114418 (Театралізовані ігри як засіб розвитку творчих здібностей першокласників на уроках музики), страница 6

Ці ляльки супроводжували учнів у процесі пізнання мистецтва: розповідали щось цікаве і корисне, відкривали секрети творчості, передавали свої почуття і враження, допомагаючи учителю у проведенні уроку.

Ефективним елементом у театралізації є спів, як засіб розвитку музичних здібностей. Це найдоступніший вид діяльності на уроці, що викликає у дітей жвавий інтерес і приносить їм естетичну насолоду. Тут велике значення відіграє вміння вчителя викликати інтерес до уроку музики.

З метою спрямування уваги школярів на вираження у співі розповідних інтонацій (при вивчені теми „Музика нашого краю”) ми при розучуванні української народної пісні „Веселі гуси” використовували ігрову ситуацію, пов’язану зі змістом цього твору. Після виконання залучали дітей до аналізу якості співу героїв, його виразності, відповідності змісту кожного куплета.

Протягом навчального року з першокласниками було розучено ряд пісень, передбачених навчальною програмою і доступних дітям для виконання. При цьому використовувалось поєднання різних видів музичної діяльності.

Раз на тиждень ми намагались на уроках створювати музичні діалоги. Для цього протягом десяти хвилин ми спілкувалися тільки „музичною мовою”. Перевага такої гри у тому, що неї не потрібно відводити спеціальний час. Виходив своєрідний спектакль, який приносив не тільки користь, а й позитивні емоції.

При розучуванні української народної пісні „Грицю, Грицю до роботи” нами було проведено розігрування сценки, де хлопчик, одягнувши бриль, а дівчинка – віночок, виконували згадану пісню.

Рівень розвитку будь-якого виду дитячої діяльності оцінюється двома найважливішими характеристиками: ступінь оволодіння діяльністю та оволодіння необхідними навичками. Крім виявлення досягнень дитини через аналіз освоєння нею конкретної діяльності, необхідно знайти такі характеристики розвитку, у яких відображаються найістотніші особистісні якості, перш за все, – розвиток рухової сфери.

Діти виконували на уроці наступні пісні з елементами театралізації: українські народні „Ой, єсть в лісі калина”, „Ой на полі жито”; „Веселий музикант”, „Морозець” Б. Фільц, „Ой, заграйте дударики” А. Філіпченка.

Зв’язок музики з рухами відомий з давнини. Прикладами можуть бути гра на музичних інструментах, використання пісень у трудових процесах та хороводи, де рухи учасників ілюструють слова виконуваної пісні.

На позитивну роль рухів під музики вказували у своїх працях В. Верховинець, Н. Гродненська, Н. Вєтлугіна, С. Козлова, Ю. Павленко, В. Бєлобородова та інші. Добре розвинута моторика дитини сприяє знайомству її з навколишнім світом і позитивно впливає на розумовий розвиток. Потребу дітей рухатися необхідно використовувати і правильно спрямовувати.

В роботі з першокласниками ми використовували в основному ті рухи, які знайомі дітям із життя і не потребують окремого часу для їхнього виявлення та засвоєння: прості рухи рук, біг, ходьба, елементарні танцювальні кроки. „Корисна віддача” від руху двостороння: він дає радість дитині, підвищує її життєвий тонус, позитивно впливає на загальний фізичний стан і водночас сприяє розвитку її творчих здібностей.

Рухи під музику К. Самолдіна рекомендує включати в усі види діяльності на уроці: під час знайомства з музичною грамотою, для кращого запам’ятовування музичного матеріалу, під час слухання музики, для вироблення чистоти інтонації [97, с. 31]. Використання на уроці образно-ігрових рухів допомагає розкриттю і сприйняттю засобів музичної виразності, музичної характеристики того чи іншого образу.

Неабиякі можливості для впровадження в уроки музики елементів театралізованої гри містить у собі український музичний фольклор. Чимало пісень (в тому числі і календарно-обрядових) супроводжували трудову діяльність людей. Під час виконання таких пісень, діти створювали конкретні сюжетні образи, виконували відповідні дії, придумані ними художні ролі (дівчинка Оля збирає квіти для вінка; сівачі, що засівають поле; садівники, що збирають урожай і т. д.) і таким чином творилася нова театралізована гра.

Наведемо приклад використання музично-ритмічних рухів у процесі розучування пісні за методичними порадами А. Шинкаренко, Н. Лупак [113,с.55]. Українська народна пісня „Ой, єсть в лісі калина”(обробка Л. Ревуцького) – це приклад пісні, де яскрава образність поєднується з елементами танцю. Вона виконується швидко, весело, а пританцьовування ще більше підкреслює її характер. Тут основним ми брали рух „пружинка”– півоберти корпусу вліво-вправо з легким згинанням ніг у колінах.

У наступних куплетах основа рухів аналогічна, лише діти імітують „цвіт-калину ламала”, „та в пучечки в’язала”. При цьому ми нагадали дітям, що цвіт калини має лікувальні властивості, тому його збирали дівчата, саме це оспівано в пісні.

