121116 (715861), страница 8
Текст из файла (страница 8)
1) народженням від матері-рабині (хоч би батьком дитини була зведена особа; навпаки, якщо батько - раб, а мати - вільна, дитина признавалася вільною);
2) взяттям в полон або просто захопленням особи, що не належить до держави, пов'язаної з Римом договором;
3) продажем в рабство (в древню епоху);
4) позбавленням свободи в зв'язку з присудженням до смертної страти або до робіт в копальнях (присуджений до смертної страти розглядався як раб).
Припинялося рабство мануміссією (відпущенням на свободу).
У деяких випадках раб, відпущений на свободу, міг повернутися знов у стан рабства (наприклад, внаслідок вияву грубої невдячності відносно особи, що відпустила його на свободу).
Правове становище вільновідпущеників.
У класичному римському праві правове положення вільновідпущенника визначалося в залежності від прав особи, що відпустила наволю: наприклад, раб, відпущений на свободу квиритським власником, отримував права римського громадянина, а відпущений на свободу особою, право власності якого спиралося не на цівільну особу, а на преторський эдикт, отримував тільки латинське громадянство. При Юстініані ці відмінності були згладжені: якщо манумісія виконана згідно із законом, вільновідпущенник ставав римським громадянином.
Однак, навіть отримуючи римське громадянство, вільновідпущенник (або лібертін) за своїм правовим положенням не цілком прирівнювався до вільнонародженного (ingenuus).
В області приватного права існували, по-перше, деякі спеціальні обмеження правоздатності вольновідпущенника; наприклад, до Августа вільновідпущеннику заборонялося одружуватися з особою вільнонародженою; заборона шлюбу вільновідпущенника з особою сенаторського звання зберігалася аж до Юстініана. По-друге, лібертин знаходився в залежності від свого колишнього пана (що іменувався його патроном).
Так, патрон мав право:
а) на obsequim, шанобливість лібертина відносно патрона; це мало, наприклад, практичне значення в тому відношенні, що вільновідпущенника не міг викликати патрона на суд і, отже, був беззахисний проти свавілля патрона;
б) на operae, виконання послуг для патрона (по суті моральний обов'язок, але вона звичайно підкріплялася договором і перетворювалася в юридичну). Обов'язок лібертина виконувати operae приводила до такої експлуатації, що претор був вимушений все-таки виступати з деякими обмежувальними заходами;
в) на bona, тобто патрону певною мірою належало право на успадкування після вільновідпущенника, а також право на аліменти з боку вільновідпущенника. Таке право належало у разі потреби не тільки самому патрону, але і його дітям і батькам.
Правове становище колонів.
Під ім'ям колона в класичну епоху мали на увазі орендаря землі (дрібного фермера), формально вільного, хоч економічно залежного від землевласника. Поширення дрібної земельної оренди було викликане економічним становищем Римської держави. З припиненням загарбницьких воєн, що давали Риму величезну масу рабів, прилив рабської сили припинився, а нестерпні умови, в яких перебували раби, приводили до того, що їх смертність значно перевищувала народжуваність. Рабської сили перестало вистачати для обробки землі. Що Процвітаюче в останні роки республіки плантаторське господарство побудоване на рабстві перестало бути вигідним; римські землевласники стали вважати за краще здавати землю в оренду дрібними дільницями, нерідко навіть не за грошову винагороду, а за відому частку урожаю (орендарі-дільщики, coloni partiarii) і з покладанням на орендаря також обов'язку обробляти і землю власника (“панщина"). Ці дрібні орендарі по малопотужності своїх господарств в більшості випадків були вимушені вдаватися до позик у своїх господарів і виявлялися в борговій від них залежності. У період абсолютної монархії положення колонів ускладнилося ще в зв'язку з податковою політикою імператорів. Колони були обкладені натуральною податтю, причому в податкових документах вони приписувалися до відповідних земельних дільниць.
Ці обставини приводили до того, що, з одного боку, землевласник гострозоро стежив за тим, щоб його неоплатний боржник-орендар не йшов з дільниці, а, з іншого боку, і держава була стурбована тим, щоб землі не залишалися без обробки і щоб податки із землі і податі з самого колона поступали справно. На цьому грунті фактичне безправ'я колонів стало перетворюватися в юридичне, шляхом видання відповідних постанов. У IV ст. н. е. закон заборонив вільним орендарям, що сидять на чужих землях, залишати дільниці, що орендуються, а землевласникам було заборонено відчужувати свої землі окремо від колонів, що сидять на них. У результаті колони з вільних (хоч би формально-юридично) людей перетворюються в кріпаків, в “рабів землі". Колонат в цьому значенні був зародком феодалізму.
