182163 (596578), страница 12
Текст из файла (страница 12)
Тільки в умовах свободи й економічної самостійності виробників матеріальних і духовних благ держава здатна проводити справедливу соціальну політику стосовно населення країни.
Функція фінансового контролю виражається у виявленні й обліку державою доходів виробників. За законом частина цих доходів у вигляді податків направляється в державний бюджет для задоволення соціальних та інших загальнодержавних потреб. Держава здійснює контроль за правильністю витрачання податків.
Вищий фінансовий контроль за доходами і витратами, як зазначалося, здійснює парламент. На місцях ці функції виконують місцеві органи державної влади. В усіх державах правами такого контролю володіють міністерства фінансів. В Англії, наприклад, розподіл між відомствами коштів державного бюджету та їх використання контролює Відомство контролера і головного аудитора разом з міністерством фінансів. Як спеціальний орган фінансового контролю у США функціонує Генеральне управління звітності, очолюване головним контролером, який призначається президентом і може бути зміщений тільки за рішенням обох палат Конгресу. У Франції дотримання всіма державними органами фінансової дисципліни в центрі і на місцях контролює Рахункова палата. Звіти Рахункової палати направляються президенту Франції, рішення її можна оскаржити тільки в Державну раду. Міністерство фінансів через фінансових інспекторів безпосередньо контролює державні органи й установи з питань бюджету і кошторису. У Франції існують також інспекції соціального забезпечення, освіти, мостів і доріг, лісів і вод, рудників і шахт, що контролюють доходи і витрати коштів державним і приватним секторами.
Специфічні функції фінансового контролю здійснюють державні митниці, що контролюють перевезення матеріальних цінностей через державний кордон і стягують митні збори і мита. Грошовий збір з товарів і майна, що пропускаються через кордон під контролем митних відомств, надходить у дохід держави.
Ефективний фінансовий контроль дає змогу державі накопичувати певні кошти з метою їх подальшого використання в інтересах суспільства.
Функція охорони правопорядку — це діяльність держави, спрямована на забезпечення точного і повного здійснення її законодавчих розпоряджень усіма учасниками суспільних відносин. У правовій державі, де суспільне і державне життя будується на основі справедливих законів, інтереси суспільства, держави, особистості охороняються від будь-яких незаконних зазіхань.
У центрі правоохоронних дій держави насамперед перебуває особистість, особистість як громадянин, як член суспільства, як вільний індивід, а також сама держава і її різні структури. Тому, охороняючи законні права й інтереси особистості, держава одночасно охороняє свої інтереси, інтереси всього суспільства.
Боротьба з правопорушеннями — важлива, але не головна сторона правоохоронної діяльності держави. Держава покликана реально забезпечити, у тому числі за допомогою спеціальних органів (суду, прокуратури і т. д.), такий порядок у суспільному житті, який би цілком відповідав вимогам правових норм. Підтримання стабільного правопорядку в країні — завдання всієї держави, всієї системи її органів. Примус у державній діяльності поступово втрачає свою силу при гармонічних, об’єктивно обумовлених економічних, політичних, соціальних і моральних стосунках громадян і держави. Вона перетворюється в правовий порядок цивілізованого суспільства.
Екологічна функція — життєво важлива діяльність будь-якої сучасної держави, світового співтовариства в цілому. Земля як об’єкт спільного проживання вимагає до себе найбільш раціонального і морально чуйного ставлення. У сучасних державах розроблене велике природоохоронне законодавство, що чітко регулює діяльність людей і різних організацій в галузі використання природного середовища (прийняті закони про охорону тваринного світу, атмосферного повітря, природних ресурсів, вод, землі, лісів).
У багатьох країнах розроблені і діють національні програми з охорони навколишнього середовища, що передбачають застосування активних заходів впливу до порушників його цілісності.
У США, наприклад, діє Закон про національну політику у сфері охорони навколишнього середовища, розроблені довгострокові програми з попередження забруднення атмосфери, водойм і ґрунту виробничими і побутовими відходами. Передбачено конкретні запобіжні заходи щодо захисту навколишнього середовища від негативного впливу діяльності людей. При президентові США функціонує консультативний орган — Рада з якості навколишнього середовища, діє також Федеральне агентство з охорони природного світу, наділене широкими повноваженнями з контролю за виконанням природоохоронного законодавства.
