182163 (596578), страница 16

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 16)

Концептуально соціальна функція добробуту передувала дослідженням оптимальних умов вироблення політики. Її нормативний характер одночасно вказував і на її обмеженість у практичному застосуванні як інструменту дослідження політичних рішень.

Одним із варіантів вирішення проблеми дослідження взаємодії економіки і політики стало застосування функції голосування, яка за своєю сутністю досить близька до функції добробуту і спирається на припущення про ймовірний характер колективного вибору та розглядає його крізь призму максимізації кількості голосів, поданих за той чи інший варіант рішення. Завдяки такому підходу виникає можливість аналізувати особливості довгострокової політичної рівноваги, тобто характеристики того комплексу заходів, що буде впроваджено у життя завдяки демократичному виявленню переваг членів суспільства.

Відмінність між функцією голосування і функцією популярності полягає у визначенні залежної змінної. З економічного погляду функції голосування (пояснення фактичної поведінки виборців) мають більші можливості, ніж функції популярності (пояснення цільової поведінки виборців). Оскільки ці типи функцій отримані для чіткого розуміння впливу на економічну систему, то і пояснювальний акцент зроблено на коливання в поведінкових характеристиках виборців, що мають найнижчий ступінь лояльності, а отже, і відображають найвищий ступінь реакції на політичні зміни. Найбільш цікавими в даному аспекті є емпіричні дослідження Г. Крамера [29], що визначив залежність програм, напрямлених на безробіття та інфляцію, від циклічності політичних виборів. Заслуговують на увагу і дослідження Дж. Стіглера, який зосередив увагу на перерозподільних програмах уряду [30].

Інші дослідження проблеми поєднання функції соціального добробуту та демократичних засад у макроекономічному моделюванні були сконцентровані навколо кривої Філліпса. Основна увага при цьому приділялася впливу політичних циклів на упередженість рішень економічних агентів. Однак значна критика стосовно необґрунтованості самої кривої призвела до необхідності перегляду «захисного поясу» цієї доктрини. В основі критичних зауважень лежав фактично новий макроекономічний підхід, що дістав назву «теорія раціональних очікувань».

Заснована на новаторських внесках Р. Е. Лукаса, Т. Дж. Сарджента і Н. Уолліса концепція раціональних очікувань базувалася на принципі, що індивіди здатні прогнозувати майбутній стан економічної системи за допомогою наявної інформації. Інформація використовується доти, доки гранична собівартість її отримання не зрівняється з граничними вигодами від її використання. Це, у свою чергу, ставить під сумнів результативність короткострокових стабілізаційних програм уряду.

Таким чином, основною вимогою ефективності програм економічної політики уряду стає інформаційна асиметрія між урядом та іншими економічними агентами.

Беззаперечними в цьому випадку є аргументи, висунуті в рамках моделі суспільного (чи політичного) вибору (public choice)⁰ Нобелівським лауреатом Дж. Бьюкененом, що спирається на широку фактичну базу реальної політичної практики і тому дозволяє використовувати отримані висновки і застосовувані методи аналізу до поточної української практики. Зокрема, це стосується проблем лобізму, неплатежів, політичної невизначеності співвідношення ефективності і справедливості.

Центральну роль у цій теорії відіграють три базові передумови:

а) для опису поведінки людини в політичній сфері використовуються ті самі гіпотези, що й у неокласичній економічній теорії (тобто застосовується традиційна модель раціонального індивіда, що максимізує корисність);

б) процес виявлення переваг індивідів у політичній сфері визначається в термінах ринкової взаємодії;

в) досліджуються питання, аналогічні тим, що виникають у неокласичній економічній теорії, тобто питання про існування, стабільність і ефективність політичної рівноваги, шляхів її досягнення і т. п.

Ключова ідея теорії суспільного вибору полягає у визнанні того, що використання інструментів економічного регулювання залежить від змінних, що впливають на рішення максимізуючих свої цільові функції суб’єктів політичного ринку. Передбачається, що метою влади, яка проводить політику, спрямовану на зміни основних характеристик господарського середовища — розподілу прав власності і вектора цін — є максимізація політичної підтримки з боку рядових виборців і впливових груп тиску. Останні, у свою чергу, при виборі об’єктів підтримання влади чи опозиційних сил керуються мотивом максимізації власного економічного добробуту і надають підтримку тим, хто пропонує чи проводить найбільш вигідний для них політичний курс. Унаслідок цього заходи державної економічної політики, що у рамках основного напряму економічної теорії розуміються як «зовнішні» відносно господарської сфери, трактуються тут як ендогенні, що задаються умовами функціонування всієї економіко-політичної системи.

