114418 (Театралізовані ігри як засіб розвитку творчих здібностей першокласників на уроках музики), страница 4

Театралізовані ігри користуються незмінною любов’ю у дітей. Вони споріднені з театралізованою виставою. Адже видовище завжди викликає радість, а казковість образів посилює привабливість гри. Ці ігри, які синтезують розливальний потенціал ігрової та мистецької діяльності, відіграють нічим не замінну роль пізнавальних і творчих здібностей дітей. З погляду сучасних вчених-мистецтвознавців, театралізована гра, гра уяви, гра-фантазування – це вид дитячих ігор, специфічний вид дитячої діяльності, що займає проміжне місце між власне грою, з одного боку, і дитячою творчістю, з другого.

У педагогічній літературі зафіксовано багато спроб систематизувати театралізовані ігри. Відомі класифікації ігор не враховують їх головної суті – засобів зображення, якими користуються учасники. Нам імпонує за чіткістю класифікація Л.Артемової, яка розрізняє театралізовані ігри залежно від провідних засобів емоційної виразності, за допомогою яких розігрують певний сюжет, тему. Всі ігри автор поділила на дві основні групи: режисерські ігри та ігри-драматизації [9].

До режисерських Л. Артемова відносить настільний, тіньовий театр, театр на фланелеграфі. Тут дитина чи дорослий самі не є дійовими особами, вони створюють сцени, ведуть роль іграшкового персонажа – об’ємного чи площинного. Пантоміма дитини тут обмежена, адже вона діє з нерухомою або малорухомою фігурою чи іграшкою.

Ігри –драматизації ґрунтуються на власних діях виконавця ролі, який при цьому може використовувати ляльки чи персонажі, одягнуті на пальці. Дитина чи дорослий можуть грати самі у цьому випадку, переважно використовуючи свої засоби виразності – інтонацію, міміку, жести. Різновиди театралізованих ігор представлені у таблиці (див. Додаток Б).

У своїй роботі ми використовували ігри-драматизації. Тут дитина найбільш може виявити свої творчі здібності. Приймаючи участь у цих іграх школяр ніби входить в образ, перевтілюється в нього, живе його життям. Це найбільш складне виконання, бо воно не спирається ні на який предметний зразок. У такій грі присутній атрибут – ознака персонажа, який характеризує його типові якості. Наприклад, характерну маску звіра, вирізану з паперу, шапочку чи вінок, фартушок, елементи національного вбрання і т. д. Дитина одягає на себе. Створити ж образ вона повинна сама за допомогою імпровізації, міміки, жестів, рухів, голосу.

Театралізовані ігри потребують режисерування та проказування реплік. Тут необхідні й виразні інтонації, типові для визначеного образу, які характеризують його вчинки і поведінку, і відповідна міміка, що доповнює гру голосу. Зображення поведінки героя у грі-драматизації ускладнюється. Пантоміма стає тут провідним зображувальним засобом. Образ народжується з дій персонажів, міміки, інтонації та змісту реплік. Це дає простір для творчого перетворення знайомого сюжету.

Коли немає атрибутів: це не означає, що не можна проводити ігри з дітьми. Адже можна пристосувати до її сюжету будь-який матеріал, що є під рукою. Для цього потрібно лише трохи фантазії. Якщо немає повного костюма для виконання ролі, не варто перейматись цим. Достатньо порадитись з дітьми про те, яка ознака персонажа найбільш типова. Використавши її, можна виготовити емблему, за якою всі відразу впізнають зображуваного героя. Вчитель повинен переконати дітей, що головне – це те, як вони виконують свої ролі – подібно чи ні.

Щоб розвивати і виховувати дітей, необхідна правильна організація театралізованих ігор. Основними вимогами є:

– змістовність і різноманітність тематики;

– постійне включення театралізованих ігор в усі форми організації педагогічного процесу, що робить їх такими ж необхідними для дітей, як і сюжетно-рольові ігри;

– максимальна активність дітей на всіх етапах підготовки і проведення ігор;

– співробітництво дітей одне з одним і з дорослими на всіх етапах організації гри.

Послідовність і ускладнення змісту тем і сюжетів, вибраних для ігор визначаються змістом і вимогами програми навчання. Творчий розвиток теми починається з підготовки сценарію гри за сюжетом твору: чи то казки, загадки чи пісні. Далі передбачається імпровізація дітей на обрану тему. Самостійність дитячої гри більшою мірою залежить від того, чи знають вони зміст твору. Авторський текст дуже важливо зберегти таким, яким його почули діти під час першого прослуховування. Але вчити текст із учнями до початку гри не рекомендується. Така підготовка зменшує творчість дітей, їхню самостійність в організації та веденні гри. Завдання тут – створити не виставу, а гру.

