131713 (593642), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Третє місце по конфліктності займають дві сфери взаємодії подружньої діади:
1. Рольова (задоволення рольових потреб чоловіків: матері-батька, чоловіка – дружини, хазяїна— господарки, чоловіка-жінки, глави родини). Конфлікт виникає в результаті неоднозначного розуміння подружжям цих ролей і неоднозначного уявлення про виконання кожним партнером тієї чи іншої сімейної ролі. Особливо гостро протікає конфлікт через розбіжність представлень про сімейне лідерство.
Особливості взаємодії, що зв'язані з взаємної інформованністю про різні сторони життя й особистісних особливостей партнера. Високий рівень взаємної информованостіподружжя є основою формування довірчих відносин у родині. Небажання подружжя інформувати один одного про свої справи, наміри, планах породжує підозрілість, взаємну недовіру, емоційну напругу у взаєминах партнерів, знижується рівень задоволеності шлюбом, провокує виникнення конфліктів. При цьому так само, як і культура спілкування, взаємна інформованність найчастіше є відображенням порушення інших сфер подружньої взаємодії.
Результатом дослідження дали підстава припустити, що рівень конфліктності корелюється з рівнем моральної мотивації шлюбних партнерів, тобто чим вище рівень моральної мотивації подружжя, тим нижче рівень конфліктності в їхніх родинах. Мотиваційна структура вищого типу відрізняється від нижчого перевагою орієнтації на самооцінку як ведучий мотив поводження замість орієнтації на оцінку навколишніх. Чим вище рівень моральної мотивації подружжя, тим у більшому ступені вони усвідомлюють себе суб'єктами власної діяльності, а не об'єктами зовнішніх впливів, і тим у більшому ступені вони керуються у своїх діях совістю, що стає головним регулятором їхнього поводження.
Рівень моральної мотивації визначає специфіку моральних позицій подружжя. Для міцності шлюбу дуже важлива єдність моральних позицій подружжя. Несумісність моральних принципів шлюбних партнерів спричиняє розходження в сфері моральних почуттів подружжя (совісті, боргу, честі і т.п.), що знаходить вираження в неузгодженості точок зору пари на виховання дітей, на розподіл домашніх навантажень, на міру відповідальності кожного з подружжя перед родиною на верховенство в родині і т.п., сприяючи виникненню конфліктів у родині.
Дослідження показало, що кожній групі подружніх пар присущи характерні для них конфліктогені блоки.
1. У групі стабільних подружніх пар має місце неоднозначне представлення подружжя про деякі із сімейних ролей, що приводить до виникнення конфліктів у рольовій сфері. Однак, протікаючи на тлі позитивних міжособистісних відносин, конфлікти зважуються конструктивно. В інших сферах взаємодії потреби чоловіків несуперечливі і задовольняються в обох партнерів. У стабільній групі в подружніх діад має місце високий рівень задоволення потреби в захисті "Я-концепції", у духовному росту й удосконалюванні. Успішність взаємодії подружжя забезпечується за рахунок високого рівня моральної мотивації обох з пари, культури спілкування, високого рівня взаємної інформованності і переваги спільного проведення дозвілля.
2. У групі нестабільних подружніх пар не задоволена потреба в захисті "Я-концепції", у культурі спілкування, в однозначному розумінні сімейних ролей. Інформованність подружжя цієї групи друг про друга дуже поверхнева і стосується поведінкових, а не особистісних особливостей партнера. Подружжя не прагне проникнути в духовний світ один одного, що приводить до відсутності в них взаєморозуміння. При достатній погодженості думок подружжя цієї групи щодо сфер розладу кожен партнер шукає причину розладу насамперед у неправильному, з його погляду, поводженні партнера, а не у своєму власному. Низька взаємна оцінка рівня моральної мотивації в нестабільних чоловіків свідчить про те, що вони перекладають один на одного провину за розпад родини, вважаючи, що саме партнер не усвідомлює належною мірою своєї відповідальності за долю родини, і не виконує свого боргу перед нею. При низькому рівні задоволеності шлюбом і втраті емоційної прихильності конфлікти в цій групі родин носять деструктивний характер.
