182163 (596578), страница 42

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 42)

У процесі більш як десятирічного трансформування економіки стало зрозумілим, що для формування ринкових принципів господарювання недостатньо розробити законодавство (закон про приватну власність тощо) та створити відповідну організаційно-економічну структуру (фондову біржу тощо). Для цього необхідно ще переорієнтувати саму поведінку людини, систему прийняття нею рішень. На прийняття рішень впливає й процес монополізації економіки, який у перехідній економіці набуває гіпертрофованих форм.

Більшість сегментів ринків у перехідній економіці України є конкурентними лише формально. Такий стан необхідно пояснювати не тільки низьким рівнем підприємництва, а й інституційними чинниками, що активно стримують розвиток конкурентного середовища. До таких слід віднести розподільну психологію чиновників та виробничих управлінців, безініціативність, що пояснюється рабською свідомістю, тощо. Тільки невелика частина підприємців ведуть активну конкуренцію за збільшення частки на ринку. Згідно зі спостереженнями, що були здійснені Держкомстатом, лише 26 % керівників промислових підприємств зазначали високу конкуренцію з боку аналогічних вітчизняних і 15 % — з боку аналогічних зарубіжних товарів. Тільки в торгівлі, як показали опитування, спостерігається досить жвава конкуренція серед вітчизняних підприємців. Відомо, що відсутність конкуренції стримує зниження витрат виробництва, упровадження досягнень науково-технічного прогресу, реструктуризацію підприємств, застосування технологічних інновацій.

Подолання монополізму включає ряд суттєвих моментів, які мають попередити штучні обмеження конкуренції. Монополіст — це не обов’язково дуже велика корпорація, а компанія будь-якого розміру, що виключає конкуренцію. Таке становище виникає внаслідок захоплення джерел сировини та каналів збуту, а також різного типу портфельних угод між двома або кількома компаніями, спрямованими на витіснення конкурентів з ринку, його поділ між собою. Монополістом може бути фірма, яка монопольно володіє бізнес-інформацією, тому й приймає відповідне рішення, що дає змогу привласнювати надвисокі прибутки. Протидія обмежувальній практиці, що реалізується в тій чи іншій формі, утворює безпосередню мету системи антимонопольного захисту суспільства [4].

Щодо причин виникнення монополій існує два погляди. За першим монополізм трактується як випадковий, не властивий ринковому господарству, за другим — монополістичні утворення визначаються як закономірні. Один із прихильників такого погляду — англійський економіст А. Пігу — наполягає на тому, що «монополістична влада не виникає випадково» [5]. Вона є логічним завершенням стратегії підприємства. Перефразувавши це, можна сказати, що всі дороги ведуть до монополії. Ще сформульований А. Смітом принцип економічної вигоди змушує підприємство постійно шукати можливості збільшення прибутків і однією з них є досягнення позиції монополіста. Отже, можна зробити висновок, що монополістичні тенденції в економіці виникають із закону максимізації прибутку.

Оскільки на початку 90-х років в українській економіці повсюдно панував монополізм, то головний акцент у законах, які розроблялися і приймалися в той час, робився на його подоланні. Українське законодавство, що регулює економічну конкуренцію, зароджувалося насамперед як антимонопольне законодавство. Запровадження антимонопольного законодавства було започатковане ще за часів адміністративно-командного соціалізму. Так, наприклад, ще в 1990 р. було прийнято Постанову Ради Міністрів СРСР «Про заходи щодо демонополізації народного господарства», а в 1991 р. Закон СРСР «Про обмеження монополістичної діяльності в СРСР», який охопив майже всі положення, що притаманні антимонопольному законодавству розвинених країн. Першим правовим актом незалежної України щодо регулювання монополізму став Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» від 18 лютого 1992 р.

Структура, компетенція, організація діяльності та підзвітність Антимонопольного комітету України були визначені Законом України «Про Антимонопольний комітет України» від 26 листопада 1993 р. Треба зауважити, що згаданий вище Закон не є оригінальним, а спирається на відповідні закони розвинутих країн, таких як Японія, США та ін. У процесі ринкових перетворень було ліквідовано більшість монопольних структур⁰. Верховна Рада України 21 грудня 1993 р. прийняла Постанову «Про Державну програму демонополізації економіки і розвитку конкуренції», а Указом Президента України від 21 березня 1995 р. було створено Міжвідомчу комісію з питань демонополізації економіки, що до 2001 р. була постійно діючим органом, спеціально створеним для координації дій міністерств, відомств, інших державних органів та органів місцевого самоврядування. Відповідні норми закріплено в Конституції України (ст. 42): «Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом». Завдяки наведеним вище законодавчим актам на етапі, що тривав до 1999 р., було визначено основні принципи антимонопольної політики України, що полягали у комплексному впровадженні заходів демонополізації економіки й розвитку конкуренції у взаємозв’язку з іншими напрямами економічної реформи. Як результат — на загальнодержавних і регіональних ринках з’явилися десятки тисяч самостійних суб’єктів господарювання, що стало передумовою для подальшого розвитку конкурентного середовища.

