182163 (596578), страница 20

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 20)

3. Обмеженість контролю над бюрократією. Стрімке зростання державного апарату створює все нові й нові проблеми в цій галузі.

4. Нездатність держави передбачити і контролювати найближчі і віддалені наслідки прийнятих нею рішень. Річ у тім, що економічні агенти часто реагують зовсім по-іншому, ніж сподівається влада. Їхні дії відчутно впливають на зміст і спрямованість розпочатих владою акцій (або законів, схвалених законодавчими зборами). Заходи, здійснювані державою, що входять до спільної структури, часто призводять до відмінних від початкових цілей наслідків. Тому кінцеві результати дій держави залежать не тільки, а нерідко й не стільки, від неї самої [68].

Якщо вилучити з аналізу галузі інфраструктури, де державне втручання є найважливішою умовою розвитку продуктивних сил, то стосовно основної маси галузей матеріального виробництва і послуг подібної об’єктивної залежності не існує.

Крім означених неспроможностей влади, є ще одна не менш важлива теза на користь обмеження підприємницької діяльності держави. Не тільки тому, що, як правило, у держави підприємницька діяльність виходить гірше, ніж у приватній сфері, де діють могутні особисті стимули і спонукання. Як підкреслював Дж. С. Міль, держава, «відмовляючись від підприємництва, сприяє виконанню найважливішого цивілізаційного завдання — діловому вихованню народу». «У народу, який не звик до самостійної діяльності задля загальних інтересів, — пише він, — у народу, який зазвичай чекає від свого уряду відповідних вказівок та розпоряджень з усіх питань, що становлять загальний інтерес, здібності розвинені лише наполовину, а його освіта — неповна...» [69, с. 384].

Звичайно, конкретні обставини вносять свої корективи і в реальній діяльності сфери прямого державного втручання виявляються значно ширше. Особливо це стосується перехідної економіки, коли держава бере участь і в її реструктуризації, і в подоланні глибокої трансформаційної кризи. У цих умовах особливо потрібна продумана політика зростання, що дозволяє сконцентрувати інвестиційні ресурси в пріоритетних галузях і дати стимул для зростання економіки в цілому.

Однак перехід до демократичних форм правління і пристосування державного втручання до вимог ринкової економіки не врятує державу від її традиційних вад — корупції і лобізму. Демократія протилежна диктатурі. Демократія не придушує інтересів, але вона не виключає і боротьби цих інтересів. Особливе становище держави спонукає різні організовані групи суспільства боротися за владу, за контроль над найважливішими його органами з метою задоволення власних інтересів. Це, у свою чергу, накладає певні обмеження на прийняття політичних рішень.

Різні соціальні групи мають свої «представництва» інтересів, що утворюють інституціональну структуру сучасного цивілізованого суспільства. Партії, профспілки, організації підприємців, споживачів, фермерів, екологи та ін. на основі демократичних інститутів та процедур ведуть боротьбу і за частку в бюджеті, і за державні програми, за цілі і пріоритети економічної політики в цілому. Особливі інтереси має і сама державна бюрократія, яка зацікавлена в розширенні державного апарату і програм.

Навколо дій владних органів на всіх рівнях розгортаються опозиційні дії — групи з особливими інтересами через інститути політичної системи прагнуть отримати якомога більше вигід за найнижчих витрат. Державні видатки в розвинених країнах зростали протягом останніх десятиріч настільки стрімко, що податкова система не встигала забезпечувати належне їх покриття. Це стало причиною існування майже хронічних бюджетних дефіцитів. На цьому ґрунті став швидко набирати авторитету новий напрям аналізу, що перебуває на стику економічної теорії і політології, — теорія суспільного вибору. Як відзначав один з головних засновників цього напряму, лауреат Нобелівської премії 1986 р. Дж. М. Бьюкенен⁰, «для мене втратило сенс аналізувати податки і суспільні витрати незалежно від вивчення політичного процесу, за допомогою якого приймаються рішення з приводу обох сторін фінансових рахунків. Теорію суспільних фінансів не можна цілком відокремити від теорії політики» [70].