3. Проблемні подружні пари займають проміжне положення між стабільними і нестабільними. На відміну від нестабільної групи в проблемних родинах зберігається визначена емоційна прихильність партнерів, але вона значно нижче, ніж у стабільних родинах. У той же час рівень задоволеності шлюбом у проблемній групі майже в три рази нижче, ніж у стабільній (у нестабільних родин оцінка задоволеності шлюбом негативна, тобто вони не задоволені шлюбом).
Суб'єктивна низька оцінка задоволеності шлюбом обумовлена незадоволеністю потреби подружжя у духовному росту й удосконалювання. Взаємодія партнерів здійснюється на тлі низької культури спілкування і низького рівня взаємної інформованності. На відміну від нестабільних родин у проблемних подружніх пар вище рівень задоволення в захисті "Я-концепції".
Рівень моральної мотивації подружжя проблемної групи нижче, ніж у стабільних пар, але значно вище, ніж у нестабільних, що дозволяє їм усвідомлювати свою відповідальність перед родиною і прагнути неї зберегти.
Таким чином, у дійсному дослідженні були виділені фактори, що впливають на утворення конструктивних чи деструктивних подружніх конфліктів, до яких, на його думку, відносяться: можливість задоволення шлюбними партнерами в шлюбі своїх основних потреб, характер міжособистісних відносин, рівень моральної мотивації подружжя, умови взаємодії (культура спілкування, взаємна інформованності, проведення сімейного дозвілля).
Оскільки на поведінковому рівні конфліктності у родинах різного типу (особливо в проблемних і нестабільних) виявляється однаково, те, використовуючи специфіку вищевказаних факторів, можна з'ясувати, до якого саме типу відноситься кожна конкретна родина, що дозволить визначити необхідність чи збереження розірвання даного шлюбу. Від рішення цього питання залежить стратегія і тактика консультування конфліктної пари, тому що розірвання проблемної (з ознаками стабільності) пари може викликати невротизацію і в остаточному підсумку зниження працездатності розведених подружніх пар, а збереження нестабільного шлюбу може принести збиток особистісному розвитку шлюбних партнерів і, отже, неможливість створення ними гармонічного шлюбу.[47]
1994 рік оголошений ООН Міжнародним роком родини. Офіційною емблемою Міжнародного року родини обраний малюнок художниці Катрін Лттасі-Рольє (Відень) "Серце під дахом" який символізує торжество життя і любові в будинку, де для кожного знаходять турботу, теплоту, безпеку, безумовне прийняття. Те, як виконана емблема (в оригіналі вона червоного кольору), повинне символізувати наступність, здійснювану родиною, складність структури родини, а також деяку частку волі, творчості, що виникають при функціонуванню кожної родини, незалежно від специфіки того суспільства, у яке ця родина включена.
Із соціологічної точки зору родина є найважливішим елементом суспільства: для здорового суспільства необхідна здорова родина, що адекватно виконує усієї своєї функції: культурну, емоційну, соціально-економічну. Зокрема, будучи соціальним інститутом, що захищає право людини на особисту власність, дане йому від природи, родина має самі істотні зв'язки з економічним життям суспільства, використовуючи і поповнюючи його різноманітні, насамперед людські, ресурси.
У психологічному змісті сімєю можна визначити як систему міжособистісних взаємодій, покликаних, у самому загальному плані, з одного боку, захистити індивіда від маніпулятивних впливів суспільства, а з іншого боку — пристосувати його до життя в цьому суспільстві, дати засобу для нормального функціонування в ньому.
