71151 (589211), страница 6
Текст из файла (страница 6)
Налагодити просвітницьку роботу в регіоні новому голові не дозволяла вороже настроєна до Товариства польська адміністративна влада. Офіційною причиною заборони діяльності філій та читалень в 1919 році була невідповідність нормам санітарних умов у краї. У 1921 році влада знаходить нову версію, згідно з якою члени-засновники Товариства — не дають гарантії в тому, що вони не переслідують політичної мети. Після відміни військового стану (серпень 1922 р.) польська влада вимагала затвердження статуту окремо в кожному воєводстві, бо новий адміністративний поділ не визнавав цілісності Галичини, а ділив ЇЇ на воєводства: Львівське, Тернопільське, Станіславське, Краківське. В результаті, з 73 громад, котрі бажали відкрити читальні, дозвіл одержали лише 18. До кінця 1923 року діяло 63 філії з 77 передвоєнних.
У перші роки по війні прибутки Товариства складалися, в основному, з членських внесків та фондів, отриманих від продажу видань. Нерухоме майно "Просвіти" було настільки зруйноване війною, що ще вимагало коштів на реставрацію. Як видно, нестача коштів змусила Головний Виділ звернути велику увагу на систему розповсюдження своїх видань. Відміна членських книжечок відкрила дорогу для більш вільного просування книжки в народ, але Товариство зіткнулося з проблемою відсутності книготорговельних кадрів, реклами, системи вивчення попиту та ін.
Основна надія покладалася на кооперативну торгівлю. "Якби кожний кооператив окрім іншого товару продавав ще й книжки, хоч би в мінімальній кількості (зрозуміло, й періодику), тоді наш рух виріс би щонайменше на 100—200% в порівнянні з теперішнім",— писав журнал "Книжка", що виходив у Станіславі. Наявність в кооперативних крамницях книжок повинна була також привчити селянина до книжки, викликати попит на неї. Інколи кооперативні крамниці брали книжки для комісійного продажу, але цей метод розповсюдження не був достатньо ефективним.
Відкриття власних книгарень при видавничих товариствах дозволило б значно розширити мережу розповсюдження книжок. Майже 4 млн. українців Галичини мали всього 2 книгарні у Львові — магазин НТШ і Ставропігійського інституту. У провінції книжки продавали на "Народних базарах", де їхня доля й місце не були належними. Якщо у повітових центрах і діяли окремі книгарні, то вони не завжди хотіли брати українські книжки, навіть для комісійного продажу. Наприклад, в м. Коломиї книжкову торгівлю вели 5 єврейських і 1 польська крамниці.
Для збільшення продажу видань необхідно було серйозно займатися вивченням попиту. Просвітитель Д. Бачинський відзначав, що "...нашому селянинові як ніколи потрібна вузько-професійна книжка, потрібна проста й зрозуміла порада з сільського господарства, що, на жаль, в останній час не зроблено. Попит на спеціальну книжку, безумовно, великий".
Можливо, саме тому основний прибуток "Просвіта" одержувала від продажу календарів, в котрих багато уваги приділялося господарським проблемам. В період від 1921 до березня 1923 року тільки в канцелярії Товариства їх реалізовано 17,5 тис. Календарі "Просвіти" з задоволенням беруть на комісію книгарні не тільки Львова, але й провінції, про що свідчить жваве листування Товариства з крамницями й товариствами Косова, Надвірної та ін. міст. Головний Виділ "Просвіти" постійно розсилає "Звернення" до членів і прихильників Товариства із закликом допомагати в збиранні коштів і розповсюдженні видань. Такий живий зв'язок з провінцією мав своє позитивне значення, та все ж шляхом роздачі книжок для комісійного продажу можна було розповсюджувати тільки календарі. Час продажу інших видань був настільки довгим, що призводив до збитків у зв'язку з високим ступенем інфляції в регіоні. З цієї ж причини не могло бути й мови про надання кредитів на торгівлю.
У 20-ті роки спостерігається підвищений інтерес галицьких читачів до видань Радянської України. Якщо до війни в книгарні Наукового товариства ім. Т. Шевченка можна було придбати всі книжки на українській мові, де б вони не видавалися, то зараз на закупівлю сторонньої літератури не вистачало коштів.
"Просвіта" вела листування з культурно-освітніми й науковими організаціями Радянської України, але ці зв'язки не були настільки плідними, як, наприклад, у НТШ, в архіві котрого збереглося чимало документів, які свідчать про тісне співробітництво з Всеукраїнською Академією наук, Українським науковим інститутом книгознавства та іншими організаціями.
