139027 (Соборні послання – складова канону Священних Новозавітних книг), страница 6

Ап. Петро був похований на Ватиканському пагорбі поблизу місця його розп’яття. Пізніше Церквою разом з апостолом Павлом він був названий первоверховним Апостолом (його пам’ять вшановують разом зі згадкою про ап. Павла 12 липня за новим стилем; крім того особливо 29 (16) січня – поклоніння чесним веригам св. Всехвального ап. Петра⁴¹). Залишки його стародавньої гробниці (II ст.) були знайдені археологами під вівтарем базиліки св. Петра в Римі.

3.1.2 Достовірність послання

Доказом того, що Перше соборне послання апостола Петра написане саме ним, служать:

1. його ж вказівка у Другому посланні (2 Петр. 3,1);

2. свідчення ранньохристиянського передання, що бере початок від апостольських часів;

3. сам зміст послання.

Щодо церковного передання про Перше соборне послання апостола Петра, то достатньо відзначити, що учень євангеліста Іоана Богослова святий Полікарп Смирнський у своєму посланні до филип’ян (1,3; 2,1; 5,3), як свідчить церковний історик Євсевій Кесарійський [Церковна Історія, 4,14], наводить цитати із Першого послання апостола Петра (1 Петр. 1,8,13,21; 2,11-12,22,24; 3,9; 4,7). Цитує назване послання і святий Іриней Ліонський (Проти єресей, IV,9,2), вказуючи, що взяті ним слова належать апостолові Петру. Засвідчують достовірність цього послання, наводячи із нього цитати, Тертуліан, Климент Олександрійський, а також Оріген, св. Кипріан, Євсевій Кесарійський, св. Афанасій Великий та інші отці й вчителі Церкви.

Водночас доказом достовірності послання є те, що воно знаходиться у такому відомому стародавньому сирійському перекладі II століття, як Пешіто. Тому як Східна, так і Західна церкви ще з перших віків християнства визнавали Перше соборне послання апостола Петра достовірним.⁴²

3.1.3 Первинне призначення послання (мета), привід для написання, місце і час

Первинне призначення послання видно з самого його надписання: воно звернене до «пришельців, розсіяних в Понті, Галатії, Каппадокії, Асії й Віфінії» (1,1) — провінціях Малої Азії. Під цими «прибульцями» треба розуміти іудеїв, що головним чином повірили, бо св. Петро був переважно «апостолом обрізаних» (Гал. 2,7), але, як видно з деяких місць послання (2,10; 4,3-4), тут маються на увазі і язичники, які, звичайно, також входили до складу християнських общин Малої Азії, як це видно з книги Діянь і деяких послань св. апостола Павла.

Які спонуки могли бути у св. апостола Петра писати малоазійским християнам, спільноти яких були засновані, як ми знаємо з книги Діянь, св. апостолом Павлом?

Внутрішнім мотивом, звичайно, було для апостола Петра веління Господа «затвердити братів своїх» (Лк. 22:32). Зовнішнім мотивом послужили негаразди, що з’явилися в цих общинах, а особливо гоніння, що впали на них з боку ворогів Хреста Христового (що видно з 1 Петра. 1,6-7; 4,12,13,19; 5,9). Окрім зовнішніх ворогів, з’явилися ще більш тонкі вороги — внутрішні, в особі псевдовчителів. Користуючись відсутністю св. апостола Павла, вони почали спотворювати його вчення про християнську свободу і протегувати всякій етичній розбещеності (1 Петра 2,16; 2 Петра 1,9; 2,1). Є підстави вважати, що відомості про випробування, що осягнули малоазійскі общини, приніс св. апостолу Петру Силуан, який був постійним супутником апостола Павла, але після ув’язнення апостола Павла перейшов до св. Петра.

Мета послання, таким чином, — підбадьорити, утішити в скорботі малоазійських християн і утвердити їх у вірі. Останню мету св. Петро сам позначає: «це стисло написав я вам через Силуана, вірного, як думаю, вашого брата, щоб запевнити вас, утішаючи і свідчивши, що це істинна благодать Божа, в якій ви стоїте» (5,12).⁴³

1 Петра адресоване християнам Малої Азії, які переживали період спокус і піддавалися переслідуванням. Апостол підбадьорює вірних, нагадує їм про страждання Христа і вселяє в них надію на Його Суд, Він дає повчання про те, як віруючі повинні жити і свідчити про свою віру серед оточуючих їх людей.

