112592 (Індивідуалізація навчального процесу в умовах малочисельної початкової школи)

ДИПЛОМНА РОБОТА

Індивідуалізація навчального процесу в умовах малочисельної початкової школи

Зміст

Вступ

Розділ І. Проблема індивідуалізації навчання в педагогічній теорії і практиці

І.1. Суть індивідуалізації й диференціації навчання як категорій дидактики

І.2. Історії становлення й розвитку індивідуалізованого та диференційованого навчання учнів

І.3. Стан проблеми індивідуалізації навчання в масовому педагогічному досвіді

Розділ ІІ. Дослідно-експериментальна перевірка способів індивідуалізації навчального процесу

ІІ.1. Особливості організації навчального процесу у малочисельній початковій школі

ІІ.2. Методика експериментального дослідження

ІІ.3. Аналіз результатів експериментального дослідження

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Одним із основних напрямів модернізації освіти в Україні має стати її гуманізація - центральна складова нового педагогічного мислення, яка передбачає перегляд, переоцінку всіх компонентів педагогічного процесу в світлі їх людинотворчої функції. Школа й педагоги повинні нести в собі повагу до особистості дитини, довіру до неї, прийняття її особистісних цілей, запитів та інтересів; створення максимально сприятливих умов для розкриття й розвитку здібностей і обдарувань дитини, для її повноцінного життя на кожному з її вікових етапів, для її самовизначення.

Основним смислом діяльності сучасної загальноосвітньої школи є застосування особистісно орієнтованих педагогічних технологій, в основі яких лежить глибоке і всебічне вивчення особистості дитини.

Уніфікована система навчання, яка довгі роки панувала в школах, призвела до нівелювання особистості, до породження так званого “середнього" учня. За таких умов неефективно реалізувався один із важливих принципів навчання - врахування індивідуальних і вікових особливостей учнів (їх здібностей, нахилів, інтересів, устремлінь тощо). Як наслідок - криза розвитку, саморозвитку та самореалізації особистості.

У „Концепції загальноосвітньої середньої освіти (12-річна школа) ” передбачено створення передумов для всебічного розвитку і саморозвитку особистості, індивідуалізації та диференціації навчання, переходу на особистісно-зорієнтовані педагогічні технології.

У „Національній доктрині розвитку освіти” зазначено: „Головна мета української системи освіти - створити умови для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України... ", а Закон України „Про загальну середню освіту” стверджує: „Завдання загальної середньої освіти є формування особистості учня, розвиток його здібностей і обдарувань".

Проблема індивідуалізації навчання знайшла своє відображення у педагогічній спадщині педагогів минулого. Я.А. Коменський, Й.Г. Песталоцці, Ф.А. Дістервег звертали увагу на необхідність у роботі з учнями різного рівня підготовленості. Їхні ідеї розвинули К.Д. Ушинський, Н.Ф. Бунаков, В. І Водовозов, П.Ф. Каптерев, Вахтеров та ін.

Аналіз вітчизняної та зарубіжної педагогічної й методичної літератури показав, що вчені приділяють велику увагу індивідуалізації навчання. Зростає кількість праць теоретичного та практичного характеру, в яких висвітлюються різні аспекти цієї проблеми (О.О. Кірсанов, І. Унт, О. Бударний, Є.С. Рабунський, Г.Ф. Кумаріна, В.М. Володько, Сікорський П.І. та інші). Перелічені автори розглядають в основному теоретичний аспект проблеми. Тому особливий інтерес викликають дослідження педагогів-практиків.

Вивчення цієї проблеми показало, що до чинників нівелювання особистості належать недосконалість класно-урочної системи навчання, системи організації позакласної навчально-виховної роботи, розрахованої переважно на колективні форми її здійснення, відсутність дієвої психологічної служби в школі, яка б забезпечила достовірну інформацію про індивідуальні особливості кожного учня, рівні його розвитку і навчальних можливостей. Крім того, існують і суб'єктивні причини - це: недостатня озброєність учителів теоретичними знаннями та вміннями здійснення диференційованого навчання на основі індивідуального підходу до учнів у процесі навчання; “універсальність” форм, методів і засобів навчання, невисока їх варіативність і мобільність; низький рівень сформованості самостійності у значної частини учнів.

