58802 (672787), страница 6
Текст из файла (страница 6)
На початку ХХ ст. близько 43% всієї цукрової промисловості в Російській імперії перебувало в руках польської шляхти. Ця промисловість зосереджувалася переважно в Україні. Безпосередньо шляхті належало 36 цукрозаводів, акційний капітал яких становив 22,5 млн. крб. Крім того, треба мати на увазі, що багато цукрових заводів було тоді власністю акціонерних товариств, куди теж входило чимало представників польської шляхти і капіталістів.
У 1887 р. було утворено синдикат цукрозаводчиків – одну з перших монополій Росії. В синдикаті об’єдналися 186 цукрозаводчиків. Спочатку він об’єднував 78% цукрозаводів, а в 1893 р. – 91%.
Всього в руках польської буржуазії та шляхти у Правобережній Україні (крім півдня) та в трьох губерніях Білорусі в 1908 р. знаходилося 2279 промислових підприємств, на яких працювали 140060 робітників. Річна вартість продукції цих підприємств становила понад 280 млн. крб., а чистий прибуток – 15 – 20 млн. крб. В їхніх руках перебувала також більшість підприємств переробної промисловості. На Волині, Поділлі, Київщині поляки володіли 941 підприємством, де працювали 92,5 тис. робітників і вироблялося продукції більш як на 210 млн. крб. За тогочасними цінами сума – величезна.
Таким чином якщо прослідкувати за еволюцією економічних відносин польської шляхти за період з XV – XX ст., то тут, на нашу думку, простежується тенденція ведення польською шляхтою господарства фільваркового типу з подальшим вкрапленням в нього елементів капіталістичних відносин.
Розділ ІІІ. Польсько-шляхетська культура
3.1 Загальні чинники впливу на формування польсько – шляхетської культури
Якщо вести мову про полько-шляхетську культуру даного періоду, необхідно, на нашу думку, зупинитися на одному досить важливому факті. А саме, як зазначають українські дослідники Зашкільняк Л.О., Крикун М.Г., в другій половині XIX ст. змінилося становище польської шляхти. Вона тратила привілеї і змушена була брати участь у громадському житті й економічних стосунках. Значні залишки станових привілеїв зберегла лише польська аристократія, яка найшвидше знаходила спільну мову з правлячими колами Росії та Австро-Угорщини. Натомість більша частина шляхти була змушена шукати засобів для виживання у військових та адміністративних структурах держав-загарбниць, у так званих вільних професіях і різного роду службах. Можна стверджувати, що шляхта значною мірою причинилася до виникнення польської інтелігенції, внісши до її лав частку традиційних станових забобонів. Особливо велика кількість польської шляхти творила адміністративний апарат, науку, освіту і культуру в Галичині. Чимало шляхтичів брало участь у громадському і господарському житті Познанщини і Королівства Польського. Упродовж XIX – першої половини XX ст. чисельність осіб, пов’язаних із розумовою працею, зросла у всіх країнах - загарбницях майже в десять разів. Наприкінці ХІХ ст. шляхетська приналежність перестала бути основним критерієм відбору для навчання і праці. Формувалися нові соціальні поділи. Представників шляхти майже не трапляється серед підприємців і торговців.
Друга половина ХІХ ст. була добою позитивізму та періодом інтенсифікації культурного життя, посилення його демократичного змісту, залучення до культурних здобутків ширших верств населення. Суспільні зміни, які відбувалися на очах сучасників, не могли не викликати реакції інтелектуально - мистецьких кіл. Позитивістській світогляд, у якому значне місце посідали натуралістичні і прагматичні засади ставлення до життя, не витіснив зі свідомості представників польської шляхти національної мотивації. Реакція польського населення на національний утиск з боку урядів Росії та Німеччини пробуджувала громадську активність, сприяла згуртуванню різних верств на національній основі без огляду на державні кордони. Позитивістські ідеї „органічної праці" означали заміну формули порятунку нації через відновлення державності новою формулою „збереження нації" без державності.
