153633 (594788), страница 9
Текст из файла (страница 9)
А) техніка виконання тестів повинна бути порівняно простій і не робити істотного впливу на їх результат;
Б) тести повинні бути освоєні настільки добре, щоб при їх виконанні основна увага була направлена на досягнення максимального результату, а не на прагнення виконати завдання технічно правильно.
У пропонованій роботі зупинимося на оцінці рівня спеціальної витривалості бігунів, як якість, яка, головним чином, обумовлює спортивний результат в бігу на середні дистанції.
3.6 Контроль рівня витривалості в бігу на середні дистанції
Як відомо, загальна витривалість є основою для вдосконалення спеціальної витривалості. Проте саме рівень розвитку останньої, в основному, обуславлює результат в бігу на середні дистанції [18]. Тому тренування в цьому виді легкої атлетики повинне мати переважну спрямованість на вдосконалення спеціальної витривалості. Підвищення рівня останній здійснюється шляхом використання широкого круга засобів і методів тренування, що забезпечують розвиток здатності бігуна справлятися з високо інтенсивним навантаженням в умовах зміни постійності внутрішнього середовища організму, викликаного розвитком стомлення. В зв'язку з цим необхідно відзначити, що в процесі утомливої діяльності, яким є біг на середні дистанції, стомлення, що розвивається, проходить дві фази - фазу компенсованого і фазу некомпенсованого стомлення.
Компенсоване стомлення виражається в тому, що через деякий час після початку напруженої роботи, коли з'являються суб'єктивні і об'єктивні ознаки стомлення, включаються компенсаторні механізми, діяльність яких направлена на подолання стомлення, що розвивається, і підтримки працездатності на заданому рівні. Ефективність роботи в умовах компенсованого стомлення головним чином і визначає рівень спеціальної витривалості спортсмена.
З педагогічної точки зору методика розвитку спеціальної витривалості бігунів на середні дистанції повинна забезпечувати:
неухильне підвищення рівня найважливіших компонентів спеціальної витривалості (швидкісних і силових можливостей, енергетичного потенціалу і ін.);
2) розвиток здібностей утримувати необхідну швидкість у фазі компенсованого стомлення, а також збільшення її тривалості;
3) вдосконалення здібності до перемикання швидкості в процесі діяльності, змагання;
4) підвищення економічності роботи і ефективності використання функціонального потенціалу.
Всі перераховані завдання по розвитку спеціальної витривалості бігунів в більшій або меншій мірі вирішують шляхом використання засобів і методів підвищення рівня функціональної підготовленості, зокрема аеробних і анаеробних можливостей організму [18]. Ті та інші, як відомо, є найважливішими чинниками, що обумовлюють рівень спеціальної витривалості, а аеробні джерела складають основу загальної витривалості.
Засоби розвитку аеробних можливостей організму
Розглядаючи методику тренування, направленого на збільшення аеробних можливостей бігунів, слід мати на увазі, що вона повинна забезпечити рішення двох основних задач:
1) підвищення рівня максимального споживання кисню і швидкості розгортання функціональної активності аеробної системи, тобто її потужності;
2) розвитку можливостей організму до реалізації аеробного потенціалу в процесі специфічної діяльності змагання.
Необхідність диференційованого підходу до вдосконалення окремих чинників, що характеризують аеробні можливості, пред'являє підвищені вимоги до вибору відповідних засобів тренування.
До основних засобів розвитку цих можливостей відносяться циклічні вправи, що дозволяють досягати необхідних величин серцевої і дихальної продуктивності, а також утримувати потрібний її рівень під час діяльності. Всі циклічні вправи, вживані бігунами на середні дистанції для підвищення аеробних можливостей, можна виконувати двома методами:
1) методами безперервного виконання (одноразово);
2) методами переривчастого виконання (багато разів).
У свою чергу одноразову вправу (біг) можна виконувати з постійною або з швидкістю, що змінюється, тобто рівномірним і змінним способами.
До методів переривчастого виконання відносяться повторним і інтервальним методи. У тренувальних заняттях можуть застосовуватися комбінації цих двох методів. Приводимо характерні риси перерахованих методів тренування.
При використанні рівномірного методу вправи виконуються з відносно постійною швидкістю. Предметом дослідження в даній роботі є безперервний біг - 3 км.
2. Для змінного методу характерний багатократна зміна швидкості рухів в процесі безперервної діяльності.
3. Інтервальний метод характеризується багатократним виконанням вправ з наперед встановленою тривалістю пауз відпочинку, обумовленою часом відновлення ЧСС до 120 - 130 в 1 хвилину. Предметом дослідження є біг на відрізках 200 м.