Тож, як видно зі змісту послання, метою його написання було бажання апостола Петра утвердити у вірі і правилах християнською життя християн різного походження та соціального стану, а водночас викоренити деякі внутрішні суперечності, заспокоїти перед усілякими зовнішніми негараздами і прикрощами, та застерегти від різних спокус з боку лжеучителів. Тобто апостол Петро прагнув утвердити в житті малоазійських християн ті істинні духовні блага, яких, як йому стало відомо, їм не вистачало. Залишившись без свого духовного пастиря, апостола Павла, вони залишилися і без тієї духовної опіки, яку мали в його особі. А це спричинило появу всілякого роду лжеучителів та лжеапостолів.

Однак настанови, а особливо застереження апостола Петра відзначаються більш загальним характером, ніж у посланнях апостола Павла, який, як засновник малоазійських церков, був ближче обізнаний з їхнім життям і побутом.⁴⁴

Автор пише з «Вавилону» (1 Пет. 5,13). Ніяких переказів про відвідини Петром Вавилона немає. Під цим ім’ям біблійна традиція часто має на увазі оплот язичництва взагалі (3 Езв 165,1), або прямо Рим (Одкр. 14,8; 16,19; 17,5; 18,2,10,21; пор. 2 Езд. 3,1 сл.; 2 Варух 67,7, книги Сивіл).⁴⁵

«Римокатолики, які стверджують, що св. апостол Петро 25 років був єпископом міста Рима, хочуть бачити в цьому «Вавилоні» алегоричне найменування Рима. Навряд чи доречна така алегорія в прощальному привітанні. Природніше бачити в цьому найменуванні справжню назву міста. Немає потреби припускати, що це був Вавилон Єфратський, про відвідини якого св. Петром у нас немає відомостей. В Єгипті було невелике містечко на березі Ніла, засноване переселенцями з Вавилону, які назвали його теж Вавилоном. В історії християнської Церкви відома Вавилонська церква в Єгипті (Четьї-Мінеї за 4 червня. Житіє преп. Зосими). Св. Петро був в Єгипті, поставив там, в Олександрії, св. Марка єпископом, а тому цілком природно, що він міг писати звідти і при цьому передавати привіт від св. Марка», - пояснює місце написання послання архієпископ Аверкій (Таушев)⁴⁶.

«Стародавній Вавилон на Євфраті за апостольських часів уже не існував – там були руїни і пустеля, – розмірковує про місце написання 1 Петра прот. Михайло Марусяк. – Крім того, немає жодних свідчень про перебування і проповідницьку діяльність апостола Петра в Месопотамії. Деякі богослови вказували на невеличке містечко в Єгипті, що знаходилося на правому березі Ніла і називалося Вавилон. Там була християнська церква. Однак немає жодних свідчень про те, що апостол Петро коли-небудь був у Єгипті. Відомо тільки, що в Єгипті був його учень Марко і заснував в Олександрії Церкву.

Тому напрошується очевидний висновок: Вавилоном апостол Петро називає Рим – центр влади, культури, ідолопоклонства і розпусти. Цієї думки дотримувалися Євсевій Кесарійський, блаж. Ієронім, блаж. Феофілакт. Аналогія у назвах була викликана найперше історичним порівнянням пригнічення і страждання єврейського народу – колись від халдеїв, тепер від римлян; колись неволя вавилонська, тепер римська.» ⁴⁷

Тому питання про місце написання послання залишається відкритим, хоча більшість дослідників сходяться на його римському походженні.

Важко точно визначити і час написання послання. Багато древніх церковних письменників (св. Климент Римський, св. Ігнатій Рогоносець, Діонісій Коринфський, св. Іриней Ліонський, Тертуліан, Оріген, канон Мураторі) свідчать про перебування ап. Петра в Римі, проте всі вони не датують прибування його до Риму навіть приблизно, а в переважній більшості говорять про мучеництво первоверховних Апостолів, знову ж таки без точного датування вказаної події. Тому питання про час походження розглядуваного послання повинне вирішуватися на основі новозавітних відомостей.