Умови перехідного періоду в Україні, малий досвід самої демократії, недостатній рівень її інституціоналізації, а також підвищене значення держави як «поштовху» економічного зростання і структурної перебудови є особливо сприятливим ґрунтом для дій впливових груп, що прагнуть роздобути якнайбільше власних вигід від державного втручання в економіку. Прихильники теорії суспільного вибору виходять з того, що держава — це або потенційний ресурс, або потенційна загроза для кожної галузі даної країни. Завдяки своїй владі забороняти чи примушувати, відбирати чи давати кошти, держава може вибірково допомагати чи, навпаки, заподіювати шкоду безлічі галузей. А тому характер державного втручання нерідко визначається не тим, чого так вимагає ринок чи захист суспільних інтересів, а тим, що це необхідно і вигідно якимось групам осіб чи галузям. Дж. Стіглер називає чотири головні способи використання держави галуззю чи професійною групою: 1) прямі грошові субсидії; 2) обмеження доступу в галузь, а отже, і контроль за появою нових суперників (за допомогою імпортних і виробничих квот, протекціоністських тарифів і т. п.); 3) привілеї, що дозволяють даній галузі впливати на виробництво в суміжних галузях; 4) пряма фіксація цін. Як правило, одержувані галуззю вигоди (вони дістали назву «політичної ренти») не покривають збитків, заподіюваних суспільству в цілому [71].

Крім галузевих інтересів, що задовольняються за допомогою лобіювання, прихильники теорії суспільного вибору виділяють дві важливі причини безпосереднього зростання державних витрат. По-перше, здатність груп з низькими і середніми доходами (оскільки їх є більшість) дочекатися контролю над державною діяльністю за рахунок груп з високими доходами і використовувати цей контроль для розширення перерозподільної ролі державних витрат і податків. По-друге, здатність державної бюрократії стимулювати зростання витрат, у яких вона зацікавлена, через свої стратегічні позиції.

Відповідно до досліджень прихильників теорії суспільного вибору, залучення до аналізу політичних процесів викликає серйозні відхилення від умов рівноваги між приватним і суспільним виробництвом. Кожна група прагне максимально зменшити для своїх членів обсяг податків і водночас збільшити величину державних витрат або змінити їх структуру на свою користь.
У табл. 3.2 подано класифікацію основних джерел неспроможностей державного втручання.

Таблиця 3.2

ДЖЕРЕЛА НЕСПРОМОЖНОСТЕЙ ВЛАДИ

Джерело: [72].

Узагальнюючу характеристику сучасної держави, економічну політику якої багато в чому визначають інтереси зацікавлених груп, пропонує у своїй праці «Політична економія держави добробуту» Дж. Бьюкенен. Він виділяє два типи держави: соціалістичний і трансфертний. Перший тип держави — соціалістичний — безпосередньо забезпечує виробництво товарів і послуг. Другий — трансфертний (в ідеалі) нічого не робить, а лише перерозподіляє доходи — бере кошти (у формі податків) в одних і передає їх іншим. Трансфертна держава може набувати дві форми: одна — це та, що називається «державою добробуту» (чи взаємодопомоги), коли перерозподіл здійснюється відповідно до загальноприйнятих норм на користь найменш забезпечених членів суспільства, тобто відповідно до конституційного договору, схваленого усіма членами суспільства; друга — змішана («збовтана») держава, перерозподіл у якій відбувається відповідно до політичного тиску тих чи інших конкуруючих груп.

До означених груп у сучасній державі відносять: аграрний сектор; протекціоновані галузі, що виробляють імпортозаміщувальну продукцію; вищу освіту; споживачів муніципальних транспортних послуг та ін. Можна зробити висновок, що майже всі сучасні демократичні держави поєднують обидві форми; розділити їх дуже важко, оскільки всі програми, у тому числі й ті, що являють собою явні «кормушки», відстоюються і проштовхуються під гаслом «суспільних інтересів» [73].

