Державне конституційне право зарубіжних країн

Тема №1

Предмет, метод, джерела ( державного ) конституційного права зарубіжних країн

1. Поняття конституції, предмет

2. Метод

3. Джерела КП

4. Види і форми конституції. Функції конституції.

-1-

Конституція ( від. Лат. «конституціо» - устрій, установа. Установлення)

Причини прийняття Конституції:

• обмеження влади монарха;

• встановлення особливого права;

Перші конституції регулювали:

1. Основи устрою держави ( з’явились перші виборчі органи).

2. Закріплення і гарантованість важливих прав людини ( громадянські права ).

3. Предмет ДПЗК – це система правових норм, які регулюють засади устрою суспільства, держави і статус людини в них, а також відносини пов’язані з участю населення в здійсненні публічної влади.

-2-

Методи галузі: Методи науки:

1. Метод дозволу. 1. Порівняльно - правовий

2. Метод обов’язку. 2. структурний ( функціональний аналіз )

3. Метод заборони.

Норми КПЗК, їх класифікація:

I. Юридична сила:

1. Найвища юридична сила – норми Конституції, норми судових органів, які здійснюють конституційний контроль. Закони конституційного значення, підзаконні акти, які регулюють діяльність державних органів.

II. По способу впливу:

1. Регулятивні.

2. Охоронні.

III. За характером припису:

1. Дозволяють

2. Забов’язуючі.

3. Забороняючі.

IV. За характером регулювання:

1. Матеріальні.

2. процесуальні ( мало )

V. За дією у часі:

1. Постійні.

2. Тимчасові.

3. Надзвичайні.

VI. За способом викладення:

1. Пряме.

2. Відсильні

3. Бланкетні.

Принципи КП:

Загальні принципи:

1. Народний суверентет

2. Принципи поділу влади.

3. представницьке правління.

4. Природний характер права і свобод.

Спеціальні принципи:

1. Недоторканість суддів.

-3-

Джерела – це зовнішнє закріплення і зовнішнє вираження норм КП:

Джерела:

1. Нормативно – правові акти:

- Конституції;

- Закони ( про вибори )

- Кодекси;

- Галузеві закони;

- Договори ( угоди )

А) міждународні.

Б) внутрішньодержавні .

- Нормативні акти вищих органів виконавчої влади;

- Акти органів конституційного контролю;

- Регламенти парламентів;

- Акти органів місцевого самоврядування.

1. Правові звичаї – це ніде офіційно не зафіксовані правила поведінки, які застосовуються на протязі значного часу і санкціоновані державою.

• наявність уряду;

• голова партії переможця, керує створення уряду.

• Обов’язки монарха погоджується рішенням двох палат парламента.

1. Судові прецинденти ( в англо – саксонській правова система ) – рішення вищих судових органів по питанням не врегульованих правом.

2. Доктринальні положення – офіційно опубліковані думки, судження вчених – юристів.

3. Релігіозні джерела ( мусульманські держави )

Дія КП: у 3 вимірах, але є особливості:

1. У часі:

• Починає діяти вказано в Конституції.

• Момент закінчення дії, вказано в перехідному положенні.

• Зворотня сила відсутня, але питання з громадянства мають зворотню силу.

1. У просторі:

• Конституційні норми діють на всій території держави ( повітряний простір – 21 км.)

• Норми можуть діяти в окреих регіонах.

• Екстириторіальна дія, норми конституційного права діють на громадян України, де б вони не були.

1. По колу осіб:

• по відношенню до своїх громадян, а також до інших осіб.

-4-

1. Юридична Констиуція – система правових норм.

2. Фактична Конституція – система суспільних відносин ( Конституційний устрій)

Юридична Конституція використовується в 2-х значеннях:

Види:

1. Матеріальному – це система пр. норм, які регулюють.

2. Формальному – це нормативний акт, який має таку ж назву.

Форми Конституції:

1. Писана ( розуміється як 1 акт або декілька актів. Кількість цих актів чітко визначена ) Наприклад – Швеція – 4 акти!

2. Неписані ( складаються з необмеженої кількості джерел, які не можна визначити).

Функції Конституції:

1. Юридична функція – полягає в тому, що конституція – це головне джерело всіх галузей права, визначає розвтиток всіх галузей права.

2. Політична функція - Конституція встановлює засади організації публічної влади.

3. Ідеолгогічна функція – в Констуції сформована кінцева мета.

Зміст Констиції:

1. Правове становище людини і громадянина.

2. Конституція закріплює державний устрій.

Тема №2

Конституційно – правовий статус людини і громадянина

План:

1. Зміст інституту Конституційного права .

2. Конституційне право і Конституційні свободи і принципи їх закріплення. Види прав і свобод.

3. Конституційні обов’язки.

4. Громадянство і режим іноземців.

-1-

Зміст інституту Конституційного права:

1. Права і свободи і обов’язки

2. Принципи і способи формолювання прав і свобод.

3. Конституційна правосуб’єктність фізичних осіб.

4. Громадянство і режим іноземців.

5. Конституція гарантує права і свободи.

-2-

Констиуційні права і свободи – це визначенні Конституцією найважливіші можливості фіз. Особи по досягненні своїх інтересів в межах визначених Констиуцією або законами.

Два способи закріплення прав і свобод:

1. Позитивний – контитуція гарантує чи встановлює, що суб’єкт володіє певним правом ( має право «може»).

2. Негативний – являє собою конституційну заборону для будь – якого суб’єкта порушити або обмежити певне право.

Принципи правового статусу:

1. Для демократичних держава:

1. природне походження прав і свобод.

2. Рівноправність.

