139027 (Соборні послання – складова канону Священних Новозавітних книг), страница 8

Мати Іоана Соломія, згідно з одними твердженнями, була молодшою сестрою Матері Божої. Отже, тоді Іоан доводився двоюрідним братом Ісусові Христу. Згідно з іншими – Соломія була дочкою праведною Йосифа, опікуна Пречистої Діви Марії. Тоді Іоан був племінником Ісуса Христа.

В юні роки Іоан разом з братом Яковом допомагав батькові в рибальстві. Коли над водами Йордану прозвучав голос Іоана Хрестителя, він, покинувши все, пішов до Іоана і разом з Андрієм, названим пізніше Первозванним, став його учнем. Але коли на Йордан до Іоана приходить з Назарету Ісус, і Іоан. вказуючи на Нього, називає Його Агнцем Божим, Який бере на себе гріхи світу (Ін. 1,29,36), Іоан Заведеїв разом з Андрієм іде за Христом.

Іоан, завдяки своїй щирій любові до Спасителя, був Його найулюбленішим учнем. Він зі своїм братом Яковом (обох братів за силу їх духу і полум’яну ревність Господь назвав «воанегрес», що означає «сини грому» (Мк. 3,17)) та апостолом Петром скрізь і завжди з Христом: він свідок Преображення Господнього, воскресіння дочки Іаіра, молитви Ісуса Христа в Гефсиманському саду. А перед тим, на Тайній Вечері, він сидів спершись на груди Христові.

Любов Іоана була настільки сильною, що вона перемагала всякий страх. Він сміливо йде за Христом до двору первосвященика і вводить туди Петра. Він не боїться йти за Христом на Голгофу. І в ту страшну хвилину, коли один з учнів продав свого Учителя за тридцять срібняків, інший зі страху зрікся Його, а решта з переляку втекли й заховалися, - лише Іоан з Пречистою Дівою Марією стоїть на Голгофі під хрестом Спасителя, за що він і сподобився від Нього особливої ласки, - бути усиновленим Матері Божій.

Після Воскресіння Христового Іоан одним і з перших увірував у Воскресіння. Під час явлення воскреслого Спасителя Своїм учням на Тиверіадському морі Іоан перший впізнає Його і говорить до Петра: «Це Господь» (Ін. 21,7).

Після Вознесіння Господа і Зішестя Святого Духа св. Іоан 15 років не залишав Єрусалиму — до блаженного Успіня дорученої його піклуванню Божої Матері. Разом з Петром і Яковом він брав діяльну участь у влаштуванні Єрусалимської церкви, так що разом з ними вважався одним з її стовпів (Гал. 2.9) – він проповідує, тільки межі його діяльності, як видно з книги Діянь Апостольських, обмежувалися Юдеєю та частково Самарією (Діян. 3-4 гл.; 8,14). Коли були хрещені новонавернені самаряни, для низведення на них Духа Святого до них відправився св. Іоан разом з св. Петром (Діян. 8-14). Пізніше і він попрямував з євангельською проповіддю в римські провінції Малої Азії, а після смерті свв. Петра і Павла заснував своє постійне місцеперебування в Ефесі. Звідси він управляв всіма церквами Малої Азії як верховний їх пастир.

Після Успіня Пречистої Діви Марії (а саме тоді в Юдеї розпочалися особливо жорстокі переслідування християнства) апостол Іоан Богослов покидає Єрусалим і йде в Малу Азію. Як свідчить передання, після мученицької смерті апостола Павла він обирає місцем своєї проповіді місто Ефес. В часи правління римського імператора Нерона (54-68 рр.) за проповідь Христової науки, а особливо за проповідь Воскресіння Христового та численні чудеса, завдяки яким дуже багато язичників ставало християнами, його було ув’язнено і приведено до Риму. Після тяжких тортур (чудовим чином залишився живим, будучи увергнутим в казан з киплячим маслом), його було заслано на острів Патмос.

