Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 7)

Діагностика подружніх стосунків спрямована насамперед, на виявлення факторів, що знижують задоволеність шлюбом і, отже, порушують його стабільність.

У цьому разі доцільно застосовувати шкалу подружньої адаптації (тест-опитувальник "Задоволеність шлюбом", шкали суб'єктивної задоволеності шлюбом Г. Трапезникової та ін).

Особливе значення як об'єкт психодіагности сімейних стосунків має Сіма з дитиною, оскільки найчастіше саме в проблемах дитини відбиваютъся проблеми сім'ї загалом.

Зовнішнім проявом проблем дитини є конфлікти з оточуючими. У цъому зв'язку О. Бодальов і В. Сталін пропонують таку схему психодіагностики дитини без аномалій психічного розвитку. Виявлення зони конфлiкту в бесiдi з батъками і дитиною, а також за допомогою тестових методик ("незавершене речення", "малюнка сiм’ї та iнших проективних методик).

У цьому разi важливо дослiдити рiзнi аспекти життя дитини (її становище в сiм ставлення до батькiв, братiв i сестер, iнших родичiв, особливостi виховання в сiм’ї.

Методика "Батьків оцінюють діти" (БІД)

Дана методика створена на базі методики АСВ И.А.Фурмановим і А.А.Аладьіним. Вона призначена для вивчення уявлень дитини про стиль сімейного виховання. Використання цієї методики дозволяє знайти наявність проблем в уявленнях членів родини. Крім того, знайомство батьків з результатами відповідей їхніх дітей часто підсилює мотивацію останніх до змін у сімейних відносинах, бажання зрозуміти дитину.

Опитувальник містить 120 тверджень, що дозволяють одержати інформацію з 18 шкалам.

Методика "Типовий сімейний стан"

Данна методика розроблена Э.Г.Эйдеміллером і В.В. Юстицьким і спрямована на виявлення психотравмуючих станів дорослих і дітей, що проживають в одній родині. Вона являє собою інтерв'ю, спеціально спрямоване на з'ясування трьох станів — загальної задоволеності, нервово-психічної напруги і сімейної тривожності. Звідси і назва трьох оцінних шкал: З (загальна незадоволеність), Т (сімейна тривожність), Н (нервово-психічна напруга). У кожній шкалі по 4 дихотомії, що повторюються через кожні три пункти.

Процедура опитування. Психолог просить пацієнта охарактеризувати своє місце в родині, свої відчуття в ній по всім 12 дихотоміям самопочуття.

1. Психолог. "Думкою поверніться додому в родину! Згадаєте почуття, з яким Ви відкриваєте двері будинку! Пригадаєте почуття, з яким згадуєте домашні справи на роботі! Як Ви себе почуваєте в вихідні дні і по вечорах? В загалі згадаєте усе Ваше сімейне життя! Яким Ви себе почуваєте найчастіше? Відзначте на шкалах!" (вручає бланк для відповідей).

Опитуваний: (відзначає).

2. Психолог (звертає увагу на якість, найбільш виражене на шкалах): "Ви відзначили, що почуваєте себе в родині дуже... (називається відповідне якість). Це скоріше приємне чи неприємне почуття? Прошу Вас згадати кілька випадків з Вашого сімейного життя, коли Ви почуття вали себе дуже.. (називається той же стан)!"

Опитуваний: (розповідає).

3. Психолог. "Спробуйте ще раз оцінити свій стан будинку на цих же шкалах! Усе залишиться чи по-старому щось зміниться?"

Опитуваний: (звичайно змінює оцінку по деяких шкалах; якщо при цьому на перший план вийшло інший стан, те вся процедура повторюється від п. 2).

Методика забезпечує послідовне поглиблення дослідження, рух від добре усвідомлюваних станів до не до кінця усвідомлюваним. Вона дозволяє також одержати дані про обставини, що визначають досліджувані стани.

