182163 (596578), страница 11

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 11)

З його допомогою можна глибше зрозуміти соціальну природу держави, її особливості і риси, взаємодію державних та ринкових важелів функціонування сучасної економічної системи, чіткіше визначити як загальні тенденції, так і особливості цієї взаємодії на кожному історичному проміжку часу та в кожній окремій країні з трансформаційною економікою. Іншими словами, щоб краще зрозуміти сучасний механізм взаємодії держави і ринку, потрібно знати, як вони виникли, які основні етапи пройшли у своєму розвитку, які причини впливали на їх утворення, становлення, розвиток, зміну їх форми і змісту.

Держава є вищою за рівнем організації і значимості інститутом, який за своєю соціально-економічною природою повинен забезпечувати одночасну реалізацію особистих і суспільних інтересів, що досягається через виконання державою певних функцій. Висвітлення ролі і значимості кожної суспільної функції з погляду єдності логічного й історичного допоможе з’ясувати логіку динамічного поєднання ринку та держави залежно від історичного періоду та особливостей розвитку суспільства. Така постановка питання є вкрай необхідною, оскільки дає змогу зрозуміти мінливість форм і методів взаємодії держави і ринку залежно від цілей та можливостей, а також уможливлює використання інструментарію цієї взаємодії задля упорядкування суспільних відносин у країнах з трансформаційною економікою.

Треба зазначити, що сьогодні держава націлена передусім на виконання суспільних функцій, а значить становить основний стержень здійснення політики. Власне сама держава як організація була створена людством з єдиною метою — виконання суспільних функцій. Держава, здійснюючи відповідну політику, напрямляє всю діяльність кожного громадянина в суспільне русло. Платон свого часу дав таке визначення політики: «Політика — це мистецтво жити разом», підкресливши цим важливу об’єднувальну функцію держави.

Суспільна сутність держави полягає в тому, що, відображаючи в цілому волю всіх громадян, вона таким чином визначає загальний напрям розвитку суспільства. Утвердження загального напряму відбувається не автоматично, а в досить важкій і складній боротьбі, через систему державного управління суспільством у цілому, та національною економікою зокрема. Тому важливо назвати три аспекти, які визначають ступінь реалізації державою своїх суспільних функцій. Перший аспект показує, якою мірою держава враховує загальні потреби, інтереси, цілі та волю громадян, другий — як вона враховує особливі інтереси кожного громадянина, громади чи інтереси окремих груп людей, які не вписуються в русло загальних суспільних інтересів, і третій аспект — яким чином держава забезпечує розвиток суспільства в цілому та поєднання суспільних та особистих інтересів.

Аналіз розвитку суспільних функцій держави дає можливість зрозуміти, яким чином одні методи державного регулювання ринкової економіки змінюють інші, їх межі, результативність та доцільність. Отже, потрібен не простий перелік суспільних функцій, які виконує держава. На наш погляд, особливо важливим є аналіз значимості тієї чи іншої суспільної функції виходячи з потреб розвитку самої економіки, яка становить матеріальну основу розвитку суспільства взагалі. Під таким кутом зору й розглянемо державу.

Суспільні функції держави є основними напрямами її діяльності і виражають сутність і призначення державного управління суспільними справами. Функції держави встановлюються залежно від основних завдань, які стоять перед державою на тому чи іншому етапі розвитку, і є засобом реалізації цих завдань. Зміст завдань визначається внутрішніми і зовнішніми факторами. Відповідно до цього розрізняють внутрішні і зовнішні функції держави.

Функції держави — це насамперед сукупність функцій управління. Основними управлінськими функціями держави є керівництво, координація, організація, контроль, прийняття рішень з метою збереження і розвитку соціуму, впорядкування його структури і діяльності, забезпечення безпеки громадян, створення оптимальних умов для їх різнобічної життєдіяльності.

Залежно від різноманітних критеріїв (рівня, галузі, характеру та обсягу управління) можна виокремити різні види державного управління: координаційне, субординаційне, галузеве, територіальне, стратегічне, тактичне, оперативне, антикризове, регіональне, муніципальне, приватне та ін.

Отже, держава проявляє себе як унікальна й універсальна організація суспільства, яка наділена різноманітними і динамічними характеристиками та виконує унікальні функції з управління всіма важливими сферами суспільної діяльності.