На острові Патмосі в 67 році Іоан мав особливе видіння, яке записав у книзі Одкровення (по-грецьки ).

При імператорі Нерві він повернувся в Ефес і там вже в кінці I століття християнської ери (бл. 95 р.), на переконливі прохання багатьох, написав своє Євангеліє і потім три послання. Все життя він залишався незайманим і почив своєю, дещо загадковою, смертю вже на початку II століття, будучи більше 100 років віком, в місті Ефесі, яке донині зберегло спомин про нього в своїй сучасній назві «Айя Селук», що значить «Святий Богослов».⁶⁶

Як у книгах, так і в усній проповіді апостола Іоана Богослова основною темою була тема жертовної любові до Бога і до ближніх, через що Церква назвала його Апостолом любові. Він один зі всіх Христових Апостолів прожив понад 100 років і помер природною смертю. Пам’ять його святкується Церквою двічі на рік – 21 (8 за ст. стилем) травня та 9 жовтня (26 вересня за ст. ст.).⁶⁷

4.1.2 Достовірність послання

Ім’я священного письменника Першого Соборного послання святого апостола і євангелиста Іоана Богослова не зазначено ані в привітанні, як це бачимо в посланнях апостола Петра, ані в самому тексті. Тільки у перших словах послання священний письменник говорить про себе як про свідка Христового. «Про те, що було від початку, що ми чули, що бачили своїми очима, що розглядали і чого торкалися руки наші, про Слово життя, – бо життя явилося і ми бачили і свідчимо, і звіщаємо вам це вічне життя, яке було в Отця і явилося нам, – про те, що ми бачили і чули, звіщаємо вам, щоб і ви мали єднання з нами, а наше єднання з Отцем і Сином Його, Ісусом Христом» (1 Ін. 1,1-3).

У всій Христовій Церкві, як Східній, так і Західній, ніколи не виникало сумнівів щодо приналежності цього послання перу апостола і євангелиста Іоана Богослова. У своїх творах використовували цитати із Першого Соборного послання апостола Іоана Богослова його учень Полікарп Смирнський (Послання до филипійців, гл. 7), Папій Ієрапольський (Євсевій Кесарійський «Церковна Історія», ІІІ,39) і Іриней Ліонський («Проти єресей», кн. ІІІ,15,5; кн. ІІІ,15,8-1). Ці три свідчення, які за своїм часом безпосередньо примикають до апостольських часів, мають надзвичайно важливе значення для підтвердження автентичності цього послання.

Документами ІІ століття, що підтверджують достовірність Першого Соборного послання апостола Іоана Богослова, є «Мураторіїв фрагмент», сирійський переклад новозавітних книг під назвою «Пешіто», а також твори Юстина Мученика («Розмова з Трифоном юдеєм», гл. 123). Пізніше на канонічність цього послання вказують свідчення у творах Климента Олександрійського (Стром., ІІ), Тертуліана (Проти Праксея, 15), Орігена (Євсевій «Церк. історія», 6,24), Діонісія Олександрійського (Євсевій «Церк. історія», 7,25).

Блаженний Феофілакт, наслідуючи святителя Афанасія Великого, пише: «Той же Іоан, котрий написав Євангеліє, писав і це послання з метою утвердити тих, котрі вже увірували в Господа. І як в Євангелії, так і в цьому посланні найперше богословствує про Слово, показуючи, що Воно завжди в Бозі; і вчить, що Отець є світлом, щоб ми з цього пізнали, що Слово є відображенням Отця» ⁶⁸.

Святитель Євсевій Кесарійський у своїй «Церковній Історії», свідчить: «Із послань Іоана, крім Євангелія, як сучасні, так і стародавні християни визнають без будь-яких суперечок Перше його послання». Це дає підставу стверджувати, що питання богодухновенності, канонічності Першого Соборною послання апостола і євангеліста Іоана Богослова з найдавніших часів ніколи і ніде не піддавалося сумніву.

