соціодинамічна функція пов’язана з підвищенням якості життя населення, регулюванням та забезпеченням творчого, динамічного характеру практики на основі вдосконалення самих суб’єктів життєдіяльності, розширення потенціалу соціальної сфери і характеризується системою показників соціальної мобільності в суспільстві.
Соціозахисна функція регулює та забезпечує соціальні гарантії і права, соціальну допомогу і підтримку непрацездатним і малозабезпеченим членам суспільства і виражається у системі показників, що визначають ступінь соціальної захищеності населення (прожитковий мінімум, чисельність населення, що перебуває за межею бідності, кількість та якість безкоштовних послуг, які забезпечують задоволення життєво важливих потреб суб’єктів соціальної сфери).
Проте викладена класифікація не виключає виокремлення й інших функцій, що свідчить про багатогранність і складність самого соціального регулювання. Основою можуть служити конкретні потреби суб’єктів соціального життя або конкретні функції кожного її компонента, що мають доцільний характер. Головне, щоб забезпечувався гармонійний прояв цих функцій і не порушувалася цілісність вирішення соціальних проблем.
Крім викладеного, слід зауважити, що розрізняють координацію і субординацію функцій. Так, функції таких компонентів соціальної сфери, як охорона здоров’я та освіта, узгоджуються по горизонталі, тобто координуються. Субординація функцій вказує на особливе місце і неоднакове значення кожного з компонентів у здійсненні функцій системи, на те, що будь-яка дана система, інтегруючи функції своїх компонентів, сама виконує певну роль в іншій, масштабнішій системі, компонентом якої вона є. З погляду функціональної субординації соціальна сфера виконує щодо суспільства функцію відтворення людини, а такі компоненти, як навчання, виховання, медичне обслуговування тощо, нібито підпорядковані цій головній функції системи.
Ігнорування регулювання соціальних проблем на нинішньому етапі перехідного періоду може призвести до значних витрат у перспективі, соціальних конфліктів. Необхідність якомога оперативніших реформ соціальної сфери зумовлюється також зміною базового принципу організації суспільства. Потрібна адаптація соціального комплексу України до нових економічних умов з урахуванням історичних традицій, особливостей культури, суспільної свідомості, психології та життєвого устрою. Ринок з його неминучістю вимагає звернення до нових форм і методів виробництва і розподілу послуг, передбачає економний порядок витрачання державних коштів для забезпечення гарантованого обсягу соціальних послуг населенню, раціоналізацію мережі установ соціальної сфери, часткову оплату послуг споживачами. Необхідність трансформації соціальної сфери пов’язана з децентралізацією на основі підвищення ролі регіональних і місцевих органів влади у розв’язанні соціальних проблем, регулюванні діяльності підприємств соціальної сфери.
Існують об’єктивні й суб’єктивні обмеження щодо раціональності даної діяльності. Як відмічає Ю. Пахомов, однобока реформа — гірше, ніж відсутність реформ. З економіки, яка структурно деградує і в якій відсутні інституційні регулятори та скріпи, легко виводяться фінансові потоки [26, с. 13—14].
Теоретично можливі два варіанти соціально-економічного розвитку України. Перший віддає перевагу соціальним засадам перед економічними. Він заперечує пріоритетність розвитку виробництва засобів виробництва і визнає продуктивний характер усіх соціальних витрат та інвестицій. Це — курс на економіку «багатої людини». Проте для його здійснення необхідні нові технології, оптимальне співвідношення ринкового і державного регулювання, безліч форм власності тощо. Оскільки такі передумови відсутні, перший варіант неможливий.