3. Принципи верховенства міжнародного права.

1. Для соціолістичних держав:

1. Класовий підхід до закріплення прав і свобод.

2. Відповідність прав і свобод будівництву соціалізма.

1. Мусульманським державам:

1. Принципи ісламу.

2. Особливість закріплення прав і свобод в Констиуціїє те що вони не є вичерпним.

-3-

Обов’язки – це найважливіші повинності, які підлягають виконанню в межах встановлених Конституцією або іншими законами.

Харктерними рисами є :

1. Конституційні обов’язки встановлюються виключно Конституцією або виключно законами.

2. Перелік обов’язків завжди є вичерпним.

3. Обов’язок в порівняні з правом і свободами є значно меншими.

4. Кожному обов’язку є юридична відповідальність за не виконання конституційного обов’язку.

-4-

Громадянин, відомий в древньому Римі, зустрічається в Біблії, в період феодалізму виник термін «піданний».

Зміст громадянства:

1. правовий стан особи, виражається в індивідуальному юридичному оформленні громадянства.

2. Постіний характер громадянства.

3. Громадянство – це двохстороній зв’язок між державою і фіз. Особою ( виражається в права і обов’язок і відповідальність ).

4. Розповсюдження на громадянина суверенної влади країни, де б він не знаходився.

Громадянство – це постійний політико – правовий зв’язок між людиною і державою, що виражається у сутності їх взаємин прав, обов’язків і відповідальності.

Інститут громадянства має 3 види норм:

1. Норми регулюють порядок набуття громадянства.

2. Норми регулюють право припинення громадянства.

3. Норми регулюють право розгляду справ з питань громадянства.

Набуття громадянства, підстави:

1. Філіація – за народження, визначається 2 принципи:

• право крові ( якого громадянство батьки)

• право грунту ( на території якої держави народився)

1. Натуралізація – набуття громадянства за законом, який діє в цій країні, шляхом прийняття і видачі індивідуального акта; може натуріалізуватися лише повнолітня особа, письмова заява, готовність відмовитись від іншого громадянства, знання державної мови, мінімальний строк проживання, відсутність певних хвороб, наявність законних засобів існування. Внаслідок правонаступництва держави.

2. Оптація ( вибір ).

3. Відновлення громадянства.

4. Репатріація – групове надання громадянства.

5. Дароване громадянство за особливі заслуги.

6. Усиновлення.

Підстави припинення громадянства:

1. Добровільна відмова.

2. Позбавлення громадянства, може позбавити лише набутого громадянства.

3. Автоматична втрата громадянства.

Режим іноземця ( є в демократичних країнах, крім КНР і Туркміністан ).

1. Національний режим іноземці = до громадян за деякими виключенями).

2. Режим найбільшого благосприйняття ( встановлюється лише до деяких категорій іноземців, лише до тих коли ін. країна встановлює такий режим).

3. Спеціальний режим.

Лекція №3

Гарантії прав і свобод громадян

Гарантії – це правові, політичніЮ, ідеологічні, організаційні, економічні засади, які створюють умови для забеспечення прав і свобод людини і громадянина і в ряді випадків не уможливлюють їх порушення з боку будь – якого суб’єкта права і держави.

Гарантії:

1. Міждународно – правові:

• «Декларація прав людини і громадянина»;

• «Декларація прав дитини» 1ст. новонароджена дитина має право на громадянство і сім’ю

1. Внутрішні – залежать від державного і політичного режиму.

Державні режими – це спосіб здійснення влади, який закріплює Конституція.

Політичний режим – як здійснюється влада.

Лекція №4

Форми державного правління в зарубіжних країнах.

План:

1.Поняття і види форм правління.

2. Монархія та її види:

А) абсолютна;

Б) обмежена ( дуалістична і парліментська )

В) нетрадиційні види монархій.

3.Республіка:

А) Президентська;

Б) Парламентська;

В) Змішаний тип;

Г) Радянська;

Ґ) Нетрадиційні види республік.

4. Види політичного режиму зарубіжних країн.

-1-

Форма держави – це її апарат, який відповідним чином взаємодіє з населенням, це організація поділу влади і територіальний поділ держави.

Принципи поділу влади:

Потрібна система стримань і противаг.

Мінімальне втручання.

Максимальне втручання.

Має значення як монарх приходить до влади: Монархія і Республіка.

-2-

Монархія – історично перша форма правління ( моно – один, арх – влада ) – одноосібний глава держави, що здійснює управління за власним правом, а не делеговано:

• його влада є довічна;

• монарх є недоторканим, відповідає монарх

Монарх

• Король ( Бельгія, Англія, Іспанія, Данія, Швеція);

• Султан ( Бруней, Малазія);

• Емір ( Кувейт, ОАЕ);

• Великий герцог ( Люкскмбург);

• Князь ( Ліхтенштейн);

• Імператор ( Китай ).

Ознаки:

1. Наявність одноособового довісного правителя.

2. Спадкоемний характер наступності Верховної влавди

3. Юридична безвідповідальність монарха.

4. Влада монарха обожнюється.

Монархія:

1. Абсолютна ( пізній період феодалізму)

2. Обмежена:

А) Дуалістична;

Б) Парламентська.

А) Абсолютна монархія – виникнення повязане з розвитком феодальних відносин.

Ознаки:

1. Відсутність організації, які обмежеують владу монарха ( нема парламента)

2. Ліквідація або повний занепад представницьких уставів.

3. Необмежана влада монарха.

4. Наявність і підкореність армії, поліції, спец. служб і адміністративного апарату

( Бруней, Катар, Бахрей, Оман, Саудовська Аравія)