34146 (692545), страница 7
Текст из файла (страница 7)
Правове регулювання – це здійснюваний за допомогою системи спеціальних засобів нормативно-організаційний вплив на суспільні відносини з метою їх упорядкування, охорони та розвитку у відповідності із соціальними потребами.
Правове регулювання характеризується наступними особливостями:
-
Це різновид соціального регулювання, який має організований та результативний характер. Організованість правового регулювання досягається в процесі впливу формально визначених правил поведінки на діяльність суб’єктів. Результативність характеризується ступінню досягнення мети, тобто певного рівня упорядкованості суспільних відносин.
-
Це регулювання, що здійснюється за допомогою спеціально створених державою засобів, які мають системний характер.
-
Це регулювання характеризується наявністю чітко визначеного предмету, методу та способів.
47. Предмет, метод та способи правового регулювання
Правове регулювання характеризується наявністю чітко визначеного предмету, методу та способів.
Предметом правового регулювання є суспільні відносини, що регламентуються за допомогою права чи об’єктивно потребують такого регулювання. Ці відносини характеризуються певними особливостями:
-
Вони мають суспільний характер;
-
Вони торкаються найважливіших сфер життя суспільства;
-
Вони об’єктивно потребують впливу права;
-
Можуть бути усвідомлені суб’єктами.
Метод правового регулювання визначають як способи впливу права на певну сферу життєдіяльності суспільства.
Серед методів правового регулювання розрізняють:
І. В залежності від співвідношення прав та обов’язків суб’єктів
-
Імперативний метод, що чітко встановлює права та обов’язки суб’єктів, не надаючи можливості вибору варіанту поведінки (метод субординації).
-
Диспозитивний метод, що визначає лише варіанти можливої поведінки, надаючи можливість суб’єктам вибрати той з них, який найбільш повно ваідповідає їх інтересам.
ІІ. В залежності від особливостей суб’єктів
-
Загальнодозвільний метод, що регламентує поведінку фізичних осіб і надає можливість вчиняти будь-які дії, що не заборонені;
-
Спеціальнодозвільний метод, що регламентує поведінку посадових та юридичних осіб і надає можливість вчиняти лише ті дії, які безпосередньо передбачені правом.
Способи правового регулювання – це шляхи юридичного впливу, які відображені в правових нормах, на суб’єктів і які використовуються в процесі регулятивної дії права.
Розрізняють три способи правового регулювання:
-
Дозволи – надані суб’єктам права на власні активні дії;
-
Заборони – покладення обов’язку утриматися від вчинення дій певного виду;
-
Зобов’язання – покладення на суб’єктів обов’язку щодо певної активної поведінки;
Отже, правове регулювання – це засіб державно-владного впливу на суспільство, що реалізується у визначеній сфері суспільних відносин певними способами та завдяки чітко визначеним державою методам.
48. Механізм правового регулювання: поняття, значення, елементи
Правове регулювання здійснюється за допомогою чітко визначених засобів, що охоплюються поняттям “механізм правового регулювання”
Механізм правового регулювання – система правових засобів, за допомогою яких забезпечується результативна дія права на суспільні відносини.
МПР надає можливість:
-
Систематизувати всі засоби правового впливу та визначити особливості їх дії на суспільство;
-
Визначити регулятивну дію кожного з елементів на суспільні відносини та визначити послідовність їх впливу в процесі врегулювання відносини між людьми;
Серед елементів механізму правового регулювання розрізняють:
Норма права – основний елемент МПР, що визначає зміст прав та обов’язків суб’єктів.
Нормативно-правовий акт – документ, що всміщає правову норму, завдяки якому вона набирає загальнообов’язкового характеру та стає відомою суб’єктам відносин, що регламентуються.
Юридичні факти – конкретні життєві обставини, що викликають необхідність виконання обов’язків чи реалізації прав, що закріплені в правовій нормі, яка вміщується в нормативно-правовому акті.
Правовідносини – конкретні життєві відносини, що виникають, змінюються чи припиняються на підставі правової норми за наявності необхідних юридичнтх фактів.
Акти реалізації права – документи чи реальні дії, що регламентують прцес реалізації правової норми шляхом її використання, виконання, дотримання чи застосування.
