34146 (692545), страница 9

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 9)

Підзаконний нормативний акт – це документ компетентного органу держави, що прийнятий на основі, у відповідності і на виконання закону.

63. Поняття та види індивідуальних нормативних актів

Індивідуальні нормативні акти – це документи, які розраховані на чітко визначені індивідуальні випадки та адресовані конкретно вказаним суб’єктам.

ОЗНАКИ:

1. Наявність юридичної сили, що залежить від місця норми, на підставі якої прийнято акт, в системі права, а також від характеру повноважень того органу, який прийняв акт;

2. Поширеність дії акту на конкретну життєву ситуацію, що здійснюється шляхом конкретизації загальної норми до цього випадку;

3. Наявність чітко визначеного суб’єкту, якому адресується акт;

4. Чітке визначення прав та обов’язків суб’єктів, які реалізуються завдяки цьому акту;

5. Особливий порядок вступу в юридичну силу;

6. Однократна дія, що вичерпується одним випадком;

7. Можливість оскарження чи опротестування у встановленому порядку;

8. Основним призначенням є зміна, припинення чи породження правовідносин.

Серед індивідуальних актів розрізняють:

• Акти-директиви – це індивідуальні владні приписи, що націлені на регулювання певного різновиду суспільних відносин шляхом зобов’язання суб’єктів до здійснення точно визначених дій.

Вони встановлюють масштаби поведінки і, як правило, стосуються приписів органів держави загальної компетенції (наприклад: прийняття основних напрямків державної політики у галузі охорони навколишнього природнього середовища…визначає конкретні повноваження міністерств та відомств у цій сфері).

• Акти правозастосування – це документи, які приймаються в результаті розгляду конкретної справи. Їх призначенням є встановлення конкретних фактів, що спричиняють виникнення чи зміну правовідносин.

• Інтерпретаційні акти (акти тлумачення) – це юридичні документи, що приймаються відповідними органами держави в рамках їх повноважень з метою конкретизації правових норм шляхом роз’яснення змісту норм законів та підзаконних актів.

Інтерпретаційні акти приймаються в процесі офіційного тлумачення та дають можливість не лише єдиного розуміння змісту акту чи припису, а і офіційного посилання на документ у випадку його використання в процесі правореалізаційної діяльності.

64. Ознаки та види актів правозастосування

• Акти правозастосування – це документи, які приймаються в результаті розгляду конкретної справи. Їх призначенням є встановлення конкретних фактів, що спричиняють виникнення чи зміну правовідносин.

ОЗНАКИ

1. Приймаються лише державними органами в результаті здійснення правозастосовчої діяльності;

2. Цей акт націлений наюридичну фіксацію та визнання певних фактів з точки зору їх правомірності чи протиправності;

3. Ці акти мають державно-владний характер і є обов’язковими для чітко визначених суб’єктів;

4. Цей акт не може бути прийнятий в результаті делегування чи санкціонування;

5. Має чітко визначену форму та атрибути;

6. Розрахований на однократне застосування;

7. Не має зворотньої сили;

8. Може бути оскаржений в судовому порядку чи вищестоячому органу;

9. Породжує певні юридичні наслідки для визначених суб’єктів;

Акти правозастосування класифікуються за п’ятьма критеріями.

1. За призначенням:

1. Регулятивні правозастосовчі акти, що конкретизують права та обов’язки суб’єктів;

2. Охоронні –що встановлюють вид юридичної відповідальності;

1. За характером приписів, що вміщуються в актах:

1. Уповноважуючі - акти, що надають можливість реалізувати суб’єктивне право;

2. Зобов’язуючі – акти, що конкретизують обов’язок та покладають необхідність його здійснення;

3. Забороняючі – акти, що попереджують протиправність поведінки.

1. За суб’єктами:

1. Акти парламенту;

2. Акти глави держави;

3. Акти Уряду;

4. Акти міністерств, відомств та державних комітетів;

5. Акти судових органів;

6. Акти прокуратури;

7. Акти правоохоронних органів;

8. Акти контрольно-наглядових органів.

1. За формою виразу:

1. Постанови;

2. Укази;

3. Розпорядження;

4. Рішення;

5. Накази;

6. Ухвали;

7. Протести;

8. Подання;

9. Вироки;

10. Висновки.

1. За галузевою належністю:

1. У сфері цивільного права;

2. Конституційного права;

3. І т. д. 23 галузі, 12 головних.

65. Ознаки та види актів тлумачення

Інтерпретаційні акти (акти тлумачення) – це юридичні документи, що приймаються відповідними органами держави в рамках їх повноважень з метою конкретизації правових норм шляхом роз’яснення змісту норм законів та підзаконних актів.

Інтерпретаційні акти приймаються в процесі офіційного тлумачення та дають можливість не лише єдиного розуміння змісту акту чи припису, а і офіційного посилання на документ у випадку його використання в процесі правореалізаційної діяльності.

ОЗНАКИ:

1. Це акти, що мають формально визначений характер, тобто мають чітку назву та атрибути;

2. Їх юридична сила визначається компетенцією суб’єктів, що ці акти;

3. Ці акти складають систему, що характеризується ієрархічним підпорядкуванням;

4. Приймаються на основі акту що тлумачиться, - тому мають допоміжний характер і повинні відповідати цьому акту;

5. Приймаються лише по тих актах, які мають суперечливий чи загальний зміст;

6. Діють впрордовж дії акту, що що тлумачиться, та змінюється разом з ним.

Інтерпретаційні акти класифікуються за п’ятьма критеріями.

