41806 (686936), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Об’єктом дослідження є новотвори (неологізми) в лексичному складі української мови у Хмельницькій області.
Метою дослідження є відстеження появи нових лексичних одиниць та вплив новотворів(неологізмів) на розвиток української мови.
Розділ І. Способи творення лексичних інновацій
Інновації в українській лексиці вже неодноразово досліджувалися на різних часових зрізах (М. Бойко, В. Коломієць, А. Москаленко, О. Муромцева, А. Нелюба, В. Присяжнюк, Ю. Редько, О. Стишов, Л. Струганець, О. Тараненко, О. Терещенко, І. Шашкін та ін.). На основі всебічного вивчення інновацій було створено низку словників нової української лексики, відсутніх у радянську добу в українській лексикографії: Д. Мазурик „Нове в українській лексиці" (Л., 2002), Г.М. Віняр і Л.Р. Шпачук „Словник новотворів української мови кінця ХХ століття" (Кривий Ріг, 2002), Ж.В. Колоїз „Тлумачно-словотвірний словник оказіоналізмів" (Кривий Ріг, 2003), А.М. Нелюби „Лексико-словотвірні інновації (1983-2003)" (Х., 2004), Г.М. Вокальчук „Короткий словник авторських неологізмів в українській поезії ХХ століття", долучений до її монографії „Авторський неологізм в українській поезії ХХ століття (лексикографічний аспект)" (Рівне, 2004).
Результати вивчення інноваційних процесів в інших слов'янських мовах уже подані в таких фундаментальних колективних працях, як „Роcійська мова в кінці ХХ століття (1985-1995)" за редакцією О.А.Земської (М., 2000), „Словотворення. Номінація" за редакцією І.Онхайзер (Інсбрук, Ополє, 2003), а також у низці словників нової лексики в болгарській, польській, російській, сербській, чеській мовах.
Проте сьогодні ще відсутні дослідження інновацій у межах лексичних об'єднань, зокрема, словотвірних категорій, які б давали змогу виявити цілісну картину тенденцій їхньої внутрішньої та зовнішньої динаміки, закономірності оновлення їхнього складу. Уже виконані праці пов'язані з осмисленням окремих проблем оновлення української мови на межі ХХ-ХХІ століть. Це дисертаційні дослідження Т.А.Коць „Функціональний аспект лексичної норми в засобах масової інформації (на матеріалі газет 90-х років ХХ ст.)" (К., 1997), І. А. Самойлової "Процеси семантичної деривації в лексиці сучасної української літературної мови (на матеріалі неологізмів 70-90-х років ХХ ст.)" (К., 1999), І. І. Браги „Мовна репрезентація образу держави у пресі України (кінець 1970-х – початок 2000-х років)" (К., 2002), Д.Мазурик "Інноваційні процеси в лексиці сучасної української літературної мови (90-і роки ХХ ст.)" (Л., 2002), Г. Б. Мінчак „Конотативна семантика сучасних ідеологічно забарвлених номінативних одиниць (на матеріалі української преси 90-х років ХХ століття)" (К., 2003) та інші.
Найбільш інтенсивно збагачення лексичного складу мови відбувається в епохи великих соціальних зрушень. Водночас суспільні зміни дають поштовх потенційним можливостям, закладеним у системі мови. Українське суспільство переживає саме таку епоху – час творення та зміцнення власної державності, прагнення швидко наздогнати західний світ у галузі політики, науки, освіти, культури й техніки. Розвиток мови є наслідком взаємодії зовнішніх (соціальних) і внутрішніх (системних, власне мовних) закономірностей. Відповідно, і чинники, що визначають розвиток мови, також поділяються на внутрішні й зовнішні. При цьому слід мати на увазі, що внутрішні чинники, які сприяють розвитку мови, теж визначені соціальною природою мови, тільки їм властива більша самостійність.
Глобальним зовнішнім чинником розвитку мови є її зв'язок із суспільним життям.
Як результат цих процесів постає потреба в номінуванні нових реалій матеріального й духовного світу.
Серед екстралінгвальних причин появи інновацій також виділяємо відкритість слов'янських країн і слов'янських мов у цілому та нової незалежної України й української мови зокрема, до контактів з іншими країнами та іншими мовами.
Дію внутрішніх чинників мовних змін регулюють загальновизнані закони розвитку мови, такі, як закон системності, що виявляє себе на всіх мовних рівнях, наприклад, зростання синтаксичної сполучуваності слова призводить до розширення його семантики; закон традиції, який стримує появу та розвиток інновацій; закон аналогії, що є вагомим чинником мовної еволюції; закон мовної економії; закон суперечностей, протиставлень, або антиномій, які нібито зсередини готують мовні зміни.