Акти тлумачення – документи, що є необхідними для реалізації норми, яка має нечіткий чи недосконалий зміст.
Законність – досягнення певного рівня реалізації законоположень.
Правосвідомість – реалізація права в процесі усвідомленої поведінки суб’єктів.
Юридична відповідальність – покладення певного різновиду примусових засобів на суб’єктів, що вчиняють протиправні діяння.
49. Поняття та види форми права
В юридичній літературі розрізняють поняття форма права і джерело права.
Джерело права – поняття, що визначається трьома значеннями:
-
Це джерело інформації щодо виникнення права та шляхів його розвитку. Саме таку роль відіграють літописи та інші історичні документи.
-
Це джерело формування права в державному суспільстві. Саме таку роль відіграють об’єктивні умови життєдіяльності суспільства та інтереси і потреби в правовому регулюванні.
-
Це джерело інформації населення щодо змісту прав та обов’язків, що встановлюються державою. Саме таку роль мають норми права.
Форма права – це зовнішній спосіб виразу правової норми, тобто певні правові документи, які вміщують правові приписи.
В літературі розрізняють 4 основні форми права, розвинутість яких в кожній з держав визначає особливості правової системи.
-
Санкціонований звичай – звичаєве правило поведінки, якому держава шляхом санкціонування надає загальнообов’язкового характеру. Це найпростіша з форм права, що характеризує релігійно-традиційну правову систему.
В Україні не визнається як форма права, оскільки санкціонування звичаю передбачає необхідність прийняття нормативно-правового акту.
-
Судовий чи адміністративний прецедент – рішення судового чи адміністративного органу по конкретній юридичній справі, що є обов’язковим в процесі розгляду схожих справ.
Характерним є для англо-саксонської правової системи. В Україні офіційно визнається як акт тлумачення вищої судової інстанції. Однак, у випадку прогалин у праві, роз’яснення Пленуму Верховного Суду є обов’язковими в процесі вирішення справи.
-
Нормативний договір як угода між двома і більше суб’єктами, що має загальний характер та вміщає правові норми.
Характерним є для міжнародного права. В Україні визнається формою права як колективний трудовий договір та договір між територіальними одиницями.
-
Нормативно-правовий акт – документ, що приймається органом держави в процесі правотворчості.
Характеризує Романо-Германську правову систему та визнається основною формою права в Україні.
50. Поняття та риси правотворчості
Правотворчість – це діяльність спеціальних органів держави, або за їх уповноваженням недержавних структур, по розробці та прийняттю нормативно-правових актів.
Риси правотворчості:
-
Це діяльність державних органів;
-
Це діяльність, що є процедурно регламентованою;
-
Результатом правотворчості є юридичний документ, що характеризується певною юридичною силою;
-
Це діяльність держави, що породжує юридичні наслідки;
-
Це діяльність держави, що характеризує її управлінську функцію;
-
Це діяльність, що здійснюється в рамках повноважень конституційних органів;
-
Це юридично регламентована діяльність, що складається з певних стадій;
-
Це діяльність, що охороняється державою.
51. Види правотворчості
-
Правотворчість народу - процес прийняття нормативних актів в рамках референдуму;
-
Правотворчість держави - процес розробки нормативних актів уповноваженими на те державними структурами;
-
Санкціонована правотворчість – процес затвердження державою нормативно-правових актів, що розроблені недержавними структурами ( наприклад: реєстрація установчих документів);
-
Делегована правотворчість – розробка нормативно-правових актів недержавними структурами чи некомпетентними державними органами за дорученням держави, що не вимагає їх подальшого затвердження.
52. Поняття та ознаки норми права
Основним структурним елементом права є норма права.
Норма права – правило поведінки, що поширюється на невизначену кількість ситуацій та невизначене коло суб’єктів, що має встановлений державою зміст та охороняється нею з метою регулювання відносин в суспільстві.