Наведені обставини спричинили у 1999—2001 рр. перенесення акцентів у державній економічній політиці зі здійснення заходів демонополізації на забезпечення розвитку й удосконалення конкурентного середовища. Державна політика у сфері обмеження монополізму та захисту конкуренції остаточно набула рис політики конкурентної. Указом Президента України від 26 лютого 1999 р. № 219/99 було визначено основні завдання органів Антимонопольного комітету України (АМКУ), інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також заходи, спрямовані на забезпечення реалізації напрямів конкурентної політики в усіх галузях і сферах економіки. Надалі такі завдання було послідовно визначено Указом Президента України від 19 листопада 2001 р. № 1097/2001 «Про основні напрями конкурентної політики на 2002—2004 рр.». Цей Указ визначив мету, завдання та механізми реалізації конкурентної політики на сучасному етапі розвитку національної економіки [6]. Антимонопольне законодавство трансформовано в законодавство про захист економічної конкуренції. Прийнятим у лютому 2000 р. Законом України «Про природні монополії» визначено правові, організаційні та економічні засади державного регулювання діяльності суб’єктів природних монополій. У березні 2002 р. набрав чинності Закон України «Про захист економічної конкуренції» , який визначає правові засади підтримання і захисту конкуренції. На сучасному етапі конкурентна політика передбачає здійснення комплексу заходів щодо формування ефективного конкурентного середовища, зменшення частки монопольного сектору в економіці України, удосконалення правил конкуренції, упровадження сучасних методів державного регулювання діяльності суб’єктів природних монополій, зменшення частки монопольного сектору у внутрішньому валовому продукті, розвитку інституційного забезпечення конкурентної політики.

З огляду на невеликий досвід роботи АМКУ щодо захисту економічної конкуренції в Україні активна діяльність його обмежується низькою правовою культурою, волюнтаризмом в економічній діяльності держави та недосконалістю розмежування прав між суб’єктами господарювання та державними органами управління [7]. Повноваження АМКУ за чинним і перспективним (ураховуючи проекти) законодавством про захист економічної конкуренції можна поділити на три великі групи [8]:

• група повноважень щодо здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції;

• група повноважень щодо здійснення контролю за узгодженими діями та концентрацією;

• група повноважень щодо формування та реалізації конкурентної політики, нормативного й методичного забезпечення узгодженої діяльності органів антимонопольного комітету.

Глибока структурна демонополізація проведена в агропромисловому і паливно-енергетичному комплексах, легкій, деревообробній промисловості. Конкурентне середовище створено в торгівлі, громадському харчуванні, побутовому обслуговуванні. Аж ніяк не випадково найшвидшими темпами розвиваються ті галузі, де рівень конкуренції особливо високий: харчова, деревообробна, поліграфічна промисловість. Проте частка монопольного сектору у ВВП становить ще близько 40 % [9]. Вона надмірна і є одним із факторів, які гальмують економічний розвиток країни.

Органами Антимонопольного комітету України визначено, що на 6951 товарному ринку за станом на 1 січня 2003 р. монопольні позиції займали 4689 суб’єктів господарювання. З них 374 суб’єкти були монополістами на 560 загальнодержавних ринках і 4315 — на 6391 регіональному товарному ринку. Серед монополізованих загальнодержавних ринків переважають ті, для яких є характерними високі бар’єри входження внаслідок значної фондомісткості, а також обмеженості ресурсів. Це — ринки продукції машинобудування, металургії, хімічної та нафтохімічної промисловості. Серед монополізованих регіональних ринків найбільше ринків природних монополій (централізоване водопостачання і водовідведення, теплопостачання тощо), а також ринків комунальних послуг, що не належать до сфери природних монополій (ринки з експлуатації і поточного ремонту житлового фонду, технічного обслуговування та ремонту приладів обліку води, газу, тепла, електроенергії та ін.). Монополізованими є 890 регіональних ринків послуг, пов’язаних зі здійсненням функцій держави та самоуправління. Серед них — оформлення та реєстрація документів на право власності на нерухоме майно, аналіз і підготовка висновків та інших документів для оформлення дозволів, ліцензій.