До сукупності внутрішньомовних (інтралінгвальних) чинників створення нових слів відносимо:
1) тенденцію до економії засобів мовного вираження. Це один із найбільш значущих внутрішньосистемних, внутрішньомовних стимулів до появи нових словникових одиниць. Цю тенденцію також називають „мовною економією" (О. Єсперсен), „законом економії мовних зусиль" (А. Мартіне). Вона полягає в тому, що мовці для досягнення мети спілкування здійснюють відбір найраціональніших мовних засобів. Сюди можна віднести такі мовні явища, як заміна стійкої словосполуки (кількаслівної номінації) однослівним найменуванням: страховий агент – страховик або страхагент; абревіація: політичний технолог – політтехнолог, туристичний агент – турагент; запозичення з метою оптимальнішого, уточненого, деталізованого найменування вже відомих понять: слабкий спортсмен, який регулярно залишається без перемоги – аутсайдер; бічний захисник у футболі – інсайд; семантичні трансформації: синяк – замерзлий безпритульний чоловік, мажор – забезпечена дитина багатих батьків, що не вирізняється моральними якостями; універбація: силовик – представник силових структур, відомств державного апарату тощо. Перелічені та подібні до них новотвори можуть належати до різних функціональних стилів української мови;
2) породжувальну функцію мовної системи, що уможливлює реалізацію потенційних одиниць у складі певних словотвірних гнізд. До своєї появи такі інновації існували як потенції, через що якісь реалії позначались описово: кактусист – особа, яка вирощує й колекціонує кактуси; посадовець – особа, яка обіймає певну, як правило, впливову посаду; бюджетник – особа, зарплатня (стипендія, соціальні виплати) якої регулюється бюджетом держави;
3) уніфікацію знакових засобів вираження, розширення кола позначуваних об'єктів: шоу-мен (також шоумен) – ведучий будь-якої розважальної програми; стиліст – людина, яка працює над стилем взагалі – зачіски, одягу, мови тощо. Наприклад, „Словник української мови" в 11 томах (К., 1970-1980) подав лексему стиліст тільки зі значенням „той, хто володіє мистецтвом літературного стилю, майстер літературного стилю";
4) підвищення потенціалу виразності, естетичних характеристик лексичних одиниць. У цьому активну участь беруть засоби мовної гри, каламбуру для створення особливо промовистої, яскравої форми номінації. Прагнення до урізноманітнення, увиразнення мовлення пов'язане з постійним розширенням у лексиці кола синонімічних засобів, які ще й допомагають деталізувати якесь поняття, підкреслити його яку-небудь властивість і таким чином зробити мовлення виразнішим: „заєдист", „єдок", „єдун", „харчовик" як назви представників і прихильників партії „За єдину Україну";
5) тенденцію до диференціації семантики номінацій, здебільшого в напрямку „рід ? види", виділення й позначення в такий спосіб нових аспектів певного поняття, реалії, явища дійсності. Ця тенденція відображає прагнення до певної ієрархії всередині лексико-семантичного поля: дилер і арт-дилер, автодилер; менеджер і офіс-менеджер, креатив-менеджер, кризис-менеджер, топ-менеджер, продукт-менеджер, ризик-менеджер, бренд-менеджер;
6) тенденцію дерусифікації словотвірної категорії назв особи й українського лексикону в цілому, про що свідчить поява нових назв особи із суфіксом -ник, які приходять на зміну назвам осіб із суфіксами -чик/-щик або конкурують із ними, заміна субстантивованих активних дієприкметників – назв особи, наприклад: мітингуючий – мітингар (і/або мітингувальник), піарщик – піарник, піарівець, піармен, комп'ютерщик – комп'ютерник, фестивальщик – фестивальник;
7) антонімію, варто зазначити, що антонімічні відношення стають одним із потужних рушіїв процесів словотворення, формування нових системних зв'язків між одиницями лексикону: спеціаліст – неспеціаліст, подвижник – неподвижник.
Новотвори як результат внутрішньомовних процесів мають у потоці нової лексики більшу питому вагу, ніж нові запозичення, особливо результати різних способів морфологічного словотворення: складання слів й основ, афіксації (суфіксації та префіксації), а також безафіксні деривати.
Словотворення від лексем, уже наявних в українській мові, оскільки словотворення – це процес, який відбувається на відміну від запозичування в межах певної мови.