Дослідження науковців переконують, що більшість учнів на уроках навчальною діяльністю недостатньо зайняті, а це призводить до того, що вони працюють не в повну силу. Однією з причин такого явища є нераціональне використання часу, відсутність щоденного індивідуального і диференційованого підходу до учнів.

Значною мірою це стосується учнів з високим та достатнім рівнями засвоєння навчального матеріалу, для яких іноді навчальний матеріал, який розглядається на уроці, не становить труднощів, тому значну частину уроку вони використовують нераціонально, особливо тоді, коли вчитель працює з учнями, в яких процес засвоєння проходить повільно. Учні і групи, яким властиве активне сприймання і добра пам’ять, не отримуючи необхідної дози навчального матеріалу, з часом стають інертними, пасивними. Отже, однією з важливих причин зниження успішності окремих учнів є відсутність диференційованої роботи з ними, переважання колективних форм організації навчальної діяльності.

Саме при диференційованому підході створюються умови, які сприяють своєчасному виявленню прогалин у знаннях учнів і виробленні прийомів їх ліквідації, визначаються оптимальні режими навчальної роботи з групами учнів, які сприяють раціональній роботі учнів, враховуючи їх психічні і розумові відмінності.

У зв’язку з демографічною ситуацією в Україні зменшуються наповнюваність шкіл, класів. На сьогодні ми маємо справу з школами з малою чисельністю учнів, в тому числі і початкові школи. Мала кількість учнів у класах створює можливості для індивідуалізації і диференціації навчання. Дане питання потребує ґрунтовного вивчення. Тому темою нашого дослідження було обрано: “Індивідуалізація навчального процесу в умовах малочисельної початкової школи ".

Об’єктом дослідження є індивідуалізація навчального процесу в умовах малочисельної початкової школи, а предметом - способи індивідуалізації навчального процесу на уроках у малочисельній початковій школі.

Мета дослідження полягає у виявленні способів індивідуалізації навчального процесу на уроках в умовах малочисельної початкової школи.

Гіпотеза дослідження - рівень навчальних досягнень учнів початкових класів значно підвищиться, якщо використовувати такі способи індивідуалізації навчального процесу на уроці: диференційовані завдання за рівнем складності, диференційовані завдання за ступенем самостійності, індивідуальна робота з учнями.

У відповідності з метою і гіпотезою дослідження були визначені його завдання:

Проаналізувати висвітлення даної проблеми в психолого-педагогічній та методичній літературі, в масовому педагогічному досвіді.

Вивчити стан даної проблеми у масовому педагогічному досвіді.

Виділити способи індивідуалізація навчального процесу в умовах малочисельної початкової школи.

Експериментально перевірити ефективність виділених способів індивідуалізації навчального процесу в умовах малочисельної початкової школи.

Для розв’язання поставлених завдань використовувалися теоретичні та емпіричні методи дослідження.

Теоретичні методи дослідження: аналіз, порівняння, синтез, систематизація, класифікація та узагальнення теоретичних даних, представлених у педагогічній, психологічній та методичній літературі, вивчення та узагальнення передового педагогічного досвіду.

Емпіричні методи дослідження: анкетування вчителів початкових класів, педагогічні спостереження, педагогічний експеримент, якісний і кількісний аналіз результатів експерименту.

Теоретичне значення роботи полягає у виділенні способів індивідуалізації навчального процесу в умовах малочисельної початкової школи.

