133071 (Особливості переживання емоційних станів у чоловіків та жінок), страница 2

У другому випадку тривога виникає лише в певних ситуаціях і пов'язана з особливостями сприйняття специфічних стресорів. Тому індивіди з високим рівнем особистісної тривожності відчувають стан тривоги в одних ситуаціях і можуть відчувати себе достатньо спокійно в інших ситуаціях [28,165].

Певний рівень тривожності - природна і обов'язкова особливість активної діяльної особи [12,486]. У кожної людини існує свій оптимальний, або бажаний рівень тривожності. Це так звана корисна тривожність. Оцінка людиною свого стану в цьому відношенні є для нього істотним компонентом самоконтролю і самовиховання.

Пристрасті – сильні й тривалі емоційні стани, що на певний час забарвлюють життя індивіда, істотно позначаються на спрямованості й динаміці його діяльності. Це виразний сигнал особистісного сенсу предмета, потреби, мотиву, від якого залежить життя [28,382]. Пристрасть виявляється у зосередженості індивіда на якомусь предметі, який в цей час затіняє всі інші види діяльності. Переживаючи пристрасть, людина страждає, стає пасивною істотою; вона начебто перебуває під владою якоїсь сили, хоча ця сила й виходить від неї.

Пристрасті присутні такі компоненти: сила; стійкість; присутність в ній вольових компонентів; зосередженість свідомості, увага на поставлену мету; поєднання активності та пасивності.

Предметом пристрасті найчастіше є інша людина, яка стає єдиним засобом задоволення «відкритої», що домінує над усіма іншими, потреби в іншій людині. Такою пристрастю може бути один з видів кохання .У цьому разі той, кого кохають, зазнає кристалізації — «особливої діяльності розуму, який з усього, з чим він стикається, видобуває відкриття того, що улюблений предмет має нові досконалості». Предметом пристрасті може бути й не одухотворений об'єкт або ж якась ідея. Як і у попередньому випадку, індивід потрапляє у поле тяжіння домінуючої потреби, яка з певних причин сформувалася протягом його життя.

Настрій — емоційний стан індивіда, що на певний час зафарбовує його стосунки з дійсністю. Це емоційне тло життя [13,184]. На відміну від інших емоційних явищ, настрій не має очевидного предметного змісту, його джерела нерідко полягають у несвідомому або ж у фізіологічних процесах організму, підпорогові подразники від яких сигналізують про біологічний сенс тих чи інших порушень у їх роботі. Та все ж частіше настрій відбиває процес стосунків людини зі світом. Вона може бути сумною або веселою, пригніченою або життєрадісною залежно від того, наскільки задоволені чи незадоволені її головні потреби, наскільки успішно вона просувається в напрямку до своїх цілей. У цьому зв'язку настрій можна вважати емоційною оцінкою індивідом обставин свого життя.

Настрій – протилежний афекту, це загальний емоційний стан, який у відомому проміжку часу забарвлює переживання та діяльність людини. Він має такі особливості: забарвлює всю ситуацію в цілому; не має специфічно цільового об’єкту, специфічних реакцій; не прив’язаний до приватної події або моменту; виникає в наслідок узагальнення якогось емоційного враження; він впливає як контекст, непомітно для нас трансформує наші реакції на події; стимулює людину до поведінки, яка покращила б її самопочуття.

З когнітивної точки зору, настрій – це потік гедонічно орієнтованих ідей, які дістаються із пам’яті. Це система, яка включає в себе декілька підсистем: емоційну, когнітивну, мотиваційну та фізичне самопочуття. Настрій може закріпитися та стати властивістю особи, стати постійним супутником.

Стрес (англ. stress — напруга) — емоційний стан індивіда, який виникає в ситуаціях, що порушують усталений перебіг його життя. Цей стан полягає у неспецифічній реакції організму на вимоги, які до нього висуваються. Дослідження цієї реакції, започатковані Г. Сельє 1936 p., спричинили створення теорії стресу.

З психологічного погляду стрес може бути інформаційним або власне емоційним. У першому випадку індивід перебуває в ситуації, яка не дає можливості завчасно підготуватись і прийняти потрібне рішення, у другому — стикається з ситуаціями, які безпосередньо стосуються його потреб (наприклад, ситуація загрози чи образи). В обох випадках індивід реагує переживаннями, які позитивно або, що частіше, негативно позначаються на ефективності його діяльності. Це залежить як від характеру загрози, так і від індивідуально-психологічних особливостей людини.

Іноді для опису емоційного стану, аналогічного за генезисом до стану емоційного стресу, використовують термін «напруженість». Деякі автори вважають ідентичними поняття «стрес» і «напруженість», на думку інших, необхідно відмежувати емоційний і психологічний стреси від близьких до них станів, до яких належать фрустрація, тривога, напруженість [23,83]

Спільною рисою напруженості та стресу є їхня відображувальна природа. У цьому розумінні ці стани є відображенням (безпосередньо-чуттєвим переживанням) суб’єктом розбіжності між його життєво важливими потребами (мотивами) та явищами дійсності або ймовірністю успішної реалізації діяльності, що відповідає його потребам.