На положення кріпаків переводилися іноді підкорені народи, що переселялися на римську територію. У деяких провінціях (наприклад в Єгипті) подібного роду відносини були відомі ще до завоювання цих провінцій Римом. У колонат переростало іноді також і користування пекулієм з боку рабів, які прикріплялися в цих випадках до земельних дільниць. Остання обставина ще більш стирала відмінності між рабом і кріпосним колоном. Колон стає особою хоч і вільним, але дуже близьким по соціальному і юридичному положенню до раба. Колон стає пов'язаним із землею, яку він сам по своїй волі не може залишити і від якої не може бути відірваний проти своєї волі. Колон має право одружитися, мати власне майно. Але він прикріплений до землі, притому не тільки особисто: діти його також стають колонами. Подібно рабам колони могли в окремих випадках відпускатися на свободу, але це звільнення означало для них і “звільнення" від земельної дільниці, якою вони годувалися.
Юридичні особи.
Римські юристи не розробили поняття юридичної особи як особливого суб'єкта, що протиставляється особі фізичній, в зв'язку з тим, що відносини, на грунті яких виникають юридичні особи, в римському житті були досить розвинені. Проте вже в законах XII таблиць згадувалися різні приватні корпорації релігійного характеру (collegia sodalicia), професійні об'єднання ремісників і т.п. З течією часу кількість корпорацій (публічного характеру, так і приватного) росло [II; 7; 63].
У древньореспубліканському праві ще не було майна корпорації, це була загальна власність членів корпорації, але тільки неподільна, поки існувала корпорація. У разі припинення корпорації майно ділилося між останнім складом її членів. Корпорація, як така, не могла виступати в цивільному процесі.
Разом з тим римські юристи стали звертати увагу на те, що в деяких випадках майно не належить окремим громадянам, а закріпляється за якимсь об'єднанням загалом і окремі його члени виявляються відносно майнових прав відособленими. Так, римський юрист Марциан помічає, що театри, ристалища і тому подібне майно належить самій общині як деякому цілому, а не окремим її членам, і якщо община має раба, то це не означає, що окремі громадяни (члени міської общини) мають якусь частку права на цього раба. Інший юрист (Алфен) приводив наступне порівняння. Час від часу на кораблі доводиться зміняти то одну частину, то іншу, і може наступити момент, коли всі складові частини корабля зміняються, а корабель буде все той же. Так, затверджував Алфен, і в легіоні одні вибувають, інші знову вступають, а легіон залишається все тим же. Нарешті, третій юрист (Ульпіан) говорив, що в корпоративному об'єднанні (universitas) не має значення для буття об'єднання, чи залишаються в ньому весь час одні і ті ж члени, або тільки частина колишніх, або всі замінені новими; борги об'єднання не є боргами окремих його членів, і права об'єднання ні в якій мірі не належать окремим його членам [II; 7; 63].
Таким чином, римські юристи відмічали той факт, що в деяких випадках права і обов'язки належать і не простим групам фізичних осіб (як це має місце при договорі товариства), а цілої організації, що має самостійне існування, незалежно від складаючих її фізичних осіб. Це останнє положення наочно виражається при порівнянні universitas або collegium (корпорації) з товариством (societas). Смерть одного з учасників товариства спричиняє припинення товариства; якщо товариші, що навіть залишилися будуть продовжувати ту справу, для якої утворилося товариство, це розглядається юридично, як мовчазне укладення нового товариського договору в іншому складі. Навпаки, смерть одного з членів universitas ніякого впливу на існування universitas ніякого впливу не надає (хіба лише спад членів буде так великий, що не виявиться необхідного згідно із законом мінімального числа членів). Рівним образом вступ нових членів в universitas ніскільки незмінює цього об'єднання, тоді як приєднання до членів товариства нової особи означає утворення нового товариства [II; 7; 64 ].
Є ще одна відмінність: в товаристві у кожного з членів є певна частка в майні, яка при його вибутті виділяється йому; навпаки, в universitas все майно належить самому об'єднанню, і тому вибуваючий член не має права вимагати виділення якої-небудь частки цього майна.
Назва “юридична особа" римському праву не було відомо; новітні дослідження показали, що в латинській мові навіть не було спеціального терміну для позначення установи. Римськими юристами була розроблена і суть цього явища. Вони обмежуються лише визнанням факту приналежності прав різним організаціям. Вони порівнювали ці організації з людиною, з особою фізичною, і говорили, що організація діє personae vice (замість особи, як особа), privatorum loco (замість окремих осіб, на положенні окремих осіб). У цьому можна бачити зародок “теорії фікції юридичної особи", що з'явилася в середні віки і що набула поширення в зарубіжній теорії права [II; 4; 30].
