115757 (Педагогічна занедбаність молодших школярів), страница 9

Позитивно впливає на розвиток пізнавальних інтересів занедбаних учнів такий вид діяльності: учням самим пропонується обрати те, що їх цікавить, про що вони хотіли б почути, Разом із вчителем готують необхідну інформацію, проте вчитель організовує діяльність так, що він (а в дійсності самі учні) отримують те, що їх цікавить.

Важливим резервом активізації пізнавальних інтересів учнів є розуміння ними мети уроку, його окремих частин. Кожний етап уроку повинен виступати як новий крок до оволодіння матеріалом, тоді учні будуть розуміти не лише те що вчать, але й як саме і з якою метою („Для чого ми це робимо?”).

Вчитель, який стикається з небажанням у дітей вчитися, часто, в першу чергу думає про те, як заставити дитину вчитися. Проте, ми можемо виділити основні умови, при яких у таких учнів виникає і розвивається інтерес до навчання.

1. Розвитку пізнавального інтересу, позитивного ставлення до предмету, що вивчається і до самого процесу навчання сприяє така організація навчання, при якій учень вливається у процес самостійного пошуку та відкриття нових знань, вирішує завдання проблемного характеру.

2. Навчальна праця як і будь-який інший вид діяльності цікавою є тоді, коли вона різноманітна.

3. Щодо формування інтересу до предмету, що вивчається, необхідне розуміння значимості, важливості його матеріалу для вивчення інших предметів.

4. Чим більше новий матеріал пов’язаний із раніше засвоєним, тим цікавішим він є для учнів (логіка, систематичність, доступність засвоєного).

5. Навчання не повинно бути ні легким, ні важким, а доступним, а якщо важким, то посильним.

6. Чим частіше перевіряється і оцінюється робота школярів, тим цікавіше їм працювати.

7. Чіткість, емоційність навчального матеріалу поведінка самого вчителя позитивно впливає на школяра, на його відношення до навчання.

І саме тоді, коли дитина стикається із труднощами в навчанні і не може подолати їх самостійно чи з допомогою вчителя, то виникає втрата інтересу. Дитина може загубити віру в власні сили, її невпевненість вкорениться так, що надовго затримає успіхи в навчанні.

Що стосується виховання ставлення учнів до навчальної діяльності, то тут важливу роль відіграють виявлення естетичних аспектів предмету, що вивчається засобами, що формують таке позитивне ставлення, є:

підручник (текстова інформація, малюнки, оформлення підручника);

надбання усної народної творчості (приказки, прислів’я, загадки);

цікаві задачі (ребуси, кросворди тощо);

мова, емоційність викладу вчителя;

різноманітне поєднання форм і способів навчальної діяльності;

твори літератури;

твори мистецтва (картини, репродукції);

засоби наочності;

позитивна атмосфера на уроці тощо.

Як уже зазначалось, чимала роль у подоланні педагогічної занедбаності учнів молодшого шкільного віку покладено на самого вчителя. Якщо вчителеві самому цікаво добиватися того, щоб даний класний колектив, конкретний учень чи група учнів оволоділи знаннями, уміннями та навичками, сформувати інтерес до навчання, то це обов’язково передасться самим учням, адже діти - це наше обличчя, то якими будуть вони, залежить від нас самих.

В попередженні та подоланні педагогічної занедбаності чимала роль належить розвитку пізнавальних інтересів у молодших школярів. Пізнавальний інтерес сприяє розвитку психічних процесів (мислення, увага, уява, сприймання тощо), формуванню правильної навчальної діяльності, адже знання без інтересу - це формальні знання. Вчителеві не слід думати як заставити дитину вчитися, а як зацікавити, заінтригувати, заохотити її др. Навчання. Хто цікавиться предметом, у того відкриті очі та вуха: треба вміти слухати і вміти бачити [42].