Практичне значення дослідження полягає у розкритті системи роботи вчителя щодо використання виділених способів індивідуалізації навчального процесу на уроках у малочисельній початковій школі.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження заслуховувалися на засіданні методичного об’єднання вчителів початкових класів Бзовицької ЗОШ І ступеня та Годівської ЗОШ І-ІІ ступенів Зборівського району Тернопільської області, обговорювалися на засіданні кафедри педагогіки і методики початкового навчання Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка.

Структура роботи. Дипломна робота складається із вступу, двох розділів, висновку, списку використаної літератури.

Повний обсяг роботи 79 сторінок комп’ютерного тексту. У роботі використано 81 джерело.

Розділ І. Проблема індивідуалізації навчання в педагогічній теорії і практиці

І.1. Суть індивідуалізації й диференціації навчання як категорій дидактики

Особистісно орієнтована модель навчання, сутнісними ознаками якої є здійснення навчального процесу на засадах індивідуалізації, створення умов для саморозвитку і самонавчання учнів, осмислене визначення ними своїх потенційних можливостей і життєвих цілей, вимагає глибокого осмислення і розуміння педагогами необхідності побудови нової педагогічної системи на основі принципів індивідуального та диференційованого підходів у навчанні.

Однак ці принципи не знайшли ще широкого втілення у практику сучасної школи. Сьогодні ми можемо говорити тільки про елементи індивідуалізованого і диференційованого навчання в умовах класно-урочної системи.

Педагогічна практика показує, що на початку навчання вчитель зустрічається з тим, що діти, які прийшли в школу, відрізняються одне від одного розвитком, готовністю до засвоєння знань, а також і такими особливостями, як темп роботи, швидкість запам’ятовування, спостережливість, зосередженість. Все це обумовлює необхідність глибокого вивчення індивідуальних особливостей кожної дитини і врахування їх у навчально-виховному процесі.

Видатний український педагог В.О. Сухомлинський неодноразово вказував, що тільки кропітка індивідуальна робота може привести до якісних змін у розвитку будь-якої дитини. “Рік - два, три роки в нього що-небудь може не виходити, але прийде час - вийде. Думка, як квітка, яка поступово накопичує життєві соки. Дамо кореням ці соки, відкриємо перед квіткою сонце, і вона розквітне. Потрібно знати все про життя дитини, про її минуле і сучасне, про її сім’ю, якщо бажаєш досягти успіху у вихованні" - ця думка пронизує всі твори В.О. Сухомлинського. Принцип диференційованого підходу до учнів отримав у спадщині павлиського педагога якісно нове трактування. В результаті його зусиль, із відірваного від життя принципу, він став перетворюватися в технологію, яка реалізується в практиці навчання й виховання.

Ми підтримуємо думки авторів, які вважають, що індивідуалізація процесу навчання передбачає вибір такої стратегії, яка максимально сприяла б розвитку особистості. Педагог повинен шукати ті специфічні для кожного не схожі, неповторні умови, які б вплинули на формування визначальної риси характеру, на розвиток якостей особистості, життєвої активності.

Однією з основних причин відносно низької ефективності навчання, на думку багатьох авторів, є недостатня індивідуалізація навчального процесу. З цим твердженням не можна не погодитися, бо індивідуалізація навчання навіть за умов суворого дотримання вимог діючих програм дає можливість виявляти й розвивати інтереси учнів, їхні нахили та здібності, сприяє ефективному засвоєнню знань та розвитку вмінь і навичок.

Для понять педагогічної науки, які відображають особливо складні явища, характерним є те, що поняття індивідуалізації й диференціації використовують у різних, іноді невизначених значеннях. Аналіз відповідної літератури показує, що більш точний зміст цього поняття в кожному випадку залежить від того, яку мету й засоби мають на увазі, коли говорять про індивідуалізацію. При використанні цього поняття зустрічаються значні відмінності.

