133071 (Особливості переживання емоційних станів у чоловіків та жінок), страница 3

Але все таки, не дивлячись на більшу тривожність жінок, саме вони в більшій мірі, ніж чоловіки, здатні до її подавлення.

Проблемна озабоченність (хвилювання). Більша тривожність та нейротизм осіб жіночої статі проявляється і в їх більшій проблемній озабоченості. С. Арчер встановила, що 42% дівчат стурбовані неможливістю поєднати в майбутньому сім’ю та роботу. Серед хлопців осіб з такою стурбованістю не було. Сімдесят п’ять відсотків хлопців відповіли, що їх нічого не турбує, в той час як серед дівчат таких виявилось лише 16%. За даними А. Г. Грецова, проблемна стурбованість практично по всім аспектам життя більше виражена в дівчат, ніж у хлопців.

В книзі «Життєві проблеми…» відмічається, що для дівчат проблеми, які зв’язані з власною особою та майбутнім, мають більше значення, ніж для хлопців. У чоловіків ступінь надії вищий, ніж у жінок, тобто вони з більшим оптимізмом дивляться в майбутнє.

Заздрісність. За даними Н. Е. Серебрякової, яка застосувала оригінальну методику для виявлення заздрості по відношенню до успіхів іншого в різноманітних життєвих ситуаціях, у жінок заздрісність вища, ніж у чоловіків, виключно кар’єру; тут різниці між чоловіками та жінками не виявлено.

Ревнивість. Чоловіки найбільше ревнують, коли їх партнерша має статеві стосунки ще з ким-небудь. Жінки відчувають найбільшу ревність, коли їх партнер емоційно прив’язується до іншої. Психологи вважають, що ця різниця відображає хвилювання чоловіків щодо достовірності їх батьківства і потребності жінки в піклуванні зі сторони партнера [12,160].

Статеві відмінності емпатійності. За деякими даними, жінки більш схильні до емпатії, ніж чоловіки. Під час прогляду слайдів або прослухування розповідей реакції дівчаток відрізнялися більшою емпатією. Велику схильність дівчаток до співпереживання в порівнянні з хлопчиками виявила М. Л. Бутовська. Жінки більш схильні плакати і говорити про свої біди у відповідь на розповіді інших про свої неприємності. Менша емпатійність чоловіків виявилась по відношенню до хворих СНІДом. Чоловіки більш схильні вважати цих хворих за девіантних, некомпетентних осіб, які не гідні співчуття і тому заслуговують на соціальне дистанціювання.

Психологи, вивчаючі емпатію у дітей 10 - 12 років, вважають, що велика емпатійність дівчаток цього віку виявляється тому, що вони морально дозрівають раніше, ніж хлопчики. Велику ж емпатійність жінок в порівнянні з чоловіками пояснюють їх гендерними ролями (дбайливість перших і владність, незалежність, суперництво других), а також відповідним цим ролям вихованням дітей. У дівчаток заохочується вираження емоцій, а у хлопчиків формується установка на придушення їх вираження. Гра дівчаток з ляльками розвиває емпатійну експресію, а «чоловічі» іграшки її не розвивають. Д. Блок припускає, що у чоловіків внаслідок цього є менш багатий досвід у сфері емпатійної чуйності, і в результаті вони просто не знають, як реагувати на емоційний дискомфорт іншої людини.

Були отримані дані, згідно яким чоловіки більше потребують емоційної участі (100% і 60%), жінки ж частіше зберігають емоційну байдужість в стосунках (60% проти 40%). Ці на перший погляд парадоксальні дані не виглядають такими, якщо врахувати, що думка про більшу природну емпатійність (як приватного прояву більшої емоційності) жінок деякими дослідниками ставиться під сумнів.

