114418 (Театралізовані ігри як засіб розвитку творчих здібностей першокласників на уроках музики), страница 5

Урок музики в загальноосвітній школі є провідною формою організації процесу розвитку музичних здібностей дітей. О. Апраксіна відмічає, що урок музики в школі, як урок мистецтва має свої особливості і, разом з тим, як шкільний предмет, має спільність з іншими уроками. Ця схожість полягає в слідую чому:

1. Всі предмети, що входять в навчальний план, об’єднує спільна мета: формування всебічно розвиненої, гармонійної особистості. Тому одним із принципових положень музичного виховання є те, що загальноосвітня школа не готує музиканта-професіонала (як вона не готує спеціаліста фізика, хіміка і т.д.).

2. В основі побудови будь-якого шкільного уроку лежать психологічно-педагогічні закономірності. Наприклад, враховуються вікові особливості школярів Урок музики також будується з урахуванням загальних закономірностей розвитку учнів, у відповідності до характеру їх мислення, інтересів і т.д.

3. Все викладання в школі будується на основі загально дидактичних принципів, які реалізуються по-різному, у відповідності з особливостями кожного предмету. Принципи виховую чого навчання, систематичності, доступності, наочності та інші – характерні для уроку музики як і для будь-якого іншого предмету.

4. Об’єднує музику з іншими предметами і форма організації уроку: клас має один і той самий склад учнів певної вікової групи, що і для решти предметів; обов’язковість уроку для всіх учнів, незалежно від їх даних, інтересів, нахилів; тривалість уроку; повідомлення нового, закріплення, повторення, перевірка засвоєння пройденого матеріалу.

5. При наявності різних форм роботи (читання, письмо, слухання розповідей учителя – чи: спів, слухання музики, музична імпровізація і т. д.), урок повинен бути цілісним. Використання різних видів діяльності, їх зміст визначають контрольною метою даного уроку, обумовленою загальною спрямованістю на основі принципу тематизму.

6. Спільними є і основні методи навчання: показ-пояснення, бесіда, ілюстрування, створення проблемних ситуацій для виконання яких-небудь завдань і т. д.[6, с. 28].

Однак, існують і відмінності уроку музики, які полягають в тому, що це урок мистецтва, особлива форма відображення дійсності, в якій важливу роль відіграють почуття, емоційна сфера. Другою рисою уроку музики, відмінною від інших уроків, є комплексний вплив на людину – на її психіку, моторику, фізіологічні процеси. Вона не тільки переживає різні почуття, стани, не тільки мислить, але й під впливом музики в організмі людини проходять і фізіологічні зміни міняється пульс, артеріальний тиск та ін. Третьою відмінною рисою уроку музики є обов’язкова єдність емоційного і свідомого – кожен елемент уроку повинен викликати активне, зацікавлене відношення дітей. Єдність художнього і технічного є четвертою особливістю уроку музики. Художніми повинні бути не тільки репертуар для слухання і співу, але і люба вправа. Для того, щоб добитися ”художнього„ на уроці, необхідна праця, необхідне технічне володіння матеріалом. Практика довела обов’язкову єдність художнього і технічного, коли художнє (мета) весь час освітлює технічне (шлях до мети, коли робота над технікою разом з тим є і роботою над художністю).

П’ятою особливістю є переважно колективна форма роботи слухають і виконують музику всі діти одночасно. Отже, урок музики, маючи риси, які зближують його з іншими шкільними уроками, разом з тим повинен зберігати свою своєрідність, специфіку (за О. Апраксіною).

Здійснюючи цілісний підхід до уроку музики, ми намагалися спрямувати музично-виховну роботу на послідовний розвиток творчих здібностей учнів у різних видах музично-театральної діяльності.

Однак, на нашу думку, дуже часто у структурі уроку музики недостатньо застосовуються засоби, спрямовані на творчий розвиток учнів. Багато вчителів використовують тільки спів та слухання музики. При цьому практично мало приділяють увагу іншим дуже цікавим і корисним дітям видам діяльності – музично-ритмічним рухам та театралізованій грі. Важливість використання на уроках музики в загальноосвітній школі цих видів діяльності підкреслюється в музично-педагогічній літературі (О. Апраксіна, О.Ростовський, А. Шинкаренко, Л. Артемова, В. Бєлобородова, К. Самолдіна).

Театралізована гра, яка синтезує розливальний потенціал ігрової та мистецької діяльності, відіграє нічим незамінну роль у розвитку пізнавальних і творчих здібностей дітей. Адже „театр – унікальна сфера, що виражає предметну сутність явищ світу, осмислених через художню форму” (О.Лосєв). В ігровій діяльності завдяки активізації емоцій, пізнавальних інтересів, особистість має можливість різнобічного самовдосконалення.

Одне з головних завдань розвитку усіх музичних здібностей полягає у здійсненні ритмічного виховання. Музичний ритм виник з руху, з трудової діяльності людини. Пізніше він розвинувся в синкретичному мистецтві (танець, пантоміма) і граматичній структурній побудові слова (мовна динаміка). Початковий етап формування музичного мистецтва ґрунтувався на триєдності: рух, слово, музика. І якщо рух у музиці порушував природне акцентування, то слово втискувало музику (пісню) в жорсткі ритмічні рамки.