Видавнича політика "Просвіти" після Першої світової війни кардинально змінилася. На пропозицію професора М. Возня-ка складено нову програму, котру Головний Виділ рекомендував для виконання. Згідно з новим планом, всі видання Товариства поділялися на 4 групи: 1. "Народна бібліотека" (популярно-белетристичного змісту) — призначена для широких народних мас; 2. "Загальна бібліотека" — для більш освіченого читача; 3. "Українська письменність" — продовження видання кращих зразків літератури; 4. "Письма з "Просвіти" -періодичний орган Товариства. У 1922 р. проф. Возняк зробив ще одну цікаву пропозицію, яку було викладено в журналі "Книжка". "На жаль,— писав Возняк,— в нас немає жодного видавництва, котре поставило б собі за мету видати архітвори світової літератури, і в першу чергу повістей в блискучих українських перекладах... Добре було б включити до цієї серії польську та московську літературу, котру українська інтелігенція могла б читати в оригіналі". На жаль, здійснити такий план не вдалося.
У просвітницькій періодиці початку 20-х років майже відсутня книжкова реклама. Ця обставина ускладнила орієнтацію споживача в книжковій продукції. З метою усунення цього недоліку в 1925 році "Просвіта" починає випуск періодичного органу "Бібліотечний порадник" і відкриває в ньому рубрику "Українська просвітницька бібліографія". Крім повного бібліографічного опису і детальної анотації нових книжок, тут подаються вказівки на контингент споживача тієї чи іншої книжки за рівнем освіти. Розділення провадиться таким чином: книжки, доступні всім членам Товариства, навіть малописьменним; книжки для читачів з початковою освітою; книжки для розширення знань освічених читачів.
"Бібліотечний порадник" не був першим книгознавчим органом в регіоні. Від 1921 року в Станіславі виходив журнал "Книжка", котрий не знайшов належної підтримки і проіснував усього 3 роки. У грудні 1921 року у Відні виходить єдиний номер неперіодичного органу об'єднання українських видавців "Книга" за редакцією професора Д. Антоновича. Функції вісника книжкового руху на Радянській Україні виконував журнал "Нова книга", що виходив у Харкові.
Випускаючи перший номер "Бібліотечного порадника", видавці мали на увазі подати читачеві "не сухий перелік книжок, але їхню оцінку, оцінку того, що книжка може дати". Необхідно було підготувати грунт для книжки, і, таким чином, регулювати випуск нових видань.
Велику роботу в напрямку реклами книжки проводив орган "Спілки українських видавців та книгорозповсюджувачів" у Станіславі, котрий від 1927 року видає журнал "Книжник". Нова "Спілка" об'єднала більшість видавничих колективів, котрим допомагала в організації роботи і позичками. "Книжник" публікує цікаві матеріали, що торкаються теорії книгознавства та бібліографії. Вперше вводяться єдині правила бібліографічного опису книжок.
У 1921 році, відзначаючи 60-річчя від дня смерті Тараса Шевченка, на зібрані серед населення гроші за ініціативою "Просвіти" створюється видавничий фонд "Учітеся, брати мої..." За умови, що до фонду постійно будуть надходити добровільні пожертви, планувалося за його рахунок видавати одну книжку в квартал. У 1921 році вийшло 2 книжки, і вже наступного року Товариство вкладає свої кошти у видання книжок під грифом "Учітеся..." з тим, щоб підтримати доброчинне починання.
У квітні 1923 року "Просвіта" вибирає дев'ятим своїм головою професора Львівської Академічної гімназії М. Га-лущинського. Розуміючи складність політичної ситуації в регіоні і сподіваючись на її стабілізацію, новий голова всю просвітницько-організаційну роботу розділяє на 2 частини: виконання найближчих завдань і проведення загального курсу розвитку.
Першочерговим завданням було поновлення діяльності філій та читалень хоча б на довоєнному рівні, організація гуртків самоосвіти з метою ліквідації неписьменності, особливо серед молоді, створення бібліотеки на базі кожної читальні й поновлення діяльності "мандрівних" бібліотек, залучення нових членів до лав Товариства, як з регіону, так і з еміграції; розповсюдження сфери діяльності "Просвіти" на територію Волині, Холмщини та Полісся.
Для досягнення цієї мети великі надії покладаються на філії Товариства. Незважаючи на перепони, створювані польською владою, філії "Просвіти" проводили основну культурно-просвітницьку роботу в регіоні, бо іншої організації, котра охоплювала б таку кількість повітів в Галичині, не було.