Всі молодші школярі досить чутливі до того, як оцінюють їх знання, уміння. Негативна оцінка має здатність змінити ставлення учня до навчання, до вчителя. Тому вчителеві слід пам’ятати, що оцінка для дитини, перш за все, має емоційне значення. Набування негативних емоцій (негативні оцінки) не сприяє формуванню інтересу до навчання, а навпаки, робить дитину інертною і байдужою.

У стосунках учень-вчитель, учень-батьки важливу роль відіграє зацікавленість особистістю самого школяра.

У занедбаних дітей особливо загострено відчуття справедливості, тому почуття самореалізації і бути успішним не покидає їх, а цьому сприяє адекватна реалістична оцінка.

Здебільшого порівнюють досягнення одних дітей із досягненнями інших. Проте реалістична оцінка повинна ґрунтуватися на порівнянні особистості учня із самим собою. Наприклад: „Ти сьогодні краще підготувався, ніж вчора", „Ти підготуєшся на завтра обов’язково, щоб бути кращим, ніж сьогодні".

При такому порівнянні критерій оцінки відповідає об’єктивному ставленню до невстигаючих учнів, не принижує їх гідності, не вирізняє з-поміж інших однокласників.

Позитивно впливають на успішність учнів наступні слова вчителя: „Ви виконали це завдання, отже я можу на вас покластися і ви допоможете мені в будь-який час”, „Які ви в мене розумні, це завдання було одним з найважчих, і ви розв’язали його” тощо.

Тому основним є не лише виставлення оцінки (позитивна чи негативна), а особистісне ставлення вчителя. Тут мається на увазі підтримка, заохочення, похвала, попередження тощо.

Вчителеві слід зазначати як успіхи, так і невдачі учня. Як можна частіше наголошувати на тому, чого учень навчився і чого, внаслідок власних зусиль і старань може досягнути, а не акцентувати увагу на його труднощі, невміння, недосконалість.

Якщо дитина відчуває певні труднощі з одного чи декількох навчальних предметів, то завдання вчителя - вселити дитині надію, що успіх обов’язково буде. А критикувати учня слід на фоні усього класу. Неврахування цього аспекту може спричинити дію захисних механізмів психіки і ця критика буде відкинена, а якщо й враховується учнем, то позитивного впливу не принесе.

Повага, увага, турбота, підтримка сприяють утвердженню у будь-якої дитини почуття власної значущості, призводить до формування позитивної самооцінки.

„Я ще цього не знаю, але навчусь" або „Мені не вдається гарно та каліграфічно написати, я повинен повправлятися ще” - породжує бажання позитивно змінити ситуацію.

Тому є очевидним, що пізнавальний інтерес учнів до навчальної діяльності формується в тому випадку, коли навчальна діяльність є успішною, а їх можливості оцінюються позитивно.

Правильно організований процес - одна із важливих умов формування пізнавального мотиву у молодшого школяра, який відчуває певні труднощі в навчанні.

Розвиток цього мотиву безпосередньо впливає на успішність, а також на бажання вчитися, пізнавати нове, досягати кращих результатів тощо.

Необхідною умовою успішного навчання є найповніше використання потенційних можливостей кожного учня. Учитель, готуючись до уроку, повинен визначити не тільки його загальну навчально-пізнавальну мету, а й способи досягнення її кожним учнем у процесі індивідуального навчання. Кількість вправ вчитель підбирає відповідно до набутих учнем загально навчальних знань, умінь і навичок. Учитель надає різносторонню допомогу з метою підвищення якості засвоєння навчальної програми кожним учнем. Варто пам’ятати, що темп просування учня у навчально-пізнавальній діяльності є досить стійкою характеристикою його індивідуальних особливостей.