Існують, щоправда, 103 потенційно конкурентні ринки, демонополізацію яких з різних причин не завершено [10]. Це — ринки хліба і хлібобулочних виробів, борошна, нафтопродуктів у деяких регіонах. Обмеження конкуренції на 79 ринках пов’язане зі збереженням неринкових організаційних структур та розподільних систем. До них належать, зокрема, ринки послуг роздрібної торгівлі у сільській місцевості, де в багатьох регіонах зберігається монопольне становище споживчої кооперації, послуг будівництва, ремонту та утримання доріг загального користування.

Таким чином, основна частина монополізованих товарних ринків в Україні — це ринки, монополізація яких зумовлена природними причинами та адміністративними факторами. Тому хоча можливості подальшого розвитку конкуренції шляхом дроблення, ліквідації успадкованих від Радянського Союзу монопольних утворень частково вичерпані, але вже спостерігається формування нових структурних монополістичних угруповань (ринок нафтопродуктів, металургійної промисловості тощо). Основним змістом нового етапу конкурентної політики є захист уже створеного конкурентного середовища, перетворення існуючих конкурентних відносин в ефективніші.

Механізм ринкового саморегулювання не може гарантувати стабільності та пропорційності економічного розвитку. Тому держава й потрібна для відповідної корекції ринкових важелів саморегулювання економіки. Це передусім стосується створення умов конкуренції для реалізації мотивів, що забезпечують ефективне функціонування підприємств. Для української економіки вирішення цього питання значною мірою є новою і досить серйозною проблемою.

Зазначимо, що в окремих сферах економіки конкуренція є небажаною, суперечливою чи навіть неприйнятною формою економічних відносин. Це ті галузі господарської діяльності, що потрапляють до розділу винятків із загального правила, які за своєю технологічною специфікою не вписуються в можливість досконалого конкурентного змагання. До таких відносять підприємства, що забезпечують постачання населення електроенергією, газом, водою, багатьма послугами зв’язку і транспорту. Не тільки неможливо, а й не вигідно з суспільного погляду, щоб у районі вашого місця проживання, наприклад, паралельно діяло б кілька незалежних підприємств щодо теплозабезпечення житла і кожне з них прокладало б свої власні комунікації до квартир чи будинків.

Необхідність антимонопольного регулювання економіки обумовлена насамперед перевагами вільної конкуренції, завдяки яким досягається суспільний прогрес. До таких переваг необхідно віднести таке.

По-перше, конкуренція забезпечує можливість вибору покупця чи продавця товару, що спричинює активну боротьбу між ними за отримання відповідного контракту чи угоди. Цим самим і стимулюється процес підвищення якості та розширення асортименту продукції, зниження цін тощо. Можливість вибору — це створення умов змагання за відповідний ресурс чи товар. Тобто змагання (конкуренція) є активним інструментом впливу однієї сторони обміну на іншу.

По-друге, конкуренція завдяки механізму вільного ціноутворення виконує функцію ефективного розподілу ресурсів і кінцевих товарів. Вільне ціноутворення є необхідною і засадною складовою ринкового механізму. На принципах вільного ціноутворення базується ринок як саморегулівна система.

По-третє, конкуренція виконує контрольну функцію щодо відповідності інтересів приватного підприємництва суспільним інтересам. Тільки ефективне та рентабельне підприємництво залишається учасником ринкової діяльності, всі інші неефективні структури змушені покинути ринкове середовище. У цьому плані конкуренція, з одного боку, забезпечує відбір ефективніших підприємств, з іншого — у разі банкрутства виникає проблема безробіття, яку ринок сам не в змозі вирішити.

По-четверте, конкуренція створює зацікавленість в удосконаленні системи машин та технології, науково-технічному відновленні виробництва.

Законними формами державного контролю є патенти, авторські права, товарні знаки. Патент дає винахіднику нового продукту чи технології виключне право контролю за їх виробництвом протягом визначеного періоду. Держава забезпечує захист ідей винахідника, затрачених ним праці, грошей, часу від неоплачуваного присвоєння. Авторські права дають винахідникам виключні права продавати чи тиражувати свої винаходи. Товарні знаки — це символіка, використовувана підприємствами, зареєструвавши яку, держава робить незаконним її використання іншими.

Характеристики

Список файлов ВКР