Обробка: бали по шкалах, позначеним однаковим індексом, додаються. Стан констатується, якщо сума оцінок по 4 субшкалам перевищує чи дорівнює по шкалі З — 26 балам; по шкалі Н — 27 балам; по шкалі Т — 26 балам.

Методика "Реакції подружжя на конфлікт"

Данна методика розроблена українським психологом А.С.Качаряном і дозволяє діагностувати сприйняття і розуміння подружжям один одного і ситуації. Ціль опросника складається в з'ясуванні поглядів батьків щодо деяких сімейних проблем.

Опитувальник складається з 89 тверджень, що "працюють" на 8 шкал:

неконструктивні установки на шлюб, депресія, проективні механізми, дефензивні механізми, агресія, соматизація тривоги, фіксація на психотравми, контрольна шкала.

Ключовий момент у роботі з родиною — одержання повної й об'єктивної інформації. У вітчизняній психології найбільше повно представлені методики збору інформації про міжподружні відносини.

"Спілкування в родині".( по Вацлавику).

Методика складається з 48 питань на який потрібно дати відповідь. Відповіді розподіляються по шести шкалах: 1) Довірчість спілкування (чим вище бал, тим більше довірчий характер носить спілкування; 2) Взаєморозуміння між подружжям, чим вище бал, тим вище взаєморозуміння; 3)Подібність у поглядах подружжя, чим вище бал, тим вище подібність поглядів; 4) Загальні символи родини; 5) Легкість спілкування між подружжям; б) Психотерапевтичність спілкування. Для того щоб внутрісімейне спілкування можна назвати успішним, воно повинно відповідати, на думку Вацлавика наступним вимогам:

1) відкритість тобто відсутність чого-небудь, щоб подружжя приховували один від одного;

2) підтвердження самооцінок один одного в ході спілкування;

З) активний транзактний обмін, тобто обговорення того, що думає і почуває;

4) ситуативна адекватність, тобто подружнє спілкування повинне мати безліч розходжень форм, але при цьому як будуть спілкуватися в даний момент повинне визначитися конкретною ситуацією.

Стиль спілкування подружжя один з одним у парі — характеристика більш стабільна, чим індивідуальний стиль спілкування кожного з них. Спілкування в родині деякі теми заборонні, хто звертається першим до іншого, хто просить, а хто наказує.

Характер взаємодії чоловіків у конфліктних ситуаціях.

(Взята методика з Великої енциклопедії психолог. Тестів видавництво Ексмо,2005)

Конфлікт обов'язковий компонент подружнього життя. В успішних шлюбах серйозні конфлікти виникають набагато рідше, тривають менше, часто приводять не просто до з'ясування відносин, а до рішення проблем.

В успішних парах, подружжя в день конфлікту намагаються бути ввічливими один до одного. У даній методиці приводяться ситуації, що виникають у кожній родині. Потрібно вибрати той варіант відповіді, що найбільшою мірою близький до тому, як чоловіки поводяться в подібних ситуаціях.

1. Відношення з родичами, друзями.

2. Виховання дітей.

З. Прояв автономії одним з подружжя.

4. Порушення рольових чекань.

5. Неузгодженість норм поводження.

6. Прояв домінування одним з подружжя.

7. Прояв ревнощів.

8. Розбіжності у відношенні до грошей.

Вимірюють порівн. арифметичне по всіх ситуаціях, а також приватних індексів по блоках.

Тест — опитувальник задоволеності шлюбом

Тест — опитувальник задоволеності шлюбом (ОУБ), розроблений В. В. Столиним, Т. Л.Романової, Г. П. Бутенко, призначений для експрес-діагностики ступеня задоволеності — незадоволеності шлюбом, а також ступеня узгодження — неузгодженості задоволеності шлюбом у тієї чи іншої соціальної групи.