Передати характер персонажа допомагає музика. Мелодією можна спонукати дітей до імітації рухів різних персонажів. Ритмічні удари в елементарні музичні інструменти (бубни) надають можливість створити ознаки персонажа: його рух, ходу, настрій. Музичні загадки розвивають творче та логічне мислення, тому їх також включають у театралізовані ігри. Поки одні учні виконують завдання, інші уважно дивляться і помічають особливості гри кожного артиста. Тому дітей потрібно заохочувати до пошуків власних способів показу. Кожна гра потребує своїх засобів виразності і творчих знахідок. Завдання вчителя – знайти нові, більш цікаві удосконаліші.

Складність організації творчої гри, полягає в тому, що не можна наперед передбачити що придумають діти і як вони поведуться. Тому для керівництва іграми важливо вміти завоювати довіру учнів. Це можливо в тому разі, коли педагог ставиться до гри серйозно, з інтересом, розуміє задуми дітей, їхні переживання, дає простір дитячій ініціативі, творчості. В органічному поєднанні з танцем, піснею, акторською майстерністю ігри розвивають уяву, фантазію, здібності учнів, активність, тренують їхню увагу, пам’ять, кмітливість, спритність.

Використання цих методів пояснюється тим, о початок навчання дитини у школі часто стає стресогенним рубежем, через те, що за його межами залишається гра, як потреба. Дефіцит гри у дитинстві, як стверджують психологи, потім переростає у „синдром дитини, що не догралася”. З огляду на це, важливим фактором розвитку дитини стає художньо-ігрове моделювання змісту уроків, що передбачає використання різних ігрових форм: театралізованих (пантоміміка, імітація, інсценізація), хореографічних (пластичне інтонування, танцювальні пісні-ігри, хореографічні фантазії). Такі методи і прийоми збагачують і доповнюють композицію уроку, і якщо його сценарій розроблено з відповідною методичною доцільністю, вони створюють ситуації, коли вчитель може активізувати учнів згідно їхнім творчим здібностям і можливостям.

Першим педагогічну ефективність взаємодії музики і рухів людини помітив давногрецький філософ Платон, який поєднав їх спільним поняттям краси – критерієм фізичної і духовної гармонії. Ця ідея природно вписувалася в систему античного виховання, в коло архаїчного художнього синкретизму так званих „музичних мистецтв” – нерозривності поезії, музики і танку.

Діапазон художньо-ігрових технологій й хореографічного спрямування можна значно розширити, творчо використовуючи досягнення відомих та вітчизняних та зарубіжних педагогів: Н.Жак-Далькроза, Р.Штайнера, В.Верховинця. Авторським варіантом розвитку цих ідей є методика „вільного художнього руху” Л. Алєкєєвої, „малювання” хореографічних образів в танцювальному просторі І. Кулагіної, „метод дзеркал” В. Коен, суть якого в організації рухових імпровізацій, що як дзеркало відображають музику (її динамічний, ритмічний, емоційний розвиток).

Етно-фольклорні засади початкового полі художнього виховання в українській педагогіці були характерні для діяльності й спадщини композитора, фольклориста, педагога Василя Верховинця. Він є автором-укладачем збірки ігор з піснями й танцями „Весняночка”, більшість з яких створена на основі українських народних мелодій. На відміну від зарубіжних колег, основою підходу В.Верховинця до художнього виховання дітей, стала пісенно-танцювальна гра [24].

Підкреслимо, що всі згадані педагоги не вчили дітей хореографічного мистецтва, танець у їхніх педагогічних системах перетворювався на засіб творчого самовираження, своєрідну гру-імпровізацію пластичних образів.

Отже, добираючи рухливі ігри до уроків мистецтва, вчитель має віддавати пріоритет музично-хореграфічним. Відомо, що ритм як часова організація будь-якого процесу відіграє винятково важливу роль у життєдіяльності людини загалом і навчальної діяльності школярів зокрема. Звуки музики, організовані ритмічно, здатні передавати заряд енергії, активізувати емоції та пізнавальні інтереси, і в цьому виявляється їх значна сила, яку не варто ігнорувати в початковій школі. Саме це значною мірою стимулює учнів до активного сприймання музики, викликає бажання повніше відтворювати власні почуття, настрої, процес спостереження за розвитком музики.

Театралізовані ігри передбачають діалогічне мовлення (адже основою театру є драматургія), елементарну акторську діяльність учнів (театр починається тоді, коли виникають актори і глядачі), інші театральні атрибути (костюми, реквізит тощо). Тому урок музики з використанням театралізованих ігор дещо відрізняється за технологією проведення від звичайних уроків. Вони передбачають обов’язкове перевтілення у реальних чи уявних персонажів, героїв казок, пісень, загадок, мультфільмів, допускають вигадування нових неіснуючих фантастичних дійових осіб. При організації з учнями ігор цього типу треба пам’ятати, що тут, як і в театральній виставі, в єдиному цілому взаємодіють література, живопис, танок, декоративне мистецтво та музика.