Поняття стресу було запроваджене в 40-ві роки ХХ ст. канадським ученим Г. Сельє для визначення генералізованої реакції організму – «загального адаптаційного синдрому» – як відповіді на будь-який несприятливий вплив.

У 1936 р. Сельє опублікував статтю «Синдром, викликаний різними шкідливими агентами», де було започатковано вчення про стрес як про стан неспецифічного напруження, що виникає в живому організмі в результаті дії будь-якого шкідливого фактора, або стресора. Г. Сельє схарактеризував стрес як інтегральне поняття, адаптаційний синдром, який є сукупністю фізіологічних реакцій. Дана сукупність реакцій виконує адаптаційну функцію, вона спрямована на збереження цілісного фізіологічного стану організму – гомеостазу, який може бути зумовлений будь-яким шкідливим агентом (психічним, біологічним, хімічним, фізіологічним та ін.). Незалежно від того, який саме подразник діє на організм – фізична травма, тривале навантаження, страх, погроза і багато іншого, організм реагує на вплив, що відбувається в даний момент, не тільки локально, а й інтегрально – за фізіологічним однотипним механізмом. У відповідь на дію стресора організм мобілізується на боротьбу з ним із метою найбільш швидкої адаптації до ситуації, що склалася.

Реагування на екстремальний вплив має певні фази:

• «фаза шоку» характеризується різким падінням опору організму;

• «фаза резистентності» мобілізує адаптаційні можливості організму відповідно до нових умов;

• «фазі виснаження» відповідає стійке зниження резервів організму.

Слід зазначити, що вченню про стрес передували праці фізіологів російської школи І. П. Павлова, І. М. Сєченова, М. Є. Введенського, О. О. Ухтомського, Л. А. Орбелі, досліди гомеостазу американських учених К. Бернара та К. Кеннона.

Широка популяризація поняття «стрес» призвела до того, що будь-який стан людини, навіть стан повного розслаблення або сну, стали розглядати як стрес, нульовий же рівень стресу – це смерть. Терміном «стрес» почали називати катастрофу, хворобу, погрозу, страх, радість, інформаційне перевантаження та багато іншого. Слово «стрес» вийшло за межі науки й почало позначати безліч різноманітних явищ із різних сфер життєдіяльності людини. Таке вживання терміна призвело до виникнення численної літератури на тему стресу.

Л. О. Китаєв-Смик наводить такі визначення поняття «стрес», які трапляються в сучасній літературі:

• сильна несприятлива дія, що негативно впливає на організм;

• сильні як несприятливі, так і сприятливі для організму реакції різного роду;

• неспецифічні риси (елементи) фізіологічних і психологічних реакцій організму за сильних, екстремальних для нього дій, що викликають інтенсивні вияви адаптаційної активності.[12,32]

Згідно з Р. Лазарусом, якщо в разі фізіологічного стресу адаптаційний синдром виникає в момент зіткнення з подразником, то в разі емоційного – адаптація передує ситуації, настає завчасно. Саме завдяки цьому емоційний стрес може бути доцільним. Але робота у стресогенній ситуації обов’язково призводить до додаткової мобілізації внутрішніх ресурсів, що може мати несприятливі наслідки. Типові хвороби «стресової етіології» – серцево-судинні патології, виразка шлунка, психосоматичні розлади, депресивні стани – характерні для сучасної виробничої та управлінської діяльності.

Стрес існує завжди. Вплив його залежить від інтенсивності стресорів, тобто чинників, що такий стан викликають, і від індивідуально-психологічних особливостей особистості. У складних життєвих ситуаціях, критичних моментах певний рівень вияву емоційного стресу може стати характерною рисою особистості – схильністю до емоційного стресу. Розрізняють типи особистостей, схильних до стресу і стійких до дії стресорів. Так, у схильних до стресу частіше простежуються здатність до конкуренції, тверде прагнення до досягнення мети, агресивність, нетерплячість, неспокій, експресивне мовлення, відчуття постійного браку часу. Дослідники стресу виявили також тенденцію щодо відповіді на подібні стресові ситуації однаковими характерними реакціями, що пояснюється напрацьованою у процесі індивідуального розвитку системою психологічних механізмів (зокрема мотивів).

Складовими емоційного стресу вважають емоційне збудження, напруження і напруженість. При цьому емоційне збудження розглядається як стан, що характеризується активізацією різних функцій організму у відповідь на вплив емоціогенних факторів. Емоційне збудження зазвичай не пов’язане з будь-якою активною вольовою дією. Емоційне напруження – це стан, що характеризується активізацією різних функцій організму у зв’язку з активними вольовими актами, цілеспрямованою діяльністю або підготовкою до неї, очікуванням будь-якої діяльності або небезпеки. Емоційна напруженість – стан, що характеризується таким ступенем емоційних реакцій, який зумовлює тимчасове зниження стійкості психічних процесів і працездатності. Такий розподіл являється не дуже логічним, тому що емоційним напруженням називають вольове напруження.

Л. В. Куликов зовсім вважає, що додавати до терміну «напруження» слово «емоційне» немає необхідності, тому що важко представити собі будь-яке напруження без емоціональним.

