182163 (596578), страница 21

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 21)

4.1 Державне управління економікою як органічна складова економічного розвитку

З самого виникнення держави існувало державне управління економікою. На превеликий жаль, економічна наука частіше використовує терміни “державне регулювання” чи “державне втручання”. Такий стан зумовлений домінуванням в економічній теорії понад двох століть ідей ринкового фундаменталізму, де державі відводиться роль «нічного сторожа». Насправді виконання державою будь-якої зі своїх функцій неможливе без мобілізації державних фінансів, які формуються за допомогою податкової системи. Історія мита та податків — це не тільки історія державотворення, а й зародження паростків державного управління економікою. Податкова система є першим історичним інструментом державного управління економікою. Можна зробити висновок, що державне управління економікою мало місце з дня заснування держави, тоді як державне регулювання чи втручання з’явилися як результат наукового усвідомлення більш активної ролі держави стосовно вже ринкової економіки.

Наукове усвідомлення значимості держави у примноженні багатства країни бере свій початок з виникнення меркантилізму, що вперше науково обґрунтував необхідність проведення державою активної торговельної політики. Німецька історична школа зосередила увагу на історичних особливостях становлення держави та значимості права й інших атрибутів державності у формуванні конкурентоспроможної національної економіки. Старий та новий інституціоналізм є науковим відображенням постійного повернення не тільки суспільствознавців, а й політиків до визначення нової ролі держави залежно від змін в економіці, які відбуваються за відповідний історичний проміжок часу. Загострення боротьби між країнами за використання обмежених ресурсів та процеси глобалізації економіки гостро ставлять проблему наукового обґрунтування нової ролі держави в цьому суперечливому процесі. Ідеться про протилежні тенденції: з одного боку, глобалізація підриває державно-національну замкненість економічного розвитку, створюючи різного роду наддержавні міжнародні економічні інституції, а з іншого — загострення нерівномірності економічного розвитку між країнами висуває проблему «виживання» національної економіки, що потребує вищої державно-національної самоорганізації. Одним із шляхів самозбереження і є регіоналізація економіки. Тому держава в усіх її проявах на початку радикальних суспільних змін у третьому тисячолітті потребує нової самооцінки, а державне управління з кожним роком набуває дедалі більшого значення не тільки для розвитку економіки, а й усіх інших сфер суспільного життя, в епіцентр якого висувається людина як кінцева мета суспільного буття людства.

Зауважимо, що в суспільній науці досить активно розробляється проблема державного управління як окремої галузі управління, тобто з погляду менеджменту державних організацій. Це, безперечно, правильно, але в такій постановці питання залишається поза увагою об’єкт державного управління. Мається на увазі, що державне управління здійснюється не заради державного управління, а управління насамперед економікою задля суспільного прогресу.

Державне управління як наука і як навчальна дисципліна виникло в результаті поглиблення суспільного поділу праці, коли назріла необхідність виділення окремого прошарку населення — управлінців. Тому не можна заперечити потреби такого предмета. Незважаючи на «молодість» цієї науки, слід звернути увагу на відсутність цільової практичної спрямованості. Так, у більшості праць з державного управління предмет дослідження обмежується «власними рамками», він не торкається конкретних проблем, що стоять перед державою, зокрема таких, як захист території, розвиток економіки, вирішення соціальних, екологічних чи інших проблем.

Відомо, що в кожний історичний період суспільного розвитку державі необхідно вирішувати відповідні завдання: під час ведення війни держава концентрує увагу на мобілізації всіх економічних, людських та інших ресурсів задля перемоги. У мирний час, як це було під час загальної кризи капіталізму в 1929—1933 рр., держави вирішували проблеми соціально-економічного характеру. Тобто державне управління в кожний період розвитку суспільства зосереджене на вирішенні конкретних тактичних та стратегічних проблем. З цього погляду наукові праці з державного управління не підпорядковані конкретній цільовій функції. Основна увага зосереджується на відносинах між службовцями, принципах організації цих відносин, на мотивації, дисципліні та ефективності діяльності кожного державного підрозділу в системі державного управління. Наука про таке державне управління ще досить молода, але вже досягнуто чималих результатів, про що йшлося в другому розділі. У цьому розділі ми акцентуємо на державному управлінні економікою, на проблемі, яка в економічній літературі висвітлена ще недостатньо.