До беззаперечних переваг теорії ендогенного визначення економічної політики відносять її здатність ураховувати різні аспекти процесу прийняття державних рішень. Дана теорія сформувала два основні підходи до вивчення механізмів господарського регулювання (повною мірою ці підходи висвітлені Г. Гросманом і Е. Хелпманом [31]). З одного боку, у ряді робіт підкреслюється роль політичної конкуренції між кандидатами на заняття виборних посад (цей підхід можна назвати «конкурентним»). З іншого боку, названі заходи можуть розглядатися як засіб максимізації підтримки політичних сил, що вже перебувають при владі і можуть реально визначати, а не просто анонсувати політичний курс («монополістичний підхід»).

Кожний з цих підходів має «порівняльні переваги» у різних областях аналізу державної політики. Так, «конкурентний підхід» дозволяє досліджувати стратегічні проблеми: наскільки велика ймовірність збереження існуючого політичного курсу; які основні риси пропонованих заходів, що відповідають умовам рівноваги на політичних ринках; у чиїх інтересах буде здійснюватися економічне регулювання. «Монополістичний підхід», навпаки, може з успіхом використовуватися для розгляду тактичних проблем, пов’язаних з рутинною діяльністю влади щодо визначення конкретного розподілу прав власності й елементів цінового вектора.

З урахуванням сказаного вище стає зрозумілим, що теорія суспільного вибору й особливо теорія ендогенного визначення економічної політики відкривають широкі можливості для вивчення проблем, пов’язаних із взаємодією економічної і політичної сфер громадського життя. Цим обумовлена безсумнівна привабливість застосування зазначених теорій для вивчення процесів, що відбуваються в країнах з економікою перехідного типу. Названі теорії дають можливість по-новому висвітлити певні аспекти перетворень, здійснюваних сьогодні в Україні, а також визначити причини їх недостатньої ефективності й адекватності.

3.2 Суспільні цінності у системі формування, прийняття та реалізації економіко-політичних рішень

Сучасний стан економічного розвитку країн світового співтовариства свідчить про органічну єдність та взаємозалежність економіки і політики. Держава є визначальним і водночас досить суперечливим елементом в економіці. Її залежність від існуючої економічної системи, з одного боку, та залежність економіки від державної політики, з іншого, демонструють всю складність цього інституту. Якщо ще двісті років тому ринкова економіка розвивалася самостійно і майже незалежно від держави (йдеться про капіталізм вільного підприємництва), то сьогодні, в епоху тотального монополізму та державного втручання, розвиток економіки перебуває в повній залежності від політичних рішень різних гілок влади. Така залежність, у свою чергу, зумовлює необхідність проведення аналізу, зосередженого на виявленні концептуальних принципів проведення державної економічної політики.

За своєю сутністю економічна політика являє собою відображення впливу держави на економічні процеси в суспільстві. Складовими будь-якої концепції економічної політики є система взаємозв’язаних цілей, визначальних принципів, стратегій та інструментів зваженого і цілеспрямованого впливу на економіку. В основу концепції має бути покладено постулат раціонального проведення заходів економічної політики. Характер економічної політики залежить від місця і ролі держави у функціонуванні економіко-політичної системи та від особливостей функціонування самої системи на певному етапі її розвитку.

У науково-теоретичній інтерпретації це знаходить відображення в різноманітності нормативних припущень про природу держави, її функції та природу самої економічної системи.

Нормативні функції держави, розроблені на основі фундаментальних теоретичних досліджень, формують цілі, визначальні принципи та інструменти, спрямовані на покращення благополуччя суспільства. Фактично, хоча це і не виділяється економістами, нормативні функції держави перебувають у тісному взаємозв’язку з політичною конституцією країни. Демократичність та ринкова орієнтація країни передбачає залежність нормативних функцій від індивідуалістичного політичного процесу. Тобто не існує ніяких інших суспільних цілей або потреб, крім тих, що визначені самими індивідами. Цілі такого суспільства можна виразити як сукупність цілей його громадян⁰. У ринковій економіці суб’єкти господарювання голосують грошима, тоді як за демократії виборці використовують свої голоси для досягнення бажаних цілей. У виконанні своїх нормативних функцій держава не може мати цілей, відмінних від цілей її громадян. Сама ж політика (у тому числі економічна) в цьому разі може трактуватися як обмін, за допомогою якого індивіди реалізують свої інтереси⁰.

І навпаки, тоталітаризм та командно-адміністративна економічна система передбачають залежність функцій держави від патерналістських міркувань владних кіл суспільства (філософська концепція Левіафан-держави Т. Гоббса та її економічне трактування Дж. М. Бьюкененом, концепція органічної, або тоталітарної, держави Г. Гегеля тощо).

Таким чином, різноманітність наведених припущень окреслюють досить широкий діапазон можливих варіантів проведення економічної політики — від повного невтручання держави в економіку (так звана політика laissez-faire) до абсолютного державного управління економікою в рамках командно-адміністративної системи.

