182163 (596578), страница 44
Текст из файла (страница 44)
У цілому кредит зменшує реальну платоспроможність осіб, котрі отримують тільки заробітну плату, і збільшує доходи власників капіталу (банкірів і окремих грошових підприємців), які можуть користуватися цим кредитом. Отримані доходи в грошовій формі використовуються через кредит знову в обігу, за другим колом, збільшуючи грошову масу і тим самим відтворюючи попередній рівень соціально-економічних наслідків. Якщо використання кредитів не веде до збільшення виробництва товарів та послуг, які користуються попитом у населення і можуть бути реалізовані на ринку, тобто обміняні на гроші, то в такому разі кредитні гроші не перетворилися в ліквідний товар, вони лише збільшили грошову масу, а отже зменшили купівельну силу грошей. Таким чином, штучно створюється надлишкова грошова маса, яка і «стимулює» маховик інфляції.
Організаційно-економічною формою здійснення кредитної діяльності виступають банки та кредитні спілки. Банкам належить основна і визначальна роль в організації кредитування, це, по суті, їх основна функція. Банки не стільки сприяють приросту національного доходу, скільки здійснюють перерозподіл уже нагромадженого багатства. Наслідками цієї політики є зменшення доходів сфери виробництва та витрат держави на освіту, медицину і т. п., і збільшення доходів у банківській сфері, створення фондів та утримання тіньової економіки.
Економічні дослідження свідчать про різке зростання у попередні роки за рахунок цього обсягів власних фондів банків України: статутного фонду, резервного фонду, фонду основних засобів, спеціальних фондів. Так, за 1992—1997 pp. зростання цих фондів становило фантастичну величину — з 2 млн до 4166 млн грн, або у 2 тис. разів (у тому числі: в 1993 p. — у 37,5 раза, в 1994 p. — у 5,9, у 1995 p. — у 4,2, в 1996 p. — у 2 рази, а за п’ять місяців 1997 p. — на 13,9 %) [16]. Пошук джерел такого фантастичного зростання банківського капіталу при державному дефіциті, спаді виробництва і низькому рівні доходів населення веде до одного висновку — таким джерелом є спекулятивні внутрішні кредити та чисті іноземні активи. Аналіз сучасних тенденцій в економіці свідчить про поступове подолання означених негативних тенденцій. Але слід завжди мати на увазі, що не тільки в країнах з перехідною економікою, а й у розвинених країнах, банки згідно зі своєю внутрішньою економічною природою завжди намагаються і намагатимуться здійснювати кредитну експансію будь-якої економіки, їх стримує від цієї діяльності лише жорсткий контроль з боку держави. Тому й можна спостерігати, що в розвинених країнах норма процента перебуває під пильним контролем держави в особі національного банку чи інших організацій.
Що стосується економіки України, то в умовах становлення державності, а значить, слабкості інститутів державного управління й контролю, з одного боку, та незавершеності процесу реформування, з іншого, держава ще не може організувати прозорі і жорсткі правила кредитної діяльності, які б відповідали потребам економіки. Тому в гонитві за дешевими грошима банки, зосередивши свою діяльність лише на спекулятивній кредитній діяльності, усунулися від виконання своїх основних функцій: мобілізації вільних коштів домашніх господарств і фірм, інвестування економіки, здійснення контролю за фінансовим станом підприємств та їх фінансової санації, здійснення взаємних платежів між суб’єктами господарювання.
Економісти минулого і сьогодення вважають проблеми взаємозв’язку виробництва і кредиту найскладнішими в економічній науці та практиці у зв’язку з загадковістю і постійно змінюваними властивостями означеної проблеми. Для економічної науки важливо відстежувати нові явища в механізмі пристосування споживання і виробництва, взаємовпливові грошових коштів і виробничих ресурсів та зайнятості. Ці процеси постійно змінюються, тому й потребують пильної постійної уваги з боку економічної теорії.
