34146 (692545), страница 7

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 7)

Правове регулювання – це здійснюваний за допомогою системи спеціальних засобів нормативно-організаційний вплив на суспільні відносини з метою їх упорядкування, охорони та розвитку у відповідності із соціальними потребами.

Правове регулювання характеризується наступними особливостями:

1. Це різновид соціального регулювання, який має організований та результативний характер. Організованість правового регулювання досягається в процесі впливу формально визначених правил поведінки на діяльність суб’єктів. Результативність характеризується ступінню досягнення мети, тобто певного рівня упорядкованості суспільних відносин.

2. Це регулювання, що здійснюється за допомогою спеціально створених державою засобів, які мають системний характер.

3. Це регулювання характеризується наявністю чітко визначеного предмету, методу та способів.

47. Предмет, метод та способи правового регулювання

Правове регулювання характеризується наявністю чітко визначеного предмету, методу та способів.

Предметом правового регулювання є суспільні відносини, що регламентуються за допомогою права чи об’єктивно потребують такого регулювання. Ці відносини характеризуються певними особливостями:

• Вони мають суспільний характер;

• Вони торкаються найважливіших сфер життя суспільства;

• Вони об’єктивно потребують впливу права;

• Можуть бути усвідомлені суб’єктами.

Метод правового регулювання визначають як способи впливу права на певну сферу життєдіяльності суспільства.

Серед методів правового регулювання розрізняють:

І. В залежності від співвідношення прав та обов’язків суб’єктів

• Імперативний метод, що чітко встановлює права та обов’язки суб’єктів, не надаючи можливості вибору варіанту поведінки (метод субординації).

• Диспозитивний метод, що визначає лише варіанти можливої поведінки, надаючи можливість суб’єктам вибрати той з них, який найбільш повно ваідповідає їх інтересам.

ІІ. В залежності від особливостей суб’єктів

• Загальнодозвільний метод, що регламентує поведінку фізичних осіб і надає можливість вчиняти будь-які дії, що не заборонені;

• Спеціальнодозвільний метод, що регламентує поведінку посадових та юридичних осіб і надає можливість вчиняти лише ті дії, які безпосередньо передбачені правом.

Способи правового регулювання – це шляхи юридичного впливу, які відображені в правових нормах, на суб’єктів і які використовуються в процесі регулятивної дії права.

Розрізняють три способи правового регулювання:

1. Дозволи – надані суб’єктам права на власні активні дії;

2. Заборони – покладення обов’язку утриматися від вчинення дій певного виду;

3. Зобов’язання – покладення на суб’єктів обов’язку щодо певної активної поведінки;

Отже, правове регулювання – це засіб державно-владного впливу на суспільство, що реалізується у визначеній сфері суспільних відносин певними способами та завдяки чітко визначеним державою методам.

48. Механізм правового регулювання: поняття, значення, елементи

Правове регулювання здійснюється за допомогою чітко визначених засобів, що охоплюються поняттям “механізм правового регулювання”

Механізм правового регулювання – система правових засобів, за допомогою яких забезпечується результативна дія права на суспільні відносини.

МПР надає можливість:

• Систематизувати всі засоби правового впливу та визначити особливості їх дії на суспільство;

• Визначити регулятивну дію кожного з елементів на суспільні відносини та визначити послідовність їх впливу в процесі врегулювання відносини між людьми;

Серед елементів механізму правового регулювання розрізняють:

Норма права – основний елемент МПР, що визначає зміст прав та обов’язків суб’єктів.

Нормативно-правовий акт – документ, що всміщає правову норму, завдяки якому вона набирає загальнообов’язкового характеру та стає відомою суб’єктам відносин, що регламентуються.

Юридичні факти – конкретні життєві обставини, що викликають необхідність виконання обов’язків чи реалізації прав, що закріплені в правовій нормі, яка вміщується в нормативно-правовому акті.

Правовідносини – конкретні життєві відносини, що виникають, змінюються чи припиняються на підставі правової норми за наявності необхідних юридичнтх фактів.

Акти реалізації права – документи чи реальні дії, що регламентують прцес реалізації правової норми шляхом її використання, виконання, дотримання чи застосування.