Особливої ваги набуває державне управління в умовах «змішаної економічної системи». Частіше за все під «змішаною економікою» розуміють поєднання державного і приватного підприємництва, монополії і конкуренції, ринку і плану. Особливо це стосується теорії змішаної економіки Поля Самуельсона та теорії Джона Кеннета Гелбрейта [1].

У зарубіжних наукових виданнях висвітлення цієї дилеми є епізодичним, оскільки ідеологія ліберальної ринкової економіки базується на ринкових принципах саморегуляції. Сьогодні суспільною наукою вже доведено і практика це підтвердила, що без активного державного не тільки втручання, а й постійного управління досягти стабільних темпів економічного розвитку неможливо. Тому й стає нагальною потреба державного управління економікою, яка з кожним кроком стає все більш суб’єктивною і все більше залежить від політичних рішень урядів і міжнародних організацій.

Світовий і вже певний вітчизняний досвід дають можливість визначити основні напрями, на яких має ґрунтуватися ідеологія державного управління. Перший — система державного управління будується таким чином, щоб виконавча влада здійснювала свою роботу, а приватні власники — свою в єдиному правовому полі. Держава може розпочинати нову або виконувати постійно ту роботу, яку не виконує в країні ніхто, але для суспільства вона необхідна. У перехідний період тут можуть бути певні розумні і виважені корекції. Другий — уникнення конфліктів, досягнення взаєморозуміння в політичному та економічному житті країни. Політична та економічна нестабільність призводить до неможливості ефективного регулювання економіки, досягнення соціального консенсусу. Третій — формування відкритого суспільства, приватної власності, здорових ринкових відносин, конкуренції, вільної торгівлі. Четвертий — надання пріоритетності вирішенню соціальних завдань, що стає наріжним каменем структурних перетворень в економіці. У цьому контексті всі дії держави спрямовуються під кутом зору побудови соціальної ринкової економіки⁰.

Зауважимо, що «державне регулювання економіки », «державне втручання в економіку », «економічна політика держави », «державне управління економікою » не є ідентичними поняттями. Державне втручання в економіку символізує взаємодію двох незалежних суб’єктів, які є немовби відокремленими одиницями. Насправді, це не відповідає дійсності, оскільки економічна система є не незалежною від держави, а її складовою. Використання означеного терміна має сенс лише в контексті відстоювання ідеї повної свободи ринку, провідниками якої були А. Сміт, М. Фрідман, Ф. Хайєк. Заперечуючи вплив держави на економіку, вони виступали проти втручання держави в економіку. Економічна політика держави означає комплекс економічних цілей і заходів держави щодо забезпечення вирішення завдань економічного розвитку в довгостроковому та короткостроковому періодах. Державне управління економікою це — «організуючий і регулюючий вплив держави на економічну діяльність суб’єктів ринку з метою її впорядкування та підвищення результативності» [2, с. 14]. Основними функціями управління є: організація, координація, планування, регулювання, кадрове забезпечення, контроль. Що стосується державного регулювання, то воно є однією з функцій державного управління.

Державне регулювання економікою охоплює всі сторони суспільства. Сферами (чи областями сфери) державного регулювання ринкової економіки є:

• конкурентне ринкове середовище;

• економічні цикли;

• кризи на мікроекономічному рівні;

• малозабезпечені та соціально незахищені групи населення.

Будь-який процес управління, у тому числі й державне управління, охоплює процеси організації, планування, регулювання і контролю. Тому державне регулювання є складовою державного управління.

