69907 (Віденська культура)

План:

Вступ

Розділ 1. Віденська культура в різні епохи існування

1.1 Відень в середні століття

1.2 Відень в епоху бароко

1.3 Відень в епоху бідермайєра

1.4 Відень в часи грюндерства

1.5 Відень в період модерну

Розділ 2. Віденська класична школа.

2.1 Кристоф Філлібальд Глюк (1714-1787)

2.2 Йозеф Гайдн (1732-1809)

2.3 Вольфганг Амадей Моцарт - музичне диво світу

2.4 Людвіг Ван Бетховен (1770-1827)

2.5 Ера оперетки. Династія Штраусів. Захоплення вальсом у "Золоту епоху"

Розділ 3. Розвиток Віденського живопису, архітектури та літератури

3.1 Живопис. Молодий стиль Модерн

3.2 Віденські майстерні

3.3 Віденська архітектура середини й другої половини XIX ст

3.4 Віденська школа «Модерн» в літературі

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Чим ближче занепад імперії, тим яскравіше її фарби. На жаль, не всякий розпад готовий наслідувати це нехитре правило. Розпад СРСР не дав мистецтву практично нічого. Тим цікавіше спостерігати за досвідом Австро-Угорщині, держави багатонаціональної й мультикультурної. По кількості народів, що проживали тут, імперія Франца Йосипа могла навіть змагатися з імперією Романових. Тільки ситуація в Австро-Угорщині, виглядала в цілому ліберальніше російської, національні культури підтримувалися планомірніше й засобів для мовного самовираження було багато.

Відень сприймався як "третій король світу". Австрійська столиця, яка ставала європейським центром музичного й театрального життя, мала величезну притягуючу силу, була місцем паломництва музикантів і шанувальників музики з багатьох країн.

Чому у Відні увесь час з'являлися великі музиканти або ж він їх магічно притягував до себе? Напевно, це позначається положення міста між скромною Північчю й романтичним Півднем, на перетинанні різних культур, посередині мальовничої природи. В XVIII столітті Відень став музичним центром Європи. Це час, коли творили Гайдн, Моцарт і Бетховен, увійшов в історію музики як "Віденська класика". Вивчення розквіту культури Відня, перетворення його в центр європейської культури є актуальним завданням нашого дослідження. Оскільки відомості про Віденську культуру розпорошені по різних джерелах вважаємо доцільним і актуальним створити єдине дослідження по вивченню культурних аспектів історії Відня.

Мета дослідження: проаналізувати основні етапи культурного розквіту Відня, визначити основні закономірності та тенденції становлення унікальної Віденської культури у сферах музики, літератури, архітектури і художньої творчості.

Метою продиктовані основні завдання:

• висвітлити культурно-історичні події та чинники розвитку Відня, як культурного цетру Європи в різні історичні епохи;

• дослідити основні тенденції процесу становлення і розвитку музикального мистецтва у Відні, проаналізувати здобутки основних його представників;

• охарактеризувати зародження та основні тенденції Віденського Модерну.

Об'єктом дослідження є культурні особливості життя Відня, які вивели місто на одне з провідних місць у Європі. Предмет дослідження становлять зародження та розвиток різних культурних епох в історії міста Відня, створення нових стилів в мистецтві, архітектурі, літературі та інших сферах культурного життя, їх основні характеристики та представники, які прославили Відень.

Методи дослідження. В основу роботи покладено проблемно-хронологічний і порівняльний методи, які дозволили належним чином структурувати дослідження та показати еволюцію та розвиток культурного життя Відня в різні історичні періоди та зупинитися на найбільш яскравих. Для проведення всебічного наукового аналізу проблеми також використано такі методи, як системний підхід, структурний аналіз, метод актуалізації, діахронний (метод періодизації). Методологічними засадами послужили загальнонаукові принципи об'єктивності та історизму.

Історіографія досліджуваного питання досить бідна. Ґрунтовних фундаментальних праць про Відень-як центр європейської культури окрім доробку Карла Еміля Шорске "Відень на рубежі століть", нами виявлено не було. Окремі статті і дослідження описового характеру знаходимо у працях про історію мистецтва, літератури, музики.

Збірник «Художественная культура Австро-Венгрии: Искусство многонациональной империи. 1867-1918», становить великий інтерес при дослідженні даної проблематики. Статті 23 авторів розділені на чотири розділи: загальнокультурний аналіз, література, музика й - чи не найбільш важлива частина - образотворче мистецтво. Насамперед віденський сецессіон виявляється в центрі уваги дослідників. Про його феномен пишуть В.С.Турчин ("Віденський шлях у ХХ століття") і І.Є.Свєтлов ("Притягання віденського сецессіона"). Але не тільки коло Клімта й Шилі, що настільки радикально поставили питання про поле й сексуальність, виявляється в центрі уваги авторів. Архітектура - от візитна картка віденського модерну (А.А.Стригалев у статті "Про "віденський стиль" намагається визначити різницю між поняттями "віденський сецессион", "віденський модерн" і "віденський стиль").