Умови розвитку польської шляхетської культури були різними. Якщо Росії та Німеччині національна культура існувала, долаючи опір і перешкоди урядових структур, то в Галичині під Ладою Австро-Угорщини вона отримала сприятливі можливості для поширення. Але у всіх частинах, де проживало польське населення, в суспільній свідомості домінували позитивістські погляди, згідно з якими „не мрії, а праця потрібна вітчизні". Разом з тим польська шляхта разом з творчою інтелігенцією критично оцінювали швидке поширення міщанських зразків збагачення і деморалізації, які йшли поряд із культом грошей. Б. Бялоблоцький в 1884 р. у статті „Пониження ідеалу" виступив з критикою міщанського ідеалу щастя, кий прагне „заблокувати сої двері перед вуличним натовпом і закрити ставнями вікна, щоб не чути постійних стогонів злидарів і бідноти". Йому торував Я.П. Поплавський у статті „Пониження ідеалів", протестуючи проти освячення грубого егоїзму. У культурі доби позитивізму відбилося зіткнення двох провідних світоглядів – старого романтично-станового з його ідеалами служіння традиціям, національній справі, і прагматично-позитивістського, скерованого у майбутнє з вірою у розв’язання суспільних проблем.
На культурний розвиток польської шляхти у другій половині ХІХ ст. особливо великий вплив чинила преса і публіцистика. Газети, часописи, брошури виходили великими накладами і, незважаючи на цензуру, доносили до шляхти та й польського населення загалом провідні ідеї сучасності. При цьому відбувалася спеціалізація видань, орієнтація на певну соціальну аудиторію. Так, газета Кур’єр варшавський у 80-х роках збільшила наклад до 30 тис. примірників, ще кілька варшавських газет мали наклади понад 10 тисяч примірників.
Преса відкривала читачам очі на світ, порушувала проблеми, які хвилювали суспільсто. У 1886 р. у Варшаві почав виходити тижневик „Голос", в якому один з його редакторів Я.Л. Поплавський вмістив програму видання, що викликало бурхливу полеміку. Він пропонував розрізняти „шляхетську" і „селянську" культури, але не протиставляти їх одна одній, а шукати шляхів зближення. Це був заклик творити культуру на народних традиціях і для народу, яка була б зрозумілою і близькою широким суспільним верствам.
На першому місці за впливами на свідомість польської шляхти та й усього польського суспільства залишалася художня література. Вона відігравала роль поєднувальної ланки між розділеними кордонами польськими теренами, була тісно повязана з публіцистикою і суспільно – політичною думкою. Літературні твори, перед тим як вийти окремою книжкою, часто друкувалися у періодиці. З розширенням кола читачів і спробами дати глибші відповіді на морально – етичні запитання часу проза поступово відтісняла поезію на другий план. Письменник перетворювався з романтичного „будителя" на „дослідника" і „лікаря" суспільства, а повість і новела – у найвідповідніший жанр літератури. Їхній зміст реалістично відбивав колізії тогочасного життя польської шляхти, шукав засобів для виправлення соціальних болячок і моральних збочень. Художня література поступово доходить до яскравого реалістичного опису характерних героїв та подій часу.
Проте література не зріклася історичних традицій, а письменники надалі захоплювали читачів привабливими образами минулої величі Польщі. Гідними продовжувачами історичного письменства виступали Генрик Сенкевич (1846 – 1916), Болеслав Прус (1847-1912).
Ідеологія позитивізму і потреби технічного прогресу створювали сприятливі умови для розвитку наукової думки, що в свою чергу впливало на зростання загального рівня культури польської шляхти. Відсутність державної підтримки обмежувала інституціональний розвиток польської науки в Росії та Німеччині. Там наукові студії оберталися навколо гуманітарних і суспільних проблем. Продовжували діяльність культурно-наукові фундації, створені заможною польською шляхтою у попередній період. Краків і Львів перетворилися у науково – культурні центри польської наукової думи.
З усіх наукових дисциплін найбільшого розвитку досягла історіографія, яка знаходилася в епіцентрі роздумів про минуле й майбутнє як польської шляхти в цілому так і Польщі загалом. Суспільне значення історіографії полягала в необхідності дати відповідь на питання про причини занепаду Польщі. Оцінки вимагали також невдачі польських визвольних змагань ХІХ ст., в яких не останню роль відігравала шляхта. Це спонукало до вивчення минулого з погляду нових методологічних підходів. Позитивізм заперечував романтичні уявлення про „національний дух", вимагав суворого дотримання змісту історичних джерел, критичного осмислення факты ві подій. В останній третині століття історики поділилися на три окреслені напрями, кожен з яких пропонував своє бачення минулого Польщі. Найшвидше сформувалася „краківська школа" в історіографії, представлена ідеологами і політиками краківського консерватизму. Визнаним главою школи був професор і ректор Краківського університету, історик і письменник Ю. Шуйський. В своїх працях проводилася думка про „анархізм" і „свавілля" польської національної традиції, яка є характерною рисою польської шляхти, відсутність сильної монархічної влади, що у підсумку зумовило історичне відставання Польщі від інших країн Європи. Його погляди розвивав ксьондз Валеріан Калінка, який у багатьох працях гостро критикував польські патріотичні сили за необдумані спроби зламати освячені віками традиційні порядки. Вину за поділи Польщі він покладав на табір польських реформаторів, які наприкінці 18 ст. намагалися усунути перешкоди на шляху розвитку країни.