Послання передбачає влаштування св. ап. Павлом малоазійських церков, що мало місце, як відомо, під час третьої благовісницької подорожі апостола народів, близько 56-57 рр. після Р. Х.; отже, раніше цього терміну перше соборне послання ап. Петра не могло бути написане. Далі, в цьому посланні не без підстав вказували на ознаки подібності з Павловими посланнями до Римлян і Єфесян (пор. напр.: 1 Пет. 1,14 і Рим. 12,2; 1 Пет. 2,13, 14 і Рим. 13, 1-6; 1 Пет. 3,9 і Рим. 12,17, а також: 1 Пет. 2,4 і Єф. 2,20-22; 1 Пет. 1,10-11 і Єф. 3,5,10 та ін.), але перше з’явилося не раніше 58 р., а друге – не раніше 61 р. на користь порівняно пізньої появи розглядуваного послання говорить і згадуване вже, відоме з послання (5,12), перебування біля ап. Петра Силуана, супутника ап. Павла. На основі всього цього, можна вважати ймовірним написання послання вже після того, як місіонерська діяльність ап. Павла по відношенню до малоазійських церков припинилась, – коли він з Кесарії в якості в’язня був посланий до Риму на суд кесаря (Діян. 26-27 гл.). Саме тоді цілком природнім було ап. Петру звернутися з посланням до малоазійських церков, що були позбавлені свого великого благовісника, і подати їм настанову в вірі і благочесті та підбадьорення в життєвих скорботах. Таким чином, ймовірним часом написання послання є період між 62-64 рр.⁴⁸ «…оскільки перше послання написано незадовго до другого, яке, поза сумнівом, було написане перед мученицькою кончиною св. Петра, що послідувала в 67 році, то дата написання першого послання визначається між 62 і 64 роками після Р.Х.⁴⁹ », - зі свого боку погоджується з приблизним датуванням першого твору ап. Петра архієпископ Аверкій.

3.1.4. Характер змісту 1 послання св. ап. Петра

Як і Послання ап Якова, 1 Петра написане людиною, добре володіючою грецькою мовою і такою, що користувалася перекладом Семидесяти. Тим часом, як вказує Папій Ієрапольський (II ст.), апостол потребував перекладача. Ця суперечність пояснюється тим, що послання написане «через Силуана» (5,12), тобто Силуан, або Сила (Діян. 5,22 сл.; 18,5; 2 Кор. 1,19; 1 Сол. 1,1), висловлював думки апостола по-грецьки. Саме посередництвом Силуана, співробітника ап Павла, можна пояснити схожість стилю 1 Петра зі строєм Павлових послань.⁵⁰

Перше послання св. апостола Петра складається всього з п’яти глав. Зміст їх такий:

Перший розділ: Надписання і вітання (1-2). Славослів’я Богу за благодать відродження (3-5), ради якої потрібно радіти в скорботі (6-9) і до якої відносилися вишукування пророків (10-12). Умовляння до святості життя (13-21) і взаємної любові (22-25).

Другий розділ: Повчання про духовне зростання (1-3) і влаштування (4-10), про добродійне життя (11-12), про покірність властям (13-17), про покору слуг панами (18-20). Приклад страждань Господа (21-25).

Третій розділ: Етичні повчання дружинам (1-6), чоловікам (7) і всім християнам (8-17). Христос, Який постраждав, зійшов до пекла, воскрес і вознісся (18-22).

Четвертий розділ: Повчання християнам щодо різних моральних якостей і чеснот (1-11), особливо ж про невинні злостраждання (12-19).