Згідно з методикою Карла Орфа, слід пропонувати елементарну імпровізацію рухів. Для цього ми звертались до дітей, яким притаманна безпосередність, які люблять рухатись і які позитивно впливають на інших дітей. Вони не соромляться рухатись поодинці і супроводжують рух особистим співом під звуки мелодії, яку виконує вчитель. Ці діти рухаються так, як відчувають і як їм це подобається. Те, що при цьому здійснюється, являє собою спочатку дещо випадкове, технічно недосконале. Але для початку цього достатньо: головне поки що – сам факт імпровізації, а не якості. Ми дотримувались правила, що мелодія повинна бути простою і ясною, ритм повинен спонукати до певних рухів (біг, ходіння, підскок).

Поступово ми ускладнювали дітям завдання, доповнюючи танцювальними рухами театралізовані ігри, наприклад: при розучуванні української народної пісні „Два півники”(при вивченні у першому семестрі теми „Які почуття передає музика”). Адже, більшість пісень і поспівок, передбачених програмою, – про тварин та навколишній світ, і це створює у дітей радісну атмосферу, піднесений настрій.

До виконання ми намагалися залучити усіх дітей, бо на практиці переконалися, що учні які не беруть участі в театралізованій грі при розучуванні цієї пісні під час її виконання не можуть усидіти на місці.

Учні спочатку слухали українську народну пісню „Два півники”, а пізніше ознайомилися з сюжетом гри, розробленим В.Верховинцем (див. Додаток В). Пізніше пісню виконував вчитель, а першокласники підспівували. Частина з них зображала дії персонажів. Після вивчення пісні, ознайомлення з сюжетом та дійовими особами, ми проводили театралізовану гру.

Зазначимо, що не слід прагнути розучувати всю гру на одному уроці. Ця творча робота триватиме і на наступних уроках. Її можна використовувати і на перервах. Важливо не захоплюватися грою-інсценізацією і не підпорядковувати цьому весь урок.

Головним завданням музичного виховання Д.Кабалевський вважає „...не стільки навчання музики саме по собі, скільки вплив через музику на весь духовний світ учнів” [48, с. 273]. Ось чому хорова, виконавська діяльність школярів, на його думку, вимагає особливої уваги до себе. Чим вище її рівень, тим глибша і повніша насолода від твору, тим сильніший вплив на формування і розвиток естетичної культури самих хористів. Кожний клас – хор! Ці слова композитора немов би підтверджують мету, до якої повинні прагнути учителі та учні.

Саме тому при опрацюванні теми „Про що говорить музика” ми працювали над піснею „Ходить гарбуз по городу”, на основі якої була розроблена театралізована гра. Ця пісня дуже зручна для роботи з першокласниками. Будова її нескладна: дві фрази, що повторюються. Тому при розучуванні гри ми пропонували дітям наступне: показувати рукою поступеневий рух заспіву, малюючи в повітрі уявну драбинку, повторюючи двічі кожну сходинку.

На другому етапі роботи ми обрали серед дітей Гарбуза, Диню, Огірочків, Буряків, Бараболю, Квасолю, Боба. Кожен персонаж виконував свої слова, виступаючи з гурту. В останньому куплеті, побравшись за руки, усі стоять у колі, а Гарбуз пританцьовує усередині.

На наступному уроці ми спробували ускладнити гру і запропонували дітям виконати пісню за методичними рекомендаціями В. Верховинця [24, с. 229-231]. Підготовку до гри-драматизації за піснею „Ходить гарбуз по городу” проводили за наступним планом:

1. Розучили пісню.

2. Обрали виконавців головних ролей.

3. Розробили разом з дітьми атрибути (костюми) та виготовили декорації.

4. Здійснили постановку театралізованої гри на класному святі за сценарієм (див. Додаток В1).

Особливий статус мають народні ігри малих форм (дитячі обрядові заклички, гукання, традиційні елементи звуконаслідування – імітація співу птахів, рухів і поз тварин), які з погляду на їх потужний естетико-виховний потенціал доцільно активно застосовувати у школі, починаючи з початкових класів.

У традиційних класних приміщеннях відсутні умови, потрібні для організації повноцінної театралізованої ігрової діяльності учнів. Тому в перебіг уроків мистецтва ми вводили форми хореографічних мініатюр, які обмежуються нескладними рухами і не потребують спеціального сценічного простору (можуть виконуватися між рядами парт або біля дошки). Це і традиційне для уроків музики пластичне інтонування, що нерідко супроводжується виконанням пісні, і танцювальні рухи під час сприймання відповідних творів танцювального характеру, про які було вище сказано.