Акти тлумачення – документи, що є необхідними для реалізації норми, яка має нечіткий чи недосконалий зміст.

Законність – досягнення певного рівня реалізації законоположень.

Правосвідомість – реалізація права в процесі усвідомленої поведінки суб’єктів.

Юридична відповідальність – покладення певного різновиду примусових засобів на суб’єктів, що вчиняють протиправні діяння.

49. Поняття та види форми права

В юридичній літературі розрізняють поняття форма права і джерело права.

Джерело права – поняття, що визначається трьома значеннями:

1. Це джерело інформації щодо виникнення права та шляхів його розвитку. Саме таку роль відіграють літописи та інші історичні документи.

2. Це джерело формування права в державному суспільстві. Саме таку роль відіграють об’єктивні умови життєдіяльності суспільства та інтереси і потреби в правовому регулюванні.

3. Це джерело інформації населення щодо змісту прав та обов’язків, що встановлюються державою. Саме таку роль мають норми права.

Форма права – це зовнішній спосіб виразу правової норми, тобто певні правові документи, які вміщують правові приписи.

В літературі розрізняють 4 основні форми права, розвинутість яких в кожній з держав визначає особливості правової системи.

1. Санкціонований звичай – звичаєве правило поведінки, якому держава шляхом санкціонування надає загальнообов’язкового характеру. Це найпростіша з форм права, що характеризує релігійно-традиційну правову систему.

В Україні не визнається як форма права, оскільки санкціонування звичаю передбачає необхідність прийняття нормативно-правового акту.

1. Судовий чи адміністративний прецедент – рішення судового чи адміністративного органу по конкретній юридичній справі, що є обов’язковим в процесі розгляду схожих справ.

Характерним є для англо-саксонської правової системи. В Україні офіційно визнається як акт тлумачення вищої судової інстанції. Однак, у випадку прогалин у праві, роз’яснення Пленуму Верховного Суду є обов’язковими в процесі вирішення справи.

1. Нормативний договір як угода між двома і більше суб’єктами, що має загальний характер та вміщає правові норми.

Характерним є для міжнародного права. В Україні визнається формою права як колективний трудовий договір та договір між територіальними одиницями.

1. Нормативно-правовий акт – документ, що приймається органом держави в процесі правотворчості.

Характеризує Романо-Германську правову систему та визнається основною формою права в Україні.

50. Поняття та риси правотворчості

Правотворчість – це діяльність спеціальних органів держави, або за їх уповноваженням недержавних структур, по розробці та прийняттю нормативно-правових актів.

Риси правотворчості:

1. Це діяльність державних органів;

2. Це діяльність, що є процедурно регламентованою;

3. Результатом правотворчості є юридичний документ, що характеризується певною юридичною силою;

4. Це діяльність держави, що породжує юридичні наслідки;

5. Це діяльність держави, що характеризує її управлінську функцію;

6. Це діяльність, що здійснюється в рамках повноважень конституційних органів;

7. Це юридично регламентована діяльність, що складається з певних стадій;

8. Це діяльність, що охороняється державою.

51. Види правотворчості

1. Правотворчість народу - процес прийняття нормативних актів в рамках референдуму;

2. Правотворчість держави - процес розробки нормативних актів уповноваженими на те державними структурами;

3. Санкціонована правотворчість – процес затвердження державою нормативно-правових актів, що розроблені недержавними структурами ( наприклад: реєстрація установчих документів);

4. Делегована правотворчість – розробка нормативно-правових актів недержавними структурами чи некомпетентними державними органами за дорученням держави, що не вимагає їх подальшого затвердження.

52. Поняття та ознаки норми права

Основним структурним елементом права є норма права.

Норма права – правило поведінки, що поширюється на невизначену кількість ситуацій та невизначене коло суб’єктів, що має встановлений державою зміст та охороняється нею з метою регулювання відносин в суспільстві.

Норма права характеризується наступними ознаками:

1. Норма права є результатом правотворчості держави або санкціонування нею вже існуючих соціальних норм;

2. Це правило поведінки, що має обов’язковий характер, а не характер певної поради;

3. Це правило поведінки, що відображає державні інтереси;

4. Це правило поведінки, що визнає формальну рівність суб’єктів шляхом покладення на них рівних обов’язків та надання їм рівних прав;

5. Це правило поведінки, що має чітко визначений зміст та зовнішню форму виразу;

6. Це правило поведінки, що регламентує відносини між суб’єктами шляхом встановлення моделей поведінки, які відповідають інтересам держави;

7. Це правило поведінки, що охороняється державою можливістю застосування санкцій примусового характеру.

