182163 (596578), страница 13

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 13)

Зазначена вище еволюція функцій торкається тією чи іншою мірою усіх без винятку сучасних держав. Разом з тим відбувається еволюція функцій, що стосується окремих держав, особливо в економічній сфері, зокрема тоді, коли конкретні суспільства розвиваються в напрямі ринкової економіки, переходять від соціалістичних, розподільних відносин до товарно-грошових, від тоталітарних режимів до ліберально-демократичного.

Існує два основні економічні методи державного регулювання:

1) досить жорстка податкова політика, що дозволяє державі успішно вирішувати її соціальні завдання, а також перерозподіляти частину національного доходу з метою більш збалансованого розвитку продуктивних сил суспільства;

2) створення найбільш сприятливих умов господарювання в пріоритетних галузях економіки, розвиток яких дає найбільшу вигоду суспільству в цілому.

Економічна діяльність сучасної правової держави має такі напрями:

1. Державний вплив на економічне життя суспільства в цілому, що виражається у формуванні державою бюджету і в контролі за його витратами; у складанні програм економічного розвитку в масштабі країни; у фінансуванні програм промислових і наукових досліджень; у видачі субсидій виробникам матеріальних благ для стимулювання виробництва.

У державному регулюванні економічних процесів беруть участь вищі і місцеві органи державної влади, а також спеціалізовані установи. Такими установами, наприклад, у США є Адміністративно-бюджетне бюро, Рада економістів-консультантів, Національне управління трудовими відносинами, Федеральна резервна системам та ін. Вони входять в апарат президента країни. Стимулюючий вплив на економіку роблять і місцеві органи держави. Вони забезпечують приплив капіталу і розвиток бізнесу на підопічній території з метою одержання коштів для місцевого бюджету. Підтримуючи підприємництво, залучаючи на свою територію нові компанії, місцева влада, таким чином, розвиває інфраструктуру, вирішує проблему безробіття. Для здійснення цих завдань використовується механізм податків, виділяються під будівництво земельні ділянки, випускаються облігації для фінансування нових виробників. Економічна функція держави в основному полягає в регулятивних, стимулюючих, консультаційних діях, а не у створенні розподільних чи заборонних механізмів. У сучасному цивілізованому суспільстві тільки господарські одиниці і трудові колективи (виробники) можуть вирішувати, які органи державного і господарського керування їм потрібні, у чому мають полягати функції цих органів, скільки їм платити і за які послуги.

2. Економічна діяльність держави виражається також у безпосередньому господарському керівництві державним сектором економіки (на державних підприємствах, в установах, закладах). Тут держава саме виступає власником засобів виробництва, виробником матеріальних благ і послуг. Методи впливу на економічні відносини, що складаються в цьому секторі економіки, принципово не відрізняються від загальних методів державного регулювання економічних процесів у країні.

Література до розділу 2

1. Пиголкин А. С. Общая теория права. — М., 1995. — С. 61.

2. Там само. — С. 56—60.

3. Энгельс Ф. Происхождение семьи, частной собственности и государства. — М., 1970. — С. 183—206.

4. Основи держави і права: Навч. посібник / С. Д. Гусарев, Р. А. Калюжний, А. М. Колодій та ін. — К.: Либідь, 1997. — С. 56.

5. Там само. — С. 61.

6. Пастухов В. П., Пеньківський В. Ф., Наум М. Ю. Основи правознавства: Навч. посібник. — К.: Знання, КОО, 2000. — 426 с. — С. 127.

7. Геродот. История в девяти книгах. — Л., 1982. — С. 164—166.

8. Петражицкий Л. И. Теория государства и права в связи с теорией нравственности. — СПб., 1997. — Т. 1. — С. 81—87.

9. Право України. — 1996. — № 3. — С. 19.

10. Конституція України. — К., 1996. — С. 2.

11. Основи держави і права: Навч. посібник / С. Д. Гусарев, Р. А. Калюжний, А. М. Колодій. — К.: Либідь, 1997. — С. 61.

12. Бергер П. Л. Капіталістична революція: П’ятдесят пропозицій щодо процвітання, рівності і свободи: Монографія / Пер. з англ. С. О. Макеєва, І. П. Дзюби, І. О. Крисіна; Передмова В. К. Черняка. — К.: Вища шк., 1995. — С. 35.

13. Ойкен В. Основные принципы экономической политики: Пер. с нем. / Общ. ред. Л. И. Цедилина и К. Херрман-Пиллата; Вступ. сл. О. Р. Лациса. — М.: Прогресс, 1995. — С. 35.

14. Там само. — С. 428.

РОЗДІЛ 3. Взаємодія держави та економіки в контексті суспільного вибору

3.1 Еволюція теорій економічної політики

Уявлення про сутність та характер економічної політики держави змінювалися з розвитком суспільства, а рішення, прийняті в минулому, можуть бути визначальними для поточної державної політики та значною мірою обмежувати дії владних кіл суспільства. Це, у свою чергу, обумовлює необхідність проведення аналізу еволюції поглядів у цій сфері у взаємозв’язку з історичними особливостями розвитку суспільства, характерними для кожного з етапів.

