121116 (715861), страница 11
Текст из файла (страница 11)
У VI ст. до н. е. стали влаштовувати вистави світського (не релігійного) характеру, а за їх проведення стали відповідати не жреці, а посадові особи. Місцем проведення таких вистав був вже не вівтар того або іншого бога, а цирк, що мався в своєму розпорядженні, в низині між Палатінським і Авентінським пагорбами.
Самим раннім римським цивільним святом було свято Римської гри. Протягом декількох сторіч це було єдине цивільне свято римлян. З III ст. до н.е. засновуються нові уявлення. Великого значення набуває Плебейська гра. Найбільш великими релігійними святами були свята, пов'язані з культом землеробських богів, - це реалії в честь - Церери, виналії - свято виноградного збору, консуалії - свято жнив, сатурналії - свято посівів, терми надії - свято межових каменів, луперкалії - свято пастухів. Будучи святами давніх мешканців Рима, землевласників та пастухів, ці свята і надалі були особливо шановні серед сільського населення.
У кінці III - початку II ст. до н. е. були встановлені також Аполлонові ігри, ігри в честь Великої матері богів - Мегаленські ігри, а також флоралії - в честь богині Флори. Їх устроєм відали курильні едіпи. Ця гра була щорічною і регулярною, але крім них могли влаштовуватися також і екстраординарна гра в залежності від вдалої війни, позбавлення від нашестя, даної обітниці або просто бажання магістрату.
Гра тривала від 14 - 15 днів (Римська і Плебейська гра) до 6 - 7 днів (флоралії). Загальна тривалість всіх святкових днів цієї гри (ординарних) досягла 76 днів в році.
Кожне свято складалося з декількох відділень: 1) урочистий хід на чолі з магістратом-впорядником гри, що називався помпою, 2) безпосередньо змагання в цирку, ристалище колісниць, кінські стрибки і т. д., 3) сценічні вистави в театрі п'єс грецьких і римських авторів. Закінчувалися вистави звичайно бенкетом, масовим пригощанням, часом на декілька тисяч столів. Організація гри вимагала великих грошей. Наприклад, на проведення Римської гри було виділено в середині I ст. до н. е. 760 тис. сестерцій, Плебейської гри - 600 тис., Аполлонових - 380тис. Як правило, грошей, виданих з скарбниці, не вистачало і магістрати, що відповідали за влаштування гри вносили власні гроші, що іноді перевищували виділену суму.
З 76 святкових днів біля 30 днів відводилося на театральні вистави. Деякі з свят, наприклад флоралії, Аполлонові ігри, майже цілком складалися з сценічних вистав. Велике число сценічних днів в системі публічних вистав говорить про значну роль театру в суспільному житті Рима II - I ст. до н. е. Мабуть, це, пояснюється впливом прекрасного грецького театру і грецької літератури, загальним культурним зростанням римської публіки, збільшенням міського населення, яке звичайно відвідувало театральні вистави. Інтерес римської публіки, з іншого боку, забезпечував високий рівень римської драматургії, появу хороших п'єс Плавта, Теренція, Пакувія і Акція. Незважаючи на популярність театральних постановок, в Римі довгий час не був постійної театральної будівлі. Звичайно тимчасова театральна споруда зводилася на площі і була дерев'яною. Спочатку споруджувалися тільки сцена і підмостки, а публіка стоячи дивилася спектакль. Сенатори і знатні особи сиділи в кріслах, принесених з будинку їх рабами. У середині II ст. до н. е. стали будувати і лавки для всіх глядачів. І тільки в 55 р. до н. е. Помпей побудував постійну кам'яну будівлю театру. На відміну від грецького театру римський театр не мав оркестри, вона була відведена під крісла сенаторів (пізніший партер), сцена була нижчою, але ширше грецької і сполучалася бічними проходами з оркестрою. Місця для глядачів підносилися над оркестрою півколом - амфітеатром. Римський театр був оснащений різним механічним пристосуванням і механізмами, необхідним для підйому тягарів, зміни декорації.
Надзвичайний розвиток отримують в Римі гладіаторські бої. Гладіаторські бої влаштовувалися в етруських містах ще з VI ст. до н.е. Від етрусків вони проникли в Рим. Уперше в 264 р. в Римі був влаштований бій трьох пар гладіаторів. Протягом подальших півтора сторіччя гладіаторська гра влаштовувалася на поминках знатних осіб, називалася похоронною грою і носила характер приватної вистави. Поступово популярність гладіаторських боїв росте.
У 105 р. до н. е. гладіаторські бої були оголошені частиною публічних видовищ і про їх устрій стали піклуватися магістрати. Нарівні з магістратами мали право давати бої і приватні осіби. Дати виставу гладіаторського бою - означало набути популярності у римських громадян і бути обраним на державну посаду. А оскільки бажаючих отримати магістратську посаду було багато, то число гладіаторських боїв росло. На арену вже виводять по декілька десятків і навіть сотень пар гладіаторів вартістю в декілька тисяч сестерцій. Гладіаторські бої стають улюбленим видовищем не тільки в місті Римі, але і у всіх італійських, а пізніше і в провінційних містах. Вони були настільки популярні, що римські архітектори створили спеціальний, раніше не відомий тип будівлі - амфітеатр, де влаштовувалися гладіаторські бої і травля звірів. Амфітеатри були розраховані на декілька десятків тисяч глядачів і в декілька разів перевищували місткість театральних будівель.
Число вистав, як приватних, так і публічних, в Римі і інших містах і їх тривалість постійно збільшувалися, а їх значення все більш і більш росло. В кінці Республіки магістрати і державні діячі вважали проведення публічних вистав важливою частиною їх державної діяльності. В умовах аристократичної республіки, де вся влада була зосереджена в руках вузької верхівки класу рабовласників, правляче угрупування вважало організацію публічних вистав одним зі способів, сприяючих відверненню широкої маси римського громадянства від активної державної діяльності. Недивно, що зростання публічних вистав супроводилося занепадом значення народних зборів і їх політичної ролі.