Також напередодні Нового року в кінці навчального півріччя діти виконували українські щедрівки, колядки („Щедрівочка щедрувала”, „Я маленький хлопчик” та ін.). Перед тим, як мала бути виконана в ігровій формі щедрівка, ми розповідали про те, що дітей, які проголошували привітання перед виконанням щедрівки, називали новолітками. Новолітник (хлопчик або дівчинка) проголошували таке, наприклад, привітання: „Добрий вечір, щедрий вечір! Бажаю вам ці свята провести, других краще діждати, рік від року на многії літа!” А потім усі діти співали щедрівки (щедрували), щоразу обираючи нового ново літника.

Враховуючи швидку втомлюваність дітей шестирічного віку, ми не забували і про відпочинок на уроці. З метою психічного розвантаження, емоційної саморегуляції ми вводили динамічні танцювальні хвилинки з імітацією образів музичних творів за допомогою „розмовляючих рук.” Для цих хвилинок ми використовували твори з чітко вираженими характерами персонажів („Карнавал тварин” К.Сен-Санса, „Пташка”, „Метелик” Е. Гріга, „Клоуни” Д. Кабалевського, „Петрушка” В. Косенка тощо).

Такі засоби як театралізована діяльність, хореографічні вправи, словесна творчість, ігри спонукають розвиткові здібностей оволодіти власним тілом, психомоторикою, координованості, пластичності, передбачають перетворення почуттів, образів у думки, сприяють розвитку міміки, пантоміміки та семантики рухів.

Підготовкою для театралізованої діяльності тому служили нам вправи на мімічні рухи, етюди на розвиток виразності жестів („Зачарована дитина”, „Гра в сніжки”), етюди на розвиток уміння виражати свої емоції („Подив”, „Круглі очі”, „Солодкі цукерки”). За допомогою міміки, жестів, рухів діти „оживляли” картини, розігравали перед класом сценку під впливом художніх образів. Це були як словесний так і німий діалоги. Наприклад, „Про що мріють звірі?” (за творами М. Примаченко „Фантастичний звір” та „Фіолетовий звір”).

Таким самим чином проводилась гра „Пантоміма”. Підчас слухання музичної п’єси чи її уривку, кожен учень уявляє собі образи, сюжети, картини. Один бажаючий виходить на середину класу і під час повторного слухання рухами тіла й мімікою зображує те, що він відчув. Решта учнів відгадує, пояснює, що він показав. Потім усі разом обговорюють якими засобами був створений музичний образ. Після цього інші учні показують власні варіанти створеного художнього образу.

Театралізовані ігри можуть бути різноманітними за завданням і змістом. Засвоєнню та закріпленню знань, оволодінню способами пізнавальної діяльності, формуванню навичок музичного сприймання, розширенню емоційного, інтонаційного досвіду, лексичного запасу служать ігри-загадки.

Для посилення художнього інтересу нами застосовувались музичні загадки, що сприяли розвиткові та активізації пізнавальної діяльності школярів. Наприклад, двоє учнів ставали обличчям один проти другого, витягували уперед руки, показуючи дієз, а їх товариші повинні були відгадати, який знак вони показали.

Великою популярністю у дітей користується гра „Я – актор”. Вона покликана допомогти школярам почуватися більш розкуто, вільно і природно. Адже під час цієї гри кожен має нагоду випробувати і виявити свої акторські здібності. Спочатку „актор” отримує від учителя „роль” – картку з назвою чи зображенням певного предмета або істоти, які потрібно зобразити рухами тіла, рук, мімікою та інтонацією голосу. Решта дітей спостерігає за діями свого товариша, а потім визначає, що він хотів показати. Після того, як „роль” розгадано, діти обговорюють, що „актор” робив правильно для адекватного розкриття образу, а що – ні. На завершення педагог пропонує учням послухати, як цей же образ знайшов своє відображення у музиці, і порівняти з тим, що створив юний „актор”.

У ході дослідження ми переконались, що основним індикатором виявлення творчої роботи молодших школярів є рух (міміка і пантоміма). А важливим у формуванні творчої уяви та мислення є фантазування у дітей, що має тенденцію швидко переходити у дію чи вчинок. Діяльність уяви і фантазії має різноманітні прояви у різних дітей. Тому використовування на уроках музики різних видів мистецтва, насичення їх художньою інформацією стає фундаментом активного, творчого характеру уяви та фантазії.

У молодших школярів недостатньо розвинені спеціальні здібності (писати, малювати і т. д.), тому учити фантазувати їх навколо певної теми, уявляти можливий свій витвір – основна передумова їх майбутніх успіхів, бо в процесі цього розвивається і творче мислення. З цією метою ми використовували один із захоплюючих видів діяльності для дітей – процес створення імпровізацій, що використовують елементи інсценізації. Це імпровізація у ролях сценок, казок, байок.

Завдання вчителя – створити умови для творчого самовираження кожного учня. Корисно, щоб на уроці вчитель постійно нагадував: „Тут усі талановиті”, „Роби, як вважаєш за потрібне”, „Умій виразити себе”. Крім цього, за мету ми собі ставили завдання: обов’язкова участь усіх дітей у творчій діяльності, щоб кожен зміг себе виявити.