Опитувальник являє собою одномірну шкалу, що складається з 24 тверджень, що відноситься до різних сфер: сприйняттю себе і партнера, думки, оцінки, установки і т.д. Кожному твердженню відповідає три варіанти відповіді:

А) вірно;

Б) важко сказати;

В) невірно.

Методика " рольові чекання і домагання в шлюбі" (РОД)

Методика "Рольові чекання і домагання в шлюбі", розроблена А. Н. Волковою, припускає практичну роботу з подружньою парою.

Методика " РОП" дозволяє визначити:

• Уявлення подружжя про значимість у сімейному житті сексуальних відносин, особистісної спільності чоловіка і дружини, батьківських обов'язків, професійних інтересів кожного з чоловіків, моральної й емоційної підтримки, зовнішньої привабливості партнерів. Ці показники, відбиваючи основні функції родини, складають шкалу сімейних цінностей (ШСЦ).

• Уявлення подружжя про бажаний розподіл ролей між чоловіком і дружиною при реалізації сімейних функцій, об'єднаний шкалою рольових чекань і домагань (ШРОП).

Для проведення дослідження необхідні:

1) 2 набори по 36 карток із щільного папера (картону). На кожен рядок наноситься номер і текст судження;

2) 2 набори по 4 картки класифікатора з однієї і наступних написів на кожної "Цілком згодний", " Загалом, це вірно", " Це не зовсім вірно", "Це не вірно".

Дружинам пропонується самостійно ознайомиться з набором тверджень, що відповідають їхньої статі, і з інструкцією.

2.2 Психотерапевтичні методи діагностики подружніх конфліктів

Психотерапевтичні методи діагностики сімейних конфліктів спрямована на визначення форм змісту корекційної роботи з сім'єю. При цьому психологічна діагностика сім'і передбачає розв'язання таких завдань:

• з'ясування того, чи є проблема сім'ї об'єктом впливу психолога або інших фахівців (психіатра, юриста, дефектолога тощо);

• виявлення об'єкта психологічної допомоги (дитина, її батьки, Сіма загалом);

• вибір способу впливу (індивідуальна робота з дитиною, її батьками, подружньою парою, дитиною і батьком, групою дітей, батьків, сім'ю загалом);

• психодіагностика під впливом корекційного впливу з метою визначення тактики корекційного процесу (реакції членів сім'ї на психолога й один на один, особливості їхньої поведінки тощо).

Розвязати перелічені завдання важко насамперед через складність сім’ї як системи, на формування і життєдіяльність якої впливають безліч зовнішніх і внутрішніх факторів, а також через відсутність єдиного підходу до вирішення проблем сім’ї.

Один з основоположників сімейної психотерапії Натан Акерман, вніс у сімейну психотерапію світогляд і практику психоаналізу, але він же продемонстрував свою прихильність системному підходу в розумінні сімейної патології. І це не випадково. Психоаналіз і системний підхід уплинули на розвиток психології, психотерапії й інших духовних практик у ХХ ст.

У роботі Дж. Эфрана, Р. Льюкенса і М. Льюкенса розглядається конструктивістський підхід у сімейній психотерапії. Раніше ця тема у вітчизняній сімейній психотерапії практично не висвітлювалася, за винятком декількох статей і глави "Сімейна психотерапія конструктів" у монографії "Психологія і психотерапія родини".

В епоху нремодерна мислення людини було магічним, тому чільними методами психотерапії були релігійні ритуали і гіпноз. Для епохи модерну з його прагненням відшукувати причинно-наслідкові зв'язки в поводженні людей важливим інструментом у пізнанні психіки є метод. Серед методів психотерапії чільним був психоаналіз. Нарешті, в епосі посада модерну - у наші дні найважливішими підходами в сімейній психотерапії стали конструктивістський і нарративний з їх пильною увагою до мови і контекстуальними змінам.

Сучасна сімейна психотерапія має гарні перспективи для своєї еволюції завдяки впливу психоаналізу, "психології відносин" В. Н. Мясищева, системному і конструктивістському підходам.