Протидією всім цим неспроможностям прихильники теорії суспільного вибору вважають насамперед дію конкуренції, вільні ринкові відносини у сфері як індивідуального, так і суспільного вибору. Саме ринок у всій різноманітності його форм і проявів є основою основ цивілізованого устрою суспільства. Але якщо неокласична теорія виходить з того, що основні властивості ринку — свобода конкуренції і тенденція до рівноваги — вже існують, то, за теорією суспільного вибору, ці умови аж ніяк не виникають автоматично, вони мають бути створені і закріплені інституційно і конституційно.

Особлива увага приділяється зовнішнім факторам обмеження зростання державного втручання в економіку. Державна бюро-
кратія зацікавлена в зростанні державних витрат, у розширенні державного втручання в економіку. Щоб обмежити зростання впливу держави на економіку та її прагнення до збільшення державних програм, обмеження мають бути внесені ззовні у вигляді відповідних конституційно закріплених правил, які б і захистили ринкову систему від впливу надмірного перерозподілу, що спотворює діяльність держави. Як головні обмеження зазвичай розглядають законодавчо затверджену межу зростання державного боргу, розмір бюджетного дефіциту, а також певне співвідношення між обсягом державних витрат і ВВП.

Перехідний характер економіки, відсутність справжньої демократичної системи влади і цивілізованого громадянського суспільства обумовлюють той факт, що сучасна теорія суспільної економіки і суспільного вибору не може бути застосована до наших умов у всіх її аспектах. Однак урахування всіх означених «за» та «проти» державного втручання має стати висхідним при розробленні концептуальних засад економічної політики кожної держави, особливо для України.

Література до розділу 3

1. Кун Т. Структура научных революций. — М.: Прогресс, 1975. — 281 с.

2. Лакатос И. Фальсификация и методология научно-исследовательских программ. — М.: Медиум, 1995. — 301 с.

3. Lacatos I. Falsification and the Metodology of Scintific Research Programs // Lacatos and Musgrave, eds. Criticism and the Growth of Knowledge. — Cambridge: Cambridge Univercity press, 1970. — Р. 15—38.

4. Розмаинский И. В., Холодилин К. А. История экономического анализа на Западе. — СПб, 2000. — 236 с.

5. Кейнс Дж. М. Избранные произведения: Пер. с англ. — М.: Экономика, 1993. — 541 c.

6. Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе: Пер. с англ. — М.: Дело-Лтд, 1994. — 730 с.

7. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. — М.: Соцэкгиз, 1962. — 280 с.

8. Милль Дж. С. Основы политической экономии: В 3 т. — М., 1980—1981. — 495 с., — 480 с., — 447 с.

9. Бентам И. Принципы законодательства // Деборин А. Книга для чтения по истории философии: В 2 т. — М., 1925. — Т. 2. Принципы законодательства.

10. Bentham J. Manuel of political economy // Jeremy Bentham’s Economie Weitings / Ed. by W. Stark. — London, 1952. — Vol. 1. — P. 224.

11. Лист Ф. Национальная система политической экономии. — СПб.: А. Э. Мертенс, 1891. — 452 с.

12. Там само.

13. Там само.

14. Keynes J. M. A Monetary Theory of Production // The Collected Writings of John Maynard Keynes. — L.: Macmillan, 1973. — Vol. XIII. — P. 408—411.

15. Tinbergen J. In the Theory of Economic Policy. — Amsterdam: North Holland, 1952.

16. Tinbergen J. Centralization and Decentralization in Economic Policy, 1954.

17. Tinbergen J. Economic Policy: Principles and Design, 1956. — 418 p.

18. Samuelson P. Pure Theory of Public Expenditure // The Review of Economics and Statistics. — Vol. 36 (November). — P. 387—398.

19. Downs A. An Economic Theory of Democracy. — N. Y.: Harper & Row, 1957. — 389 р.

20. Lucas R. E. Econometric Policy Evaluation: A Critique. // K. Brunner and A. H. Meltzer (eds). The Phillips Curve and Labor Markets. — Vol. 1 of Carnegie. — Rochester Conference Series on Public Policy. — Amsterdam: North-Holland, 1976. — P. 19—46.