До теперішнього часу було запропоновано дві теорії еволюції наукової думки: «теорія наукових революцій», що була висунута Т. Куном [1], та «теорія науково-дослідних програм» І. Лакатоша [2; 3]. За першою теорією, розвиток науки відображає, з одного боку, постійні зміни, що виникають унаслідок накопичення і вдосконалення наукових знань у загальноприйнятих наукових рамках, які називаються парадигмою, а з іншого — різкі переходи від однієї панівної парадигми до іншої — «наукові революції». Останні виникають тоді, коли теоретична та емпірична неспроможність старої «парадигми» поєднуються з виникненням нової. Особливість цього підходу полягає в тому, що у кожен період часу наука ототожнюється з певною панівною парадигмою, а створення нових концепцій не пов’язується зі змістом старих парадигм. Це, у свою чергу, відкидає минулі досягнення наукових досліджень та зводить нанівець можливості дослідження їх розвитку [4].

Саме тому більшість науковців приймають альтернативну теорію Імре Лакатоша, що відкидає ідею радикальної зміни парадигм (якщо дотримуватися його термінології, то «науково-дослідних програм»). Розвиток науки являє собою постійну конкуренцію науково-дослідних програм — теоретичних рамок для створення концепцій і моделей. Складовими кожної із таких програм є незмінне «тверде ядро» беззаперечних аксіом, що формують його сутність, а також мінливий «захисний пояс» допоміжних гіпотез (концепцій, моделей), які повинні «брати на себе удар перевірок». При неспроможності «захисного поясу» певної науково-дослідної програми витримати критичні зауваження формується новий захист, що може знову вивести програму зі стану занепаду⁰. Таким чином, дослідження історичного розвитку теорії переходить в аналіз історичної еволюції конкуруючих науково-дослідних програм і відповідно відіграє досить значну роль у наукових дослідженнях.

Становлення і розвиток теорії державної політики нерозривно пов’язані з фундаментальними особливостями еволюції економічної науки, філософії, політології, соціології. Фактично сукупність сказаного вище й обумовила те, що наш підхід до періодизації еволюції теорії економічної політики базується на різниці розуміння предмета економічної теорії — як частини філософії моралі, як науки про матеріальне багатство націй та як науки про раціональну поведінку людей на кожному з етапів розвитку. На жаль, у нашому дослідженні ми не зможемо розкрити повною мірою всі етапи еволюції теорії економічної політики, а тому зупинимося тільки на основних її фазах.

Безумовним можна вважати вплив філософії на розвиток економічної і політичної думки, адже саме погляди філософів формували концептуальні засади економічних і політичних теорій⁰. Ми не будемо розглядати погляди античних філософів і середньовічних схоластів, які тривалий час домінували. Принципово нові підходи, які проявлялись у відході від теології та умоглядних спекуляцій на користь аналізу і теоретичного узагальнення при вивченні політики й економіки, з’явились у працях видатного філософа Ніколо Макіавеллі⁰. Він уперше обґрунтував підхід до політики як до емпіричної науки, що може бути перевірена досвідом. На його думку, в основі політики лежить не християнська мораль, а інтереси та сила. Саме в його працях вперше було введено фундаментальне поняття — держава, що сьогодні є одним із ключових термінів суспільних наук.

Погляди таких філософів, як Т. Гоббс, Дж. Локк, Г. Гегель, І. Бентам, М. Вебер, К. Маркс, Дж. Роулз та багатьох інших знайшли своє відображення в економічних концепціях добробуту, справедливості, організації суспільства, місця і ролі держави тощо. У рамках даної роботи ми не зможемо розкрити всі існуючі підходи. Тому стислий огляд основних концепцій філософії політики і моралі, на які спираються більшість нормативних теорій економічної політики, буде подано в наступному параграфі.

Економічні концепції політики як системи цілей, визначальних принципів, політичних стратегій та інструментів впливу розвивалися з часів меркантилізму⁰, що виник у процесі боротьби національних держав за отримання самостійності⁰, набуваючи в кожному випадку різних національних особливостей. Меркантилісти висували на перший план національні інтереси держави. Могутність держави була головною метою економічної політики, досягнення якої мало забезпечуватись усіма силами суспільства. На методологічному рівні це було спробою визначення нормативних принципів поведінки держави, згідно з якими добробут громадян набуває значення лише тоді, коли він сприяє посиленню державної могутності. У рамках такого підходу найбільше значення має протекціонізм як метод захисту національних інтересів.

Однак важливою методологічною передумовою була незмінність запасів світових ресурсів, з чого випливає, що будь-який акт обміну має нееквівалентний характер. А отже, зростання могутності однієї держави може відбуватися лише за рахунок іншої. Головним показником могутності країни вважався запас дорогоцінних металів, що випливало з того значення грошей в економічній системі, яке їм приписували меркантилісти. Збільшення грошових запасів веде до підвищення економічної активності держави, а значить і до підвищення могутності⁰ [5].