Уперше в історії економічної думки необхідність державного регулювання ринкової економіки визнали Дж. М. Кейнс та перші лауреати Нобелівської премії з економіки голландець Ян Тінберген і норвежець Рагнар Фріш. Я. Тінберген розробив концепцію економічної політики, яка пізніше була віднесена до нормативних, тобто систему дій уряду, що повинна включати вибір кінцевої цілі політики виходячи з максимізації функцій суспільного добробуту.

Необхідність державного управління, у тому числі й регулювання економікою, обумовлена такими чинниками:

• недосконалістю та неспроможністю ринкового механізму забезпечити саморегулювання економіки;

• потребою пошуку ефективніших та раціональніших варіантів задоволення потреб людей у суспільних благах;

• необхідністю вирівнювання зовнішніх ефектів, що спричинені недієздатністю ринкового господарства до вирішення завдань економіки та її складових.

Метою державного управління економікою є забезпечення правової бази функціонування ринкової економіки, установлення законних і ефективних взаємовідносин між виробниками і споживачами товарів та послуг. Через систему державного управління здійснюється не тільки корекція системи розподілу доходів з метою нівелювання соціальної нерівності населення країни, а й забезпечується відповідний тип відтворення та темпів розвитку.

Досить цікавим є історико-логічний аспект становлення державного управління економікою. Домінування в епоху первісного нагромадження капіталу в західних країнах Європи наукового переконання щодо спроможності ринку до саморегулювання економіки виявилося тимчасовим. Як і при феодалізмі, так і при капіталізмі ХІХ—ХХ ст. держава завжди займала активну позицію стосовно економіки. Дві світові війни та ціла низка локальних війн ХХ ст. є свідченням активного та свідомого впливу держави на відтворювальні процеси в національній економіці. Власне, і сучасна масштабна приватизація в постсоціалістичних країнах є не що інше, як радикальний шлях зміни системи управління державним майном, а отже й економікою.

Зверніть увагу, що процес приватизації в економіці не можна назвати ні державним втручанням, ні державним регулюванням, але водночас держава відіграє висхідну визначальну роль у цьому процесі. Держава визначає нормативні правила приватизації, вартість майна, під керівництвом Фонду державного майна здійснюється сам процес приватизації та післяприватизаційного управління. Ці та інші аргументи дозволяють зробити висновок щодо розуміння сутності та значимості державного управління у функціонуванні економікою.

Слід визнати, що сьогодні, на відміну від минулих століть, головним об’єктом державного управління стає економіка. Усуспільнення та зростання масштабів виробництва, ускладнення господарських та інформаційних зв’язків, зростання ролі фінансів в економіці, боротьба між країнами за використання обмежених ресурсів і т. п. радикально змінюють роль держави в економіці. Аналогічно змінюються й методи, масштаби та й сутність самого державного управління економікою. Розвиток будь-якого сегмента економіки неможливий без державного управління. Так, наприклад, в результаті масового банкрутства банків в 1907 р. уряд США змушений був створити Федеральну систему (1913 р.), за допомогою якої й забезпечується державний контроль за кредитною політикою. Тобто Федеральна система стала державним органом контролю та управління грошово-кредитними ресурсами країни. У міру зростання масштабності і складності обміну роль держави в організації і регулюванні грошової системи постійно зростає. Звісно, економічних криз чи інфляції повністю уникнути неможливо, але те, що в країнах Заходу вже понад 70 років немає інфляційних стресів, свідчить про свідоме державне управління грошовою системою.