21. Tanzi V. and Schuknecht L. Reconsidering the Fiscal Role of Government: The International Perspective // American Economic Review. — Papers and Proceedings. — 1997. — Vol. 87 (May). — Р. 164—168.

22. Kalecki M. Political Aspects of Full Employment // Political Quarterly. — 1943 (October / December). — Vol. 14. — Р. 322—331.

23. Akerman J. Political Economic Cycles // Kyklos. — 1947. — Vol.1, № 2. — P. 107—117.

24. Robbins L. An Essay on the Nature Significance of Economic Science. — L.: Macmillan, 1935.

25. Hicks J. R. The Foundations of Welfare economics // Economic Journal. — 1939. — Vol. 49. — Р. 696—712.

26. Tullok G. The General Irrelevance of the General Impossibility Theorem // Quarterly Journal of Economics. — Vol. 81. — Р. 256—270.

27. Downs A. An Economic Theory of Democracy. — N. Y.: Harper & Row, 1957. — 389 р.

28. Там само.

29. Kramer G. Short-Term Fluctuations in US Voting Behaviour 1896—1964 // American Political Science Review. — 1971. — Vol. 65. — Р. 131—143.

30. Stigler G. J. General Economic Conditions and National Elections // American Economic Review, Papers and Proceeding. — 1973. — Vol. 63. — Р. 160—167.

31. Grossman G. M. and Helpmann E. Protection for Sale // American Economic Review. — September 1994. — Vol. 84. — № 4. — Р. 833—850.

32. Гуревичев М. М. Государственное регулирование в условиях рыночной экономики (Исследование эволюции). — Харьков: Основа, 1993. — 280 с.

33. Дідківська Л. І., Головко Л. С. Державне регулювання економіки: Навч. посібник. — К.: Знання-Прес, 2000. — 209 с.

34. Стеченко Д. М. Державне регулювання економіки: Навч. посібник. — К.: МАУП, 2000. — 176 с.

35. Деркач А., Панасюк Б. Концепція побудови соціальної ринкової економіки // Банківська справа. — 1999. — № 1. — С. 11—18.

36. Науменко В. І., Панасюк Б. Я. Впровадження методів прогнозування і планування в умовах ринкової економіки. — К.: Глобус. — 1995. — 198 с.

37. Панасюк Б. Государственное регулирование экономики // Экономика Украины. — 1994. — № 1. — С. 19—30.

38. Дмитриченко Л. И. Государственное регулирование экономики: методология и теория: Монография. — Донецк: УкрНТЭК, 2001. — 329 с.

39. Там само.

40. Там само.

41. Трансформація моделі економіки України (ідеологія, протиріччя, перспективи) / За ред. академіка НАН України В. М. Геєця. — К.: Логос, 1999. — 500 с.

42. Аткинсон Э. Б., Стиглиц Дж. Э. Лекции по экономической теории государственного сектора. — М.: Аспект Пресс, 1995. — 832 с. —С. 753—754.

43. Трансформація моделі економіки України (ідеологія, протиріччя, перспективи) / За ред. академіка НАН України В. М. Геєця. — К.: Логос, 1999. — 500 с.

44. Стігліц Дж. Е. Економіка державного сектора / Пер. з англ. А. Олійника, Р. Скільського. — К: Основи, 1998. — 854 c.

45. Leibenstein H., Beyond. Economic Man. — Cambridge, Mass.: Harvard University Press, 1976. — 337 р.

46. Musgrave R. A., Peacock A. T. (eds) Classics in the Teorie of Public Finance. — L., 1967. — 338 р.

47. Mazzola U. The Formation of Prices of Public Goods. — 1890.

48. Samuelson P. (eds) Pure theory of public expenditures and taxation // Public economics. — L.: Macmillan, 1969. — Р. 116—144.