Отже, норма права – це загальнообов’язкове правило поведінки, що встановлюється чи санкціонується державою, є офіційним засобом закріплення та охорони суспільних відносин, що здійснюється шляхом визначення формальних прав та обов’язків суб’єктів відносин та забезпечення їх виконання примусовою силою закону.

СТРУКТУРА ПРАВОВОЇ НОРМИ

Правова норма є складною юридичною категорією, що має формальний вираз (закріплення в тексті правового документу) та внутрішню структуру.

Структура правової норми – це внутрішня її будова, що характеризується певною взаємодією складових елементів.

На питання про структуру правової норми в літературі існує дві точки зору.

Перша з них має теоретичний характер і визначає структуру правової норми в її ідеальній конструкції за формулою:

«ЯК ЩО … ТО … ІНАКШЕ»

Відповідно до цієї формули, структура норми права складається з трьох елементів:

1. Гіпотеза – “якщо”;

2. Диспозиція – “то”;

3. Санкція – “інакше”.

Друга точка зору має функціональний характер. Відповідно до неї, правова норма може складатися з двох і навіть з одного елементу. Так норми загальної частини КК, як правило, складаються з гіпотези та диспозиції, а норми особливої частини – з гіпотези та санкції чи диспозиції та санкції. Норми Конституції, як правило, мають лише диспозицію.

53. Характеристика гіпотез правової норми

Гіпотеза – частина правової норми, що вказує на ті обставини, при настанні яких можуть виникати, змінюватись чи припинятись права та обов’язки суб’єктів, що передбачені правовою нормою.

Я к правило, гіпотезу мають всі правові норми.

Розрізняють наступні види гіпотез:

1. Визначені, що чітко перераховують конкретні обставини, наявність яких необхідна для дії норми (якщо позов поданий недієздатною особою, то суд залишає його без розгляду).

2. Відносно визначені – гіпотези, що називають умови дії норми, але залишають за суб’єктами можливість вирішувати питання про наявність вказаних умов в кожному конкретному випадку (усиновлення, що проводилось без згоди батьків, у випадку якщо таке було необхідне, може бути відмінено судом чи за позовом батьків, якщо суд встановить, що повернення дитини відповідає її інтересам) (усиновлення, що проводилось без згоди батьків у випадку якщо таке було необхідне - визначена гіпотеза.

Може бути відмінено судом чи за позовом батьків, якщо суд встановить, що повернення дитини відповідає її інтересам) – невизначена гіпотеза.

1. Прості гіпотези – ті, які вміщують одну умову дії норми.

2. Складні гіпотези – ті, які перераховують декілька обставин, кожна з яких є достатньою умовою здійснення припису.

54. Характеристика диспозицій правової норми

Диспозиція – це частина норми, що визначає зміст прав та обов’язків суб’єктів, що реалізуються у випадку настання умов, які передбачені гіпотезою.

Розрізняють наступні види диспозицій:

1. Визначені диспозиції – ті, які чітко та вичерпно визначають права та обов’язки суб’єктів ( при встановленні душевного захворювання, “то” особа визнається неосудною).

2. Альтернативні диспозиції – ті, які надають суб’єктам можливість вибору того чи іншого варіанту поведінки, з встановлених нормою, який найбільш повно відповідає їх інтересам (у випадку відміни усиновлення, суд визначає - чи дитина підлягає поверненню батькам чи передається до органів опіки та піклування).

3. Прості діспозиції – ті, які лише формулюють правила поведінки не конкретизуючи деталей ( ст. КК про ненадання лікарем допомоги потерпілому ).

4. Розвернуті диспозиції – ті, які детально характеризують правило поведінки визначаючи його риси.

55. Поняття та різновиди санкцій норми права

Санкція – елемент правової норми, що визначає зміст тих негативних наслідків, які настануть за умови невиконання чи порушення правил норми.

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)