94307 (Хіміко-токсикологічне дослідження лікарського препарату "Тетлонг-250")

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРО‘Я УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ДАНИЛА ГАЛИЦЬКОГО

КАФЕДРА ТОКСИКОЛОГІЧНОЇ І АНАЛІТИЧНОЇ ХІМІЇ

СПЕЦІАЛЬНІСТЬ 7.110202 „КЛІНІЧНА ФАРМАЦІЯ"

Дипломна робота

ХІМІКО-ТОКСИКОЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЛІКАРСЬКОГО ПРЕПАРАТУ „ТЕТЛОНГ-250”

Допущена до захисту:

Завідувач кафедри токсикології і аналітичної хімії,

канд. фарм. наук, доцент Галькевич І.Й.

Науковий керівник роботи старший науковий працівник,

канд. фарм. наук Демчик О. Г

Студент-дипломник

Шевчик У.М.

Львів - 2006

Зміст

Актуальність теми

Розділ 1. Огляд літератури

1.1 Соціальна небезпека пияцтва і алкоголізму

1.2 Алкоголізм - гостра медична проблема

1.3 Перетворення етилового алкоголю в печінці

1.4 Фармакологічні аспекти лікування алкоголізму

1.5 Засоби для корекції порушень при алкоголізмі, токсико - та наркоманіях

1.6 Використання препаратів дисульфіраму в комплексному лікуванні залежності від алкоголю

1.7 Історія становлення препарату "Тетлонг-250"

1.8 Фізичні та хімічні властивості „Тетлонгу-250”

1.9 "Тетлонг-250" - новий фармацевтичний препарат для лікування наркоманії і алкоголізму

1.10 Недоліки застосування традиційних лікарських форм дисульфіраму - еспераль-імплант, тетурам, антабус

1.11 Переваги ін’єкційних пролонгів дисульфіраму

Розділ 2. Експериментальна частина

2.1 Дослідження реакцій комплексоутворення дисульфіраму: наукове обґрунтування і розробка методу

2.2 Ідентифікація "Тетлонгу-250" за допомогою методу хроматографії в тонкому шарі сорбенту

2.3 Кількісне визначення "Тетлонгу-250" фотоколориметричним методом

2.3.1 Наукове обґрунтування і розробка методу

2.3.2 Побудова калібрувального графіка

2.4 Методика кількісного визначення „Тетлонгу-250" (дисульфіраму) в біологічних об‘єктах

2.4.1 Підготовка проби

2.4.2 Опис методики

2.5 Дослідження елімінації препарату „Тетлонг-250” в білих щурів ри одноразовому внутрішньом‘язевому введенні

Загальні висновки

Список літератури

Актуальність теми

Проблема боротьби з алкоголізмом займає важливе місце в соціальному плані оздоровлення населення України.

Значне поширення вживання спиртних напоїв пов’язане з ейфоруючою їх дією, що сприяє лише покращенню психологічних контактів.

За даними обласного наркологічного диспансеру у Львівській області в 2004 році на обліку було зареєстровано 32340 хворих на алкоголізм, з них проліковано 4 311 чоловік, а в 2005 році ця цифра становила 32293 чоловіка і 6557 чоловік відповідно. Тільки з цих даних видно, наскільки актуальною є дана проблема.

Засоби для лікування алкоголізму широко використовуються в наркологічній і психіатричній практиці. Важливим аспектом використання цієї групи препаратів є їх відносна безпечність при лікуванні хворих у лікувальних установах, що характеризується відношенням: ефективність/ризик і зовсім невисока безпечність їх використання в амбулаторних умовах та при самостійному лікуванні. Відомий досить широкий спектр побічних ефектів цих лікарських засобів: гепатотоксичний, кардіотоксичний, нейротоксичний, нефротоксичний та алергічний. Окрім того, хворий може просто померти від звичайного передозування цих засобів при самостійному лікуванні і вживанні алкоголю.

В цьому плані "Тетлонг-250" є одним з найбільш ефективних і надійних сучасних засобів, що використовуються при лікуванні алкоголізму, як в гострому періоді, так і в періоді реабілітації як підтримуючий середник.

Разом з тим методи хіміко-токсикологічного аналізу "Тетлонгу-250", як і інших засобів проти алкоголізму, вивчені недостатньо. Відсутні надійні методи ідентифікації та кількісного визначення "Тетлонгу-250", неопрацьованими залишаються методи виділення препарату з крові та сечі, а тому - відсутні методи контролю лікування хворих препаратами від алкоголізму (особливо дисульфірамом у таблетках при самостійному лікуванні).