Віденська архітектура, що дотепер вражає своєю нежартівливою величчю, прагненням до квінтесенції буржуазного духу й у той же час до радикального відновлення художньої мови (тут особливо цікава робота А.І.Шуцкої "Орнаментальні пошуки віденського модерну"), вплинула на все, що перебувало на східніше. Змагатися з Парижем Відню було важко, зате не тільки у Львові (львівському необароко присвячена стаття Ю.А.Бірюльова), але й у Москві віденців сприймали певний час як зразок. Московські видавці й архітектори дивилися на віденський досвід як на підсумки європейського розвитку. Журнал "Ver Sacrum" був майже поліграфічною біблією для видавців того ж "Золотого руна", а творчість Лооса й Ольбріха - символом нового часу. Як пише М.В.Нащокіна в статті "Москва в дзеркалі віденського сецессіона", "в очах російських зодчих декоративна мова нової віденської архітектури вже була результатом певного добору й узагальнення, а виходить, носила більше універсальний характер, ніж кожний національний варіант стилю окремо".

Інтерес до віденської культури рубежу століть лише недавно став здобувати аналітичні форми. Слідом за перекладами популярних робіт про таких героїв віденської арт-сцени як Клімт і Шилі почали з'являтися й більше серйозні дослідження – наприклад праця Карла Еміля Шорске "Відень на рубежі століть" (Спб., изд. ім. Новикова, 2001)., що давно вже стала на Заході класикою енциклопедичних видань. Про ступінь свободи, з якою автор оперує фактами й порівняннями, нам поки що тільки доводиться мріятися.

Американський професор Карл Еміль Шорске ви'явився першовідкривачем цілої величезної країни в Старому світі, не надто добре відомої самим європейцям. Відень, культуру якого прийнято було вважати вторинним, яке несміливо повторювала те, що вже було пройдене в Парижі або Берліні, виявилася тим місцем, де для проникливого погляду оголилися сховані вулканічні процеси історії, - місцем зникнення й осмислення драматичних суспільних і культурних трансформацій останнього сторіччя. Тому слово К.Э.Шорске продовжує звучати не тільки в контексті вивчення культури Габсбурзької імперії, але й у досвідах філософського й культурологічного аналізу сучасності, явищ модерну, постмодернізму. Скажемо ширше: повз книгу Шорске не пройде людина, всерйоз стурбована колізіями європейської культури, шляхами її розвитку.

Структура курсової роботи складається зі вступу, трьох розділів (Розділ 1. Віденська культура в різні епохи існування, Розділ 2. Віденська класична школа, Розділ 3. Розвиток Віденського живопису, архітектури та літератури.), які в свою чергу містять підрозділи, які більш повно розкривають подані в назвах розділів проблеми, висновки та список використаної літератури.

Розділ 1. Віденська культура в різні епохи існування

Відень був побудований на руїнах військового табору римлян Віндобона, і його перший розквіт довівся на XII століття при пануванні Бабенбергів. Місто на Дунаї стало центром торгівлі й культури. В 1278 році Австрія перейшла до Габсбургів і їхнє правління протривало до кінця Першої світової війни в 1918 році. Габсбурги виявили особливу любов до Відня й зробили його своєю резиденцією. В 1365 році Відень став, завдяки герцогові Рудольфу IV, університетським містом. Він же почав готичну перебудову Штефансдома.

В XVI і XVII століттях місту довелося пережити лихоліття. Двічі, в 1529 і 1683 роках, Відень намагалися захопити турки. 12 вересня 1683 року спільна австро-польська армія на чолі з герцогом Карлом V Леопольдом Лотрингським зуміла зняти з Відня турецьку облогу.

А в проміжку між двома турецькими облогами в 1679 році у Відні спалахнула найбільша в Австрії епідемія чуми. Майже третина населення – а Відень нараховував тоді близько 100 тисяч жителів – стала жертвою "чорної смерті". Про цю катастрофу зараз нагадує колона чуми на Грабене.

Але XVII і початок XVIII століття були одночасно й часом бароко. У Відні можна виявити прекрасні приклади архітектури в стилі бароко: палац Бельведер, палац Шьонбрунн, Карлскірхе або площа Йозефсплатц. Марія Терезія і її син Йосип II вважаються найбільшими реформаторами серед Габсбургів. У часи правління Марії Терезії було введене обов'язкове шкільне навчання, а Йосип II, будучи прибічником освіти, видав указ, що гарантував волю віросповідання, і скасував кріпосництво. [3, 246-247]

1804 рік є поворотним рубежем в австрійській історії. Кайзер Франц II проголосив Австрію імперією й в 1806 році відмовився від корони Священної Римської Імперії, заснованої ще в 800 році Карлом Великим.
Після падіння Наполеона в 1814 – 1815 роках в імперській столиці проходив Віденський конгрес, що перерозподіляв владу в Європі. Наступні 30 років епоха бідермайєра з'явилися кульмінаційною вершиною культурної історії Австрії (Бетховен, Шуберт, Раймунд, Нестрой).