Методи проведення економічної політики, що пропонували меркантилісти, не були однаковими в різні періоди, через що виділяють ранній і пізній меркантилізм. Ранній меркантилізм, або «система грошового балансу», передбачав примусові заходи, які забороняли вивезення грошей за кордон («Статут використання» в Англії та інші законодавчі акти).

Більш виважений підхід простежується у працях пізніх меркантилістів (мануфактурний меркантилізм, або система торгового балансу), які пропонували змінити засоби економічної політики, — потрібно не перешкоджати вивезенню грошей із країни, а привертати їх до країни. Для обґрунтування своїх позицій Томас Ман розробляє концепцію торгового балансу, за допомогою якої доводить необхідність вивезення певної частини грошей для забезпечення збільшення їх припливу в майбутньому. Різниця між експортом та імпортом, або сальдо торгового балансу, є, на думку меркантилістів, найважливішим джерелом накопичення національного багатства. Тому протекціоністська політика держави включала елементи зовнішньоторговельної політики (заборона ввезення багатьох імпортних товарів, введення митних зборів, експортних премій, заохочення утворення торгових монополій) і промислової політики (заходи, пов’язані зі зменшенням затрат на виробництво товарів, такі як закони про максимальну заробітну плату, обмеження міграції робочої сили, обмеження експорту продуктів харчування, захоплення колоній для перетворення їх на сировинні придатки і розширення ринків збуту готової продукції).

Виникнення «класичної політичної економії» ⁰, що пов’язують із роботами А. Сміта і Д. Рікардо, дало новий поштовх розвитку теорії економічної політики. На думку М. Блауга, праці їхніх попередників були «генеральними репетиціями науки, але ще не самою наукою» [6]. У своїй роботі «Дослідження про природу і причини багатства народів» А. Сміт обґрунтовує концепцію «невидимої руки», згідно з якою поведінка окремих індивідів, що діють відповідно до концепції «економічної людини», у кінцевому підсумку приводить до максимально можливого суспільного добробуту. Максимізація добробуту досягається при необмеженій свободі ринкової діяльності [7].

Таким чином А. Сміт продовжує традиції фізіократів, відстоюючи на більш обґрунтованому рівні ідеологію економічного лібералізму і принципів економічної політики laissez-faire⁰. Однак попри загальне негативне ставлення до державного втручання, Сміт виділяє витрати на суспільні роботи, підтримання воєнної безпеки та забезпечення і підтримання правової системи як необхідної частини державних витрат. Будь-які інші види діяльності, на його думку, негативно впливатимуть на зростання багатства нації.

Остаточно завершеного й узагальненого вигляду класична макроекономічна модель отримала в працях Дж. С. Мілля [8], котрий, як і інші економісти-рікардіанці, поділяв утилітарні погляди І. Бентама. Така модель включала три головні ринки: ринок благ, ринок праці та ринок капіталу. Іншою особливістю означеної моделі була двосекторність економіки, що поділялася на первинний сектор (сільське господарство та видобувна промисловість) і вторинний сектор (обробна промисловість). На методологічному рівні дослідження проводилися в довгостроковому періоді, що дорівнював одному поколінню, при одночасному вираженні всіх змінних у реальних величинах (роль грошей зводилася до засобу обігу, що зменшує трансакційні затрати)⁰ та рівності попиту і пропозиції (неможливість надвиробництва базувалася на основі закону Ж. Б. Сея).

Прихильники класичного підходу вважали, що ринковий механізм здатний забезпечувати повну зайнятість самостійно, без державного втручання. На їхню думку, економіка тимчасово може виходити зі стану повної зайнятості, коли на неї впливають зовнішні негативні фактори (політичні перевороти, природні катаклізми тощо). Однак унаслідок здатності до автоматичного саморегулювання через деякий час економіка повертається до рівноважного стану, який відповідає повній зайнятості. Рівновагу в економіці забезпечують попит і пропозиція, процентні ставки, заощадження та інвестиції. Таким чином, ринковий механізм може автоматично забезпечувати рівність попиту і пропозиції і тим самим виключає тривалі порушення в економіці, у тому числі такі явища, як спад виробництва, інфляція, безробіття. Для розуміння їхніх теоретичних міркувань необхідно звернутися в ті часи, коли в економіці переважала досконала конкуренція і монополії відігравали незначну роль, а ринковий механізм міг певною мірою служити регулятором товарно-грошових відносин. Крім того, спади і піднесення виробництва, що періодично виникали в економіці, хоча і супроводжувалися негативними явищами, в цілому не мали глибокого впливу на економіку країни.

Незважаючи на значну роль, що відводилася ринковому саморегулюванню, Дж. С. Міль відстоює концепцію активної участі держави в економіці: вона, на його думку, має фінансувати науку, створення ринкової інфраструктури, а також проводити продуману соціальну політику.

Характеристики

Список файлов ВКР