Психологія внутрісімейних взаємин безпосередньо сполучена з психологічними проблемами розвитку кожного зі складових родин індивідів, будучи не тільки персоналізованим дитинством, але і персоналізованою зрілістю, старістю,— етапи життєві шляхи людини, усі самої гострої екзистенціальні проблеми людства в том чи іншому виді представлені в психології внутрісімейних взаємин уже тому, що родина є найважливішим елементом соціальної ситуації розвитку кожного людського індивіда, а особистісне і соціальне представлені тут у складних, суперечливих взаєминах.
Внутрісімейні міжособистісні взаємодії, з одного боку, сприяють асиміляції культурних схем суспільства в структуру особистості, а з іншого боку — аккомодируют внутрішній світ індивіда до культурних схем суспільства. Такі асиміляції й акомодації іноді сприяють подоланню розірваності, роз'єднаності різних сторін особистісного буття, а іноді збільшують їх, що приводить до утворення особистісних комплексів, "тіні" і т.д.
Поняття позитивності — негативності є ключовим як у традиційних, так і в новітніх концепціях психології міжособистісних відносин у родині і сімейній психотерапії. Так, у поведінково-оріентированних теоріях внутрісімейні конфлікти розглядаються як функція низької норми позитивного взаємопідкріплення, а терапевтичні зусилля направляються на зменшення негативності в комунікаціях між членами родини. Традиційний психоаналітичний підхід зосереджує увагу на ранньому негативному життєвому досвіді, що ускладнює як горизонтальні, так і вертикальні внутрісімейні взаємини і виявляються у несвідомих переживаннях. Кінцева мета сімейної системної психотерапії – допомогти родині як цілому позбутися від негативних по своїй істоті взаємозавісимостей і психологічних захистів, що обумовлюють негативні патологічні комунікації між членами родини. Гуманстично-ориентированна психотерапія родини на перше місце ставить конгруентну, взаимоприймаючу і эмпатичну міжособистісну взаємодію як позитив внутрісімейних взаємин на відміну від маніпулятивності, директивності, не дійсності самопред'явлень у таких взаєминах. Універсальний напрямок корекції внутрісімейних взаємин убік більшої гармонійності, органічності, позитивності є лейтмотивом також більшості новітніх теорій. Наприклад, онтопсихологія й онтопсихотерапія родини, розроблювальна італійським психологом А. Менегетті описала ряд феноменів так названої негативної психології, що характеризується неусвідомлюваним вторгненням одного члена родини в життя іншого, що затінює внутрішнє позитивне ядро іншого, його справжнє буття.
Поняття "позитивність" стосовно до психології внутрісімейних взаємин уперше систематично розроблено німецьким психотерапевтом Н. Пезешкіаном[44] який використовував його як похідне від латвійського "positum" ("реальний", "фактичний", "наявний у наявності"). Позитивна сімейна психотерапія в цьому контексті виступає, з одного боку, як систему психологічної допомоги родині, що орієнтується на цілісність, єдність у розмаїтості, подолання всякої однобічності по відношенню, як до внутрішньої картини світу людини, так і до його життя в соціумі, з іншого боку — як сімейна психотерапія в межкультурній проекції, межкультурній підхід до проблеми корекції внутрісімейних взаємин. Розкриємо даного положення, запропоновані Н. Пезешкіаном, більш докладно.
Перше: позитивність як цілісність. Тут продовжується традиція гуманістичної психології, що обговорювалася вище, прийняття суб'єкта усього цілком, у всій різноманітній складності його життєвої позиції, як наділеного потенціями до безупинного розвитку і самореалізація, відповідального за свій вибір. Реально існують не тільки дефекти, симптоми, проблеми, але і здатності клієнта і його родини для їхнього подолання, неповторні й унікальні позитивні якості, що складають зону найближчого розвитку кожної людини. Здатності позитивного бачення суб'єкта в системі внутрісімейних взаємин потрібно тренувати, переборював нетерпимість, схильність критикувати, нездатність приймати і підтримувати не тільки іншого, але і самого себе.