Функція держави з оборони країни від зовнішнього нападу є важливим напрямом її діяльності. Історія підтверджує, що на всіх етапах розвитку держави існувала об’єктивна необхідність захисту від зовнішніх агресорів волі й незалежності країни, її суверенітету і територіальної цілісності.
Війни в захист Батьківщини, за звільнення території держави від окупантів з погляду міжнародного права вважаються законними і справедливими. Функція оборони країни здійснюється економічними, політичними, дипломатичними і військовими засобами. У мирний час ця функція передбачає забезпечення всебічної підготовки країни до відсічі можливого нападу ззовні. У воєнний час вона набуває форми прямої збройної боротьби із супротивником, під час якої відбувається об’єднання всіх сил країни для досягнення перемоги.
Переважна більшість сучасних держав сприйняла оборонну доктрину, сутність якої полягає у створенні оптимальної достатності сил і засобів для запобігання можливій агресії з боку іншої держави чи групи держав. Такий підхід до питань військового протиборства значною мірою знижує можливість виникнення війн у житті народів, припускаючи в майбутньому перспективу їх поступового зникнення. Водночас виконання функції оборони країни передбачає розроблення і здійснення цілої системи державних заходів щодо зміцнення обороноздатності країни, підтримання бойової могутності збройних сил як у мирний, так і у воєнний час. У цій системі заходів необхідно виділити такі:
1. Зміцнення оборонної могутності країни. Високу обороноздатність держави забезпечує розвинута й ефективна економіка, яка спирається на новітні досягнення науково-технічного прогресу, що дозволяє задовольняти не тільки матеріальні потреби суспільства, а й робити все необхідне для зміцнення оборонного потенціалу країни. Сучасна економіка забезпечує необхідний рівень розвитку воєнної промисловості, виробництва новітніх зразків техніки і зброї, створення запасів стратегічної сировини і продовольства та інших компонентів оборонного потенціалу держави.
2. Повсякденне вдосконалювання збройних сил, постійне підвищення їх боєздатності. Кожна держава повинна піклуватися про те, щоб її збройні сили були могутніми, мобільними, мали у своєму розпорядженні сучасні засоби захисту, професійно використовували всі види військової техніки і зброї, мали високу боєздатність і боєготовність, діяли в режимі законності.
3. Охорона державних кордонів. Ця діяльність здійснюється прикордонними військами чи іншими спеціальними підрозділами і спрямована на забезпечення прикордонного режиму, обумовленого законодавством конкретної держави.
4. Організація цивільної оборони. Держави проводять ряд оборонних заходів у мирний час. Ця діяльність передбачає евакуацію жителів з населених пунктів, по яких найімовірніші удари зброєю масового ураження. Вона пов’язана зі створенням спеціальних захисних споруд, проведенням рятувальних і відбудовних робіт.
5. Військове навчання запасу збройних сил (резервів). У багатьох країнах організовується періодична військова перепідготовка осіб, які перебувають на військовому обліку. Це дозволяє у разі міждержавних військових конфліктів швидко розгортати збройні сили й поповнювати їх кваліфікованим особовим складом. Держава організовує також позавійськову підготовку, що проводиться в середніх і вищих навчальних закладах.
Зовнішні функції держави являють собою основні напрями її діяльності на міжнародній арені. Вони покликані вирішувати такі зовнішні завдання держави: установлення і підтримання нормальних відносин з іншими державами і забезпечення оборони країни від можливої зовнішньої агресії. Відповідно до зазначених завдань розрізняють дві основні зовнішні функції держави: взаємовигідне співробітництво з усіма іншими державами світового співтовариства й оборона країни від нападу ззовні.
Специфіка зовнішніх функцій полягає в тому, що власне сама держава виникла насамперед тому, що з’явилася потреба у групи людей, які вели осілий спосіб життя, у захисті обраної території від посягань інших племен чи груп людей. Тільки на пізніших історичних етапах розвитку держави, тобто коли з’являються соціально-майнове розшарування населення у класичних формах (наприклад, класи, страти, прошарки), виникає потреба виконання державою своїх внутрішніх функцій. Тобто можна зробити другий висновок, що з розвитком самої держави розширюється і коло функцій, які вона виконує. І навпаки, завдяки потребам виконання все більшої кількості функцій розвивається і сама держава, значення якої для розвитку суспільства зростає.