П’ятий розділ: Повчання пастирям і пасомим (1-9). Благословення апостольське (10-11). Вісті і привітання (12-14).⁵¹

Своє Перше послання апостол Петро адресує обраним «пришельцям, розсіяним у Понті, Галатії, Каппадокії, Асії й Віфінії» (1 Петр. 1,1). Тому вважають, що Апостол адресує його християнам із юдеїв, які проживали поза межами Палестини, тобто в розсіянні. Цієї думки дотримувалися Оріген, Євсевій Кесарійський, Епіфаній Кіпрський, блаж. Ієронім, блаж. Феофілакт. Однак у посланні є місця, які можна віднести і до християн із язичників. Наприклад, апостол Петро, звертаючись до християн, говорить, щоб вони не поверталися «до похотей, що були в час вашого невідання… знаючи, що не тлінним сріблом або золотом визволені ви від суєтного життя, переданого вам від батьків» (1 Петр. 1,14,18). Ці слова могли стосуватися тільки християн із язичників.

Те ж саме можна сказати і щодо слів апостола Петра, якими він засвідчує, що християни, до яких він звертається, були «колись не народ, а нині народ Божий, колись не помилувані, а нині помилувані» (1 Петр. 2,10). Далі Апостол говорить, що вони «в минулому житті виконували волю язичників» (1 Петр. 4,3).

Тому можна зробити висновок, що послання адресоване всім християнам – як з юдеїв, так і з язичників. Під словами «пришельцям розсіяння» треба розуміти християн взагалі, без розділення за національною ознакою та походженням. Твердження про те, що у містах і областях, які називає апостол Петро, перші християнські громади були організовані ним, не відповідає дійсності. Запровадження християнства в малоазійських провінціях приписується апостолу Павлові (Діян. 13-14 розд.; Рим. 15,20). Водночас про проповідницьку діяльність апостола Петра у названих ним містах нічого не сповіщає і церковне передання.

Щодо внутрішнього змісту послання, його богослов’я, повчання, настанов – вони цілком і повністю відповідають характеру апостола Петра. Тут можна виділити дві характерні риси священного письменника:

1. жвавий конкретний образ мислення, схильний до негайних дій;

2. постійний зв’язок між світоглядом і вченням та провіщеннями Старого Завіту.

Перша риса характеру апостола Петра часто вимальовується в євангельських розповідях (Лк. 5,8; Мт. 14,25-33; 16,22; Ін. 6,68-69; Мк. 9,5; Ін. 13,9; Лк. 22,31-33,57 та ін.). Друга риса його характеру проявляється в його покликанні як Апостола обрізаних (Гал. 2,7). Ці обидві риси засвідчені у словах, проповідях, повчаннях Апостола, які передає книга Діянь святих Апостолів.

Богослов’я апостола Петра відзначається перевагою образів і уявлень над абстрактними роздумами. У нього немає таких високих метафізичних споглядань, які спостерігаються в апостола Іоана Богослова, ані такого тонкого викладу логічних співставлень християнських ідей і догматів, як в апостола Павла. Вся увага апостола Петра зосереджується в основному на історичних подіях, зокрема християнських, а також старозавітних, які проливають певні промені світла на християнство як історичний факт. Тому О.П. Лопухін називає апостола Петра богословом-істориком. Сам же Апостол називає себе свідком Христовим (1 Петр. 5,1). Своє апостольське покликання він бачить у тому, щоб свідчити перед світом про те, що творив Господь Ісус Христос, а особливо – про Його Воскресіння (Діян. 1,22; 2,32; 3,15; 5,32; 10,39; 1 Петр. 5,1-2).

Характерним для апостола Петра є зв’язок його вчення зі Старим Завітом. Як ні в кого із новозавітних священних письменників, у його промовах і посланнях є багато цитат зі Старого Завіту, тобто він висвітлює християнство у тісному поєднанні зі свідченнями Старого Завіту, а саме: старозавітними пророцтвами та сподіваннями (Діян. 3,18-25; 1 Петр. 1,10-12)

Апостол Петро розкриває у своїх промовах і посланнях вчення про пророцтва, про натхнення, яке отримали пророки через Святого Духа, про одкровення їм Божих таїн, їхнє проникнення в ці тайни. Водночас у його вченні чільне місце посідає ідея Божого Провидіння. Він як у своїх промовах, що подаються у книзі Діянь святих Апостолів, так і в посланнях часто говорить про попереднє визначення тієї чи іншої новозавітної події Божим Провидінням (Діян. 1,16; 2,23-25; 3,18-21; 4,28; 10,41-42; 1 Петр. 1,1,20).⁵²