При повторному методі тренування, багато разів виконувані вправи різної тривалості і інтенсивності чергують з інтервалами відпочинку, тривалість яких визначається часом появи відчуття готовності до виконання чергового навантаження.
У режимах перерахованих методів виконуються всі тренувальні засоби, вживані бігунами для вирішення численних завдань спортивного тренування, у тому числі і підвищення енергетичного потенціалу.
Враховуючи, що з метою розвитку аеробних можливостей організму бігуна на середні дистанції використовують головним чином різні види бігу, нижче зупинимося на їх характеристиці.
1. Рівномірний безперервний біг тривалістю до 20 хв. при ЧСС 120 - 130 в 1 хв. Споживання кисню в процесі бігу може складати 50-60 % від максимального у конкретного спортсмена. Сприяє підвищенню ударного об'єму серця. Використання такого бігу створює лише передумови для підвищення аеробних можливостей шляхом застосування інтенсивнішого навантаження. Забезпечує активне відновлення після напруженої роботи (бігу, змагання), перенесеної хвороби, а також використовується в інтервалах відпочинку при переривчастому методі тренування.
2. Рівномірний безперервний біг тривалістю до 30 хв. при ЧСС 150 в 1 хв. В процесі діяльності споживання кисню складає 60-65 % від індивідуального максимального значення. Оскільки швидкість бігу при ЧСС 150 в 1 хв. у кваліфікованих бігунів відповідає пороговій швидкості. Застосовується такий біг в підготовчій частині заняття (розминці), а також в основних і додаткових тренувальних заняттях.
3. Рівномірний безперервний і змінний біг тривалістю 20-30 хв. при ЧСС до 170 в 1 хв. Відноситься до навантажень змішаної аеробно-анаеробної спрямованості, оскільки робота супроводжується активізацією анаеробного обміну і накопиченням молочної кислоти в м'язах і крові. Споживання кисню при бігу може досягати 80-85 % від індивідуального максимуму. В результаті використання даного засобу підвищуються місткість буферних систем, киснева місткість і аеробна місткість в цілому. Пре змінному бігу ЧСС досягає 170 в 1 хв. до кінця кожного швидко пробегаємого відрізка дистанції (від 100 до 300м) і приблизно 150 в 1 хв. під час щодо повільного бігу між ними. Довжина і кількість відрізків швидкого бігу визначаються відповідно до рівня підготовленості спортсмена і завдань того або іншого етапу підготовки.
4. Рівномірний безперервний біг тривалістю 25-30 хв. при ЧСС до 180 в 1 хв. і змінний біг при ЧСС до 185 в 1 хв. викликає околомаксимальну інтенсифікацію аеробних процесів, а також істотні зрушення в показниках анаеробного обміну. Тривале використання вказаного виду бігу приводить, з одного боку, до підвищення МСК, а з іншою - до вдосконалення здібності до утримання високого його рівня в процесі напруженої діяльності. Останнє може бути засобом збільшеної економічності функціональних систем і перетворення енергії.
5. Аналогічний кумулятивний тренувальний ефект у бігунів на середні дистанції забезпечується застосуванням переривчастого бігу на довгих відрізках (1000-2000 м) при ЧСС 180-185 в 1 мин. Тривалість інтервалів відпочинку між відрізками визначається часом, необхідним для відновлення ЧСС до 120-130 в 1 хв. і залежним від довжини пробегаємих відрізків і підготовленості спортсмена. Загальний об'єм бігу в окремому тренувальному занятті в такому режимі складає у бігунів на середні дистанції 1500-3000м
6. Переривчастий біг інтервальним методом на відрізках дистанції від 200 до 600 м приводить до збільшення функціональних можливостей організму бігуна і, зокрема, продуктивності серцево-судинної системи. Параметри навантаження і відпочинку при цьому характеризуються тим, що:
а) швидкість бігу планується така, щоб до кінця пробегаємого відрізка ЧСС була приблизно 180 в 1 хв. Таке навантаження створює певний кисневий борг, що веде до активізації аеробних процесів в інтервалах відпочинку;
б) тривалість окремої робочої фази, визначуваною довжиною відрізка, може коливатися в межах 1-2 хв.;
в) тривалість інтервалів відпочинку між відрізками обумовлюється часом відновлення ЧСС до рівня 120-140 в 1 хв., що досягається через 3-5 хв. відпочинку; у паузі відпочинку звичайно використовується біг підтюпцем;
г) кількість відрізків дистанції залежить від здатності бігуна зберігати в занятті задані параметри роботи без істотного подовження пауз відпочинку.