Нагадаємо основний зміст окремих зовнішніх функцій. Оборонна — захист держави від зовнішньої небезпеки і військової агресії. Сучасний етап міжнародних відносин характеризується усвідомленням більшістю держав світу, що єдино можливий варіант розвитку — мирне співіснування, тому воєнне протистояння хоча й залишається ще досить вагомим, але не вирішальним при розгляді територіальних чи інших спорів між країнами. У більшості випадків вони вирішуються в рамках міжнародних організацій через систему домовленостей та голосування. А це вже прерогатива дипломатичної функції, функції підтримання прийнятних відносин з іншими державами, суб’єктами міжнародного права, представництво країни на міжнародній арені.
Окремо необхідно виділити зовнішньоекономічну функцію, яка напрямлена на розвиток взаємовигідного економічного співробітництва з країнами і групами країн на міжнародній арені, участь у міжнародному поділі праці, обміні новітніми технологіями, координація товарообміну, розвиток кредитно-грошових зв’язків. В умовах глобалізації ця функція набуває доленосного значення. У літературі виділяється глобальне співробітництво як окрема зовнішня функція суспільства. З такою постановкою питання можна погодитись, якщо під цією функцією розуміти координацію міждержавної діяльності з вирішення таких глобальних проблем, як екологічна, демографічна, енергетична тощо. Тобто можна сформулювати третій висновок: значимість кожної суспільної функції держави для функціонування суспільства неоднакова, вона визначається історичною ситуацією на міжнародній арені та рівнем розвитку кожної країни окремо. Для окремих функцій держави основою є соціальна її сутність та цільові орієнтири.
Органічна цілісність усього багатства суспільних функцій держави особливо актуальна для практики державного управління. Не випадково найбільші труднощі викликає не пізнання державного управління, а його застосування при регулюванні суспільного виробництва. Державне управління вирізняє можливість використання всіх існуючих у суспільстві різноманітних ресурсів: матеріальних, інтелектуальних, соціальних, інформаційних, силових, демографічних.
Способи застосування методів державного впливу на ринок можуть бути адміністративними й економічними.
Адміністративний вплив — безпосередній вплив на інтереси об’єктів управління методами директивного примусу за допомогою дозволів, заборон, дисциплінарних санкцій, які застосовуються незалежно від їх думки.
Економічне регулювання — вплив держави на об’єкт управління опосередковано, через дію на його економічні інтереси, тобто через господарське законодавство, фінансову, грошову, кредитну державну політику. У даному випадку відсутній прямий директивний примус, об’єкт управління вільний у варіанті вибору дій, але у разі суперечності їх законодавству застосовуються економічні санкції (наприклад штраф за несплату податків). Економічне державне регулювання ринкового механізму може поділятися за функціями, галузями і сферами діяльності.
Держава відіграє визначальну роль у життєдіяльності людей. Сутність суспільної ролі держави полягає в тому, що вона впливає на все суспільство. Суспільна роль, яку відіграє держава в управлінні справами суспільства, реалізується через функції держави, напрямлені зрештою на задоволення різноманітних потреб як окремих особистостей, еліт, соціальних груп, так і всього суспільства.
У науці про державу з’являється нова сфера діяльності: підтримання і захист інтелектуальної власності, тобто створення умов для успішної наукової діяльності, забезпечення справедливого оцінення цієї праці і гідної винагороди за використання цих результатів.
Визначальний вплив на еволюцію функцій держави робить і екологічний фактор. Сутність цього впливу полягає в тому, що якщо кожна сучасна держава не візьме на себе обов’язок підтримувати умови існування людей на власній території, а також не стане взаємодіяти з іншими державами в збереженні загальнопланетарного середовища існування людства, то в найближчий час неминучий загальноцивілізаційний колапс, глобальна криза.
Еволюція функцій у цій сфері відбувається на іншому якісному рівні, вимагає іншого ступеня обов’язковості, забезпеченості економічними, адміністративними, правовими засобами і методами. Інтернаціоналізація світової економіки, загальне переплетення економічних інтересів, поява і панування транснаціональних компаній, інші економічні фактори планетного значення — ще одна сфера, що робить вплив на еволюцію функцій. Шлях від конфронтації до співробітництва і, нарешті, до партнерства проходить більшість держав сучасного світу в зовнішньоекономічній діяльності.
До еволюції функцій держави підштовхує й інформатизація суспільства, що розвивається, створення баз даних, формування світового інформаційного простору. Але, безумовно, найбільший вплив на еволюцію функцій держави робить об’єктивна потреба виключити саму можливість використання ядерної й іншої зброї масового ураження, усунути небезпеку безконтрольного використання ядерних, хімічних та інших технологій.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