Звідси випливає, що вивчення методів хіміко-токсикологічного аналізу "Тетлонгу-250" є актуальним.

Мета та завдання дослідження

Метою наших досліджень є опрацювання методів хіміко-токсикологічного аналізу препарату "Тетлонг-250".

Для вирішення цієї мети теми поставлено такі завдання:

Вивчити умови ідентифікації препарату за допомогою хроматографії в тонкому шарі сорбенту.

Дослідити можливість реакції комплексоутворення препарату з іонами металів.

Розробити і опрацювати методики ідентифікації і кількісного визначення препарату "Тетлонг-250" в об’єктах біологічного походження (сечі, крові).

Дослідити елімінацію препарату "Тетлонг-250" за розробленою методикою після одноразового введення його білим щурам.

Наукова новизна роботи

Опрацьовано нові реакції ідентифікації препарату "Тетлонг-250", придатні для виявлення його і кількісного визначення в об’єктах біологічного походження (в крові, сечі), а саме:

досліджено умови комплексоутворення препарату з іонами металів;

досліджено спектри вбирання утворених комплексних сполук;

проведено хроматографічне дослідження препарату і його основного метаболіту в тонкому шарі сорбенту;

розроблено методику виділення препарату і його основного метаболіту з біологічних об’єктів для його ідентифікації і кількісного визначення.

Практичне значення роботи

Складені і опрацьовані методики виділення дисульфіраму - діючої речовини "Тетлонгу-250" з крові та сечі, ідентифікації та кількісного визначення його у вигляді основного метаболіту можуть бути придатні і рекомендовані для використання в токсикологічних лабораторіях судово-медичних експертиз і клінічних лабораторіях для проведення експрес-діагностики можливих гострих отруєнь при передозуванні препарату "дисульфірам" в таблетках з метою надання кваліфікованої медичної допомоги, а також - контролю за лікуванням.

Розділ 1. Огляд літератури

1.1 Соціальна небезпека пияцтва і алкоголізму

За багато століть до нашої ери людям були відомі напої, що викликають сп’яніння. Готували їх із зернових культур, картоплі, буряка, плодів, ягід, меду та ін.

І лише у VI-VII століттях в арабських країнах навчились отримувати з виноградного вина чистий спирт, якому дали назву "аль-коголь", що означає "дещо тонке", "задурманююче". А в середньовічній Європі спирт спочатку називали "аква віта", тобто "вода життя". Однак, при ближчому знайомстві з ним було виявлено його згубну дію на організм людини і ті наслідки, які він викликає. Тому його заслужено стали називати "водою горя" та "водою смерті", і ще в глибоку давнину старались боротися з виробництвом таких напоїв і їх вживанням. І тим не менше, в цьому ж середньовіччі вживання алкоголю - пияцтво вважалось ознакою сили і мужності рицарів, їх геройством за вміння багато пити і їсти, хоча їх пізніше піддавали публічному тілесному покаранню, відсилаючи їх на галери, відрізали вуха і заливали в горло розплавлений свинець. Та, незважаючи на такі жорстокі тортури ще в давнину за вживання алкоголю, пияцтво досі не припинилось. Навпаки, його виробництво стало нелегально поширюватись, особливо в селах у вигляді самогону. Величезна руйнівна шкода, яку завдає алкоголь здоров’ю людини, значні матеріальні втрати від пияцтва сьогодні не викликають сумніву [42, 44, 45].

Більше того, за даними ВООЗ, швидке зростання виробництва алкогольних напоїв, все більш їх поширення, їх згубна дія на організм людей перетворили пияцтво і алкоголізм тепер у серйозну соціальну і медико-біологічну проблему [2, 9, 43, 55].

В країнах Європи, наприклад, вживання алкоголю за останні 20 років збільшилось на 50-300%, причому з загрозливою швидкістю воно стало поширюватись серед жінок і дітей-підлітків [2, 17].