Також педагогу не варто забувати, що „театр – мистецтво колективне: це і живий діалог між акторами, і водночас одухотворена зустріч сердець акторів і глядачів – тих, хто дарує свої почуття, і тих, хто їх сприймає”[87]. Вистава у професійному театрі народжується завдяки об’єднанню творчих зусиль багатьох людей різних професій – режисера, акторів, художників, композиторів, гримерів, сценографів, освітлювачів. Така широка палітра художньо-творчої діяльності дає змогу при використанні театралізованих засобів у навчально-виховному процесі, з одного боку, враховувати потреби, здібності і можливості дітей, реалізуючи індивідуальний підхід, з іншого – формувати культуру спілкування і взаємодії на засадах партнерства (співтворчість, взаємодопомога, вміння слухати інших), виховувати почуття згуртованості, колективізму.

Педагогічне керівництво театральною діяльністю учнів охоплює наступні складові:

– організаційно-процесуальне забезпечення (розробка ідеї, теми, сценарію, загальної драматургії уроку з художньо-ігровим компонентом, організація процесу ігрового навчання, форми й методи оцінки результатів);

– емоційно-психологічне забезпечення (створення сприятливого психологічного клімату, творчої атмосфери);

– матеріально-предметне забезпечення (підготовка художньо-дидактичних матеріалів, створення відповідного середовища, наприклад, організація простору класу для рухливої гри, оформлення уявної сцени).

У своїй роботі як засоби навчання ми використовуємо постановки пісень, казок, загадок, дитячих опер засобами театралізації з елементами імпровізації. Важливі психологічні передумови розвитку творчих здібностей учнів формуються в різних формах імпровізації. Початковими формами імпровізації можуть бути ритмічні супроводи (власні рухові жести: плескання в долоні, плескання руками по колінах, клацання пальцями, притупування, гра на маленьких ударних інструментах) до декламацій або співу самих дітей. Такі супроводи можуть мати різні форми: йти паралельно і в безпосередньому зв’язку з мовним текстом, підкреслюючи чи доповнюючи його та ін.

На уроках можна надавати учням можливість імпровізувати маленькі сцени з опер у ролях і вправи у формі ігор і мімічних сцен. Вони розвивають творчу уяву учнів, збагачують їх естетичний досвід, сприяють поглибленню інтересу до мистецтва, допомагають від невідомо-емоційного сприйняття засобів музичної виразності переходити до їх теоретичного аналізу. В спробах власної творчості закріплюється такий матеріал, як поняття про висоту і тривалість звуків, темп, динаміку, форму, розмір тощо.

Театралізована казка, як метод навчання, що надає можливість урізноманітнити навчальний процес, зробити його цікавим, доступним і привабливим для дітей, активізувати пізнавальну музично-творчу діяльність, ефективно розвивати та виховувати учнів у процесі навчання музики. Секрет такої універсальності полягає в її органічній відповідності особливостям сприймання і засвоєння інформації дітьми молодшого шкільного віку.

З погляду сучасних вчених-мистецтвознавців, дитяча гра за своєю сутністю близька до художньої діяльності, сутність якої полягає в можливості імпровізувати, творити не стільки з орієнтацією на результат, скільки для насолод жування вільним виявленням власних сил, здібностей і можливостей особистості. Через сюжетно-рольову гру, що передбачає перевтілення, учні мають можливість ідентифікувати себе з будь-яким героєм, „приміряти” на себе різні характери, манери, поведінки, пережити безліч ситуацій. Це збагачує не лише естетичний досвід, а робить особистість більш гармонійною, духовно досконалішою. Саме ігрова діяльність вимагає творчих дій – умінь комбінувати, моделювати, уточнювати.

Отже, великий і різнобічний вплив театралізованих ігор на особистість дитини дає можливість використовувати їх як впливовий, але ненав’язливий педагогічний засіб, бо сама дитина зазнає при цьому радість, задоволення. Виховні можливості цих ігор посилюються тим, що їх тематика практично необмежена. Вона може задовольнити різнобічні інтереси дітей, спонукаючи до творчої діяльності.

2.2 Методика розвитку творчих здібностей учнів 6-річного віку в процесі використання театралізованих ігор на уроках музики

З метою вивчення процесу розвитку творчих здібностей у першокласників, нами була організована протягом навчального року експериментальна робота, яка являла собою проведення уроків музики, побудованих за принципом використання різних видів театралізованої гри.