Для того щоб зрозуміти логіку розвитку сімейної психотерапії в нашій країні і за рубежем, назвемо основні етапи її розвитку, а також такі основні поняття, як "сімейна психотерапія", "сімейна діагностика" і "сімейного психотерапевта. Розвиток сімейної психотерапії в Росії пройшло ряд етапів:

1. У 1882 р. И. В. Маляревский відкрив у Санкт-Петербурзі "Лікарсько-виховний заклад" для психічно хворих дітей і підлітків, персонал якого приділяв велику увагу вивченню сімейних взаємин у якості етіологічних умов виникнення психічних розладів. У 1886 р. В. М. Бехтєрєв і в 1899 р. І. А. Сікорский описали перекручування сімейного виховання дітей і підлітків, унаслідок чого в них виникали нервово-психічні розлади.

2. У 1968 р. В. К. Мягер опублікувала першу в нашій країні статті про сімейну психотерапію при неврозах.

З. На початку 19'70-х В. М. Воловик, А. И. Захаров, В. В. Костерева, Т. М. Мішіна, Э. Г. Эйдеміллер опублікували роботи, у яких узагальнили свій досвід в області сімейної психотерапії.

4. У 1988 р. у нашу країну приїжджала Віржінія Сатір, на семінарах якої вперше у вітчизняній практиці була показана конкретна психотерапевтична робота з родинами з "ідентифікованим пацієнтом" і з моделюванням слухачами різних сімейних ситуацій.

5. У 1993 р. співробітники кафедри психотерапії Санкт-Петербургськгої медичної академії післядипломного утворення (курс дитячо-підліткової психотерапії) Н. В. Александрова, С. А. Куркулів, С. И. Чаєва, Э. Г. Эйдеміллер провели перший у нашій країні цикл тематичного удосконалення для лікарів-психіатрів, психотерапевтів і медичних психологів "Основи групової і сімейної психотерапії" тривалістю 216 годин, що залишається найбільш популярним і донині.

Теоретичні концепти і засновані на них методи сімейної психотерапії також пройшли у своєму розвитку ряд етапів:

1. На початку 1970-х рр. сімейні психотерапевти скрупульозно накопичували інформацію про тім, "як живуть разом пацієнт і його родичі". Позначалася психіатрична традиція збору анамнезу – дуже важливо було охарактеризувати особистісну своєрідність кожного члена родини, а потім, додав психопатологічні профілі, зрозуміти сутність родини як сукупності вхідних у неї індивідуальностей. Потім кожному члену родини призначали визначене лікування медикаменти, заняття аутотренінгом, сеанси гіпнозу і т.д. Цей етап умовно можна назвати психіатричним. Однак такий підхід протримався недовго. Випливаючи традиціям вітчизняної психології, і в першу чергу концепції "психології відносин" В. Н. Мясищєва, сімейні психотерапевти допомагали членам родини усвідомлювати і коректувати ті паттернти поводження, що закладалися на ранніх етапах онтогенезу. Цей етап розвитку сімейної психотерапії можна з повною підставою назвати психоаналітичним (психодинамічним).

2. Починаючи із середини 1980-х рр., у нашій країні основним стає системний підхід у сімейній психотерапії, а надалі - синтез "психології відносин В. Н. Мясищева й основних положень кібернетики і системного підходу. Сімейний психотерапевт перестав відігравати роль судді, що збирав інформацію у всіх членів родини, оцінював її і давав родині або "кваліфікована рада", або розпорядження поводитися у визначених ситуаціях певним чином.

Тепер сімейний психотерапевт не тільки здійснює приєднання до родини, але і входить у неї як елемент, що володіє енергією, інформацією і волею, спонукує членів родини до терапевтичних змін, до перегляду існуючих правил і границь, підсистем і коаліцій. Відштовхуючи не стільки від інформації, що міститься в прочитаних книгах про сімейну психотерапію, скільки від власного досвіду, Э. Г. Эйдеміллер і В. В. Юстіцкіс сформулювали в якості одного з базисних принципів сімейної психотерапії принцип "взаємної акцептації психотерапевта й обслуговується їм родину".