Відомо, що діти з нормальним слухом дуже рано починають реагувати на ударно-ритмічні звуки, тоді як відчуття висоти з’являється десь з трьох років. Тому цілком природно, що ритмічні звуки сприймаються дітьми набагато легше, ніж звуковисотні. Крім того, саме зародження пісні починається не із звуковисотності, а з ритмічної структури тексту.

В. Ковалів підкреслює, що дитяча здібність реагувати на висоту звуків розвивається з віком; шести-семирічні діти в більшості випадків погано орієнтуються у висоті звуків, а багато з них не можуть правильно заспівати навіть найпростішу пісеньку [52, с. 55]. Вони набагато краще орієнтуються в ритмічних рухах, добре відрізняють біг від ходіння, швидкий темп від повільного, довгі звуки від коротких. Перші ритмічні вправи засвоюються ними дуже швидко і дають можливість вчителю за короткий час досягти високих ритмічних показників.

Враховуючи цю особливість сприйняття, при початковому навчанні, поряд із засвоєнням співу по слуху, проводили різні ігрові вправи із застосуванням текстів і мелодій. Початкові музично-теоретичні поняття про музичну мову були образними і посильними для свідомості першокласників, близькими до психофізіологічного сприйняття дитячого організму.

Внаслідок цього, робота починалася нами з ритмічних одиниць, наближених до ритмів життя: биття серця, дитячий біг, крок, зозулина пісня (ку-ку). Для розвитку творчої активності дітей ми пропонували їм ритмізувати окремі слова, словосполучення, імена, вірші.

Чуття ритму – одне з найскладніших за організацією ритмічних утворень, провідна музична здібність, від якої залежить якість сприймання музики. Чуття ритму має не тільки моторну природу, а й емоційну, в основі якої лежить прийняття емоційної виразності музики. Тому і розвивати чуття музичного ритму необхідно тільки музичними методами, особливо на початковому етапі музичного виховання дитини.

Відомо, яку радість доставляє дітям римована мова. Вона здатна пробудити образну фантазію, викликати інтерес до звуковидобування, до відтінків мовної інтонації. З цією метою ми використовували старовинні дитячі народні віршики та лічилки: „Росте морква”, „Ходить квочка коло кілочка”, „Тук, тук чобіток...”.

Одним із прийомів, який сприяє розвитку чуття ритму є рух під музику. Діти переживають музику, передають її характер рухами тіла. Визначивши помилки дітей, ми показували рухи в повільному темпі і без музики та відпрацьовували їх з учнями. Після цього вони виконували цей рух самостійно під музику у відповідному темпі. Наприклад,

Тук, тук, чо- бі- ток, по- дай, ба- бо, мо-ло- ток.

У процесі сприймання поспівши „Тук, тук чобіток...” ми 2-3 хвилини на уроці приділяли для її емоційного виконання з чіткими, жвавими рухами. Спостереження за цими рухами дало можливість вивчити емоційні реакції на музику (зокрема чуття музичного ритму), особливості сприймання дітей на основі певного рівня розвитку їх здібностей.

Спочатку ми використовували супровід у плесканнях (в долоні), який далі перекладався на супровід у різних жестах. Такі завдання стимулювали інтерес дітей до самостійного удосконалення сприйнятого, допомагають втілити естетичну мету шляхом створення нового.

Початковими вправами для самостійної творчості, а саме створення мелодій, можуть бути ритмічні вправи, в яких дитина вільно продовжує ритмічну послідовність, почату вчителем. У цих іграх роль учителя спочатку виконував один учень, який разом з дітьми знаходив нові ритмічні фігури, а пізніше діти за власною ініціативою відтворювали ритми у жестах та на бубнах. Ними були створені наступні варіанти:

–––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––

–––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––

–––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––

Від створення ритмічних супроводів та ритмічних завдань ми переходили до гри в „Луну”, де учні уявляючи себе музикантами театрального оркестру, імпровізували початок мелодії, а керівник оркестру (вчитель) їх продовжував. Ці вправи збуджували уяву та фантазію дітей.

Одночасно ми вводили вокально-творчі ігри, де учні-актори імпровізували на невеликі віршовані тексти, в яких були присутні різні персонажі, що спілкуються. Вірші ми добирали співучі, образні, що легко піддавалися ритмізації, були цікавими за змістом. Адже вірш до певної міри зумовлює ритм і форму мелодії, полегшуючи роботу дитини. Та й і дітям цікаво створювати короткі тексти у віршованій чи прозаїчній формі.

Ще одним показником у музичній творчості є тембровий слух. Для його розвитку ми використовували ігри: „Здогадайся, хто прийшов” та „Знайди свій музичний інструмент”. У першій грі учень, заплющивши очі, грає господаря, а інший – „гість” відтворює голосом коротеньку фразу вивченої на уроці пісні. Господар має впізнати, хто до нього прийшов і почастувати гостя.