У психолого-педагогічній літературі зустрічається багато тлумачень, що характеризують індивідуалізацію процесу навчання. Адже на тлі об’єктивних реалій суспільного буття, певних освітніх орієнтирів ідея індивідуального підходу до учнів у навчанні збагачувалась, наповнювалась новим змістом й у результаті еволюції розширилась до поняття “індивідуалізації навчання", яке набуло статусу цілісної системи дидактичних впливів, у якій провідною виявилась орієнтація індивідуального підходу на цілісну особистість учня і цілісну навчальну діяльність.

Нинішня пізнавальна ситуація у сфері досліджуваної нами проблеми характеризується різними підходами до трактування поняття “індивідуальний підхід”. Одні наукові джерела відносять його до психолого-педагогічних принципів, згідно з якими індивідуальний підхід - це навчання учнів у групі за єдиною програмою, але з урахуванням їх індивідуально-психологічних особливостей. При цьому на перший план ставиться завдання допомогти учням оволодіти базовим рівнем знань, вихід за межі якого завжди бажаний.

Відома дослідниця І.Е. Унт теж стверджує, що коли ми говоримо про індивідуальний підхід, то маємо справу з принципом навчання, а коли про індивідуалізацію навчання, то маємо на увазі здійснення цього принципу, що має свої форми і методи.

Що ж розуміється під індивідуальним підходом у “Педагогічному словнику"? “Індивідуальний підхід - це принцип педагогіки, відповідно якому в навчально-виховній роботі з колективом дітей досягається педагогічний вплив на кожну дитину, який опирається на знання якостей особистості та умов її життя. В результаті всебічного вивчення своїх вихованців педагог має уявлення про характер кожного з них, їхні інтереси, здібності, про вплив на них сім’ї й близького середовища, отримує можливість пояснити вчинки дитини, вибрати найбільш доцільні виховні засоби, які б розвивали життєву активність дітей. Враховуючи темперамент та характер дитини, вчитель заохочує й підтримує сором’язливих, стримує тих, хто легко збуджується, й рухливих дітей" [25].

На думку В.П. Стрезикозіна, робота вчителя з усім класом не виключає здійснення принципу індивідуального підходу до дітей, що відрізняються за рівнем свого розвитку й підготовленості. Визначивши три напрямки цього підходу, автор підкреслює, що реалізація їх особливо перспективна в процесі виконання учнями різних видів самостійних робіт, які можна диференціювати за двома ознаками: за ступенем самостійних пізнавальних дій учнів; за ступенем складності завдань і постановлених у них задач [65].

Окремі автори розглядають поняття “диференційований підхід” і розуміють його як:

дидактичне положення, що передбачає поділ класу на групи, наприклад, за інтересами і ін. Диференційований підхід - пристосування форм і методів роботи до індивідуальних особливостей учнів (Е.С. Рабунський) [57, 15] ;

особливий підхід учителя до різних груп учнів, який полягає в організації навчальної роботи, різної за змістом, складністю, методами, прийомами (А.А. Кірсанов) [26, 35] ;

спосіб оптимізації, який передбачає оптимальне поєднання загальнокласних, групових і індивідуальних форм навчання (Ю.К. Бабанський) [3, 21].

У роботі “Індивідуальний підхід у процесі навчання школярів” Е.С. Рабунський теж розглядає індивідуальний підхід як принцип навчання, так і виховання. Реалізація цього принципу, на думку автора, передбачає частково тимчасову зміну найближчих задач та окремих сторін змісту навчально-виховної роботи, постійне варіювання її методів та організаційних форм з урахуванням загального й особливого особистості кожного учня для забезпечення її всебічного розвитку. Індивідуальний підхід означає дієву увагу до кожного учня, його творчої індивідуальності в умовах класно-урочної системи навчання, передбачає розумне поєднання фронтальних, групових та індивідуальних занять для підвищення якості навчання й розвитку кожного школяра. Таку ж характеристику індивідуальному підходу, як принципу навчання, дає і Ю.К. Бабанський.