Глибоке знання учителем індивідуально-психологічних здібностей кожного школяра, його сильних і слабких сторін обумовлює правильність вибору методів і прийомів його навчання, ефективність і результативність індивідуального навчання. Безумовно, успіх залежить від учителя, його теоретичної і методичної підготовки. Індивідуальне навчання забезпечує усунення труднощів у навчанні школярів, допомагає виявити індивідуальні особливості, визначити та застосувати оптимальне навантаження для кожного з школярів. Воно забезпечує можливість розвитку всіх сил і здібностей учнів, але спрямовано перш за все на загальний розвиток, що є передумовою для здобуття знань, умінь і навичок. Слід зазначити, що оптимально розвиваючим можна вважати таке навчання, яке розвиває учня із уже досягнутого рівня.

Із вище зазначеного ми можемо узагальнити конкретні методичні рекомендації щодо подолання педагогічної занедбаності учнів молодшого шкільного віку. А саме:

1. Ефективність навчання визначається зрештою характером відношення учнів до навчання, характером їх навчальної діяльності. Це відношення багато в чому залежить від того, чи усвідомлюють учні особистісну та суспільну значущість навчальної діяльності, чи розуміють вони її крайню необхідність і важливість для самого учня і для суспільства активної, творчої, систематичної і наполегливої роботи.

Тому організація учбового процесу повинна бути такою, щоб кожному учню була зрозуміла особистісна і суспільна значущість його активної, творчої і наполегливої навчальної діяльності.

2. Для того, щоб інтенсифікувати навчальну діяльність кожного учня, недостатньо прямої дії вчителя на учня. Більш ефективним засобом є дія на нього через учнівський колектив. А для цього потрібно, щоб учнівська група була справжнім колективом, референтним по відношенню до кожного його члена.

Тому учбовий процес повинен проводитися в органічній єдності колективних, фронтальних і групових форм навчальних занять при навчальному характері загальної колективної діяльності учнів.

3. Для того, щоб своєчасно виявити будь-яке відставання у навчанні кожного учня і тут же його подолати, поточний контроль повинен мати всезагальний характер. Це значить, що контроль повинен проводитися на кожному елементі змісту навчальної програми, охоплювати одночасно всіх без виключення учнів. Для цього, очевидно, необхідне залучення самих учнів до проведення поточного контролю і оцінки в формі взаємо- і самоконтролю, взаємо- і самооцінки під керівництвом вчителя.

4. Найважливішим чинником підвищення ефективності навчання є суб’єктивний і усвідомлений характер діяльності учня в учбовому процесі. Учень повинен бути не тільки об’єктом педагогічних дій вчителів, але і активним суб’єктом навчально-виховного процесу. Важливим засобом для цього є рольова участь школярів у організації і проведенні всього навчального процесу. Це означає, що в кожному класі організовується учнівське самоврядування, яке організовує не тільки суспільне життя класу, але й значну частину навчальної роботи (поточний контроль, оцінку та облік навчальної діяльності учнів, взаємодопомогу в заповненні пропусків в окремих учнів, підготовку до уроків і т.д.)

5. Ефективність навчальної діяльності учнів залежить від розвитку у них здібності до навчання, здатності розумно та правильно вчитися. Для цього вони повинні оволодіти загальними навчальними уміннями і навичками. Тому оволодіння загальними навчальними уміннями і навичками повинно бути чітко зазначеним в організації навчальної діяльності в початкових класах.

6. Ефективність навчальної діяльності учнів зрештою визначається характером їх особливої вихованості, їх етичними та соціальними якостями. Тому навчання повинно проводитися так, щоб воно максимально сприяло вихованню кожного учня як високоморальної, творчо активної і соціально-зрілої особи.

7. Ефективність навчання, характер ставлення учня до навчальної діяльності залежить і від того, яке життя учня в школі і вдома, чи задовольняє це життя його потреби, особливо потребу в емоційному насиченні, з яким відчуттям він йде в школу, які емоції викликає в нього навчально-виховний процес.