Багато відомих вітчизняних психотерапевтів тоді у своїй професійній діяльності були еклектиками, а деякі залишаються ними і по сьогоднішній день. Незважаючи на це, із середини 1980-х рр. вітчизняна сімейна психотерапія починає розвиватися у взаємодії з іншими школами, у чомусь відставав від них, а в чомусь значно випереджав. Оглядаючись назад і порівнюючи шляху розвитку сімейної психотерапії в різних країнах світу, можна прийти до висновку, що сімейні психотерапевти йшли по одній дорозі, але з різною швидкістю. Сімейна системна психотерапія, а також близькі до неї методи структурної, стратегічної, комунікативної сімейної психотерапії - у даний час є найбільше широко відомими у світі. Системний напрямок прийнятий вважати одним з найбільше широко представлених, перспективних, економічно доцільних у терапевтично ефективних напрямків сімейної психотерапії.

Найбільші представники системної психотерапії Мара Сельвіні-Палаццолі, Луіджі Босколо, Джан-Франко Чекккі, Джей Хейлі, Клу Маданес, Сальвадор Минухін, Хана Вайнер, Аллан Куклін, Джіл-Горел Барнс і ін. У нашій країні системний підхід у сімейній психотерапії розробляють Н. В. Александрова, А. Я. Варга, Н. В. Васильєва. С. А. Куркулів, С. И. Чаєва, А. 3. Шапіро, Э. Г. Ейдеміллер і ін. Значний вплив на розвиток цього напрямку сімейної психотерапії зробили положення загальної теорії систем.

У психотерапії першої половини ХХ ст. панували механічні редукціоністстичні теорії типу "стимул-реакція" а також психоаналітичні теорії про людину як про "героя одинака"; психічна патологія розглядалася як наслідок недозволених інтрапсихічних проблем, поводження індивіда — як реакція на внутрішні і зовнішні обставини, а родина з порушенням як збори індивідів з порушеннями. Багато сімейних психотерапевтів почували обмеженість такого підходу. Одним з перших, хто виявив цікавість до теорії систем, був Мюррей Боуен. Трохи пізніше Сальвадор Мівухін запропонував парадигму "людин в обставинах", припускаючи під цим як вплив людини на обставини, так і вплив обставин на людину.

Відношення людини до самої себе, по Б. Г. Ананьєву є найбільш пізнім утворенням, але саме воно забезпечує цілісність системи відносин особистості. Відносини особистості, об'єднані між собою через відношення до себе, утворять ієрархічну систему, що відіграє направляючу роль, визначаючи соціальне функціонування людини.

У структурі відносин виділяють три компоненти: когнітивний, емоційний і поведінковий. У нормі людин на когнітивному рівні знає щось про об'єкт, на емоційному переживає відповідну знанню емоцій, на поведінковому будує поводження, що відповідає знанню й емоції. У патології компонента відносин, як правило, не погоджені. Звідси виникає невротичний розлад (у розумінні школи В. Н. Мясіщева) психогенне захворювання, у якому визначена констеляція симптомів ( чи синдромна форма) обумовлена про перед единими типами психологічного конфлікту, порушеннями в системі відносин особистості і непогодженістю компонентів цих відносин. Розлад системи відносин, що приводить до неврозу, виражається в порушенні цілісності системи відносин (їхньої ієрархічної структури), наявності суперечливих відносин, однаково значимих для особистості. порушенні зв'язку між блоками відносин і якісній чи кількісній зміні таких характеристик окремих відносин, як активність, вибірковість, свідомість (що приводить до неадекватності відносин до об'єкта).

Характеристики

Список файлов ВКР