Норма права характеризується наступними ознаками:
-
Норма права є результатом правотворчості держави або санкціонування нею вже існуючих соціальних норм;
-
Це правило поведінки, що має обов’язковий характер, а не характер певної поради;
-
Це правило поведінки, що відображає державні інтереси;
-
Це правило поведінки, що визнає формальну рівність суб’єктів шляхом покладення на них рівних обов’язків та надання їм рівних прав;
-
Це правило поведінки, що має чітко визначений зміст та зовнішню форму виразу;
-
Це правило поведінки, що регламентує відносини між суб’єктами шляхом встановлення моделей поведінки, які відповідають інтересам держави;
-
Це правило поведінки, що охороняється державою можливістю застосування санкцій примусового характеру.
Отже, норма права – це загальнообов’язкове правило поведінки, що встановлюється чи санкціонується державою, є офіційним засобом закріплення та охорони суспільних відносин, що здійснюється шляхом визначення формальних прав та обов’язків суб’єктів відносин та забезпечення їх виконання примусовою силою закону.
СТРУКТУРА ПРАВОВОЇ НОРМИ
Правова норма є складною юридичною категорією, що має формальний вираз (закріплення в тексті правового документу) та внутрішню структуру.
Структура правової норми – це внутрішня її будова, що характеризується певною взаємодією складових елементів.
На питання про структуру правової норми в літературі існує дві точки зору.
Перша з них має теоретичний характер і визначає структуру правової норми в її ідеальній конструкції за формулою:
«ЯК ЩО … ТО … ІНАКШЕ»
Відповідно до цієї формули, структура норми права складається з трьох елементів:
-
Гіпотеза – “якщо”;
-
Диспозиція – “то”;
-
Санкція – “інакше”.
Друга точка зору має функціональний характер. Відповідно до неї, правова норма може складатися з двох і навіть з одного елементу. Так норми загальної частини КК, як правило, складаються з гіпотези та диспозиції, а норми особливої частини – з гіпотези та санкції чи диспозиції та санкції. Норми Конституції, як правило, мають лише диспозицію.
53. Характеристика гіпотез правової норми
Гіпотеза – частина правової норми, що вказує на ті обставини, при настанні яких можуть виникати, змінюватись чи припинятись права та обов’язки суб’єктів, що передбачені правовою нормою.
Я к правило, гіпотезу мають всі правові норми.
Розрізняють наступні види гіпотез:
-
Визначені, що чітко перераховують конкретні обставини, наявність яких необхідна для дії норми (якщо позов поданий недієздатною особою, то суд залишає його без розгляду).
-
Відносно визначені – гіпотези, що називають умови дії норми, але залишають за суб’єктами можливість вирішувати питання про наявність вказаних умов в кожному конкретному випадку (усиновлення, що проводилось без згоди батьків, у випадку якщо таке було необхідне, може бути відмінено судом чи за позовом батьків, якщо суд встановить, що повернення дитини відповідає її інтересам) (усиновлення, що проводилось без згоди батьків у випадку якщо таке було необхідне - визначена гіпотеза.
Може бути відмінено судом чи за позовом батьків, якщо суд встановить, що повернення дитини відповідає її інтересам) – невизначена гіпотеза.
-
Прості гіпотези – ті, які вміщують одну умову дії норми.
-
Складні гіпотези – ті, які перераховують декілька обставин, кожна з яких є достатньою умовою здійснення припису.
54. Характеристика диспозицій правової норми
Диспозиція – це частина норми, що визначає зміст прав та обов’язків суб’єктів, що реалізуються у випадку настання умов, які передбачені гіпотезою.
Розрізняють наступні види диспозицій:
-
Визначені диспозиції – ті, які чітко та вичерпно визначають права та обов’язки суб’єктів ( при встановленні душевного захворювання, “то” особа визнається неосудною).
-
Альтернативні диспозиції – ті, які надають суб’єктам можливість вибору того чи іншого варіанту поведінки, з встановлених нормою, який найбільш повно відповідає їх інтересам (у випадку відміни усиновлення, суд визначає - чи дитина підлягає поверненню батькам чи передається до органів опіки та піклування).
-
Прості діспозиції – ті, які лише формулюють правила поведінки не конкретизуючи деталей ( ст. КК про ненадання лікарем допомоги потерпілому ).
-
Розвернуті диспозиції – ті, які детально характеризують правило поведінки визначаючи його риси.
55. Поняття та різновиди санкцій норми права
Санкція – елемент правової норми, що визначає зміст тих негативних наслідків, які настануть за умови невиконання чи порушення правил норми.