Довгий час правління кайзера Франц Йосипа І ознаменувалося неймовірним зльотом Відня. За його вказівкою було розпочате будівництво Рінгштрассе, уздовж якого розташувалися всі важливі державні установи, зведені в стилі історизму.

Наступна культурна вершина в історії Відня збіглася з рубежем століть – нею стала епоха модерну. Перша світова війна призвела до падіння Дунайської монархії. Основними рисами Першої республіки стали економічна криза, інфляція й внутрішньополітична боротьба, що вилилася в 1934 році в громадянську війну. З уведенням німецьких військ 12 березня 1938 року Австрія на 7 років припинила своє існування. Створення Другої республіки пішло за проголошенням незалежності Австрії у квітні 1945 року.10-літня окупація завершилася підписанням державного договору 15 травня 1955 року.

Сьогодні у Відні перебувають кілька міжнародних організацій, у тому числі й з 1979 року одне з постійних представництв ООН.

1.1 Відень в середні століття.

Історія Відня бере свій початок в епоху Древнього Рима. Ще в першому столітті нашої ери римляни побудували на березі Дунаю, на перехресті важливих транспортних і торговельних шляхів військовий табір і дали йому ім'я "Віндобона". Але після відходу римлян у часи переселення народів Відень втратив своє значення.

Новий зліт Відня довівся на епоху Бабенбергів. При Леопольді IV в 1137 Відень був уперше згаданий у грамоті як місто. Тоді ж почалося будівництво церкви Штефанскірхе в романському стилі. Розташовуючись на берегах Дунаю, що був одним з найважливіших транспортних шляхів у середньовіччя, Відень став місцем зустрічі хрестоносців на їхньому шляху на Схід. Відень став також ареною найвражаючого викрадення того часу. За вказівкою герцога Леопольда V був затриманий і ув’язнений у фортецю Дюрнштайн англійський король Ричард Левине серце, який вертався з 3-го хрестового походу. Більша частина отриманого викупу була потім використана на вдосконалювання юродських зміцнень. За правління герцога Леопольда VI двір Бабенбергів у Відні став культурним центром. Герцог вважався покровителем мистецтва й зібрав навколо себе таких відомих поетів як Вальтер фон дер Фогельвайде й Райнмар фон Хагенау.

В 1278 році Австрія перейшла до Габсбургів після того, як новий кайзер Рудольф I переміг у битві під Дюрнкрузі богемского короля Пшемисла Оттокара, який не визнав його кайзером і сам претендував на Австрію. За правління герцога Рудольфа IV місто знову розцвіло. В 1365 році він заснував Віденський університет, Рудольфіну й розпочав будівництво Штефанскірхе в готичному стилі. В 1469 році кайзер Фрідріх III одержав від папи Павла II дозвіл на створення Віденського єпископства. Нарешті здійснилася мрія всього роду Габсбургів.

Коли середньовіччя підходило до закінчення, кайзерові Максимілліану I (1493 – 1519) вдалося завдяки вдалій політиці одружень значно збільшити владу роду Габсбургів. Він сам женився на Марії Бургундській й одержав для Австрії Нідерланди. Своїх онуків він женив на королівських спадкоємицях Богемії й Угорщини й забезпечив свої права на ці сусідні країни. Крім того, Максимілліан був значним заступником мистецтв. Він заснував музичну капелу при дворі й сприяв розквіту "Дунайської школи" у живописі. [3, 251]

У подальших сторіччях розвиток міста сповільнився. Перехід від середньовіччя до сучасності охарактеризувався турецькою погрозою – в 1529 році турки в перший раз осадили місто - і великою епідемією чуми. Навчання реформаторів, особливо Мартіна Лютера, позначили ті величезні конфлікти й війни, під знаком яких пройшли наступні сторіччя.

1.2 Відень в епоху бароко

Період між двома турецькими облогами (1529 і 1683 років) ознаменувався релігійним розколом і 30-літньою війною (1618 - 1648), що практично не торкнулася Відня, але призвела до серйозного економічного спаду. У релігійному ж конфлікті рід Габсбургів, які були глибоко віруючими католиками, зайняв сторону Рима й став центром контрреформації в Європі.

Після жорстокої епідемії чуми 1679 року, жертвами якої стали 30 тисяч жителів Відня, і чергового протистояння з турками в 1683 році місто стало поступово оживати, а культура досягла небувалої висоти. особливо в музичній частині (Кристоф Віллібальд Глюк, Йозеф Гайдн, Вольфганг Амадей Моцарт) і в архітектурі. Вираженням нового сприйняття життя стало бароко, що і донині визначає особливість міста.