Багато що у виявленні емпатійних відмінностей між чоловіками і жінками залежить від використовуваних при їх виявленні критеріїв. Айзенберг і Леннон встановили, що чим менше очевидно, що тест вимірює рівень емпатії, тим менше виявляється статевих відмінностей. Так, істотні відмінності спостерігалися при використанні шкал, де обстежуваний повинен був повідомити, наскільки емпатійним він прагне бути, невеликі відмінності - при використанні шкали, де треба було повідомити про свої відчуття після переживання емоційно насиченої ситуації, а при використанні фізіологічних показників або мімічних реакцій відмінностей взагалі не було знайдено.

Форми емпатійної поведінки – співпереживання і співчуття – по-різному виявляються у дітей різної статі. Співпереживання дорослим і тваринам частіше спостерігалося у хлопчиків, а співчуття – у дівчаток. По відношенню ж до однолітків все опинилося навпаки: співпереживання частіше виражалося дівчатками, а співчуття - хлопчиками. В цілому ж і ті і інші частіше співчували, ніж співпереживали [12,156].

Як показано, емпатійна реакція дівчаток і хлопчиків визначається видом емоціогенного стимулу. Коли дівчатка чують дитячий плач (у магнітофонному записі), то у них різко активуються центри слуху, зір, моторні і задні асоціативні зони мозку, у хлопчиків реакція значно менше виражена. Картина міняється, коли звучить дієслово «плачуть». У хлопчиків реакція вказаних зон кори виражена виразно, а у дівчаток - слабо. Автори пояснюють сильнішу реакцію дівчаток на плач в порівнянні з реакцією на слово тим, що плач для жінок є найважливішим біологічним сигналом. Плач - це провідна комунікація матері та дитини.

Провина і сумлінність. Фактор статі сильно впливає на переживання провини: у чоловіків воно виражене слабше і вони набагато рідше говорять про переживання провини, ніж жінки.

Це знайшло підтвердження в дослідженні сумлінності, проведеному за допомогою розробленого опитувальника: у чоловіків величина сумлінності опинилася рівна 4,7 бала, а у жінок - 7,2 бала.

Висновки до першого розділу

Отже, високий динамізм повсякденного життя і діяльності сучасної людини, інтенсифікація соціальних зв'язків і спілкування людей, необхідність ухвалювати відповідальні рішення в умовах невизначеної ситуації і дефіциту часу, підвищення вимог до компетентності і оперативності людини зв'язані, все це впливає на кожну людину та суспільство в цілому зростанням емоціональної напруженості, яка виражається такими станами як настрій, почуття, афекти, тривожність, агресивність, стрес, фрустрація. Ось чому проблема емоційних станів, а також їх переживання має в людинознавстві величезне значення. І саме успішна розробка цієї проблеми необхідна тому, що психічні стани багато в чому визначають характер діяльності людини.

Провідне місце в діагностиці емоційних станів відводиться переживанням. Саме переживання чогось (апатії, страху, радості, невпевненості, огиди, тривоги) дає змогу найдостовірніше судити про психічний стан людини, є індикатором емоційного стану.

Також, як виявилось, чи не одним з головних питань в даній тематиці є питання про диференціацію переживань емоційних станів в представників різної статі. Теоретичний аналіз даного питання підтвердив гіпотезу про достатньо велику різницю в переживанні різних станів. В деяких емоційних станах мають перевагу в переживанні чоловіки, в деяких – жінки. Це зумовлено передусім віковими та соціальними особливостями.

Розділ ІІ Експериментальне вивчення особливостей переживання емоційних станів у чоловіків та жінок

2.1 Методи дослідження та характеристика вибірки дослідження

Для вивчення особливостей переживання емоційних станів у чоловіків та жінок буде підібрана група з 30 чоловік методом вільної вибірки з осіб віком 19 – 24 роки. 50% якої будуть особи жіночої статі, 50% – чоловічої, тобто по 15 чоловік. До складу групи входитимуть студенти.