В економічній літературі, що розглядає проблеми формування, прийняття та реалізації державних економіко-політичних рішень, простежуються різні підходи щодо рекомендацій відносно об’єктивних передумов формування цілей державного втручання в економічне життя суспільства, а також аргументів, якими вони підкріплюються. У більшості робіт українських авторів здійснюється позитивний аналіз та простежується одностайність думки, що об’єктивною загальнофілософською передумовою проведення економічної політики є саме існування держави та усвідомлення того, що функції держави були прийняті в минулому⁰ [32; 33; 34].

Крім загальнофілософських, вітчизняна література виділяє соціально-економічні передумови, які можна розглядати з різних позицій: з позиції стратегічних і тактичних цілей держави, з позиції реалізації державою її функцій, з позиції ролі держави в окремих економічних процесах. Це дозволяє поділити їх на загальні та специфічні. До загальних, які обумовлені виконанням державою її функцій, В. Науменко, Б. Панасюк та А. Деркач відносять:

• Постачання економіці необхідної кількості центральних грошей. Держава є монополістом і протистоїть великій кількості покупців, що створюють попит на гроші. Тому тут велика роль відводиться Національному банку, а також контролю за його діяльністю.

• Задоволення населення у благах і послугах, які при цьому кожен має отримати в рівній кількості, а споживання колективних благ має бути рівноправним. У світовій економічній науці такі блага і послуги іменуються чистими суспільними товарами. До них належать національна оборона, державне управління, охорона громадського порядку, єдина енергетична система, фундаментальна наука, освіта та ін. Є товари, які мають ознаки загальносуспільних і приватних товарів. Наприклад — вища освіта, котра може бути і державною, і приватною.

• Регулювання частини економічних процесів, що залишилися за межами ринкової економіки. Ідеться про забруднення навколишнього природного середовища, соціальний захист та забезпечення окремих верств населення, перерозподіл фінансових ресурсів через бюджетний механізм... Це не суперечить принципам ринку, оскільки створює можливість зробити те, що йому не під силу, але в чому є потреба у людей [35, с. 13; 36, с. 33-34; 37].

Більш широко, на основі узагальнення робіт вітчизняних фахівців, розкриває соціально-економічні передумови Л. І. Дмитриченко, до яких автор відносить:

• сам факт існування держави, що обумовлює необхідність формування бюджетних коштів для реалізації державою її економічних функцій;

• наявність певної системи цілей держави як єдиної цілісності;

• процеси усуспільнення виробництва;

• забезпечення розвитку пріоритетних напрямів і галузей національної економіки, формування її ефективної структури;

• інституційне забезпечення відтворювальних процесів;

• забезпечення правової основи соціально-економічних процесів;

• реалізація зовнішньоекономічної і зовнішньополітичної стратегії держави;

• наявність окремих неспроможностей ринкової системи (інфляції, безробіття і т. п.);

• необхідність державного підтримання життєдіяльності окремих громадян.

Специфічні соціально-економічні передумови державного втручання, обумовлені конкретно-історичними умовами в країні, рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Це дає підстави для конкретизації і деталізації наведених вище передумов стосовно кожної окремо взятої країни на певному етапі її розвитку [38].

Зауважимо, що, попри велику значимість для економічних досліджень позитивного аналізу через можливість усвідомлення дій держави як складного соціально-економічного інституту з усіма його вадами і перевагами, цей аналіз не дає можливості встановити відправну точку для визначення концептуальних принципів і необхідних масштабів державного впливу на економіку. Так, висновки, зроблені на «багаторівневому аналізі державного регулювання економіки», згідно з якими «необхідність втручання держави в соціально-економічні процеси продиктована тим, що всі реально існуючі економічні системи являють собою «змішані економіки» [39, с. 41], як і висновки, що ґрунтуються на «історичному аналізі», відповідно до яких «визнання державного регулювання як елемента системи, іменованого господарським механізмом, вже само по собі є об’єктивною загальнофілософською передумовою [40, с. 41], не дають підстав стверджувати, що це єдиний і правильний вибір.

Слід також зазначити, що існує досить велика кількість позитивних та нормативних поглядів стосовно цілей і функцій держави в економічній системі суспільства, і ми не зможемо повною мірою розкрити їх усі. Адже для економічної теорії питання про те, що повинна робити держава, які її функції, де межі її втручання в економічне життя, — це, по суті, «вічні питання». Вони лежать в основі «великого розколу» на консерватизм і реформізм, а економічна політика, схиляючись то вліво, то вправо, вирішує його залежно від конкретних історичних умов. На цьому ж наголошують (посилаючись на К. Еклунда) Б. Є. Кваснюк і С. І. Киреєв: «Питання про те, мати планову чи ринкову економіку, в яких пропорціях планування і ринок мають сполучатися, в останні десятиліття стало об’єктом бурхливих дебатів» [41, с. 96].

Характеристики

Список файлов ВКР