Окремі приклади такого роду суб'єктів, що зустрічаються в джерелах: скарбниця (республіканська - aerarium, імператорська - fiscus), муніципії, різні союзи облич однієї професії (булочник, м'ясників, ремісників і т.д.), decuriae apparitorum (союз нижчих державних службовців), добродійні установи і інш.
Виникнення юридичних осіб. По законах XII таблиць допускалася майже повна свобода утворення колегій, асоціацій і т.п. Члени подібного роду об'єднань були вільні прийняти для своєї діяльності будь-яке положення (статут), лише б в ньому не було нічого що порушує публічні закони. Цей порядок вільного cтворення колегій, запозичений, зі слів Гая, із законодавства Солона, тобто з грецького права, проіснував до кінця республіки. З переходом до монархії вільне утворення колегій стало збуджувати підозру зі сторони принцепсів і виявилося політично неприйнятним. Ще Юлій Цезар, скориставшись як мотивом деякими зловживаннями, що мали місце на грунті вільного утворення колегій, запустив всі корпорації, крім тих, що виникли в давню епоху. Після цього Август видав спеціальний закон, по якому жодна корпорація (крім релігійних і деяких привілейованих, наприклад похоронних товариств) на могла виникнути (з юридичним її визнанням) без попереднього дозволу сенату і санкції імператора (так звана дозвільна система).
Припинялася юридична особа з досягненням мети його діяльності, розколом особистого складу (класичні юристи визнавали як мінімальне число членів - три), а також якщо діяльність організації приймала протизаконний характер.
Правоздатність юридичних осіб в Римі розумілася декілька своєрідно в порівнянні з сучасним її розумінням. Наприклад, юридична особа признавалася здатним мати права патронату, що носили майже сімейний характер, і не вважалося (за невеликіми виключеннями) здатними отримувати майно по спадщині і т.п.
Справи юридичної особи вели фізичні особи (по сучасній термінології - органи юридичної особи), що обиралися для цієї мети (на основі статуту), наприклад в добродійних установах - oeconomus, в міських общинах - actor.
Зміни у суспільному житті напередодні та у період імперії
Суспільний та державний устрій древнього Риму в середині ІІ ст. до н.е.
Перетворення Риму в світову державу спричинило у сучасників здивування. Полібій на початку своєї праці писав: “Де знайти людину таку легковажну, яка не побажала б зрозуміти, яким чином і при яких суспільних установах майже весь відомий світ підкорився єдиній владі римлян протягом неповних п'ятдесяти трьох років?” [I. *.] (з кінця другої Пунічної війни до перемоги над Македонією). Сам Полібій схильний пояснювати піднесення Рима досконалістю його політичного усторою. Він знаходить, що в римському державному устрої поєднувалися всі три форми правління: монархія, аристократія і демократія. Це поєднання різних форм і було, по Полібію, заставою успіху римлян в їх зовнішній і внутрішній політиці. Така була відповідь теоретика, прагнучого пояснити прояви суспільного життя на основі поширених в епоху еллінізму політичних теорій. На основі викладу конкретної історії. У того ж Полібія можна зробити висновок, що для епохи, яку він описував, характерне панування нобілітета.
Народні збори залишалися вищою установою в державі. У окремих випадках вони відкидали рішення сенату, обирали іноді на вищі посади осіб, неугідних нобілям, але такі випадки швидше були виключенням, ніж правилом. Вищі магістрати дійсно володіли офіційно майже необмеженою владою, але термін перебування їх у влади був обмежений, а їх вибори залежали від сенатської більшості. Гай Фламіній був одним з останніх великих політичних діячів, висунених плебейськими колами. Незадовго до другої Пунічної війни і в перший її період демократичнй рух посилився, і демократичні угрупування впливали відомим чином на хід подій, але внаслідок цілого ряду обставин під час нашестя Ганнібала роль сенату зросла, а в подальшу епоху вплив його ще більш посилився. Він керував усією зовнішньою і внутрішньою політикою. Сенат був оплотом нобілітета. Серед нобілей пануюче становище продовжували займати старші патриціанськи роди Емілії, Корнелії, Клавдії, Валерії. Деякі патриціанські роди втрачають своє значення і поступово сходять зі сцени. Окремі плебейські роди набувають в цей час великого значення. З них виділялися особливо Лівії, Цецилії Метелли, Семпронії і інші. У попередню епоху сенаторська знать поповнювалося не тільки плебеями, але також представниками латинських і навіть кампанських міст. З кінця III ст. положення змінилося. Вступ в сенат для нових членів був затруднений. Ті, хто не належав до сенаторської знаті, могли добитися вищих посад лише у виняткових випадках. Це були «нові люди» (homines novi) [I. **].
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
