71151 (589211), страница 7
Текст из файла (страница 7)
Першочерговим завданням було поновлення діяльності філій та читалень хоча б на довоєнному рівні, організація гуртків самоосвіти з метою ліквідації неписьменності, особливо серед молоді, створення бібліотеки на базі кожної читальні й поновлення діяльності "мандрівних" бібліотек, залучення нових членів до лав Товариства, як з регіону, так і з еміграції; розповсюдження сфери діяльності "Просвіти" на територію Волині, Холмщини та Полісся.
Для досягнення цієї мети великі надії покладаються на філії Товариства. Незважаючи на перепони, створювані польською владою, філії "Просвіти" проводили основну культурно-просвітницьку роботу в регіоні, бо іншої організації, котра охоплювала б таку кількість повітів в Галичині, не було.
За таких умов філії повинні були проявляти більше самостійності й ініціативи в роботі, турбуватися про підвищення професійного рівня керівників, вдосконалювати методи своєї роботи.
Одна з найбільш активних філій в місті Борщів (Тернопільщина) до 1923 року поновила свою діяльність у 37 читальнях, 24 аматорських гуртках, об'єднала 2860 членів. Філія мала 18 власних будинків, при котрих функціонувало 9 хорів та 18 бібліотек, де було 3518 книг.
Далеко не всі читальні мали книгарні. Однією з перешкод до їх організації була відсутність кваліфікованих продавців книжок, здатних вести справу на рівні польських, німецьких чи єврейських книгарень, що діяли на терені Галичини. Інші види торгівлі вже мали достатню кількість спеціалістів, завдяки функціонуванню таких учбово-практичних закладів як "Народна торгівля", "Доставка", "Народний базар" та ін.
Організувати окрему книготоргову школу за прикладом західних країн у Східній Галичині було складно, тому основні надії на виховання книготоргових кадрів покладалися на книгарню НТШ і торгову школу "Просвіти".
Продаж своїх видань "Просвіта" здійснювала тільки в канцелярії Товариства у Львові і розсилала поштою. Спеціально створена комісія з питань розповсюдження книжок зверталася в 1922 р. з проханням до польської влади "Просвіта" терміново видає "Список українських видань, дозволених цензурою" (1924 р.) та "Перелік дозволених до постановки п'єс" (1923 р.). Під заборону потрапляє більшість книжок, одержаних шляхом обміну з Радянською Україною. Це твори Т. Шевченка, А. Головка, В. Винниченка, М. Хвильового, Б. Грінченка та ін. Як небажані, вилучено з бібліотек календарі "Просвіти" за 1897, 1922, 1930 роки, а також двотомник С. Руданського з серії "Руська Письменність" (1913 рік видання).
В той же час куратор львівського шкільного округу Со-бинський посилає меморандум державним органам влади на Західній Україні із закликом ліквідувати приватні українські навчальні заклади.
Щоб захистити права переслідуваної української інтелігенції та покращити її матеріальне становище, "Просвіта" в 1926 році розробляє спеціальний "Проект працевлаштування українських безробітних інтелігентів". Проект, що його розробив М. Галущинський, передбачає надання матеріальної допомоги розміром 80—100 злотих у вигляді безпроцентної позички всім, хто бажає працювати на ниві освіти українського народу і звернеться з відповідним проханням до Товариства "Просвіта".
1915—1928 роки в історії "Просвіти" були періодом поновлення діяльності Товариства після воєнної руйнації. Найбільш зримою частиною роботи була видавнича діяльність. Різкий спад у книгодрукуванні спостерігався в 1915 і 1919 роках, коли вийшло всього, відповідно, 3 і 2 книжки. В цілому за весь період Товариство випустило 181 назву книжок і аркушної продукції.
Надії на залучення фондів для розширення книгодрукування покладалися на широке залучення нових членів до лав "Просвіти". Поновити довоєнний рівень членства вдалося тільки до 1925 року.
Стрімкий ріст філій, читалень та бібліотек припинився з настанням загальної економічної кризи кінця 20-х — початку 30-х років.
2.3 В період з 1929 по 1939 рр.
Кінець 20-х — початок 30-х років XX ст. позначений в історії Європи як період важкої економічної кризи.
В Польщі криза розпочалася навіть раніше, ніж в інших країнах, бо значні феодально-кріпосницькі пережитки та незавершена інтеграція обмежували її внутрішній ринок. Польська газета "\Уіесг6г \Уагзга\У5КІ" ("Вечірня Варшава") писала, що "в добу пари та електрики, в добу дивних винаходів і технічного прогресу злидні змушують селянина повернутися до серпа. Замість того, щоб посуватися вперед, у ногу із загальним прогресом, польське село повернулося до середньовіччя, коли селяни самі виготовляють все необхідне для життя".