Як окремі складники метамови дослідження виділяємо терміни „інновація", „неологізм", „новотвір". На сьогодні загальноприйнятого трактування цих терміноодиниць ще немає.
Важливим у понятті „інновація" вважаємо визначення його як певного нововведення, будь-чого нового в мовній системі. Проблемі мовних інновацій велику увагу приділив свого часу Е. Косеріу, який дав їм таке визначення: "Усе те, в чому висловлене мовцем (воно розглядається з погляду мовних закономірностей) відхиляється від моделей, що існують у мові, якою ведеться розмова, можна назвати інновацією" Отже, інновація позначає явища, пов'язані з динамікою мовної системи. Поняття інновації в лінгвістиці родове, тобто охоплює зміни на всіх рівнях мовної системи, узагалі тенденції оновлення мови (зникнення певних одиниць, заміну, появу конкурентних пар і рядів одиниць тощо).
На окремих мовних рівнях (морфемному, лексичному, словотвірному, морфологічному, синтаксичному) поняття інновації тлумачиться широко, включаючи не тільки нові запозичення, але й нові слова, створені в системі самої української мови, нові значення наявних слів, морфемо- та словосполуки, афікси тощо.
Видовими стосовно терміна „інновація" виступають терміни „лексична (словотвірна, фразеологічна, граматична, орфографічна) інновація". У свою чергу, видовими щодо терміна „лексична інновація" є терміни "неологізм", "оказіоналізм", "неосемантизм", "потенційне слово".
З огляду на це інновацію в нашому дослідженні розуміємо як слово, значення слова, поєднання слів або морфем у межах слова, що існують у певній мові в певний період її існування в певній мовній сфері й що не існували раніше в цій сфері цієї мови.
Виявом інноваційних процесів у лексиконі сучасної української мови є входження до його складу власне неологізмів, під якими розуміємо слова, що стали фактом мовної практики суспільства, але ще не зафіксовані в нормативних загальномовних словниках і граматиках мови, а отже, ще не ввійшли до її активного словникового запасу.
Неологізм може відповідати мовній нормі (тоді говоримо про потенційне, регулярне, узуальне слово) або не відповідати нормі (тоді це оказіональний, неузуальний неологізм, або оказіоналізм). Таким чином, у роботі поняття „неологізм" використовується як родовий термін.
Особливо багато неологізмів з'являється в науково-технічній мові в результаті бурхливого прогресу науки і техніки. Під новотвором розуміємо нове слово, утворене за певною словотвірною моделлю з власне-українських або запозичених морфем у межах української мови.
Розділ ІІ. Семантико-стилістична характеристика новотворів Хмельницької області
Основною функцією слова є його роль як такого, “що позначає” (референтна функція). Слово дійсно позначає предмет, дію, якість чи відношення. У психології таку функцію прийнято називати “предметною віднесеністю”.
Слово подвоює світ і дозволяє людині подумки оперувати з предметами. Людина може довільно викликати різні образи незалежно від їх реальної наявності і, таким чином, може довільно керувати цим другим світом. Народжується “вольова дія” – регулювальна функція мовлення людини.
Лексико-семантична система української мови 2-ї половини 80-х років ХХ – початку ХХІ ст. зазнала активного впливу суспільно-економічних, науково-технічних та культурних змін у житті українського народу. Зміни в лексичному складі української мови даного періоду зумовлені, передусім, суперечностями між можливостями відповідним чином структурованого словника й суспільно-політичними та науково-технічними умовами життя, прагненням народу передати свої думки, почуття більш адекватно. З’являється природне прагнення виробити нові засоби вираження, нові форми образності, а також реабілітувати ті, які до недавнього часу з різних причин перебували у пасивному словнику.
Часто появу оказіоналізмів спричинює порушення статусу категоризатора, його перепрофілювання в специфікатор семантики лексеми. Такі оказіоналізми виконують роль своєрідних обмежників дії певних категоризаторів та їхніх словотвірних маркерів. Наприклад, у нормі українська та інші слов’янські мови характеризують людину або об’єкт чи дію з їх участю за конкретною мовою спілкування, видання, ведення.
Зразком втілення такої когнітивної структури є композитні прикметники, ономасіологічний базис яких виражає кінцева, а отже, серійна і неваріабельна в нормі основа -мов-н(ий), що може співвідноситися як з твірним іменником мова, так і з похідним від нього дієсловом мовити, а ономасіологічну ознаку – початкова основа – назва певної мови, напр.: україн-о-мов-н(а), українськ-о-мов-н(а) людина (акція, видання, газета, комунікація), що відповідає рос. русскоязычный человек (акция, издание, газета, коммуникация).
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