Сумарний об'єм швидкого бігу в одному тренувальному занятті орієнтовно може складати 600-800 м.
Засоби підвищення анаеробних можливостей організму
При розвитку анаеробних можливостей бігунів на середні дистанції розв'язуються два завдання: 1) підвищення функціональних можливостей креатінфосфокiназного механізму, значення якого в бігу на ці дистанції відносно велике; 2) вдосконалення гліколітичного механізму.
Як засоби розвитку можливостей обох механізмів в основному використовуються різні види інтенсивного бігу, в меншій мірі - вправи силової спрямованості (багатократні стрибки, стрибки в гору). Систематизувати всі ці засоби можна таким чином:
засоби анаеробної алактатного дії;
2) засоби анаеробної гліколітичної дії. Предметом дослідження, в пропонованій роботі, є повторний біг на відрізках 250 м, 300 м і 400 м.
3) засоби одночасної анаеробної гліколітичної і аеробної дії.
Як основні засоби для підвищення алактатних можливостей використовуються вправи (пробіжка коротких відрізків дистанції, стрибки з ноги на ногу, стрибки і біг в гору) тривалістю від 5 до 15 з, виконувані з інтенсивністю 95-100 % від максимальної. Такі вправи застосовуються серіями з 4-5 повтореннями кожної. Тривалість інтервалів між вправами - 3-5хв., між серіями - 7-10 хв. Паузи відпочинку між серіями краще заповнювати повільним бігом. Загальний об'єм високоінтенсивних вправ в одному тренувальному занятті може досягати 500 - 800 м. Згідно сучасним уявленням, при таких параметрах навантаження в занятті забезпечується суперкомпенсації запасів креатинфосфату, що приводить до підвищення алактатной анаеробної продуктивності. В цілому методика розвитку алактатних можливостей багато в чому схожа з методикою вдосконалення швидкісних можливостей. Звідси витікає, що робота, направлена на підвищення потенціалу алактатного механізму енергозабезпечення, сприяє зростанню швидкісних якостей бігунів. Достатньо високі можливості цього механізму дозволяють спортсмену відносно швидко починати біг на дистанції, змагання, без якого-небудь істотного накопичення молочної кислоти, і сприяє збільшенню швидкості розгортання економічного аеробного шляху енергозабезпечення.
Значнішим, ніж алактатний потенціал, чинником, що визначає рівень спеціальної витривалості у бігунів на середні дистанції, є гліколітичні анаеробні можливості. Для їх вдосконалення використовується тільки переривчастий метод тренування. При виборі тих або інших засобів необхідно
Враховувати не тільки швидкість пробіжки відрізків дистанції, яка може складати 81-100% від максимальної, але і їх довжину. Останнє пояснюється тим, що на коротких відрізках (100-150 м) гліколітичні процеси не встигають достатньо повно розвернутися, а на відносно довгих їх активність починає знижуватися на тлі активізації аеробних реакцій. Найбільше збільшення кількості молочної кислоти відбувається при пробіжці відрізків дистанції від 300 до 400 м і, особливо, відрізка 350 м. Дещо менше її накопичення спостерігається при бігу 200 м. Таким чином, слід визнати, що застосування вказаних відрізків вельми ефективно з погляду підвищення можливостей гліколітичного механізму енергоосвіти. Причому найбільшою мірою цьому сприяє використання відрізків завдовжки від 300 до 600 м.
Умовно бігові засоби вдосконалення вказаного механізму залежно від швидкості пересування можна розділити на три групи: а) швидкість бігу складає 81-86 %; би) швидкість бігу рівна 87-90 %; у) швидкість бігу - 90-94 % від максимальної на тому або іншому відрізку дистанції. З більшою швидкістю останні долають звичайно в умовах прикидки або змаганнях. У заняттях тренувальні відрізки доцільно пробігати серіями, кількість яких залежить від швидкості бігу, довжини відрізків і тривалості інтервалів відпочинку між ними.
Більший ефект у вдосконаленні гліколітичних анаеробних можливостей досягається за рахунок застосування бігу не перераховані вище відрізках дистанції із швидкістю 87-90 % від максимальної на відрізках. Така швидкість найчастіше використовується при підготовці до змагання в бігу на 600 м і дещо рідше - на 1000м.
Ще значніша дія на анаеробний механізм надає повторний біг із швидкістю 91-94 % від максимальної на кожному з відрізків.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