Тяжкий економічний стан селянства призвів до масової еміграції з краю, але на чужині не знаходилось вже роботи. Якщо в 1926—ЗО роках з Польщі емігрувало 964 тис. чоловік, а реемігрувало тільки 459,7 тис., то від 1930 до 1935 року кількість тих, що від'їхали, складала 229,3 тис., а прибуло 232,5 тис. чоловік.
Разом з економікою приходить до занепаду й культурне життя регіону. Неможливість сплати членських внесків призводить до зменшення кількості членів у всіх культурно-просвітніх організаціях Галичини, в тому числі й "Просвіті". Через нестачу людей змушені закриватися читальні, бібліотеки і навіть філії Товариства. Різко скорочуються тиражі книжок, котрі видавала "Просвіта". Для підтримки матеріального стану Товариство змушене задля погашення боргів продати маєток і землю в Угерцях Винявських, де по війні успішно поновилися заняття в "Жіночій школі домашнього господарства".
З поглибленням кризи все більше філій не мають можливості розрахуватися з канцелярією Товариства, звідки регулярно надходили книжки. За невиконання договірних зобов'язань по розповсюдженню книжок власник фірми Я. Оренштейн, з котрим "Просвіта" уклала торговельну угоду ще в 1923 році, зажадав векселів на суму 5 тисяч доларів. Коли "Просвіта" упродовж 3-х років не змогла сплатити заборгованість, Оренштейн у примусовому порядку почав стягати відсотки від прибутку з будинку Товариства у Львові. Матеріальний стан "Просвіти" став катастрофічним. На загальних зборах, котрі відбулися в червні 1931 року, член Головного Виділу М. Творидло навів такі цифри: професійні журнали завдали збитків на 40 тис. злотих; примусовий ремонт будинку у Львові —40 тис. злотих; борг за розповсюдження книжок Я. Оренштейна без відсотків склав 200 тис. злотих; борг за організаційну та видавничу роботи -188 тис. злотих. В сумі за станом на 1931 рік баланс "Просвіти" складав мінімум 468 тис. злотих, або 52,6 тис. доларів. Разом з відсотками і невиконанням зобов'язання про відновлення стипендіального фонду борги Товариства перевищили 63,6 тис. доларів.
Гостро постало питання про виплату гонорарів. У листі до класика української літератури Богдана Лепкого до Кракова дирекція Товариства писала: "одна з найбільших труднощів, котру сьогодні гостро відчуває "Просвіта", це страхітлива фінансова криза... Зрозуміло, що ми дуже хворобливо сприймаємо свою неспроможність у виконанні зобов'язань перед тими людьми, котрі віддають нам свою працю".
Галицькі письменники, а також наукові працівники частково підтримували свій матеріальний стан за рахунок гонорарів, що надходили за їхні праці з Радянської України. Оплата авторської винагороди в Державному видавництві України на початку 30-х років втричі перевищувала гонорар, що його виплачувало Наукове Товариство ім. Т. Шевченка у Львові.
В Галичині економічна криза співпала з другою хвилею антиукраїнських виступів з боку польських шовіністів. Найбільш яскравим свідченням таких виявів стала демонстрація польських студентів 14 жовтня 1930 року, наприкінці котрої було вчинено погром у приміщеннях майже всіх українських організацій. Зокрема, в будинку Наукового Товариства ім. Т. Шевченка в цей день було вибито 81 віконне скло і розбито 8 вітрин у книгарні НТШ.
Ускладнилися умови існування українських шкіл в Галичині. В параграфі 109 польської конституції 1921 року було записано: "Кожний громадянин має право зберігати свою національність, розмовляти рідною мовою і зберігати свою національну гідність. Спеціальні державні закони Польщі забезпечують меншинам вільний розвиток їхніх національних особливостей за допомогою автономних союзів меншин, які мають громадсько-правовий характер у повному обсязі загального самоврядування". Конституція 1935 року не відмінила цієї статті. Але насправді на початку 20-х років з ЗО 318 шкіл у Польщі тільки 2370 були українськими. Холмщина і Шдляшшя на 463 тис. населення не мали жодної української школи, а на Волині діяло 600 польських та 453 українські школи, незважаючи на те, що польське населення тут складало не більше 7 відсотків.
Від 1933 до 1935 року в органи адміністративної влади надійшло від "Просвіти" 270 заяв з проханнями про відкриття нових читалень у селах. З різних причин одержано відмови на відкриття 45 з них. Крім того, упродовж вказаного періоду було заборонено діяльність 49 вже діючих читалень.