49. Musqrave R. Public Finance in Theory and Practice. — 1989. — 695 р.

50. Coase R. H. The Problem of Social Cost // Journal of Law and Economics. — 1960. — № 3. — Р. 1—44.

51. Musgrave R. A. The Theory of Public Finance. — N. Y., 1959. — 467 р.

52. Стігліц Дж. Е. Економіка державного сектора / Пер. з англ. А. Олійника, Р. Скільського. — К: Основи, 1998. — 854 c.

53. Stigler George J. The Economics of Information // Journal of Political Economy. — 1961. — Vol. 69. — № 3, June. — Р. 213—225.

54. Веймер Д. Л., Вайнінг Е. Р. Аналіз політики: концепції і практика / Пер. з англ. І. Дзюби, А. Олійника / Наук. ред. О. Кілієвич. — К.: Основи, 1998. — 654 с.

55. Савченко А. Г. Макроекономічна політика. — К.: КНЕУ, 2001. — 166 с.

56. Кваснюк Б. Є. та Киреєв С. І. Моделі соціально-економічного розвитку в перехідному суспільстві (ідеологія, протиріччя, перспективи) / За ред. академіка НАН України В. М. Геєця. — К.: Логос, 1999. — 500 с.

57. Деркач А., Панасюк Б. Концепція побудови соціальної ринкової економіки // Банківська справа. — 1999. — № 1. — С. 11—18.

58. Науменко В.І., Панасюк Б. Я. Впровадження методів прогнозування і планування в умовах ринкової економіки. — К.: Глобус. — 1995. — 198 с.

59. Панасюк Б. Государственное регулирование экономики // Экономика Украины. — 1994. — № 1. — С. 19—30.

60. Деркач А., Панасюк Б. Концепція побудови соціальної ринкової економіки // Банківська справа. — 1999. — № 1. — С. 11—18.

61. Arrow K. Social choice and individual values. — N. Y.: Wiley, 1963. — Second Edition. — 224 р.

62. Роулз Дж. Теория справедливости. — Новосибирск, 1996. — 612 с.

63. Малий І. Й. Теорія розподілу суспільного продукту: Монографія. — К.: КНЕУ, 2000. — 248 с.

64. Веймер Д. Л., Вайнінг Е. Р. Аналіз політики: концепції і практика: Пер. з англ. І. Дзюби, А. Олійника / Наук. ред. О. Кілієвич. — К.: Основи, 1998. — 654 с.

65. Arrow K. Social choice and individual values. — New York: Wiley, 1963. — Second Edition. — 224 р.

66. Lipsey R. G., Lancaster K. The General Teory of Second Best // Review of Economic Studies. — 1956. — № 7. — Р. 11—32.

67. Graham D. Cost-Benefit Analysis under Certainty // American Economic Review. — September 1981. — Vol. 71. — № 4.

68. Нуреев Р. М. Джеймс Бьюкенен и теория общественного выбора Джеймс Бьюкенен. — Сочинения: Пер. с англ. — Серия: «Нобелевские лауреаты по экономике». — Т. 1 / Фонд экономической инициативы / Гл. ред. кол.: Нуреев Р. М. и др. — М.: Таурус Альфа, 1997. — С. 5—23.

69. Милль Дж. С. Основы политической экономии: В 3 т. — М., 1980—1981. — 495 с., — 480 с., — 447 с.

70. Buchanan J. The Political Economy of the Welfere State. — Stockholm, 1988. — 220 р.

71. Stigler G. Theory of Regulation // Bell Journal. — 1971. — P. 3—21.

72. Веймер Д. Л., Вайнінг Е. Р. Аналіз політики: концепції і практика / Пер. з англ. І. Дзюби, А. Олійника / Наук. ред. О. Кілієвич. — К.: Основи, 1998. — 654 с.

73. Buchanan J. The Political Economy of the Welfere State. — Stockholm, 1988. — 220 р.

РОЗДІЛ 4. Інституційна специфіка державного управління в трансформаційній економіці України

Характеристики

Список файлов ВКР