Погляди істориків краківської школи спричинили гостру полеміку, яка зіграла важливу роль політичному вихованні польської шляхти та й суспільства в цілому. Із запереченням їхніх поглядів виступила група істориків з Королівства Польського, яка отримала назву „варшавської школи". Її представники запропонували „оптимістичну" концепцію історії Польщі, стверджували, що она розвивалася подібно до інших європейських країн, а вину за поділи покладали на агресивних сусідів країни. Професор Варшавського університету Адольф Павінський докладно вивчав устрій Речі Посполитої у XVI – XVIII ст. і дійшов висновку, що шляхетська демократія була закономірним результатом історичного розвитку і не відрізняла Польщу від інших країн. Натомість компетенції шляхетських сеймиків не дозволили своєчасно реформувати устрій Речі Посполитої.
Ідеї позитивізму вплинули також на розвиток інших гуманітарних наук і філософської думки. Особливо яскраво е проявилось у філософії, де розвитку якої значною мірою причинилися публіцисти, що пропагували серед польської шляхти ідеї позитивістів.
Серед наук, що тоді швидко розвивались, було мовознавство і літературознавство. Природничі і технічні науки не набули такого розвитку, як гуманітарні. Але й тут польські вчені досягли помітних успіхів.
Початки промислового розвитку і розбудови міст спричинили зміни в умовах буденного життя і побуту польської шляхти. Аристократія та заможне шляхетство мешкало у власних будинках, мала численну прислугу, карети або дрожки. Вони не жаліли коштів на обладнання багатокімнатних палаців, обставлених модними меблями, картинами, посудом тощо. Невід’ємним елементом аристократичного палацу були салони для прийому гостей, прикрашені численними картинами, вишуканими меблями, зброєю, люстрами та камінами. Магнатські палаци, як правило, мали великі бібліотеки, а часом і багаті колекції пам’яток матеріальної культури.
Центром моди вбрання вищих сфер польської шляхти залишався Париж. Паризька мода визначала стиль одягу у Варшаві, Познані і Кракові.
Значно зріс інтерес шляхти до театральних вистав і музичних концертів, які відбувалися не тільки в спеціальних приміщеннях, а й в громадських та під відкритим небом.
Завдання поширення здобутків світової та національної культури виконували різноманітні салони і виставки, в яких виставлялися й продавалися мистецькі твори. У Варшаві популярними були Салон Олександра Кривульта, який діяв у 1880 – 1906 рр.
Загалом період позитивізму вніс до культурного розвитку поляків нові якості, які не були такими ефективними та яскравими за часів романтиків. Але вони були народжені пильнішою увагою до життя ширших верств суспільства, вносили до національної культури демократичні елементи, чим робили її ближчою не тільки до шляхти, а й селян, міщан, робітників. У підсумку вони складали основну масу польської нації, яка наприкінці ХІХ ст. набувала нових рис.
Наприкінці XIX ст. і в перші десятиріччя XX ст. сталися зміни в орієнтаціях польської шляхетської культури. Вони були пов'язані з науково-технічним прогресом, посиленням комунікацій, посиленням участі в суспільно-політичному житті незаможних верств, поляризацією соціальних і національних рухів, протиборством провідних європейських держав на міжнародній арені. У науковій літературі цей період у розвитку культури отримав назву Молодої Польщі, або неоромантизму чи модерну. Термін "Молода Польща" походить від назви циклу програмних статей польського публіциста й критика Артура Гурського в краківському часописі „Життя" за 1898 р., де він обґрунтував завдання польських митців напередодні XX століття: нове покоління колишньої шляхти, і теперішньої інтелігенції повинно допомогти народу в досягненні ідеалів справедливості та незалежності. Такі ідеали були сформовані ще польськими романтиками, тож повернення до них повинно проходити на нових ідейних засадах (неоромантизму).
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