Водночас про автентичність Першого послання апостола Іоана Богослова свідчать і його внутрішні ознаки: зміст, мова – вони такі ж, як і в його Євангелії. Весь зміст послання проникнутий живими споминами про ті приклади чистоти, жертовності, безгрішності, праведності, а особливо любові, які Спаситель показав християнам усім Своїм земним життям. «Хто говорить, що він перебуває в Ньому, - пише Апостол, - той повинен робити так, як Він робив… Улюблені! Ми тепер діти Божі, але ще не відкрилося, що ми будемо. Знаємо тільки, що коли відкриється, будемо подібні до Нього, тому що побачимо Його, як Він є. І кожний, хто має цю надію на Нього, очищає себе, бо Він чистий... І ви знаєте, що Він явився для того, щоб узяти гріхи наші, і що в Ньому немає гріха... Діти! Нехай ніхто не вводить вас в оману. Хто творить правду, той праведний, як і Він праведний... Любов досягає в нас такої довершеності, що ми маємо сміливість в день судний, бо робимо в цьому світі, як Він» (1 Ін. 2,6; 3,2-3,5,7; 4,17).

Водночас священний письменник згадує в посланні про Христові слова і заповіді. Як живий очевидець він, пише: «Ось благовістя, яке ми чули від Нього і звіщаємо вам: Бог є світло, і немає в Ньому ніякої темряви. А заповідь Його та, щоб ми вірували в ім’я Сина Його Ісуса Христа і любили один одного, як Він заповідав нам... І ми маємо від Нього таку заповідь, щоб той, хто любить Бога, любив і брата свого» (1 Ін. 1,5; 3,23; 4,21). Свідчить Апостол і про події, що мали місце під час Його Хрещення і Хресної смерті. «Цей є Ісус Христос, Котрий прийшов водою, і кров’ю, і Духом; не водою тільки, але водою і кров’ю, і Дух свідчить про Нього, бо Дух є істина» (1 Ін. 5,6).

Послання проникнуте тим же духом любові і ревності за славу Божу, що й Євангеліє. Характерними рисами послання є повчання і викривання. Апостол, підносячись своїм духом над тимчасовими життєвими обставинами, подібно як і в Євангелії, наголошує на вічних потребах членів Христової Церкви – укріплює в них віру в Ісуса Христа як істинного Сина Божого й істинного Чоловіка, Котрий відкриває всім шлях до вічного життя. «Це написав я вам, віруючим в ім’я Сина Божого, - на завершення говорить апостол і євангелист Іоан Богослов, - щоб ви знали, що, віруючи в Сина Божого, маєте життя вічне... Знаємо також, що Син Божий прийшов і дав нам світло розуму, щоб ми пізнали Бога істинного і щоб були в істинному Сині Його Ісусі Христі. Цей є істинний Бог і життя вічне» (1 Ін. 5,13,20). Ці завершальні слова Першого Соборного послання співзвучні зі словами Євангелія: «Це ж написано, щоб ви увірували, що Ісус є Христос, Син Божий, і, віруючи, мали життя в ім’я Його» (Ін. 20,31).

Така внутрішня спорідненість Першого соборного послання апостола Іоана Богослова з його Євангелієм доводять його достовірність, богодухновенність, канонічність. Не тільки одноголосні свідчення Священного Передання, але і відмітна особливість 1-го послання, спільність його думок, мовного складу⁶⁹ і душевного поруху з четвертим Євангелієм служать незаперечним доказом того, що той, хто написав його і не назвав себе на ім’я, не хто інший, як євангелист Іоан Богослов. Послання було розіслано як послідування до щойно написаного Євангелія, щоб вселити віруючим, що найвищі істини, розкриті в ньому, повинні увійти до їх плоті і крові, освятити цілком їх життя і обернути його в діяльне вивчення любові.⁷⁰