Другий варіант передбачає курс на соціальне ринкове господарство, що поєднує сучасну ринкову економіку, регулюючі функції держави і соціальний захист людей. Беручи до уваги вітчизняні традиції державного втручання в економіку і державного патерналізму в галузі соціального захисту, а також процес переходу до ринку, цілком можливо було б орієнтуватися на побудову соціально орієнтованої економіки і в Україні. Це, звичайно, потребує чисельних форм власності, переважання ринкового механізму координації діяльності суб’єктів господарювання, створення і захисту державою конкурентного середовища, обмеження його господарської діяльності задоволенням потреб у суспільних продуктах і послугах, наявністю державної коригуючої розподільної системи соціального забезпечення, пенсійних виплат, субсидій на житлове будівництво і соціальне підтримання тих, хто тимчасово або за віком не здатний працювати.
У розвитку українського суспільства сьогодні намітилися три суспільні тенденції: державна, ліберальна і соціальна. Усі вони мають перебувати у взаємодії, доповнюючи і коригуючи одна одну. Стосовно економічної сфери цей взаємозв’язок повинен виражатися у взаємодії ринкових методів господарювання з регулюючою роллю держави в економічних процесах і соціальній орієнтації економіки. У соціальній сфері цей взаємозв’язок виявляється у поєднанні ролі держави як гаранта соціального захисту, реалізації соціальної справедливості і дії матеріальних стимулів збільшення особистих доходів. Соціальна сфери покликана посісти ключове місце у всій суспільній системі, здійснюючи значний вплив на всі процеси, що в ній відбуваються.
Економічний ефект і соціальний добробут суспільства мають перебувати у стані рівноваги. Це необхідно для здійснення органічного розвитку. Звичайно, сам перехід до ринкової економіки передбачає певні корективи щодо процесу узгодження економічного і соціального ефекту. Він потребує посилення ролі державної участі і регулювання економічної діяльності, організації соціального захисту.
Перехід до ринку у нинішніх конкретних умовах, що склалися в Україні, повинен бути особливо високоорганізованим, керованим процесом. Він має бути націлений на інтереси народних мас і одночасно на створення виробничих, фінансово-кредитних, організаційних передумов на основі державного регулювання. Дж. Кейнс одним з перших наголосив на особливій функції уряду, яка полягає в активному втручанні в економіку засобами фіскальної політики. Створення умов для стимулювання сукупного попиту державними заходами визнається основою забезпечення економічної стабільності в країні.
Відомі два шляхи адаптації соціальних проблем до ринкових умов. Перший пов’язаний з акцентом на економічних перетвореннях, результати яких самі собою позначаться на стані соціальних проблем і соціальній ситуації у країні. Ідеологія іншого шляху пов’язана з підкоренням економічних перетворень радикальному поліпшенню соціальних показників суспільного розвитку, підвищенню рівня та якості життя людей. На нашу думку, раціональніша друга концепція, оскільки більшою мірою відповідає завданням соціально-економічного розвитку України.
Ідеальна концепція соціальної сфери покликана забезпечити достатній з погляду прогресу суспільного розвитку рівень добробуту, доступність основних життєвих благ для більшості населення. Вона повинна характеризуватися соціальною структурою, що базується не на класовій поляризації, а на широкому спектрі соціальних верств, відмінності у становищі яких не мають дезінтегруючого характеру. Соціальна сфера має створювати можливості для соціальної мобільності, переходу у прибутковішу професійну групу, гарантувати необхідний рівень соціального захисту, можливість участі працівників і населення в управлінні підприємством і державою, розвиток соціальної, трудової і підприємницької активності. Вона має забезпечувати можливість самореалізації людини, свободу вибору галузі докладання своїх здібностей, у тому числі і на ринку праці.
Ступінь розвинутості соціальної сфери може характеризуватися системою соціальних індикаторів. Основними з них є: величина прожиткового мінімуму; частка населення, що перебуває за межею бідності; величина поляризації прибутків (децильний коефіцієнт); кількість людей, що здобувають освіту; перелік медичних послуг, доступних усьому населенню; частка безробітних у загальній чисельності працездатного населення; середня тривалість життя; дитяча смертність; народжуваність.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