Використовуючи гру „Знайди свій музичний інструмент” при вивченні теми „Музика завжди навколо” ми наділяли кожного учня ролями певного музичного інструмента (флейти, барабана, скрипки, балалайки і т. д.). Пропонували прослухати музичні твори. Впізнавши звучання свого інструмента, діти умовно зображували гру на ньому.

Ознайомлювати з самим поняттям „тембр” ми пробували вже у першому класі за допомогою гри „Впізнай по голосу”. Один із учнів зображаючи актора чи співака, виконує якусь пісню, а інші мають впізнати виконавця. Після кількаразового проведення гри, ми робили узагальнення: „Як ви впізнаєте, хто співає?”

Як підкреслюють психологи, здатність співпереживати не передається інформаційно, суто дидактичними засобами. Вона опановується рефлексивно у реальному чи ігровому спілкуванні, під впливом мистецтва. Т. Дорошенко вважає, що театральне мистецтво, яке називають „школою почуттів”, сприяє зародженню емпатії і виявленню її у трьох основних формах:

– співпереживання – здатність виділити і назвати почуття, які переживає інша людина;

– співчуття – здатність прийняти чужу точку зору;

– співучасть – здатність до душевного відгуку [42].

З погляду сучасних вчених-мистецтвознавців, філософів – гра за своєю сутністю близька до художньої діяльності, дитяча гра нагадує художню емоцію. Сутність художньо-ігрової діяльності полягає в можливості імпровізувати і творити не стільки з орієнтацією на результат, скільки насолоджуватися вільним виявленням власних сил і можливостей.

Діти шестирічного віку мають невеликий емоційно-естетичний досвід, їм важко орієнтуватися у глибинному світі настроїв, втілених у музичних творах. Тому поетапне опанування учнями основних емоційно-естетичних модальностей (сумно, радісно, схвильовано, святково тощо) має відбуватися вже з перших уроків. Для цього ми використовували гру, з метою допомогти дітям свідомо звернути увагу на зв’язок музики і життя, засобів художньої виразності з характером образу, з тим почуттям, яке несе в собі цей образ.

Щоб з’ясувати, які почуття викликає музика,ми пропонували школярам входити до класу під звучання п’єси Дмитра Кабалевського „Кавалерійська”. Якщо учні не відчували зображальних інтонацій цокоту копит, ми використовували прийом пластичного інтонування, коли хлопчики імітують їзду на конику (ніби тримаючи в кулаках перед собою віжки і ритмічно погойдуючись), а дівчатка олівцем виконують пульс музики.

Емоційно збуджує учнів і дух змагання. Ідею змагання закладено в багатьох телевізійних іграх, які всі дивляться з великим задоволенням. Подібні ігри ми також використовували на уроках музики, оскільки навчальний процес завдяки їм стає цікавим, у дітей створюють бадьорий робочий настрій, полегшує подолання труднощів у засвоєнні навчального матеріалу, посилює інтерес до творчого пошуку. З цією метою ми проводили театралізовані ігри „Вгадай мелодію” та „Фабрика зірок”. При цьому клас поділявся на акторів, співаків та критиків. Одні виконували музичні твори, одягнувши перуки. Інші оцінювали їх виконання.

Також перевести естетичні переживання в діяльнісний план значною мірою допомагає прийом демонстрації досягнень однокласників. На уроках і дома діти малювали маски казкових персонажів чи невеликі декорації до прослуханої музики. Ці твори ми залишали у класі на виставці дитячих робіт.

Оцінюючи роботу своїх товаришів (виконання твору чи створення ілюстрації) діти набувають навичок спостереження, аналізу, вчаться уважно слухати, порівнювати, узагальнювати, переживати, помічати красиве. Це активізує виконавсько-творчу діяльність дітей. В результаті, байдужих до виконання не залишилося. До того ж діти пропонували шляхи найбільш виразного виконання музичних творів.

Треба зазначити, що ми, сповідуючи ідеї гуманістичної педагогіки, намагалися всебічно втілювати принцип „навчатися граючись”. У класі обов’язково повинні бути іграшки (ляльки), які є частиною теплої домашньої атмосфери. Вони підтримують дітей у складній емоційній ситуації, розважають у грі і допомагають на уроці. Адже іграшки разом з дітьми помиляються та навчаються. З цією метою виклад текстового теоретичного матеріалу здійснювали у формі „діалогу головних героїв” – Скрипкового Ключика та ляльки Лясольки. Діти із задоволенням включалися у гру: відповідали на запитання ляльок, виконували їх прохання, давали поради, перевтілювалися в той чи інший образ.

До вбрання дівчинки ми додали атрибути музики – ноти, які вплели в український віночок. Ляльки ми виготовили разом з дітьми за зразком рукавичних, щоб надіті на пальці рук вони легко рухалися під час озвучування.

Крім цих героїв на уроках ми використовували й інших: фею Партитуру, Весну-Красну та Золоту Осінь, що були персонажами багатьох музичних творів, а також героїв дитячих мультфільмів і казок (Незнайку, Петрушку та інших улюбленців дітей).