Виділяють два види напруженості: операційну та емоційну [23,94]. Перша виникає при актуалізації процесуального мотиву. Для неї характерним є збіг змісту, мети та мотиву діяльності. У цьому стані відбувається зближення об’єктивного значення діяльності та її особистісного смислу для людини; потреби, інтереси та прагнення людини спрямовуються на зміст і процес діяльності.

Емоційна напруженість виникає за актуалізації мотиву самоствердження; цей стан відбиває розбіжність внутрішніх спонукань особистості з об’єктивними складовими її діяльності – діяльності значущої, складної.

1.2 Особливості переживання емоційних станів у чоловіків та жінок

Е. Маккобі і К. Джеклін на основі аналізу ряду експериментальних досліджень прийшли до висновку, що в перші роки життя немає відмінностей в частоті і тривалості негативних емоційних реакцій у хлопчиків і дівчаток, але з віком їх частота і інтенсивність у хлопчиків збільшуються, а у дівчаток - зменшуються. Це вони пояснюють тим, що дівчатка, маючи ті ж агресивні тенденції, що і хлопчики, бояться проявити їх із-за покарання, тоді як до агресії хлопчиків оточуючі відносяться прихильніше.

К. Хорні пише, що відповідно до розподілу соціальних ролей сформувався певний погляд на жінок як на інфантильних створінь, що живуть емоціями [38,428]. Із цього приводу ще К. Батюшков писав: «Любити або ненавидіти! - їм, жінкам, потрібна безупинна їжа для відчуттів». Це знаходить підтвердження і в деяких дослідженнях. Так, В. А. Чикер та інші виявили, що для дівчаток старших класів соціальне середовище виявляється більш насиченим емоційними подіями, що мають стресогенне значення, ніж для хлопчиків. Л. В. Куликов відзначає, що у жінок емоційна сфера більш диференційована і складніша, ніж у чоловіків.

Дійсно, в багатьох дослідженнях виявлені виразні відмінності в емоційній сфері осіб чоловічої і жіночої статі. Правда, до цих пір не зрозуміло, чи є хоч би деякі з них природженими або всі ці особливості отримуються в процесі специфічного виховання хлопчиків і дівчаток.

Відмінності в емоційній сфері чоловіків і жінок багато психологів пов'язують саме з особливостями виховання тих і інших. Р. Сальвагіо відзначає, що у жінок вельми бажана емоційна залежність від протилежної статі, занурення в «любов» при забороні на відкрите вираження відчуттів, прояв агресії. Це створює у жінок мазохістську установку. В той же час для чоловіків все це гідно кепкувань і ганьби. Згідно К. Юнгу, у чоловіка в процесі його виховання відчуття пригнічуються, тоді як у дівчаток вони домінують.

Відмінності по тривожності. У молодших школярів, за даними Л. П. Баданіной, спостерігаються відмінності між хлопчиками і дівчатками по ряду емоційних станів. Показники тривожності у хлопчиків нижче чим у дівчаток. Автор пов'язує це з тим, що дівчатка з більшою усвідомленістю сприймають роль школяра. Хлопчики і дівчатка також розрізняються по домінуючих причинах тривожності. У дівчаток шкільна тривожність домінує в 7 - 9 років, а в 10 років поступається своїм місцем самооцінній тривожності. У дівчаток молодших класів на фоні меншої, ніж у хлопчиків, кількості невротичних реакцій найчастіше відмічається нестійкість настрою, примхливість, плаксивість, смуток, туга, сором’язливість, боязливість, схильність до страхів, підвищена образливість. У хлопчиків семи років домінує міжособова тривожність, шкільна тривожність переважає в 8 - 9-річному віці. При цьому у хлопчиків вже в 9 років показники самооціночної тривожності починають порівнюватися з показниками шкільної тривожності. На фоні великої кількості невротичних реакцій у хлопчиків молодших класів спостерігається агресивність, забіякуватість, гіперактивність.

А. М. Прихожан відзначає, що відмінності між хлопчиками і дівчатками по тривожності є лише в 12-річному віці. У старшому підлітковому віці (14-15 років) відмінності між ними не виявляються, а у віці 16 – 17 років знову більш тривожними виявляються дівчатка [27,99].

Факт більшої тривожності і нейротизму осіб жіночої статі в порівнянні з особами чоловічої статі виявлений в багатьох дослідженнях В. Д. Кузакова, наприклад, виявила у здорових чоловіків високу тривожність в 14% випадків, а у жінок - в 21% випадків. Ті ж співвідношення опинилися і у туговухих (відповідно 26%і 43%) . І лише у глухих кількість осіб з високою тривожністю у чоловіків і жінок виявилася приблизно однаковою (39 % і 35% ).

Обстеження декількох сотень спортсменів високого класу показало, що у жінок, які виступають в ігрових видах спорту, високий нейротизм зустрічається значно частіше, ніж у чоловіків - представників тих же видів спорту (відповідно в 34% і 12%). Низький же нейротизм частіше зустрічається у чоловіків-спортсменів, ніж у жінок-спортсменів (відповідно 34% і 13%).