І. В залежності від юридичної природи:

1. Інтерпретаційні акти правотворчості, що приймаються в процесі аутентичного чи легального тлумачення;

2. Інтерпретаційні акти правозастосування, що вміщують правила застосування норм і є формою узагальнення юридичної практики (роз’яснення колегії ВСУ);

ІІ. За суб’єктами прийняття:

1. Акти органів влади;

2. Акти органів управління;

3. Судових органів;

4. Прокуратури;

5. Правоохоронних органів.

ІІІ. За сферами тлумачення:

1. Акти аутентичного тлумачення, що приймаються органом, який видав нормативний акт;

2. Акти делегованого тлумачення, що приймаються органом держави у випадку офіційного уповноваження;

IV. За поширеністю на суб’єктів:

1. Нормативні інтерпретаційні акти, що поширюються на невизначене коло суб’єктів;

2. Казуальні інтерпретаційні акти, що поширюються на окрему ситуацію чи окремих суб’єктів.

1. В залежності від обсягу тлумачення:

1. Акти буквального тлумачення, текст яких повністю співпадає з текстом припису, що тлумачиться:

2. Акти розширеного тлумачення, текст яких ширший словесного виразу норми, що тлумачиться;

3. Акти обмеженого тлумачення є вужчими змісту норми, що тлумачиться.

ЗНАЧЕННЯ ІНТЕРПРЕТАЦІЙНИХ АКТІВ.

1. Розкривають дійсний зміст актів;

2. Сприяють реалізації правових приписів всіма суб’єктами;

3. Сприяють ліквідації неточностей правових норм;

4. Заповнюють прогалини в праві.

66. Поняття та структура законодавства

В юридичній літературі розрізняють поняття “система права” та система законодавства які не є тотожними і характеризують правову норму та способи її зовнішнього виразу.

Система права – це внутрішня структура права, що характеризується певним співвідношенням таких елементів як норма права, інститут права та галузь права.

Система законодавства – є зовнішнім виразом права і характеризується як система нормативних актів.

Норма права

Інститут права

Галузь права

Інститут – інститут власності

Галузь – цивільне право

В юридичній літературі існують три аспекти поняття “законодавство”:

1. Це система нормативних актів, що приймаються вищим представницьким органом держави;

2. Це система нормативних актів, що приймаються вищими органами влади та управління;

3. Це система всіх нормативно-правових актів, що приймаються державними структурами.

Система законодавства має складну структуру і характеризується наявністю трьох рівнів:

1. Вертикальна (ієрархічна) структура законодавства – характеризується розміщенням нормативних актів в залежності від їх юридичної сили.

К онституція

К онституційні закони

Підзаконні нормативні акти

1. Горизонтальна (галузева) структура законодавства – характеризує співвідношення нормативних актів за юридичною силою в рамках чітко визначеної сфери суспільних відносин (джерела будь-якої галузі права);

2. Державна структура – характеризує співвідношення нормативних актів в залежності від особливостей форми державного устрою.

• федеральна структура законодавства характеризується наявністю загальнофедеральних актів і актів суб’єктів федерації, та співвідношенням, заснованим на верховенстві загальнофедеральної конституції;

• Унітарна система законодавства характеризується єдністю, а отже наявністю лише ієрархічної та галузевої структур;

Отже, система законодавства – це система нормативних актів, особливості співвідношення яких визначається такою категорією як структура законодавства.

67. Система права та законодавства: співвідношення

Системи права і законодавства є взаємодіючими, але різними явищами.

СПІЛЬНІ РИСИ:

1. Системи права і законодавства будуються на єдиних принципах;

2. Залежать від особливостей устрою держави;

3. Відображають національні особливості держави;

4. Охороняються державою в рівній мірі.

ВІДМІННІ РИСИ:

68. Систематизація законодавства

Система законодавства характеризується певним рівнем узгодженості нормативних актів, що постійно потребує свого вдосконалення. Це вдосконалення здійснюється шляхом систематизації.

Систематизація – це діяльність та недержавних структур по забезпеченню системності законодавства шляхом приведення діючих нормативних актів в єдину узгоджену систему.

Систематизація законодавства досягається двома основними і якісно різноманітними по юридичній природі способами:

1. Кодифікацією;

2. Інкорпорацією діючих нормативних актів.

Особливою формою систематизації є консолідація, що визначається як діяльність суб’єктів по зведенню близьких за змістом нормативних актів в єдиний акт (підготовка систематичного зібрання діючих нормативних актів Уряду України).

69. Ознаки та види кодифікації

Кодифікація – різновид систематизації законодавства, що вміщає елементи правотворчості, який забезпечує системне нормативне регламентування певного виду суспільних відносин шляхом видання єдиного юридично узгодженого нормативного акту.

В результаті кодифікації створюються наступні акти:

1. Кодекси, що є результатом кодифікації галузей права;

2. Положення та статути, що регламентують певні питання в рамках сфери суспільних відносин.

Кодифікація характеризується наступними рисами:

1. Це діяльність виключно органів держави;

2. Це діяльність, яка не може бути делегованою чи санкціонованою;

3. Це діяльність, що вміщує елементи правотворчості;

4. Це нормативно рнгламентована діяльність, що здійснюється в особливих процесуальних формах;

5. Це діяльність, що завершується прийняттям єдиного нормативного акту;

6. Ці акти мають вищу юридичну силу в рамках галузі.

Розрізняють наступні різновиди кодифікації:

1. Галузева, що характеризується упорядкуванням норм виключно однієї галузі (КЗПП);

2. Міжгалузева, що систематизує норми двох і більше галузей (повітряний кодекс);

3. Загальна, що надає можливість впорядкувати норми, що регламентують однотипні відносини (основи про охорону здоров’я, звід законів).

Кодифікація завжди має офіційний характер.

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)