Друге: позитивність як міжкультурний підхід. Людина живе у світі, наповненому всілякими культурно-ціннісними орієнтаціями, що іноді мирно співіснують, а іноді вступають у конфлікт один з одним. Не тільки в різних частинах світла люди особливим чином працюють, відпочивають, хворіють, спілкуються, фантазують (причому одні зразки індивідуального поводження не гірше і не кращі інших) розмаїтість можна побачити в будь-якому соціумі: державі, трудовому колективі, родині. Однак кожен конкретний індивід схильний дивитися на світ через призму власного досвіду, тієї конкретної системи культури, у якій він ріс і формувався як особистість. Зокрема, у внутрісімейних взаєминах ми нерідко відносимося з побоюванням до незнайомих звичаїв, цінностям, зразкам поводження наших близьких, що перешкоджає позитивному, приймаючому і підтримуючому відношенню до іншого.
Вивчення міжособистісних відносин у родині тісним образом зв'язано з психологічними проблемами позитивності негативності в розвитку кожного індивіда. У цьому контексті для нас істотно намічене Б.С. Братусем розведення чотирьох рівнів у структурі особистості:егоцентричного, группоцентричного, гуманістичного (просоціального) і духовного, а також його визначення категорії особистості як способу присвоєння загальнолюдської сутності, зафіксованого в моральному досвіді людства. При цьому зміст особистості покладається в залежності від її зв'язку із сутності характеристиками людського буття, а її "нормальність" чи "анормальність" ставляться в залежність від того, як вона служить людині, "чи сприяє її позиція, конкретна організація і спрямованість прилученню до родової чи людської сутності, навпроти, роз'єднує з цією сутністю, заплутує й ускладнює зв'язки з нею... Стати особистістю — по-перше, зайняти визначену життєву, насамперед міжлюдську моральну позицію; по-друге, у достатньому ступені усвідомлювати її і нести за неї відповідальність "
Егоцентричний рівень визначається прагненням ідивіда лише до власної зручності, вигоди; відношення до іншим сугубо споживче, у залежності від того, чи допомагає інший особистому успіху чи ні. На группоцентричному рівні людин ідентифікує себе з якою-небудь групою і відношення його до інших людей залежить від того, чи входять вони в цю групу чи ні; "інші" поділяються на коло "своїх", що володіють самоцінністю, і "чужих", її позбавлених. На гуманістичному (просоціальному) рівні принцип самоцінності стає загальним; по суті справи, тільки починаючи з цього рівня, затверджує Б.С. Братусь, можна говорити про моральність (на попередніх рівнях ми маємо справу з мораллю), і тільки тут починає працювати відомий імператив И. Канта — роби так, щоб правило твого поводження було придатним для всього людства, що рівнозначно золотому правилу етики: веди себе з іншими так, як би ти хотів, щоб інші велись з тобою. Духовна ступінь розвитку особистості (Б.С. Братусь називає її ще сакральної, есхатологічною) є, з погляду цього автора, найвищої, над гуманістичної,— на цій ступіні "людин починає усвідомлювати себе і дивитися на себе й іншого не як на кінцевих і смертних істот, але як на істот особливого роду, зв'язані, що співвідносяться з духовним світом, як на істот, життя яких не кінчається разом з кінцем життя... це рівень, у межах якого зважуються суб'єктивні відносини людини з Богом, встановлюється особиста формула зв'язку з ним"
Дуже часто в останні настільки бурхливі сторіччя, рятуючи людини від фобій, особливо від страху смерті, визначав позитивні регулятиви в інтраперсональнім, інтерперсональнім і більш широкому соціальному контекстах (позитивний образ людини як гори, повної коштовностей, універсальний для всіх монотеїстичних релігійних навчань), релігія сама перетворювалася в морально-психологічну проблему через фанатизм, нетерпимості, жорстокості до інакомислячим і що сумнівається, що дуже істотно не тільки, для взаємин усередині великих соціальних груп, але також і для безпосередніх міжособистісних взаємодій, особливо між родичами.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