Найбільш важкі роки економічної кризи (1929—1930) співпали в Польщі з черговими виборами до Сейму, що також провокувало нападки на українські культурні організації, бо саме вони висували своїх кандидатів і вели агітацію за збільшення українського представництва в Сеймі Речі Посполитої.
Вийти з важкого економічного стану "Просвіта" могла тільки за допомогою збільшення продажу своїх видань, котрі в усі часи були й залишалися найбільш стійким джерелом її прибутків. У зв'язку з цим у 1932 році ревізійна комісія складає "Проект заходів для покращання планування роботи і діловодства книгарні "Просвіти". Висловлені в проекті зауваження поділялися на дві групи: торговельно-господарського порядку і товарознавства магазину. Внесені ревізійною комісією зауваги суттєво змінили систему розповсюдження книжок.
Зміни в господарсько-торговельному плані проводилися в 3-х напрямках: 1) збільшення кількості продажу власних видань; 2) зменшення кількості книжок, що продавалися в кредит; 3) відміна торгівлі з філіями, а натомість -збільшення безпосередніх зв'язків з читальнями.
1925 року "Просвіта" видає перший каталог власних видань, в 1932 році вперше виходить каталог-прейскурант книгарні "Просвіти", примірник котрого зберігається в архіві Товариства (ЦДІА України у Львові, ф. 348, оп. 1, № 6667, 12 с.). В каталозі показані всі видання, які були в продажу. При книгарні відкрився пункт прокату книжок, що мало б привернути більшу кількість читачів за рахунок невисокої платні за користування книжкою.
З метою покращання інформаційного забезпечення читача "Просвіта" від 1933 року видає і безкоштовно розсилає "Списки рекомендованої літератури для читалень" (ЦДІА України у Львові, ф. 348, оп. 1, № 6680-а, 6 с.). Необхідність у списках була викликана постійними цензурними нововведеннями з боку польської влади (наявність щойно забороненої літератури в читальні була приводом для заборони її діяльності).
Всього в Східній Галичині діяло 5 українських книгарень (З — у Львові і 2— в провінції). Безумовно, така кількість не могла забезпечити ані потреб українського населення регіону, ані необхідного прибутку від продажу видань. Відкривати магазини української книги в повітах не було можливості через негативне ставлення польської влади до створення нових вогнищ української культури. Та й сама "Просвіта" не мала для цього достатньої кількості кваліфікованих кадрів. Марними виявилися зусилля, спрямовані на одержання національної позики від місцевого Сейму. В такій ситуації Головний Виділ виходить з пропозицією доручити розповсюдження українських книжок книгоношам, з виплатою їм 25 відсотків від вирученої суми.
З метою наведення порядку в плануванні видавничої діяльності в травні 1931 року, за рішенням Президії Товариства, починає роботу книжково-видавничий відділ "Просвіти". Згідно з інструкцією про порядок діяльності, що зберігається в архіві Товариства (№ 6496, с. 1—2), новий відділ повинен розробити перспективний план видань, проводити облік видрукованої продукції і тої, що ще друкується, укладати торговельні угоди на реалізацію чужих видань у магазині та книгарнях "Просвіти", слідкувати за діловим листуванням магазину та ін. Новий відділ підготував і розповсюдив "Правильник діловодства книгарні і видавництв".
При складанні видавничого плану "Просвіта" користувалася результатами анкетування, котре провів журнал "Життя і знання" з метою вивчення читацького попиту. Анкета містила 22 питання різного змісту і була розіслана більше як 1,5 тис. передплатникам журналу. Той факт, що на проведену Товариством акцію відгукнулося лише 7 відсотків опитуваних, дозволяє зробити висновок про пасивність українського населення, що, безперечно, ускладнювало просвітницьку роботу. Найбільшу зацікавленість і активність виявили вчителі, значно меншу — хлібороби, священики, адвокати. Організовану відповідь прислали 6 читалень та 2 кооперативи.
Переламним моментом у діяльності "Просвіти" стало прийняття видавничого плану на 1934 рік. Велику увагу обговоренню саме цього плану приділила українська преса Галичини. Свої критичні зауваги висловили газети "Новий час", "Мета", "Життя і знання", "Діло".
Зробивши аналіз всієї своєї видавничої практики, "Просвіта" від 1934 року поповнює випуск щомісячних книжок обсягом 3—4 друкованих аркуша (48—60 сторінок). Призначені для масового читача книжки не обмежені жанром чи тематикою. Від передвоєнних їх відрізняє більш висока якість поліграфічного виконання, наявність ілюстрацій.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