На необґрунтоване розширення кредиту в умовах кризи звертає увагу й Дж. Ст. Мілль. Підвищення чи зниження цін відносно звичайного рівня обумовлено, на його думку, підвищенням чи зниженням рівня кредитування [17]. При цьому, зразу після кризи настає різке скорочення користування кредитом. Непродуктивне кредитування економіки України, як свідчать статистичні дані, тільки ще більше поглиблює стагфляційні процеси.
Альфред Маршалл, досліджуючи причини чергування періодів інфляції і депресії в комерційній діяльності, прямо вказує на тісний зв’язок з «цими коливаннями реальної ставки процента, яка породжується змінами купівельної сили грошей» [18]. Е. Хенсен вважав, що «єдиним ефективним заходом боротьби з безробіттям є постійне пристосування засобів до цілей таким чином, щоб кредит міг опиратися на міцну основу точних передбачень (очікувань) і щоб безглузде розширення кредиту — головна причина економічних негараздів — могло б бути утримане в більш тісних межах» [19].
Велика облікова ставка процента гарантує високу ціну кредитам, що веде до двоякого наслідку. З одного боку, дорогий кредит не під силу підприємницькому капіталу, оскільки в умовах інфляції немає гарантії в реалізації товару з високою ціною, тобто є великий ризик. З іншого боку — висока ставка процента приносить великі бариші банківському капіталу, тому й процвітають спекулятивні кредити. Як наслідок, ми отримуємо ситуацію, згідно з якою виробництво стоїть, інвестицій немає, а псевдокредити надаються і не повертаються, тим самим щоразу збільшуючи грошову масу і посилюючи інфляцію.
Катастрофічність стану економіки України полягає в тому, що в умовах відсутності сформованого приватного сектору і ринкового механізму регулювання економіки через співвідношення попиту і пропозиції, в умовах, де домінує монополізація і розподільний механізм, немає об’єктивних передумов ринкового саморегулювання кредитної вакханалії, тут потрібне державне вольове втручання в ці процеси.
Теоретично можна стверджувати, що економіка України, згідно з кейнсіанським підходом, потрапила в «ліквідну пастку», за якої збільшення кількості грошей в обігу не веде до зміни ставки процента. Тому обґрунтування політики високої ставки процента є невиправданою і шкідливою для економічної стабілізації.
Особливістю монетарної ситуації в Україні є те, що надвисока облікова ставка не тільки не впливає на зменшення обсягів кредитування, а навпаки, утримує їх на високому рівні. Ідеться про короткострокові кредити. Кредитні гроші викликають мультиплікативне розширення грошової маси. Необґрунтована і неконтрольована з боку держави кредитна експансія економіки України перетворила диспропорційну інфляцію, причиною якої раніше була диспропорція між грошовою масою та рівнем цін, у сучасну кредитну інфляцію, що постійно відтворюється за рахунок високої ставки процента та зростання масштабів кредитування. Посилання прихильників високої облікової ставки на можливий дисконтований інфляційний ризик є необґрунтованим і викликає зворотний ефект: найвища облікова ставка виконує роль збудника ланцюгової інфляції. Так, графічне зображення динаміки співвідношення облікової, кредитної та депозитної ставок (діаграма на рис. 7.1) свідчить, що в липні 1998 р. відносно травня цього самого року облікова ставка виросла в два рази і становила 82 % замість 41 %, і протягом наступних чотирьох місяців спровокувала карколомне зростання кредитної ставки, тоді як за депозитами ставка залишилася відносно незмінною.
Мультиплікативний ефект збільшення грошової маси за рахунок кредитної емісії підтверджується й різким зростанням різниці між депозитною і кредитною ставками, яка з моменту збільшення облікової ставки також виросла за цей період майже вдвоє: з 26,3 пункта в травні 1988 р. до 43,8 пункта в жовтні цього самого року.