Характерною рисою мислення римлян був практицизм, любов не до теоретичних, а до прикладних наук. Так, наприклад, високого рівня розвитку досягла в Римі агрономія. Збереглося декілька сільськогосподарських трактатів - Марка Порція Катана (IІ ст. до н.е.), Теренція Варрона (I ст. до н.е., де ретельно і глибоко досліджуються різні агрономічні проблеми.
Римський архітектор Вітрувій написав особливий трактат «Про архітектуру» в 10 книгах, що свідчить про високий · рівень римської архітектурної думки.
Бурхливі події останнього сторіччя Республіки, запекла політична боротьба, яка велася в народних зборах і сенаті, сприяли розвитку ораторського мистецтва і риторики. З'являється керівництво по риториці, де викладалися основні правила ораторського мистецтва. Незважаючи на сильну залежність від грецьких зразків, римська риторика змогла подолати їх і сказати тут нове слово. З керівництва по риториці треба назвати роботу невідомого автора «Риторика до Гереннію» (деякі приписують її складання Цицерону) і декілька робіт Цицерона - «Брут», «Про оратора».
Великий розвиток отримала наука про право: правознавство, або юриспруденція. Перші дослідження з'явилися ще у II ст. до н. е., а в I ст. до н.е. існувала вже солідна юридична література. Особливо треба відмітити 18 книг «Цивільного права») і «Дефініції» Квінта Мумія Сцеволи (вони, на жаль, не збереглися). Самі різноманітні юридичні питання піднімалися в численних промовах Цицерона.
В І ст. до н.е. зародилася і римська філологія. З'явилися спеціальні дослідження по граматиці, про вживання букв, виникнення латинської мови, філологічні коментарі до комедій і трагедій письменників II ст. до н. е. Найбільш великими фахівцями в області римської філології були Нігидій Фігул, що написав обширні граматичні коментарі, і його учень Терентій Варрон, автор твору «Про латинську мову» і багатьох інших творів.
Як величезна Римська держава складалася з багатьох різнорідних частин, ще механічно пов'язаних між собою і що не злилися в органічне ціле, так і римська культура пізньореспубліканської епохи являла собою з'єднання багатьох початків - етруського, споконвічно римського, італійського і грецького. Складовий характер римської культури пояснює еклектизм багатьох її сторін.
Таким чином, при розгляді розвитку суспільства та держави у давньому Римі, ми можемо прийти до висновку, що суспільний та політичний розвиток взаємопов”язані між собою та створюють систему складних збалансованих взаємовідносин.
Право – це невід’ємна складова державності. Римське приватне право вплинуло не тільки на розвиток законодавства та правових вчень, але й на розвиток культури в цілому. Воно виступило базисом об’єднання багатьох варварських угрупувань у централізовані держави. Не маючи системи правових відносин жодна держава не може не те, що продовжувати подальший розвиток, але і існувати взагалі. Отже підхід до розгляду супільного та державного ладу Риму у період республіки та зміни його у період монархії через розгляд правових аспектів тогочасного життя можна вважати самим повним та філігранним шляхом вивчення цієї проблеми.
На цьому можна поставити крапку, але це “можна” дещо помилкове, бо для повного вивчення данної теми потрібен повний список джерел, які нажаль вже можуть бути втрачені, хоча не потрібно втрачати надії і продовжувати пошуки в інших джерелах, які можуть домогти якщо не знайти втрачене, то хоча б реконструювати. Але нові відкриття надихають на нові дослідження і поки ще чекають своїх дослідників.
Література
І Першоджерела
*Polyb., І, ІІ(перша пунічна війна), III,VII-XI(друга пунічна війна); **Diadorus, fr.I, XXII-XXIV(перша пунічна війна); ***Appianus, Hannibalica, Iberica, 4-38, 6-67, Sicilica, 3-5 (друга пунічна війна); ****Digesta, XXXIII, 7, 20.
ІІ Монографічна література
1 Виппер Р.Ю. Очерки истории Римской империи. Изд. 2-е. Берлин 1923.
2 Жебелев С.А. Древний Рим, ч.I. Царская и республиканская епоха. II. 1922
3 Зелинский Ф.Ф. Рим и его религия (в сборнике: Зелинский Ф.Ф. Из жизни идей. Т. ІІІ. Соперники христианства. Статьи по истории античных религий. Спб. 1910)
4 Косарев А.И. Римское частное право. «Закон и право» Издательское объединение «ЮНИТИ» М. 1998
5 Машкин Н.А. История древнего Рима. ОГИЗ Государственное издательство политической литературы 1948
6 Сергеев В.С. Очерки по истории древнего Рима. Ч. I. М.1938
7 Черниловский З.М. Всеобщая история государства и права. Москва: Юрист, 1996.
ІІІ Довідникова література, посібники та періодичні видання
1 Всеобщая история государства и права. Под ред. К. И. Батыра. Москва: Былина, 1996.
2 Методическое пособие по изучению курса основ римского права. Составитель Е. А. Скрипилев. Москва. 1995.
3 Римское частное право: Учебник/под ред. Проф. И.Б.Новицкого и проф. И.С.Перетерского. – М.: Юриспруденция, 1999. – 512с.
4 Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. Под.ред. Черениловского З.М.. Москва: фирма Гардарика, 1996.
5 Энциклопедический словарь, том XXVI-а. Издатели: Ф.А.Брокгауз, И.А.Ефрон, С.-Пб.1899
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