Держава одночасно виступає соціально-політичним арбітром у суспільстві. Роль держави-арбітра пов’язана з неоднорідною структурою суспільства, різноманітні групи й окремі особистості якого мають власні інтереси. Тому й виникає необхідність розроблення загальних принципів, які б визначали розподіл суспільних цінностей: на охорону здоров’я, освіту, соціальне забезпечення і т. п. Втручання держави в цей розподіл дає змогу коригувати його з урахуванням соціальної справедливості і стабільності в інтересах усього суспільства. Особливість соціально-політичного арбітражу держави в тому, що він здійснюється як контроль від імені усього суспільства, в інтересах самого суспільства. У цьому розумінні держава в ідеальному плані має бути соціально нейтральним інститутом, протистояти будь-якому впливу і нейтралізувати спроби впливати на нього. Здійснюючи соціально-політичний арбітраж, держава може надавати певні гарантії одним (допомоги, пенсії) і встановлювати обмеження іншим. Система гарантій і обмежень, які держава постійно розробляє й використовує, і є вихідним методологічним пунктом до розуміння діалектики співвідношення держави й ринку. Тому можна зробити перший висновок, що ще до зародження ринкових відносин у суспільстві держава вже застосовувала інструменти (наприклад, збори та податки) для перерозподілу створеного продукту.

Держава є арбітром у вирішенні спірних питань (національних, класових, релігійних), шукає форми компромісів, які б зберігали основи соціальної системи. Організаційно держава забезпечує реалізацію своїх суспільних функцій завдяки використанню легітимного права на застосування насилля. Воно може бути у вигляді застосування кримінальної відповідальності, адміністративних, майнових та інших санкцій. У виняткових випадках гострої боротьби протидіючих сил арбітраж держави може набирати специфічних форм: може запроваджуватися надзвичайний стан, заборонятися діяльність окремих партій і об’єднань, мітингів, демонстрацій, якщо вони дестабілізують ситуацію в країні. Легалізоване насилля проводиться від імені всього суспільства і застосовується до тих осіб та організацій, які порушують установлені в законодавстві правила поведінки.

На сучасному етапі розвитку теорії держави і права також зберігається функціональний підхід до вивчення діяльної сторони держави, але з одним істотним уточненням: розширюється і поглиблюється розуміння соціального призначення держави, відкидається проголошуваний раніше жорсткий зв’язок між змінами класових характеристик держави і, власне, її функцій. Цей зв’язок, як показав історичний досвід, виявився більш багатогранним — на функції держави впливають не стільки класові характеристики держави, скільки нові умови і чинники існування сучасної цивілізації (екологія, ядерне озброєння, демографічні, сировинні й інші глобальні проблеми). Справді, функціональний підхід дозволяє глибше вивчати тривалий історичний процес виникнення, розвитку, зміни, руйнування, появи держав різних типів, видів, форм у різних народів, тобто процес формування й еволюції державності. Поняття державності саме і характеризує наявність державної організації суспільства, різні етапи, які суспільство проходить у своєму історичному державному бутті, і найголовніше — різні функції, що держава виконує. Вивчення цих функцій дає змогу глибоко пізнати природу такого складного соціального інституту, як держава.

Суспільні функції держави характеризуються певними загальними рисами. Це виявляється в тому, що по-перше, зміст кожної функції держави визначається сукупністю однорідних аспектів державної діяльності.

По-друге, на відміну від функцій численних державних органів, спеціально призначених для певної діяльності, функції держави охоплюють її діяльність у цілому. Іншими словами, суспільні функції держави є ширшим поняттям порівняно з функціями окремих державних органів. Вони відповідають основним, суспільно значимим напрямам її діяльності, тоді як у функціях окремих виконавчих органів держави не завжди можна простежити соціальне призначення і сутність держави.

По-третє, суспільні функції держави мають комплексний характер, в яких знаходить своє вираження концентрація зусиль держави на вирішальних, життєво важливих напрямах її внутрішньої чи зовнішньої діяльності.

Отже, можна зробити висновок, що конкретна суспільна функція держави являє собою єдність змісту, форм і методів здійснення державної влади, нерозривно пов’язаних з даним напрямом діяльності держави.

У теорії держави використовується поняття «еволюція функцій держави », що включає розвиток і зміну функцій під впливом як сутнісних і формальних характеристик держави, так і зовнішнього середовища, що розвивається. При цьому, зрозуміло, слід ураховувати, що обидва процеси не відірвані один від одного, хоча і характеризуються відносною самостійністю.

Насамперед, на функції держави впливає науково-технічний, інтелектуальний розвиток усієї цивілізації. Причому цей вплив двоякий. З одного боку, з’являється життєво важливий напрям діяльності держави: підтримання науки, особливо фундаментальної, використання її результатів, розвиток і збагачення інтелектуального потенціалу суспільства. З іншого — обмеження небезпеки, що виникає від неконтрольованого використання сучасних науково-технічних досягнень. Це особливо стосується ядерних технологій, генетики, медичної біології і т. п.

Вивчення еволюції функцій держави, практичне використання наукових знань у цій галузі передбачає насамперед упорядкування всього державно-правового матеріалу, що нагромадила теорія держави в цій сфері. Для цього використовується метод класифікації. Саме з допомогою цього методу можна упорядкувати і зіставити все різноманіття державно-правових явищ і процесів.