До соціальних наслідків пияцтва і алкоголізму слід віднести:

скорочення життя людини в середньому на 15-20 років у порівнянні до людей, що не зловживають алкоголем. Алкоголізм, як причина смерті, в усьому світі займає нині третє місце після онко- і серцевосудинних захворювань, до яких він також має пряме відношення;

із-за вини хворих на алкоголізм постійно страждають сім’ї, нерідко вони розпадаються;

алкогольна інтоксикація організму людини, як правило, призводить до народження фізично і психічно неповноцінних дітей, до деградації особистості;

алкоголізм призводить до аварій і нещасних випадків на виробництві, до ДТП, до службових зловживань, до необдуманих дій, що тягнуть за собою кримінальну відповідальність і т.д.;

алкоголізм призводить до різкого зниження захисних сил організму (імунітету), внаслідок чого такі люди піддаються підвищеного ризику до захворювань туберкульозом та на ВІЛ-інфекцію;

алкоголізм прискорює скочування людини до наркоманії.

1.2 Алкоголізм - гостра медична проблема

Алкоголізм - захворювання, що викликається систематичним вживанням спиртних напоїв. Характеризується наявністю патологічного потягу до них і призводить до психічних і фізичних розладів і порушень соціальних стосунків особи, яка страждає від цього захворювання.

Значне поширення вживання спиртних напоїв пов’язане з ейфоризуючою їх дією, на організм людини особливо в молодому віці. До 82% осіб віком до 16-18 років уже знайомі зі смаком спиртного. Однак ще більш загрозливо розвивається алкоголізм у дітей 6-10-ти років з усіма наслідками цієї хвороби. І, як не прикро, перша порція алкоголю їм була запропонована не чужими особами, а своїми рідними батьками під час застілля.

Так, відомий випадок захворювання алкоголізмом хлопчика чотирьох років, якому ще в 7-ми-місячному віці давали щоденно по 10-20 г, а після року - 30-60 г горілки, розведеної солодкою водою, для заспокоєння болів в шлунку. В дитини з’явився потяг до алкоголю, без якого він не міг заснути. На третьому році життя в хлопчика виявилась затримка розумового розвитку, мова стала повільною і нечіткою. Далі зник апетит, почалось виснаження організму. Незважаючи на проведене фахове лікування, хлопчик помер через три місяці від цирозу печінки…

А донедавна ще побутувала думка: якщо дітей привчати до горілки ще з грудного віку, поступово підвищуючи дозу спиртного до 2-3-х рюмок, то вони не будуть пити, коли стануть дорослими (!?.).

Так, дослідження, проведені Братусем В.С. і Сидоровим [1, 17], дозволили встановити, що діти 8-10-річного віку, які привчились пити алкоголь разом з батьками в колі сім’ї, вважали пияцтво нормальним явищем. Мало того, вони вважали приймання алкоголю хоробрістю, мужністю і неабиякою зверхністю над своїми ровесниками… [17].

Окрім того, злободенність проблеми боротьби з алкоголізмом тісно пов’язана з безперервним ростом захворюваності алкогольним цирозом печінки в промислово розвинутих країнах. Дослідження, проведені за останнє десятиліття в ряді країн Західної Європи і в США під егідою ВООЗ, показали, що це важке захворювання призводить до важкої інвалідності та значного скорочення життя людини саме внаслідок розвитку жирової дистрофії печінки, опісля - гепатиту і, на кінець, - цирозу, однієї з основних причин смерті при алкоголізмі [26, 27].

Цироз печінки при алкоголізмі розвивається повільно і поступово, - тим він і підступний. І, як правило, одночасно з цирозом печінки розвивається і панкреатит - важке запалення підшлункової залози з різким пригніченням її функцій, що тягне за собою виникнення інших хвороб - цукрового діабету і ниркової недостатності. Та хоча гострі симптоми цього процесу повільно затихають, насправді він не зупиняється і переходить в хронічну форму, викликаючи наростаюче ослаблення діяльності серцевої, нервової, кровотворної систем та ін. І якщо людині вчасно не надати кваліфіковану медичну допомогу, хвороба прогресує далі навіть при повному утриманні від алкоголю. Через 3-4 роки після появи таких симптомів хворі вмирають.

Ось чому проблема боротьби з алкоголізмом є не тільки соціальною, а й гострою медичною проблемою.

1.3 Перетворення етилового алкоголю в печінці

Етиловий алкоголь майже повністю всмоктується з шлунку і тонкого кишечника в систему кровообігу і швидко досягає печінки. Біля 95% введеного в організм алкоголю оксидується в печінці, останні 5% в незмінному вигляді виділяються з сечею та видихуваним повітрям. Таким чином, печінка є єдиним органом і, як побачимо далі, своєрідною біохімічною лабораторією організму, що здатна ефективно захищати його від згубної дії етану та інших ксенобіотиків. Швидкість перетворення етанолу в печінці до кінцевих продуктів - СО₂ і води становить 0,1 г чистого алкоголю на 1 кг маси тіла за 1 год., тобто біля 7-8 г за годину. Таким чином, печінка дорослої людини з масою тіла 70-80 кг при максимумі своїх метаболічних здатностей може знешкодити до 180 г чистого алкоголю, виділивши при цьому 1400 ккал теплової енергії.