Досліджування буде проводитись в індивідуальному варіанті. З кожним респондентом буде проведений інструктаж, щоб можна було чітко та легко зрозуміти інструкцію.

В ході даного дослідження буде проводитись три методики. Перша – це тест «Дослідження тривожності» Ч. Д. Спілбергера. Друга – тест «Самооцінка психічних станів» по Айзенку. Третя – методика діагностики оперативної оцінки самопочуття, активності, настрою.

ТЕСТ «ДОСЛІДЖЕННЯ ТРИВОЖНОСТІ» по Спілбергеру. Вимір тривожності як властивості особи дуже важливий, оскільки ця властивість багато в чому впливає на поведінку суб'єкта. Певний рівень тривожності – природна і обов'язкова особливість активної діяльної особи. У кожної людини існує свій оптимальний, або бажаний,рівень тривожності – це так звана корисна тривожність. Оцінка людиною свого стану в цьому відношенні є для неї істотним компонентом самоконтролю і самовиховання.

Під особистісною тривожністю розуміється стійка індивідуальна характеристика, що відображає схильність суб'єкта до тривоги і припускає наявність у нього тенденції сприймати достатньо широкий спектр ситуацій як загрозливі, відповідаючи на кожну з них певною реакцією. Як схильність, особистісна тривожність активізується при сприйнятті певних стимулів, що розцінюються людиною як небезпечні для самооцінки, самоповаги. Ситуативна або реактивна тривожність як стан характеризується емоціями, що суб'єктивно переживаються: напругою, неспокоєм, заклопотаністю, нервозністю. Цей стан виникає як емоційна реакція на стресову ситуацію і може бути різним по інтенсивності та динамічності в часі.

Особи, які відносяться до категорії високотривожних, схильні сприймати загрозу своїй самооцінці і життєдіяльності в широкому діапазоні ситуацій і реагувати вельми вираженим станом тривожності. Якщо психологічний тест виражає у випробовуваного високий показник особистісної тривожності, то це дає підставу припускати у нього появу стану тривожності в різноманітних ситуаціях, особливо коли вони стосуються оцінки його компетенції та престижу.

Більшість з відомих методів виміру тривожності дозволяє оцінити тільки або особистісну, або стан тривожності, або більш специфічні реакції. Єдиною методикою, що дозволяє диференційовано вимірювати тривожність і як особистісну властивість, і як стан є методика, запропонована Ч. Д. Спілбергером. Російською мовою його шкала була адаптована Ю. Л. Ханіним.

Даний тест є інформативним способом самооцінки рівня тривожності в даний момент (реактивна тривожність, як стан) і особовій тривожності (як стійка характеристика людини).

Реактивна тривожність характеризується напругою, неспокоєм, нервозністю. Дуже висока реактивна тривожність викликає порушення уваги, інколи порушення тонкої координації. Дуже висока особистісна тривожність прямо корелює з наявністю невротичного конфлікту, з емоційними і невротичними зривами і психосоматичними захворюваннями.

Шкала самооцінки складається з 2-х частин, що роздільно оцінюють ситуативну тривожність (СТ, номери висловів з 1 по 20) і особистісну (ОТ, номери висловів з 21 по 40). На кожен з висловів необхідно дати один з чотирьох варіантів відповіді: 1 – ні це не так, 2 – напевно так, 3 – вірно, 4 – повністю вірно.

Обробка результатів включає в себе: 1. Визначення показників ситуативної та особистісної тривожності за допомогою ключа. 2. На основі оцінки рівня тривожності складання рекомендацій для корекції поведінки досліджуваного. 3. Розрахунок середньо групового показника СТ і ОТ та їх порівняльний аналіз в залежності від статі.

При аналізі результатів самооцінки потрібно мати на увазі, що загальний кінцевий показник по кожній із підшкал може знаходитись в діапазоні від 20 до 80 балів. При цьому чим вище кінцевий показник, тим вище рівень тривожності (ситуативної або особистісної).