Класифікаційні критерії, тобто ознаки, що дозволяють віднести ті чи інші функції до конкретного класу чи групи, досить різноманітні. Ними можуть бути, зокрема, об’єкти і сфери державної діяльності, територіальний масштаб, спосіб державного впливу на суспільні відносини, взаємини держав, зміст їхніх функцій.

Справді, для наукових і практичних цілей функції держави можуть бути класифіковані за різними критеріями. За часом дії вони поділяються на постійно здійснювані державою на всіх етапах її існування і тимчасові, поява яких викликана специфічними умовами суспільного розвитку, а припинення — їх зникненням.

Висловлюється також думка, що функції держави слід поділяти на основні і неосновні. Звичайно, такий поділ дуже умовний, оскільки критерій такого розмежування чітко не визначений. Кожна функція держави є об’єктивно необхідною для даної держави. Усі види діяльності держави однаково важливі, але це не виключає, звичайно, можливості визначення на різних етапах пріоритетних напрямів, на яких треба зосередити увагу насамперед. Ці напрями стають для держави основними.

Класифікувати функції держави можна також на основі принципу поділу влади. Відповідно розрізняють функції:

• законодавчі (правотворчі);

• управлінські;

• правоохоронні, у тому числі судові;

• інформаційні.

Особливість даної класифікації полягає в тому, що вона відбиває процес реалізації державної влади. Це суто формальна класифікація, прив’язана до сукупності галузей державної влади — законодавчої (представницької), виконавчої, судової, але вона дуже часто використовується для наукових і практичних цілей.

Слід звернути особливу увагу на інформаційну функцію, що характеризує діяльність четвертої влади — засобів масової інформації. Вона має свій зміст, способи і структуру, своє забезпечення. Специфіка цієї функції полягає в способах впливу на суспільство: цілеспрямована інформованість населення, а часом маніпулювання суспільною свідомістю, інші способи передання інформації створюють необхідні умови для існування і функціонування інших галузей влади, усієї держави.

У теорії держави найбільш поширене і визнане членування функцій на внутрішні й зовнішні, тобто визначення діяльності держави стосовно суспільства, особливою організацією якого і є держава (внутрішня функція), і стосовно інших держав (зовнішня функція).

Внутрішні функції — це основні напрями діяльності держави з управління внутрішнім життям суспільства. Класифікація внутрішніх функцій проводиться за сферами діяльності держави. Кожна держава, незалежно від форми правління чи державного устрою, вирішує ряд основних економічних, соціальних, охоронних завдань. Крім того, у даний час найважливішим завданням усіх держав є охорона навколишнього середовища. Відповідно до зазначених сфер діяльності розрізняють такі внутрішні функції держави:

• економічну;

• політичну;

• соціальну;

• фінансового контролю;

• охорони правопорядку;

• екологічну.

Економічна функція виражається у виробленні і координації державою стратегічних напрямів розвитку економіки країни в оптимальному режимі. У правовій державі, що функціонує в умовах ринкових товарних відносин, державне регулювання економіки здійснюється в основному економічними, а не адміністративними методами. Для такої держави характерні свобода і самостійність власника, що забезпечують реальну рівність і незалежність як виробників, так і споживачів соціальних благ.

Політична — регулювання відносин між громадянами, соціальними групами, класами, націями у зв’язку з реалізацією їхніх політичних інтересів, гармонізацією інтересів різноманітних груп суспільства.

Соціальна — вироблення соціальної політики держави, забезпечення нормальних умов життя для всіх членів суспільства.

У правовій державі розподіл матеріальних благ здійснюється не тільки шляхом еквівалентного обміну між виробниками і споживачами. Її соціальна політика припускає, по-перше, розподіл соціальних благ незалежно від трудового внеску з метою забезпечення гідного рівня життя для тих, хто з різних об’єктивних причин не може повноцінно працювати. Держава виділяє необхідні кошти на охорону здоров’я, культурний відпочинок, освіту, будівництво житла, організацію чіткої роботи транспорту і зв’язку. Тим самим забезпечується належна реалізація прав громадян на охорону здоров’я, відпочинок, житло, освіту, тобто тих соціальних прав, якими повинні в максимальному обсязі користуватися всі громадяни держави.

Становлення соціальної правової держави проходить складний шлях. На початкових етапах розвиток і збагачення суспільства веде до розшарування його на бідних і багатих. Формально проголошена рівність відтворює нерівність матеріальну, що породжує гострі соціальні конфлікти в суспільстві. І лише поступово правова держава набуває рис держави соціальної, доповнює формальні гарантії вільного розвитку особистості матеріальними гарантіями соціальної захищеності. У цілому ж сучасна правова держава гарантує реальну соціальну захищеність усім, хто перебуває в економічно невигідному становищі, і постійно збільшує асигнування на соціальні заходи.

Характеристики

Список файлов ВКР