Життя в школі, учбовий процес, уроки і позакласні та позашкільні заняття й заходи повинні бути так організовані, щоб в них могли брати активну участь всі школярі, щоб вони викликали, формували та розвивали в кожного школяра його особисті інтереси та запити. Взаємовідносини між вчителями і учнями повинні бути засновані на оптимістичному відношенні вчителя до кожного учня: вчитель повинен вірити в можливості та сили учня. Він повинен виявляти кращі і сильніші сторони кожного учня і, спираючись на них, разом з учнем боротися з його слабкими якостями. Для того, щоб долати прогалини в знаннях, вчителеві слід шукати його позитивні якості, особисто створювати умови, щоб кожний учень добився успіху в будь-якій області. Учень, який в школі не досягає успіху, відчуває себе іншим, і тим самим він приречений на неуспіх у навчальній діяльності.

Висновок

Дослідження проблеми педагогічної занедбаності все більше пов’язується з широким колом соціальних питань, вимагає використання даних всіх наук про людину, індивіда, особистість. Відчувається гостра необхідність систематизації знань про умови, що породжують явище педагогічної занедбаності молодших школярів та розробки шляхів подолання даної проблеми. Суттєвим завданням сучасної дидактики є розкриття сутності педагогічної занедбаності, виявлення її структури, зазначення ознаки, які свідчать про її прояви.

Проблема занедбаності учнів молодшого шкільного віку, яка досліджувалась нами в даній роботі, тісно взаємопов’язана з такими дидактичними категоріями як зміст та процес навчання.

Власне, теоретичне обґрунтування педагогічної занедбаності учнів початкових класів дало можливість сформулювати завдання наукового дослідження, визначити зміст роботи та обґрунтувати ефективність отриманих результатів під час проведення педагогічного експерименту.

Вивчення та аналіз проблеми занедбаності молодших школярів як наукової проблеми сприяє глибокому розкриттю особливостей, специфіки розвитку даної проблеми в психолого-педагогічній літературі, розкриття її сутності через погляди, дослідження, досвід роботи відомих педагогів та психологів.

Особливо ціннісним і ґрунтовним є досвід роботи педагогів-новаторів, який містить теоретичне і практичне обґрунтування явища неуспішності в початковій школі.

Важливу роль в організації процесу навчання в масовій школі початкової ланки освіти відіграє врахування психолого-педагогічних особливостей педагогічної занедбаності молодших школярів. Саме врахування цих вимог полегшуватиме навчання учням, а також сприятиме включенню у навчальну діяльність не лише встигаючих учнів, а й тих, які відчувають певні труднощі в навчанні. Так, як проблема педагогічної занедбаності школярів полягає у несформованості особистості учня як суб’єкта навчальної діяльності чимала роль педагогів і психологів зосереджена щодо визначення причин, що спричиняють явище неуспішності в сучасній школі, яке обумовлюється як зовнішніми, так і внутрішніми факторами. Розвиток особистості учня, вплив навколишнього середовища, вади розумового розвитку, непідготовленість до шкільного життя, навчання та виховання в сім’ї - все це так чи інакше впливає на рівень успішності дітей, на формування теоретичних знань з певних предметів, а також умінь і навичок практичної реалізації набутих знань.

Кожна з причин, що викликає занедбаність школяра в процесі навчання відображає певні підходи щодо її подолання. Тому й знання конкретних причин сприятиме ефективній організації навчання з врахуванням ступеня педагогічної занедбаності.

Теоретико-методичні засади подолання дидактичної занедбаності учня полягає в обґрунтуванні та аналізі конкретних шляхів її подолання, суть яких полягає у педагогічній профілактиці, педагогічній діагностиці, педагогічній терапії та виховній дії. Розробка конкретних шляхів вдосконалення навчально-виховного процесу полягає у створені сприятливих умов для навчання, виховання невстигаючих учнів.

Чимало уваги в педагогічній літературі звернено щодо використання індивідуального та диференційованого підходів у подоланні педагогічної занедбаності, ефективність яких зазначалась нами в ході проведення експериментального дослідження.