При інтерпретації показників можна використовувати наступні орієнтовні оцінки тривожності: до 30 балів – низька тривожність; 31-44 – помірна тривожність; 45 і більше – висока тривожність.

Значні відхилення від рівня помірної тривожності вимагають особливої уваги, висока тривожність припускає схильність до появи стану тривоги у людини в ситуаціях оцінки його компетентності. В цьому випадку слід понизити суб'єктивну значущість ситуації і завдань і перенести акцент на осмислення діяльності і формування відчуття упевненості в успіху

За результатами дослідження групи пишеться висновок, що оцінює різні статі по рівню ситуативної і особової тривожності, крім того, виділяються особи, високо і низько тривожні.

ТЕСТ «САМООЦІНКА ПСИХІЧНИХ СТАНІВ» по Айзенку. Дана методика дозволяє виміряти показники таких емоційних станів: тривожність, фрустрацію, агресивність, ригідність.

Тривожність - переживання емоційного неблагополуччя, пов'язане з передчуттям небезпеки або невдачі. Будь-яка нестабільність, порушення звичного ходу подій може привести до розвитку тривожності.

Фрустрація (лат. frustratio - обман, невдача, марне очікування, розлад, руйнування (планів, задумів)) - психічний стан, що виникає в ситуації розчарування, нездійснення якої-небудь значущої для людини мети, потреби.

Виявляється в гнітючій напрузі, тривожності, відчутті безвихідності і відчаю. Виникає в ситуації, яка сприймається особистістю як невідворотна загроза досягненню значущої для неї мети, реалізації тій або іншої її потреби. Сила фрустрації залежить як від ступеня значущості дії, що блокується, так і від близькості його до наміченої мети. Реакцією на стан фрустрації можуть бути наступні основні типи дій: «відхід» від реальної ситуації в область фантазій, марень, мріянь; виникнення внутрішньої тенденції до агресивності, яка або затримується, проступаючи у вигляді дратівливості, або відкрито проривається у вигляді гніву; загальний «регрес» поведінки, тобто перехід до легших і примітивніших способів дії, часта зміна занять і ін. Як наслідок фрустрації нерідко спостерігається залишкова невпевненість в собі, а також фіксація способів дії, що застосовувалися в ситуації фрустрації.

Ригідність (від латин. rigidus - жорсткий, твердий) – утрудненість, аж до повної нездатності, в зміні наміченої суб'єктом програми діяльності в умовах, що об'єктивно вимагають її перебудови. Виділяють когнітивну, афектну і мотиваційну ригідність. Когнітивна ригідність виявляється в труднощах перебудови сприйняття і уявлень в ситуації, що змінилася. Афектна ригідність виражається у відсталості афектних (емоційних) відгуків на об'єкти емоцій, що змінюються. Мотиваційна ригідність виявляється в тугоподвижній перебудові системи мотивів в обставинах, що вимагають від суб'єкта гнучкості і зміни характеру поведінки. Рівень ригідності, що проявляється суб'єктом, обумовлюється взаємодією його особистісних особливостей з характером середовища, включаючи ступінь складності завдання, що стоїть перед ним, його привабливості для нього, наявність небезпеки, монотонність стимуляції і так далі.

Агресивність (лат. aggressio - нападати) - стійка характеристика суб'єкта, схильність, що відображає його відношення до поведінки, метою якої є спричинення шкоди що оточує, або подібний афективний стан (гнів, злість). Хоча агресивність грала вирішальну роль в процесі еволюції людини, затверджується, що вона не властива людській істоті спочатку, що діти засвоюють моделі агресивної поведінки практично з моменту народження.

Причинами агресивності можуть виступати різного роду конфлікти, зокрема внутрішні, при цьому такі психологічні процеси як емпатія, ідентифікація, децентрація - стримують агресію, оскільки є ключем до розуміння інших і усвідомлення їх самостійної цінності.