Спочатку етанол в печінці перетворюється в оцтову кислоту, яка, з’єднуючись з коензимом А, утворює ацетил-коензим А і в його складі оксидується по циклу Кребса через стадію трикарбонових кислот до СО₂ і води за схемою (див. схему).

Утворений при окисленні етанолу ацетальдегід - надзвичайно реакційна і токсична сполука, що легко вступає в реакцію з SH - та NH₂-групами білків і фосфоліпідами клітинних мембран, різко порушуючи їх функцію. Ацетальдегід, як і алкоголь, знижує регенеративну функцію печінки та синтез нею альбуміну й інших важливих білків, що приймають участь в захисних імунних реакціях організму. Знижується також синтез сечовини, що негативно впливає на детоксикаційну функцію печінки, оскільки під час синтезу сечовини печінка зв’язує поступаючий з кишечника аміак [23, 25].

Хронічне вживання алкоголю призводить до зниження здатності печінки оксидувати ацетальдегід, в результаті чого його рівень в крові і печінці підвищується, що є своєрідним самозахистом організму від алкоголю. Однак, цей захист є досить слабким і недовготривалим.

Саме токсичність ацетальдегіду і використовується для лікування хворих алкоголізмом з допомогою фармацевтичного препарату "дисульфірам", який гальмує перетворення ацетальдегіду в ацетат на стадії метаболізму алкоголю.

Систематичне вживання алкоголю призводить до різкої потреби печінкою кисню, оскільки значна частина його витрачається на оксидацію етанолу, швидкість якої зростає при цьому на 50-100%. В результаті найбільше терплять від недостачі кисню гепатоциди і тому розвиваються некрози паренхіми печінки.

Таким чином, перевантаження окислювальної здатності печінки етанолом неминуче призводить до серйозних зривів у роботі цього органу.

Окрім того, важливу роль в механізмах алкогольного отруєння печінки в ході метаболізму етанолу відіграє підвищене утворення нестійких хімічних сполук, молекул або фрагментів молекул, що містять на зовнішніх атомних орбіталях неспарений електрон - так званих вільних радикалів. Деяка незначна кількість таких радикалів завжди утворюється в ході клітинних оксидаційних реакцій. Однак, вони швидко нейтралізуються антиоксидантами, які є в клітинах. Одним із таких антиоксидантів є вітамін Е (α-токоферол). Антиоксиданти передають вільним радикалам в клітинах відсутні електрони, надаючи їм стійкості. В протилежному випадку молекули ненасиченої жирної кислоти, що входять в склад фосфоліпідів клітинних мембран, самі набувають вільнорадикальну форму і приєднують кисень, утворюючи при цьому сполуки, що мають високореактивну групу із двох атомів кисню - О - О - , один з яких має неспарений електрон. Такі сполуки називаються пероксидами. Після утворення пероксидів ліпідів ця реакція стає ланцюговою і некерованою (хоча в даний час є можливості лише профілактики її), тобто здатною на самопрогресування, а весь процес носить назву пероксидної оксидації ліпідів клітинних мембран, що детально було досліджено вченими лише в 1972 [8] році та доведено до логічних висновків ними в 1981 році [50].

Надмірний процес пероксидної оксидації ліпідів має надзвичайно шкідливу дію на живий організм, оскільки призводить до значних порушень структури і функції клітинних мембран, тобто викликає їх посилений ріст - утворення пухлин [50].

1.4 Фармакологічні аспекти лікування алкоголізму

Патологічний потяг до алкоголю є стрижневим синдромом залежності, його динаміка має провідне значення в ефективності лікування та прогнозі перебігу цієї залежності. Тому підвищення ефективності лікування алкогольної залежності є однією з основних проблем сучасної психіатрії і наркоманії. Це обумовлено як високими показниками поширення цього захворювання, так і в значній мірі частотою рецидивів хронічного алкоголізму після проведеного лікування [32, 33]. На етапі становлення і стабілізації ремісії в комплексному лікуванні залежності від алкоголю значну роль відіграє сенсибілізуюча терапія - застосування лікзасобів, що викликають підвищену чутливість (сенсибілізацію) до алкоголю і його непереносимість (інтолерантність).