Необхідно відзначити, що радянська економічна наука була ініціатором і провідником практичного використання державного управління економікою, яке на пізніших етапах розвитку суспільства стало адміністративним важелем і мало суб’єктивний волюнтаристський характер, через що в другій половині ХХ ст. перетворилося на стримуючий чинник розвитку економіки в Радянському Союзі. Водночас західна економічна думка зуміла творчо використати ідеї державного регулювання для надання стабільності розвитку економіки своїх країн. А соціальні реформи Маргарет Тетчер наприкінці 80-х років у Великій Британії є прикладом подальшого розроблення методів державного управління економікою, коли функції держави помітно були модифіковані за рахунок копіювання державою ринкових принципів. Ідеться про реформи в службі охорони здоров’я та середньої освіти, де медичні установи і школи перетворені у самоврядні організації, які конкурують між собою за одержання контрактів. Клієнт, який отримав від держави ваучер на лікувальні чи освітянські послуги, сам має можливість обирати необхідну установу, тим самим створюючи між ними конкуренцію. Отже, у державному секторі медичних та освітянських послуг формується конкурентний порядок.

Держава, як найвища за складністю форма організації, повинна відповідати своїм функціям та цілям, а державне управління напрямлене на реалізацію цих цілей. До цілей держави належать максимізація багатства, досягнення соціальної справедливості та гармонії, дотримання прав людини на життя тощо. Недостатньо в конституції задекларувати всі правові основи людських цінностей, які виробила цивілізація, необхідно ще впровадити їх у життя, тобто забезпечити їх дотримання та реалізацію. Якщо Даглас Норт і ставить питання про взаємодію держави з економікою, то, на наш погляд, така постановка питання є неповною, тому що вже потрібно говорити про державне управління економікою. Він застерігав від неоднозначного сприйняття процесів державотворення, підкреслюючи, що «правила створюються здебільшого в інтересах особистого, а не суспільного добробуту» [3, с. 65].

Це має неабияке значення для усвідомлення справжніх мотивів та визначення ідеології того чи іншого закону, що приймається державою. Ідеться про те, що законодавці, приймаючи закон під тиском об’єктивних потреб та «активності» голосів виборців, усе-таки в кінцевому своєму рішенні керуються «власними вигодами». Якраз це мав на увазі автор, коли говорив про особистий добробут. Зауважимо, що у свідомості громадян пострадянських країн ще переважає «романтична» віра в доброго президента та депутата, який може присвятити своє життя задля добробуту свого народу. Оця східнослов’янська романтичність є одним зі стримуючих факторів на шляху створення демократичної правової держави. Щоб зрозуміти означену тезу та інші векторні відхилення в суспільному розвитку «постсоціалістичних країн», необхідно уточнити основні постулати державного управління і можливість їх творчого використання в подальшій корекції ринкових перетворень у країнах з перехідною економікою.

Державне управління — це прийняття рішень у сфері людської поведінки. Пізнання мотивів поведінки є висхідним пунктом формування принципів державного управління. Власне, сама поведінка людей формується під впливом багатьох чинників: економічних, соціальних, культурних, історичних, політичних, правових тощо. При цьому не слід забувати, що розуміння взаємодії цих чинників не є механічною сукупністю, а в кожній країні значимість кожного з них та їх сприйняття індивідуумом різна. Від цих чинників і залежать принципи державного управління, які сповідуються в тій чи іншій державі.

Система державного управління має різну побудову і розкриває його як суспільне явище в різних аспектах. Передусім це система суб’єктно-об’єктових залежностей, в яких є найголовніше — зв’язок держави і суспільства, влади і народу. Ця система з погляду її генезису поєднує суттєві риси, цивілізаційні й національні особливості цього суспільства, іншими словами, суспільну політичну природу держави і, відповідно, державного управління (цілі, функції, структури і т. п.). У спеціальній літературі є різні погляди щодо видів і конкретних методів управління. Так, Ю. Козлов поділяє їх на дві групи: позаекономічного (прямого) та економічного (непрямого) впливу; А. Лунєв — на чотири: морально-політичні, економічні, організаційні, адміністративно-директивні; Г. Атаманчук — також на чотири: адміністративні, морально-ідеологічні, соціально-політичні, економічні. Є й інші підходи, коли виділяють методи одноосібні, колегіальні, колективні, комбіновані тощо.

Характеристики

Список файлов ВКР