Однак деякі західні біблеїсти більш пізньої пори, вбачаючи в тих лжевчителях, яких викриває послання, гностиків, котрі у повній мірі проявили себе аж у II столітті, намагалися доводити, що це послання було написане не в апостольський час, а пізніше кимсь із учнів апостола Іоана Богослова. Але це не відповідає дійсності. У II столітті вчення гностиків отримало свою більш-менш завершену форму. Однак почало воно свою діяльність якраз в апостольський період. Тому апостол Іоан Богослов, який, між іншим, дожив до початку II століття, з цим ученням був уже знайомий.⁷¹

4.1.3 Час, місце і причина (побудження) написання послання

Про час написання апостолом Іоаном Богословом його Першого Соборного послання конкретних відомостей немає. Немає про це згадки і в самому посланні. Однак зі слів послання можна зробити висновок, що писалося воно в більш пізні роки життя Апостола.

У своєму Першому посланні апостол Іоан Богослов зосереджує свою увагу не на заснуванні й утвердженні християнських громад, а вже на нагадуванні й утвердженні тих християнських істин, які їм були подані раніше. Звертаючись до християн, Апостол пише: «Ви ж маєте помазання Святого і знаєте все… А втім помазання, яке ви одержали від Нього, у вас перебуває, і ви не маєте потреби, щоб хто вчив вас; а що саме це помазання вчить вас усьому і воно істинне і неложне, то чого воно навчило вас, у тому перебувайте» (І Ін. 2,20,27).

Отже, на час написання цього послання християнські громади в Малій Азії, до яких воно було адресоване насамперед, уже давно отримали належну церковну організованість. Крім того, серед старшого покоління, наверненого у свій час апостолом Павлом, звичайно, були вже й такі, що народилися в християнських сім’ях. Про це може свідчити звернення апостола Іоана Богослова: «Пишу вам, батьки, бо пізнали Сущого від початку. Пишу вам, юнаки, бо ви перемогли лукавого. Пишу вам, отроки, бо ви пізнали Отця. Я написав вам, батьки, бо ви пізнали Безначального. Я написав вам, юнаки, бо ви сильні, і слово Боже перебуває у вас, і ви перемогли лукавого» (1 Ін. 2,13-14).

Про те, що це послання більш пізнього походження, свідчить також відображений у ньому внутрішній ріст Церкви. У ньому вже не видно тих юдейських суперечок, якими наповнена книга Діянь Апостольських, і які досить гостро відчутні у посланнях апостола Павла – тут немає найменших натяків на боротьбу між Мойсеєвим законом і Євангелієм. Юдейство і язичництво вже не виступають як самостійні ворожі для християнства конфесії.

У своєму Першому посланні апостол Іоан Богослов говорить про появу нових ворогів християнства – лжеучителів, які хоч і вийшли із надр Церкви, тепер своїм вченням намагаються спотворити основний її догмат – втілення Бога на землі (Боговтілення). Про таких Апостол пише: «Вони вийшли з нас, але не були наші, бо якби вони були наші, то залишилися б з нами, але вони вийшли і через те виявилося, що не всі наші» (І Ін. 2,19).

Для того, щоби в Церкві відбулися такі значні переміни в її внутрішньому житті, у порівнянні з тими, що були за часів проповідницької діяльності апостола Павла, і тими, про які йдеться у Першому Соборному посланні апостола Іоана Богослова, необхідно було, щоби пройшло бодай декілька десятиліть.

З огляду на те, що Євангеліє від Іоана і його Перше послання за змістом близько споріднені, вважають, що послання є своєрідним вступом до Євангелія. В Євангелії відображено земне життя, діяльність і вчення Спасителя Ісуса Христа, а в посланні – вчення і настанови самого священного письменника.

Тому можна вважати, що Перше Соборне послання було написане апостолом Іоаном Богословом після повернення із заслання з острова Патмос і після написання Євангелія. Церковні історики визначають, що це могли бути 97-98 роки.