Визначення Національним банком на поточний рік високої облікової ставки підсвідомо формує у суб’єктів господарювання очікуваний відповідний рівень інфляції, що і визначає поведінку підприємницьких структур. Заходи з боку Національного банку щодо контролю за діяльністю комерційних банків стосовно руху грошових коштів повністю нівелюються базовою високою обліковою ставкою процента. На наш погляд, сьогодні немає жодних об’єктивних причин для утримання облікової ставки на рівні 80 %.
Рис. 7.1. Динаміка співвідношення облікової, кредитної і депозитної ставок
Рис. 7.2. Динаміка грошової маси в економіці України
Динаміка руху грошової маси (діаграма на рис. 7.2) також характеризує різке збільшення грошової маси в роки високої різниці кредитної та депозитних ставок. Так, зростання різниці кредитної та депозитної ставок в 1993—1995 рр. спричинило різке зростання грошової маси в 1994—1997 рр. (див рис. 7.2).
Причини цього явища потрібно шукати в правильності використання монетарної політики. М. Фрідман і А. Шварц, аналізуючи різкий спад грошової маси в обігу під час Великої депресії 1929—1933 рр., дійшли висновку, що «концепційно не безсилість монетарного підходу до економіки, а навпаки — сила його неправильного використання завдає економіці величезної шкоди» [20]. Неправильне використання монетарної політики для регулювання інфляції в Україні за останні три роки призвело до надлишку грошової маси, тобто спричинило новий виток інфляції. Якщо в 1930-ті роки внаслідок нестачі грошей збанкрутували насамперед банки, то в економіці України, в умовах суб’єктивного збільшення грошової маси, замість банкрутства, ми отримали катастрофічне зростання чисельності банків та їхнього капіталу.
Кредит в економіці України не виконує своїх функцій. Ця проблема повинна стати предметом наукового дослідження вітчизняних економістів. Апріорно можна стверджувати, що кредит не виконує своєї головної функції — функції акумуляції грошових коштів та їх інвестиційного використання тому, що є поруч інший, легший механізм отримання доходу з використанням кредиту — інфляційний механізм збільшення кредитних грошей через утримання високої ставки процента, а також через механізм спекуляції та прямої крадіжки кредитних грошових коштів
(у нашому суспільстві це явище називають м’яко — неповерненням кредитів).
Крім означеної функції, кредит має виконувати функції капіталізації вільних грошових доходів, утворення додаткової до наявної в економіці купівельної спроможності, функцію грошового обслуговування обігу капіталу в процесі його відтворення і т. п.0
Зауважимо функцію економії грошових витрат, яку серед інших називає А. Гальчинський, кредит не може виконувати, оскільки він, навпаки, веде до перевитрат грошового обігу. Єдина функція, яку реально виконує кредит в економіці України, — це функція перерозподілу грошово-фінансових ресурсів, а якщо точніше, то і функція перерозподілу багатства за рахунок інфляції. Таке становище повністю деформує функціонування фінансово-кредитного механізму
Уряд повинен відіграти головну роль щодо виправлення становища в економіці України. Дж. К. Гелбрейт у праці «Економічні теорії і цілі суспільства», як прихильник неокласичного напряму в економічній теорії, зауважує, що в регулюванні економічних проблем «…уряд міг би управляти надходженням наявних кредитних коштів, і тим самим ставкою процента, за якою можуть бути отримані ці кошти». Далі, розглядаючи ефективність фінансової політики, він підкреслює, що «…активна фінансова політика перетворює ставку процента в планову або фіксовану центральним банком ціну» [21].
Вирішення проблеми фінансової стабілізації в економіці України виходячи з критичного аналізу спонукальних причин теперішньої інфляції можливе через дійове регулювання державою ставки процента (на сьогодні вона повинна не перевищувати 20 %), різке зменшення різниці між кредитною та депозитною ставками, надання процесу кредитування продуктивного, а не інфляційного характеру, організаційно-економічне поєднання функціонування відокремленого банківського капіталу з промисловим та сільськогосподарським виробництвом. Необхідно подолати апокаліпсис в економічній свідомості й, нарешті, всім зрозуміти сурогатність і соціальну деструктивність нашої економіки, коли упродовж десяти останніх років кредит лише перерозподіляє доходи і багатство, замість того, щоб служити засобом примноження багатства в цілому.