За таких умов філії повинні були проявляти більше самостійності й ініціативи в роботі, турбуватися про підвищення професійного рівня керівників, вдосконалювати методи своєї роботи.
Одна з найбільш активних філій в місті Борщів (Тернопільщина) до 1923 року поновила свою діяльність у 37 читальнях, 24 аматорських гуртках, об'єднала 2860 членів. Філія мала 18 власних будинків, при котрих функціонувало 9 хорів та 18 бібліотек, де було 3518 книг.
Далеко не всі читальні мали книгарні. Однією з перешкод до їх організації була відсутність кваліфікованих продавців книжок, здатних вести справу на рівні польських, німецьких чи єврейських книгарень, що діяли на терені Галичини. Інші види торгівлі вже мали достатню кількість спеціалістів, завдяки функціонуванню таких учбово-практичних закладів як "Народна торгівля", "Доставка", "Народний базар" та ін.
Організувати окрему книготоргову школу за прикладом західних країн у Східній Галичині було складно, тому основні надії на виховання книготоргових кадрів покладалися на книгарню НТШ і торгову школу "Просвіти".
Продаж своїх видань "Просвіта" здійснювала тільки в канцелярії Товариства у Львові і розсилала поштою. Спеціально створена комісія з питань розповсюдження книжок зверталася в 1922 р. з проханням до польської влади
видавництва, котре поставило б собі за мету видати архітвори світової літератури, і в першу чергу повістей в блискучих українських перекладах... Добре було б включити до цієї серії польську та московську літературу, котру українська інтелігенція могла б читати в оригіналі". На жаль, здійснити такий план не вдалося.
У просвітницькій періодиці початку 20-х років майже відсутня книжкова реклама. Ця обставина ускладнила орієнтацію споживача в книжковій продукції. З метою усунення цього недоліку в 1925 році "Просвіта" починає випуск періодичного органу "Бібліотечний порадник" і відкриває в ньому рубрику "Українська просвітницька бібліографія". Крім повного бібліографічного опису і детальної анотації нових книжок, тут подаються вказівки на контингент споживача тієї чи іншої книжки за рівнем освіти. Розділення провадиться таким чином: книжки, доступні всім членам Товариства, навіть малописьменним; книжки для читачів з початковою освітою; книжки для розширення знань освічених читачів.
"Бібліотечний порадник" не був першим книгознавчим органом в регіоні. Від 1921 року в Станіславі виходив журнал "Книжка", котрий не знайшов належної підтримки і проіснував усього 3 роки. У грудні 1921 року у Відні виходить єдиний номер неперіодичного органу об'єднання українських видавців "Книга" за редакцією професора Д. Антоновича. Функції вісника книжкового руху на Радянській Україні виконував журнал "Нова книга", що виходив у Харкові.
Випускаючи перший номер "Бібліотечного порадника", видавці мали на увазі подати читачеві "не сухий перелік книжок, але їхню оцінку, оцінку того, що книжка може дати". Необхідно було підготувати грунт для книжки, і, таким чином, регулювати випуск нових видань.
Велику роботу в напрямку реклами книжки проводив орган "Спілки українських видавців та книгорозповсюджувачів" у Станіславі, котрий від 1927 року видає журнал "Книжник". Нова "Спілка" об'єднала більшість видавничих колективів, котрим допомагала в організації роботи і позичками. "Книжник" публікує цікаві матеріали, що торкаються теорії книгознавства та бібліографії. Вперше вводяться єдині правила бібліографічного опису книжок.
У 1921 році, відзначаючи 60-річчя від дня смерті Тараса Шевченка, на зібрані серед населення гроші за ініціативою "Просвіти" створюється видавничий фонд "Учітеся, брати мої..." За умови, що до фонду постійно будуть надходити добровільні пожертви, планувалося за його рахунок видавати одну книжку в квартал. У 1921 році вийшло 2 книжки, і вже наступного року Товариство вкладає свої кошти у видання книжок під грифом "Учітеся..." з тим, щоб підтримати доброчинне починання.
У квітні 1923 року "Просвіта" вибирає дев'ятим своїм головою професора Львівської Академічної гімназії М. Галущинського. Розуміючи складність політичної ситуації в регіоні і сподіваючись на її стабілізацію, новий голова всю просвітницько-організаційну роботу розділяє на 2 частини: виконання найближчих завдань і проведення загального курсу розвитку.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