Довгострокове кредитування за економічними функціями ідентифікується з інвестуванням. Використання довгострокових кредитів здійснюється під розширення виробництва, технологічну реконструкцію, інноваційну діяльність і т.п. Значного поширення довгострокове кредитування в економіці набуло під капітальне будівництво. Дуже часто, особливо раніше, мала місце ідентифікація терміна «інвестиції» із терміном «капітальні вкладення». Інвестиції в цьому випадку розглядаються як вкладення коштів у відтворення основних фондів (будівель, устаткування, транспортних засобів). Але водночас інвестиції можуть здійснюватися й в оборотні активи, і в різноманітні фінансові інструменти (акції, облігації тощо), і в окремі види нематеріальних активів (при-
дбання патентів, ліцензій, «ноу-хау» і т. ін.). Отже, капітальні вкладення є вужчим поняттям і можуть розглядатися лише як одна з форм інвестицій, але не як їх аналог.
Кредитна система в Україні пройшла відповідний етап реформування. В умовах адміністративно-командної системи сфера кредитних стосунків була обмеженою: кредитні відносини між підприємствами та організаціями заборонялися, право надання кредитів було закріплене лише за банками, за отриманий кредит підприємства не сплачували процентів. У теперішніх умовах переходу до ринкового механізму, на наш погляд, кредитні стосунки в економіці мають домінуюче значення. Запровадження після Бреттон-Вудської конференції кредитних грошей для регулювання економічних пропорцій перетворило кредит в основний засіб збагачення, а кредитна система стала домінуючою в господарському механізмі національної економіки.
У перехідній економіці України мають місце процеси становлення фінансових та кредитно-грошових взаємин, що повинні відповідати умовам ринкової економіки. У розвинутих індустріальних країнах кредитний ринок формувався протягом кількох століть, тому кредитна система є відбалансованою та відрегульованою, економіко-правовий механізм банкрутства спрацьовує повністю, тому повернення кредитів є гарантованим і безсумнівним явищем. Кредит виконує всі властиві йому функції.
Щоб дати реальну оцінку ефективності кредитної системи і зрозуміти причини низького рівня довгострокового кредитування, необхідно передусім охарактеризувати функції кредиту та їх прояв в економіці України. Наперед зазначимо, що функції мають об’єктивний характер і тому є постійними властивостями кредиту. Крім того, у міру розвитку суспільства та зміни макро- та мікроситуації, змінюються і функції кредиту.
Розглядаючи кредит як перерозподільні відносини, можна зробити висновок, що кредит виконує першу, головну функцію — функцію перерозподілу коштів та цінностей на засадах повернення. Ця функція притаманна всім формам та видам кредиту. При виконанні функції перерозподілу проявляється сутнісна основа кредиту.
Друга функція — антипаційна (емісійна) функція кредиту0. Ця функція є специфічною з погляду своєї реалізації та соціально-економічних наслідків. Кредит (насамперед це стосується банківського) виконує емісійну функцію лише за умови безготівкового чи готівкового обігу грошей. Як уже зазначалося, поява після Другої світової війни замість золотих грошей світових грошей у вигляді долара США чи єврогрошей сьогодні спричинила активне використання кредитних грошей. Тобто надання кредиту як міждержавного, так і внутрішнього збільшує суму грошей в обігу, а неповернення кредиту, що дуже часто буває у відносинах національних економік з міжнародними фінансовими організаціями, або велика кредитна заборгованість в економіці України ведуть лише до збільшення грошової маси.
Класифікація функцій кредиту є умовною, взаємозв’язок між функціями дуже тісний, оскільки в результаті емісійної функції збільшується грошова маса, а товарна може залишатися незмінною. Отже, в економіці відбувається процес інфляції, наслідком якої є перерозподіл доходів і багатства.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
